Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/4017/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.10.2013. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		465/4017/13-ц 
		2/465/2224/13 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		11 жовтня    2013  року  Франківський  районний  суд  м. Львова  в  складі:
		   головуючої судді  -       Кузь В.Я.
		   при секретарі        -       Янковській  С.Ю.                                     
		             розглянувши у відкритому судовому  засіданні,  в залі  суду, в м. Львові  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 ( ідентифікаційний   код  НОМЕР_1) до  голови  Львівської  обласної  громадської  організації  "Народний антикорупційний нагляд" (код 38007898) ОСОБА_2 (ідентифікаційний  код НОМЕР_2)  про зобов'язання  голову  ЛОГО "Народний антикорупційний нагляд"    подати   письмове   спростування  неправдивих   відомостей у   письмовій   формі  на   адресу Уповноваженого  Верховної  Ради  України з  прав  людини, а  саме : " …з мотивів помсти лікар  ОСОБА_1 незаконно   помістив ОСОБА_3 в  психіатричний  заклад і  завідомо йому абсолютно здоровому, без  жодних ознак психічного захворювання, поставив  діагноз параноїдальна  шизофренія"; стягнення  з   ОСОБА_2   моральної  шкоди    та   судових   витрат, - 
		 
		                                                                     В С Т А Н О В И В:       
		            Позивач      звернувся  в  суд  з позовом    до  голови  Львівської  обласної  громадської  організації  "Народний антикорупційний нагляд"  ОСОБА_2  про зобов'язання     подати   письмове   спростування  неправдивих   відомостей у   письмовій   формі  на   адресу Уповноваженого  Верховної  Ради  України з  прав  людини, а  саме : " …з мотивів помсти лікар  ОСОБА_1 незаконно   помістив ОСОБА_3 в  психіатричний  заклад і  завідомо йому абсолютно здоровому, без  жодних ознак психічного захворювання, поставив  діагноз параноїдальна  шизофренія"; стягнення  з   ОСОБА_2  моральної  шкоди    та   судових   витрат.
		          В  обгрунтування  позовних  вимог  покликається на  те,  що  13.10.2004року  на  підставі  скерування лікаря- психіатра  ЛПНД  на  примусове  обстеження  та  лікування  у    третє  клініко-діагностичне  відділення Комунального  Закладу  Львівська  обласна   психіатрична  лікарня (КЗ  ЛОКПЛ),  бригадою  швидкої  допомоги, у  зв'язку з  антисоціальними  тенденціями,був  доставлений  мешканець  м.Львова., ОСОБА_3 ,1976 року народження. За  вказівкою   завідувача  відділення ,  лікуючим  лікарем  ОСОБА_3,  було  призначено  його,  позивача. Оскільки  ОСОБА_3,  категорично  відмовився   від    проходження  обстеження    та  стаціонарного лікування, цього  ж  дня ,було проведено  засідання   лікарської  консультативної   комісії  у  складі  лікарів-  психіатрів КЗ  ЛОКПЛ  та складено  висновок,  про  те,  що  останній  страждає  шизофренією  параноїдної  форми .  Тяжкий  психічний  розлад  та  реальні  наміри  вчинити  дії,  що  виявляють  собою  безпосередню  небезпеку  для  нього    та  оточуючих.  В  зв'язку  з  чим,    підлягає  госпіталізації  у  КЗ  ЛОКПЛ  в  примусовому  порядку.
		          На  підставі  висновку,  він  як  лікуючий  лікар  звернувся  з  заявою до  Франківського  районного  суду  м.Львова,  про  надання  дозволу  на  госпіталізацію  у примусову   порядку   в КЗ  ЛОКПЛ  ОСОБА_3.
		            18.10.2004  року на  підставі  рішення  Франківського  районного  суду  м.Львова  ОСОБА_3  був  примусово  госпіталізований  до   КЗ  ЛОКПЛ  та  перебував  на  стаціонарному  лікуванні  до  10.12.2004  року.  
		          Після  проходження   стаціонарного  лікування  у КЗ  ЛОКПЛ ,ОСОБА_3  звернувся  з  численними  заявами    до  правоохоронніх    органів  з  приводу      його «незаконної  госпіталізації».  В  зв'язку  з  цим,   КЗ  ЛОКПЛ  та  його  позивача,  як    оскаржувану  особу,     перевіряла  прокуратура  та  інші  державні  органи,  однак  жодних  порушень  законодавства  не  виявлено,  а  викладені    ОСОБА_3  факти  не  підтвердились.
