Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К/9991/18302/11-С : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.10.2013. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"16" жовтня 2013 р.                               м. Київ                                        К/9991/18302/11 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
		 
		судді  -  доповідача   Мироненка О.В. 
		суддів -                        Сороки М.О.
		                                     Чумаченко Т.А.
		 
		провівши письмовий розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року,
		В С Т А Н О В И Л А :
		У липні 2009 року позивач звернувся в суд із позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2009 року відмовлено в задоволенні позову. 
		Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.
		Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч.ч.2,4 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній до 03 листопада 2006 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів. 
		На виконання положень Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 березня 1996 року №316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ», якою затверджено Норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Служби безпеки, Цивільної оборони, Управління державної охорони, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, а також норми годування штатних тварин військових частин і установ та органів внутрішніх справ, відповідно до яких військовослужбовці мали право на отримання продовольчого забезпечення за нормою №7 «Пайок для видачі на руки генералам, адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом» або грошову компенсацію замість нього. 
		Згідно з пунктом 1 Переліку актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв»язку та захисту інформації» зазначену постанову визнано такою, що втратила чинність. 
		Оскаржуваним позивачем пунктом З постанови №» 426 визнано такою, що втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 р. № 193 «Про внесення зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року №316» Офіційний вісник України, 1998 р., N 8, ст. 298). Тобто позивач оскаржує частину нормативно-правового акта. І який визначав дію в часі іншої постанови Уряду, що не регулювала порядку виплати грошової компенсації за продовольчі пайки. Таким чином, оскаржуючи п.3 постанови Кабінету Міністрів України №426, позивач фактично оскаржував п.1 цієї постанови, яка стосувалася визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року №316. 
		Постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року була відповідно до вимог чинного законодавства офіційно оприлюднена 19.04.2002 року у «Офіційному віснику України», а отже стала загальнодоступною. 
		Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач під час проходження служби та звільнення не звертався до суду з позовом про видачу належного йому продовольчого забезпечення або грошової компенсації замість нього. 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився з поз позицією суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на ст. 268 Цивільного кодексу України з огляду на те, що гарантовані державою соціальні пільги не можуть розглядатися як власність. Поширення положень про право власності та такі майнові блага можливе лише за умови, якби було прийняте рішення про наділення певної особи, в даному випадку військовослужбовця, таким майновим благом (продовольчим пайком або грошовою компенсацією замість нього) проте внаслідок незаконного акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування право власності чи інше речове право на таке благо буде порушене. Тобто, посилаючись на положення про позовну давність щодо порушення права власності чи іншого речового права, необхідно враховувати умову про момент виникнення у особи права власності чи іншого речового права. 
		Ухвалюючи рішення, суд дійшов правильного висновку про те, що,оскільки Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України було уповноважено на визначення розмірів та термінів продовольчого, речового та іншого забезпечення, тому відповідач діяв у межах та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України. 
		З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.
		Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
		Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.
		За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.
		Керуючись статтями 222, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-
		У Х В А Л И Л А :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...