ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду
України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Маринченка
В.Л., Панталієнка П.В.,
Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши у
порядку письмового провадження за
винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Управління
Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (далі -
Управління ПФУ) про зобов'язання перерахувати пенсію,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління ПФУ
про перерахунок за період з 1 січня по 1
серпня 2005 року державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54
Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі -
Закон № 796-ХІІ), що призначені йому як інваліду ІІ групи через захворювання,
пов'язане з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,
віднесеному до категорії 1 осіб, які постраждали від цієї катастрофи.
Посилаючись на те, що розміри виплачуваних йому пенсій є меншими, ніж
установлено Законом № 796-ХІІ, та на відмову Управління ПФУ привести їх у
відповідність з останнім, ОСОБА_1 просив визнати дії цього Управління
неправомірними і зобов'язати його усунути зазначені порушення, провівши
відповідний перерахунок.
Будьоннівський районний суд м. Донецька постановою від 23 січня 2006 року,
залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 7 квітня
2006 року, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 лютого 2008 року рішення
судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.
У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушив питання про скасування
всіх судових рішень у справі та ухвалення нового - про задоволення позовних
вимог. На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом статей 50,
54 Закону № 796-ХІІ позивач послався на ухвалу Вищого адміністративного суду
України від 19 грудня 2007 року у справі за аналогічним позовом ОСОБА_2 до
Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області, якою
рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову було залишено без
змін.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи щодо
неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга має бути частково задоволена з таких підстав.
Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до
категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б)
додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після
виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення
спірних правовідносин), в якій наведено підстави та умови призначення державних
пенсій особам, віднесеним до категорії 1, в усіх випадках розмір пенсії для
інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською
катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком (частина
4).
Згідно зі статтею 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1,
призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема
інвалідам ІІ групи - у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Як
передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії
здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій
виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі
статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV)
встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили
працездатність, визначеного законом, а саме законом про Державний бюджет
України на відповідний рік.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи,
учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до
категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує
пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону № 796-ХІІ та додаткову
пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 цього Закону.
Розрахунок пенсій позивачу Управління ПФУ провело виходячи з розміру 19 грн
91 коп., установленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України
від 3 січня 2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних
виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за
рахунок коштів державного бюджету” (далі - постанова КМУ від 3 січня 2002 року №
1).
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд, з яким погодилися суди
апеляційної та касаційної інстанцій теж уважав, що обчислення пенсій має
проводитися виходячи саме з такого розміру (19 грн 91 коп.). При цьому він
послався на статтю 54 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою порядок обчислення пенсії
по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, визначається
Кабінетом Міністрів України. Касаційний суд також зазначив, що застосування
щодо спірних правовідносин статті 28 Закону № 1058-ІV суперечить вимогам її
частини 3, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, установлений
абзацом 1 частини 1 тієї самої статті, застосовується виключно для визначення
розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом.
Висновки судів попередніх інстанцій не можна визнати обґрунтованими, а
ухвалені ними рішення - законними з огляду на таке.
Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи
захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок
Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
30 травня 1997 року № 523. Ця постанова є чинною, її положення стосовно
критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону №
796-ХІІ. А в пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року № 1 Кабінет Міністрів
України установив розмір суми, з якої проводиться розрахунок пенсій, усупереч
положенням зазначених статей Закону, причому ця сума не відповідає розмірам
мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи цей спір, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були взяти
до уваги, що з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними
актами при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50,
54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для
осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет
України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір
пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV, на думку колегії суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, не є
перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших
пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не
встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого
частиною 1 цієї статті.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували належним чином предмет заявлених ОСОБА_1 позовних
вимог і неправильно застосували норми матеріального права, обґрунтувавши
ухвалені у справі рішення лише положеннями статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а
суд касаційної інстанції всупереч вимогам
частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені
порушення не усунув.
Тому ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню з направленням її на новий розгляд до місцевого суду.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241-243 Кодексу
адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2008 року,
ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 7 квітня 2006 року та постанову
Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 січня 2006 року скасувати,
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,
передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного
судочинства України.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
І.Л.
Самсін
О.О.
Терлецький
Ю.Г.
Тітов