		          Крім  цього, ОСОБА_3   за  захистом  свого  порушеного  права    звернувся    з  позовом до КЗ  ЛОКПЛ    в суд.   Рішенням  Франківського  районного  суду  м.Львова  від 11.10.2010  року    ОСОБА_3 відмовлено  в  задоволенні  позовних  вимог  за  безпідставністю. 
		          Ухвалою від 08.02.2011року   колегії  суддів  судової  палати    у  цивільних  справах   апеляційного  суду  Львівської  області,  вказане рішення   залишено без  змін.
		          Ігноруючи  вказані  рішення  ОСОБА_3,   надсилав  звернення  з  питань  «незаконної    його госпіталізації»   до   державних  органів, органів  місцевого  самоврядування  та  депутатів,   надаючи  неправдиву  інформацію,  чим  продовжував  дискредитувати КЗ  ЛОКПЛ    та  його  як лікуючого  лікаря.  В  результаті  цього,  він  змушений   був   постійно  відриватись  від  своїх  функціональних  обов'язків,  надавати  відповіді  на  звернення,  відвідувати   засідання  комісій,  доводити  законність  перебування  ОСОБА_3  на   стаціонарному  лікуванні   в КЗ  ЛОКПЛ.  
		           25.09.2012  року  ОСОБА_3  звернувся   з    заявою  до  голови  Львівської  обласної  громадської  організації  "Народний антикорупційний нагляд"  ОСОБА_2  проте,  що  з його,  позивача,  ініціативи,  ОСОБА_3  було  викрадено  та  поміщено  в  психлікарню,  де  він  незаконно  утримувався    без  будь-яких  симптомів  психічного-захворювання. У своїх звинуваченнях ОСОБА_3 оперував одними й тими самими фактами, які неодноразово перевірялися і жодного разу не були підтверджені.
		          Не   з'ясувавши  викладених   в  заяві    ОСОБА_3    фактів  та  документів,     відповідач   звернувся   листом до    Уповноваженого  Верховної  Ради  України  з  прав  людини,  вказавши,  що  він,  як  лікар,  вчинив  злочин  проти  волі,  честі  і  гідності    ОСОБА_3  з  мотивів  помсти,  а  саме,  незаконно  помістив   здорову  людину,  без  ознак  психічного  захворювання   до  психіатричного  закладу.
		          На  перевірку    вказаного  звернення,   Львівською  обласною  держаною  адміністрацією було  створено  комісію  з  лікарів  медичних  установ  м.Львова  та    працівників  кафедри  психіатрії  ЛНМУ, які провели  службове  розслідування,  та  встановили,    що  жодних   порушень  законодавства    в  його  діях  та   під  час  перебування ОСОБА_3   на  примусовому  лікуванні в  КЗ  ЛОКПЛ,  долучено  не  було.
		          Внаслідок  дій  відповідача,   в  нього    погіршились  стосунки  з  співробітниками  та  лікарями    інших    медичних установ,  виникли  неприязні  стосунки  з  працівниками  громадських  об'єднань,  з  якими  він  раніше  контактував.              Весь  цей  час  він  перебував  у  душевному  неспокої, порушився    звичайний  ритм  життя, постраждала    його  репутація  як  лікаря,  оскільки  відносно  його  особи подалась  неправдива  інформація.  Багато  часу  він  змушений  був  використовувати  на  безглузді  відписки  по  заявах  ОСОБА_3 та   проведення  перевірок  ініційованих  відповідачем,  а  в  подальшому  звернутись  в  суд  за  захистом    своїх  прав. Відповідач зводить наклепи та поширює про нього завідомо неправдиву інформацію, яка принижує  його честь, гідність та ділову репутацію. В  зв'язку  з  цим,  просить  стягнути    завдану  діями  відповідача  моральну  шкоду  в  розмірі   1000грн.. Щоб припинити моральні приниження, наклепи та постійні психічні страждання,   він змушений звернутися за захистом до суду.     
		           В  судовому  засіданні, позивач позовні вимоги   уточнив  виключивши  із  числа  відповідачів  ОСОБА_3, у  решті  позовні  вимоги  підтримав,  пояснення  дав  аналогічні  викладеним  у  позовній  заяві .
