Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-4060км13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2013. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2013.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем   україни
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
		Вищого спеціалізованого суду України 
		з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючої                                             Григор'євої І.В.,
		суддів:                           Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,
		за участю прокурора           Матюшевої О.В., 
		розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від            26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2012 року. 
		Цим вироком                                            
		ОСОБА_1,
		                                                                           ІНФОРМАЦІЯ_1, 
		громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК, 
		засуджено за ч. 3 ст. 152 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років. 
		ОСОБА_2,
		ІНФОРМАЦІЯ_2,
		громадянина України, такого, що не має судимості
		в силу ст. 89 КК, 
		засуджено за: ч. 3 ст. 152 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, ч. 1 ст. 153 КК до покарання  виді позбавлення волі на строк два роки, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років. 
		Постановлено стягнути із засуджених у рахунок відшкодування судових витрат: із ОСОБА_1 - 250 грн, ОСОБА_3 - 312,80 грн.           
		Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК           1960 року.
		                              Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від                11 вересня 2012 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. 
		Вирок щодо ОСОБА_3 апеляційним судом не переглядався й у касаційному порядку не оскаржується.       
		За обставин, викладених у вироку ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він у ніч із 20-го на 21 травня 2011 року в будинку АДРЕСА_1 за попередньою змовою з           ОСОБА_3 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, у стані алкогольного сп'яніння вчинив зґвалтування           ОСОБА_5, тобто статеві зносини із погрозою та застосуванням фізичного насильства, завдавши останній легких тілесних ушкоджень. 
		У касаційній скарзі з доповненнями, як убачається з їх змісту, засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень щодо нього і направлення справи на нове розслідування через істотне порушення кримінально-процесуального закону. Стверджує, що він інкримінованого злочину не вчиняв, вирок не відповідає вимогам статей 323, 324 КПК 1960 року, висновки суду про доведеність його винуватості у зґвалтуванні ґрунтуються на недопустимих доказах, суперечливих і  неправдивих показаннях потерпілої, які залишилися без належної оцінки.  Апеляційний суд на вказані порушення не зважив та ухвалив незаконне рішення. Аргументуючи позицію, посилається на вирок суду щодо  потерпілої ОСОБА_5, яким її засуджено за ч. 2 ст. 384 КК.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 64 КПК 1960 року при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді доказуванню підлягають подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також характер і розмір шкоди, завданої злочином. Згідно зі ст. 67 цього Кодексу оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. При цьому перекладення обов'язку доказування на обвинуваченого є неприпустимим.
		Виходячи з положень статей 323, 334 КПК 1960 року вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим; у мотивувальній частині обвинувального вироку наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. При цьому суду відповідно до ст. 257 цього Кодексу належить безпосередньо дослідити й проаналізувати всі зібрані у справі докази, тобто всі фактичні дані, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, а також, керуючись законом, дати їх оцінку з точки зору допустимості, достовірності й достатності. Висновки суду щодо оцінки доказів мають бути вмотивованими і такими, що виключають сумніви в їх об'єктивності та правильності.
		При розгляді цієї справи та постановленні вироку суд не дотримався зазначених вимог кримінально-процесуального закону.
		Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК, суд послався на оголошені в судовому засіданні показання потерпілої               ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,         ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також на письмові матеріали справи. Проте, вказуючи докази, на підтвердження висновку про винуватість засудженого у пред'явленому, з урахуванням змін в порядку ст. 277 КПК 1960 року, обвинуваченні, не навів мотивів, з яких відкидає інші докази, що містяться у справі. Замість аналізу доказів суд лише їх перерахував, відобразивши зміст.
		Поклавши в основу обвинувального вироку показання ОСОБА_6, дані нею в ході слідства, стосовно статевих актів із засудженим, що відбулися проти її волі, суд не навів жодних мотивів, з яких відкинув твердження потерпілої про їх добровільність, висловлені нею в судовому засіданні. Не з'ясувавши причин зміни ОСОБА_6 показань, суперечності у них суд не усунув.
		Між тим, як убачається з матеріалів справи (т. 3, а.с. 185), доданої до скарги завіреної копії рішення, вироком Красногвардійського районного суду від 19 вересня 2012 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 384 КК - за свідомо неправдиві свідчення потерпілої, дані при провадженні досудового слідства, поєднані з обвинуваченням ОСОБА_1 в особливо тяжкому злочині. Такі дані свідчать про те, що показання потерпілої про обставини злочину і винних осіб підлягали ретельній перевірці та оцінці відповідно до ст. 67 КПК 1960 року. Однак суд цього не зробив.
		Також, суд, розглядаючи справу всупереч вимогам кримінально-процесуального закону безпосередньо не допитав потерпілої та свідків, обмежившись оголошенням показань, даних ними на досудовому слідстві та в судових засіданнях під час розгляду справи іншим складом суду. 
		Європейський суд з прав людини у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (п. 54 рішення від 21 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 21 січня 2011 року) визначив, що пункти 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), як загальне правило, вимагають надання відповідної та належної можливості заперечити докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім свої показань, або пізніше. Європейський суд зазначив, що засудження не може ґрунтуватись виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтись допиту якої підсудний не мав можливості, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими, статтею 6 Конвенції. 
		Місцевий суд на правозастосовну практику Європейського суду та положення Конвенції не зважив й порушив право засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_12 на захист. 
		Отже, доводи касаційної скарги щодо недотримання вимог кримінально-процесуального закону під час розгляду справи і постановлення вироку є небезпідставними.
		На вказані порушення суд апеляційної інстанції уваги не звернув та в ухвалі, всупереч вимогам ст. 377 КПК 1960 року, переконливих підстав і мотивів, через які апеляцію засудженого ОСОБА_1 визнав необґрунтованою, не зазначив.
		Допущені порушення кримінально-процесуального закону  перешкоджають суду касаційної інстанції дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону. Відповідно до ст. 370 КПК 1960 року ці порушення є істотними та в силу п. 1 ч. 1 ст. 398 цього Кодексу тягнуть за собою скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 із направленням справи на новий судовий розгляд. 
		Приймаючи до уваги те, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення пов'язане з обвинуваченням у вчиненні неправомірних дій              ОСОБА_2, з урахуванням положень ст. 26 КПК 1960 року, колегія суддів вважає необхідним, у відповідності зі ст. 395 КПК 1960 року, також скасувати постановлений судом першої інстації вирок щодо ОСОБА_2 з направленням справи на новий судовий розгляд.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути кримінальну справу з дотриманням положень глав 24-28 КПК 1960 року, перевірити інші доводи касаційної скарги засудженого та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
		Також місцевому суду після отримання справи належить негайно мотивовано вирішити питання про вид запобіжного заходу щодо обвинувачених та в залежності від виду цього заходу встановити його тривалість згідно з правовими позиціями, висловленими у рішеннях Європейського суду з прав людини.
		Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15          розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів 
		у х в а л и л а: 
		Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.
		Вирок Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2012 року щодо ОСОБА_1 та, в порядку ст. 395 КПК 1960 року, щодо ОСОБА_2 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня           2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий судовий розгляд. 
		Судді:
		 
		 
		 
		І.В. Григор'єва В.В. Британчук Ж.М. Єленіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...