П О С Т А Н О
В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2008 року м.
Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого
|
Кривенка В.В.,
|
суддів:
|
Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
|
|
розглянувши у порядку письмового
провадження за скаргою ОСОБА_1 справу за позовом ОСОБА_1 до Управління
Пенсійного фонду України в Кременецькому районі про повернення безпідставно
стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним
позовом.
Зазначав, що 7 квітня 2004 року він придбав новий
автомобіль DAEWOO Lanos 500 за ціною 41020 грн.
Відповідно до вимог пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740 (далі -
Порядок) та Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку
транспортних засобі, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних
знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів
Державтоінспекції МВС України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх
справ України від 10 квітня 2002 року № 335 при реєстрації автомобіля в
Кременецькому реєстраційному відділі Державної автомобільної інспекції ним був
сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування збір в розмірі 1230 грн 60 коп
(3% вартості автомобіля). Уважаючи, що вказані нормативні документи суперечать
пункту 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР “Про збір
на обов'язкове державне пенсійне страхування” просив стягнути з відповідача на
свою користь безпідставно сплачений збір у розмірі 1230 грн 60 коп., 105 грн 42
коп пені, визначеної відповідно до
статті 107 Закону України від 9 липня 2003
року N 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”
та 51 грн державного мита.
Кременецький районний суд Тернопільської області рішенням від 16 березня 2005 року у позові
відмовив.
Апеляційний суд Тернопільської області рішенням від 17 травня 2005 року
рішення суду першої інстанції скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2005 року
зазначене рішення цього ж суду скасоване у зв'язку з нововиявленими
обставинами.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 7 червня 2005 року
рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2005
року залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2008 року
вищезазначені судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій залишено без
змін.
У скарзі про перегляд ухвали Вищого
адміністративного суду України за винятковими обставинами заявник, посилаючись
на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої
норми права, просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області
від 7 червня 2005 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19
лютого 2008 року й залишити в силі рішення Апеляційного суду Тернопільської
області від 17 травня 2005 року.
Обговоривши доводи скарги, колегія судів доходить
висновку про те, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 4 статті 9 КАС у разі
невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України,
міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу
юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке
міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт
5) зазначено, що судам необхідно
виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента
України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету
Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної
Республіки Крим чи рішення Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та
інструкції міністерств і відомств, накази
керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці
на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде
встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не
відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР “Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування”, якою визначено виключний перелік
осіб - платників збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування, передбачено, що платниками
збору є юридичні та фізичні особи при
відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими
забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність
спадкоємцям за законом.
Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових
автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а
також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом
купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних
організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із
законодавством).
На зазначену суперечність між законом і
підзаконним актом, які
по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд не звернув належної
уваги, не дав оцінки та не зробив правильних висновків, виходячи з вимог
частини 4 статті 9 КАС та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду
України.
Крім того, поза увагою суду залишилася та
обставина, що позивач заявляв вимоги про стягнення пені. Ці вимоги судом не
вирішувалися і доводів щодо них у рішенні суду не наведено.
На вказані порушення судом першої інстанції
норм процесуального права та матеріального права суди апеляційної і касаційної
інстанцій уваги не звернули й залишили рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин, ухвалені у
справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного
судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України,
п о с т а н о в и л а:
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської
області від 16 березня
2005 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 7 червня 2005
року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2008 року
скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду
України в Кременецькому районі про повернення безпідставно стягнутого збору на
обов'язкове пенсійне страхування направити на новий розгляд до Кременецького
районного суду Тернопільської області в іншому його складі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного
судочинства України.
Головуючий
|
В.В. Кривенко
|
Судді
|
М.Б. Гусак
|
|
В.Л. Маринченко
|
|
П.В. Панталієнко
|
|
І.Л. Самсін
|
|
О.О. Терлецький
|
|
Ю.Г. Тітов
|