		          Відповідач  ОСОБА_2   та  його  представник, в  судовому  засіданні   кожен   окремо, проти  позову  заперечили  та  пояснили,  що 25.09.2012  року в  Львівську  обласну  громадську   організацію  "Народний антикорупційний нагляд"  з  заявою   звернувся ОСОБА_3, про  те,   що   з    ініціативи,    лікаря    ОСОБА_1 його  було  викрадено  та  поміщено  в  психлікарню,  де  він  незаконно  утримувався    без  будь-яких  симптомів  психічного-захворювання.На  підставі    заяви  організація  вирішила  вияснити  всі  обставини  події.
		           06.02.2013  року  вони  звернулися  з  листом  до  Головного  лікаря КЗ  ЛОКПЛ,  щодо  причин  примусового  поміщення в  психіатричний  заклад  ОСОБА_3. 
		          Знаючи  що  ОСОБА_3  неодноразово   з  приводу  даної  ситуації  звертався    в  прокуратуру  району,  прокуратуру  м.Львова  та  області  та  не  отримував  бажаного   результату,  вони    звернулися  з  листом  до  Генерального  прокурора,  Президента  України  та  Уповноваженого  ВРУ  з  прав  людини  для  належного  реагування  у  даній  ситуації  що  склалася.
		          Вважають,  що ОСОБА_3,  є  адекватною  особою,  поводить  себе    спокійно,  виважено,  стримано,  тобто  є  психічно  здоровою  людиною.  Поставлений  йому  діагноз  був  перешкодою  для   його  працевлаштування.  В  даному  випадку,    організація  не  стверджувала  цих  фактів,  а  зазначила,  що  зі  слів  заявника  така  ситуація  мала  місце  і  просила    належним  чином  розібратись  та  вияснити  дійсні  обставини  справи. Будь-якого   колективного звернення організацією  не  приймалося.  Даний  лист був  підписаний  особисто  головою Львівської  обласної  громадської   організації  "Народний антикорупційний нагляд". Вважають,, що  відповідачем  не  спричинено  позивачу  жодних  моральних  страждань.
		          Крім  цього, звернули  увагу  суду що  позивач  не  довів,  що  поширена  відносно  нього  інформація  є  недостовірною. Просять  в  задоволенні   позовних  вимог  відмовити  за  безпідставністю.
		          Заслухавши  думку  сторін,  дослідивши   матеріали  справи,  суд    приходить    до  висновку, що  позов  слід  задовольнити  частково.    
		          Судом  встановлено,   що 25.09.2012  року  до Львівської  обласної  громадської  організації  "Народний антикорупційний нагляд"  з  заявою   звернувся    ОСОБА_3, проте,  що  з  ініціативи   лікаря-психіатра   ОСОБА_1,  13.10.2004року, його  було  викрадено  та  поміщено  в  психлікарню,  де  він  незаконно  утримувався    без  будь-яких  симптомів  психічного-захворювання.
		          За   вказаним  зверненням   Львівською  обласною  держаною  адміністрацією було  створено  комісію  з  лікарів  медичних  установ  м.Львова  та    працівників  кафедри  психіатрії  ЛНМУ які провели  службове  розслідування,  та  встановили    що  жодних   порушень  законодавства   в  діях ОСОБА_1,  під  час  перебування ОСОБА_3   на  примусовому  лікуванні в  КЗ  ЛОКПЛ  немає.
		          В  подальшому, не  з'ясувавши  викладених   в заяві  фактів  та не  перевіривши їх підтвердження  документально,  Львівська  обласна  громадська  організація  "Народний антикорупційний нагляд"   в  особі  голови  ОСОБА_2,  06.02.2013  року    звернулася  з  листом,  за  підписом  голови  до  головного  лікаря КЗ  ЛОКПЛ,  щодо  причин  незаконного  поміщення   здорової  людини  ОСОБА_3,     до  психіатричного  закладу, в  якому  покликається  на  те,  що  згадувана  ситуація   набула  злочинних  діянь,  оскільки  з  мотивів  помсти  ОСОБА_1,  примусово  незаконно    помістив  потерпілого  в  психіатричний  заклад  і  завідомо,   без  жодних  ознак  психічного  захворювання,  ОСОБА_3   поставлено  діагноз  параноїдна  шизофренія,  тобто  вказав,  що  у  останнього  тяжке  захворювання  психіки.
		          Однак, з таким   твердженням  відповідача, суд не  погоджується, оскільки  останній  не  являється  особою,  що  має  відповідну медичну  освіту.  Не  маючи  відповідних  документальних  підтверджень  викладеного  у  заяві  ОСОБА_3  та  не  з'ясувавши  реальні  обставини, відповідач не  вправі  був поширювати недостовірну  інформацію відносно   ОСОБА_1,  якою  порушуються  особисті  немайнові  права останнього, ставлять  під  сумнів  його  ділові  і  професійні  якості  при  виконанні  ним  трудових,  службових,  громадських  чи   професійних   обов'язків.  
		          З  матеріалів  справи слідує,  що  ОСОБА_1  не  з  власної  ініціативи,  а  як  лікуючий  лікар ОСОБА_3, на  підставі  висновку  лікарів-психіатрів  14.10.2006  року ,звернувся  з  заявою до  Франківського  районного  суду  м.Львова,  про  надання  дозволу    на  госпіталізацію  у примусову   порядку   в КЗ  ЛОКПЛ  ОСОБА_3.
		            18.10.2004  року на  підставі  рішення  Франківського  районного  суду  м.Львова  ОСОБА_3  був  примусово  госпіталізований  до   КЗ  ЛОКПЛ  та  перебував  на  стаціонарному  лікуванні  до  10.12.2004  року.  
		          Після  стаціонарного лікування  в КЗ  ЛОКПЛ  ОСОБА_3  звернувся  в  суд про  захист    порушеного  права    на  охорону  здоров'я. 
		             Рішенням  Франківського  районного  суду  м.Львова  від 11.10.2010  року    ОСОБА_3 відмовлено  в  задоволенні  позовних  вимог  за  безпідставністю. 
		          Ухвалою від 08.02.2011року   колегії  суддів  судової  палати    у  цивільних  справах   апеляційного  суду  Львівської  області,  вказане рішення   залишено без  змін, тобто спір  з  тих  самих  підстав  і  між  тими  самими  сторонами  було  вирішено. Рішення  в  касаційній  інстанції  не  оскаржувалось   і  набрало  законної  сили
		          Згідно  з ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		          Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається,  як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		          Однак, ігноруючи  вказані  рішення  ОСОБА_3,   надіслав  заяву  з  питань  «незаконної його госпіталізації»   до   відповідача, який  продовжив  дискредитовувати КЗ  ЛОКПЛ    та  ОСОБА_1  як практикуючого  лікаря.  Як  вбачається    з  матеріалів  справи відповідач  у  своїх листах  щодо «незаконної    госпіталізації  ОСОБА_3»  оперував одними й тими самими, непідтвердженими фактами, які неодноразово перевірялися і жодного разу не були підтверджені.
		          В  результаті таких дій відповідача,  позивач,  змушений   був   постійно  відриватись  від  своїх  функціональних  обов'язків,  надавати  відповіді  на  звернення,  відвідувати   засідання  комісій, та  доводити  законність  перебування  ОСОБА_3  на   стаціонарному  лікуванні   в КЗ  ЛОКПЛ.  
		          Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		          З  п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1,слідує,  що  юридичним складом правопорушення захисту гідності та честі фізичної особи, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		          У статті 3 Конституції України закріплено, що честь та гідність людини визначаються вищими соціальними цінностями.
		          Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
		          Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих,яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.     
		          Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.      
		          Отже, наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадянський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України. 
		          Недостовірною, згідно вищевказаної Постанови, вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		          Згідно з ч.3 ст.277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного ( презумпція добропорядності).
		          Згідно положень ст.277 ЦК і ст. 10 ЦПК, як визначено п. 18 Постанови, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Однак  як  вбачається   з  матеріалів  справи, жодна  інформація  відповідачем  не  доведена  та  не  підтверджена, не  надано  таких  і  підтверджень  в  суді.
		          Посилаючись в заявах та  листах  на певні дії ОСОБА_1,  відповідач надавав  інформацію, яка по своїй суті є лише його твердженнями. Проте, та  не  відноситься до  належних і допустимих доказів, щодо істинності вказаних фактів.
		          Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		          Крім цього, враховуючи вищенаведене, те, що заяви, звернення, відповідача   мали непоодинокий характер, суд не бере до уваги посилання  його  та  його представника  на те, що його довіритель тільки скористався своїм право на звернення до вищестоящих організацій, оскільки, на думку суду, має місце зловживання останнім своїми правами на звернення до відповідних органів з проаналізованими вище заявами.
		          Відповідачем  у справі є  особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. 
		          Як вже зазначалось вище, відповідно до положень ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, у такий же спосіб, у який вона була поширена. 
		          Згідно ст. 14 Закону України „Про інформацію", поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Тобто, під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації.
		          Обовязок доведення достовірності поширеної інформації покладено на осіб, які її поширили, тобто відповідача. Проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Матеріалами справи підтверджується, а позивачем доведено, що саме відповідач   на  адресу  уповноваженого  ВРУ  з  прав  людини,  надіслав  недостовірну  інформацію, а  саме»  із  мотивів  помсти  лікар  ОСОБА_1  незаконно  помістив  ОСОБА_3  в  психіатричний  заклад  і  завідомо  йому  абсолютно  здоровому,  без  жодних  ознак  психічного  захворювання,  поставив  діагноз  параноїдальна  шизофренія».  
		          Суд   визнає  що інформація, «з  мотивів  помсти  лікар  ОСОБА_1  незаконно  помістив  ОСОБА_3  в  психіатричний  заклад  і  завідомо  йому  абсолютно  здоровому,  без  жодних  ознак  психічного  захворювання,  поставив  діагноз  параноїдальна  шизофренія», є негативною  та  недостовірною .
		          Встановлюючи недостовірність вказаної вище інформації, суд виходив з того, що відповідачами на виконання вимог ст. 60 ЦПК України не подано до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу в підтвердження достовірності поширеної ними інформації про позивача. 
		          Як вже зазначалось вище, відповідно до положень ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, у такий же спосіб, у який вона була поширена. 
		          Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. 
		          Таким чином, для належного судового захисту та припинення порушених прав позивача діями відповідача, з врахуванням обставин справи та положень чинного законодавства України, зазначеного вище, правомірним є зобовязати голову правління  Львівської   обласної  громадської  організації  "Народний антикорупційний нагляд»   ОСОБА_2   подати  у  письмовій  формі  на  адресу Уповноваженого  Верховної  Ради  з  прав  людини  ОСОБА_4,  спростування  недостовірної інформації згідно тексту, наданого позивачем   зазначивши:  «з  мотивів  помсти  лікар  ОСОБА_1  незаконно  помістив  ОСОБА_3  в  психіатричний  заклад  і  завідомо  йому  абсолютно  здоровому,  без  жодних  ознак  психічного  захворювання,  поставив  діагноз  параноїдальна  шизофренія».  
		          При визначенні розміру моральної шкоди суд, керується вимогами п.п.3,5,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4. До уваги береться також і те, що не можна відшкодувати моральну шкоду в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи, будь - яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір буде мати суто умовний вираз, проте у будь - якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватний нанесеній моральній шкоді.
		          Застосовуючи принцип розумності та справедливості, суд визнає, що заявлена до відшкодування позивачем моральна шкода є завищеною, а тому підлягає зменшенню до розміру, який, на думку суду буде достатнім для відшкодування моральної шкоди, яку позивач отримав внаслідок неправомірних дій відповідача.
		       Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. 
		          
		   На  підставі  викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 10,31,60, 208 - 210, 212-215 ЦПК України, -                                          
		                              
		                                                                        В И Р І Ш И В:
		  
		             Позовні   вимоги  задоволити   частково. 
		            Зобов'язати  голову правління  Львівської   обласної  громадської  організації  "Народний антикорупційний нагляд"(код  38007898) ОСОБА_2 (ідентифікаційний  код НОМЕР_2)    подати  на   адресу Уповноваженого  Верховної  Ради  України з  прав  людини,  письмове   спростування  про   неправдивість   відомостей, а   саме : " …з мотивів помсти лікар  ОСОБА_1 незаконно   помістив ОСОБА_3 в  психіатричний  заклад і  завідомо йому абсолютно здоровому, без  жодних ознак психічного захворювання, поставив  діагноз параноїдальна  шизофренія".
		            Стягнути   з    ОСОБА_2 (ідентифікаційний  код НОМЕР_2)  на   користь  ОСОБА_1 ( ідентифікаційний   код  НОМЕР_1)  моральну   шкоду   в   сумі  200 (двісті)  грн. 00   коп..
		           Стягнути   з    ОСОБА_2 (ідентифікаційний  код НОМЕР_2)  на   користь  ОСОБА_1 ( ідентифікаційний   код  НОМЕР_1)  судові   витрати    з  розгляду  даної   справи  в   сумі 214 (двісті   чотирнадцять) грн. 00   коп.  
		           В решті    позовних   вимог   відмовити  за   безпідставністю.
		 
		 Апеляційна  скарга  на  рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня   його   проголошення до  апеляційного  суду  Львівської  області, через суд, що   ухвалив  рішення. 
		                                             
		                                  Суддя                                                                               В. Кузь

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...