Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-20939св13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.10.2013. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		 
		  16 жовтня 2013 року                                                                                       м. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		Головуючого     Колодійчука В.М.              
		 
		Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного  реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки та заборону відчуження об'єкту нерухомого майна, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2013 року, -
		 
		в с т а н о в и л а:
		   
		У березні 2012 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нікчемним п.2.3.1 кредитного договору від 26 березня 2008 року, укладеного між ним та відповідачем, з тих підстав, що  згідно ч.3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка по кредитному договору є незмінною протягом усього строку кредитного договору, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, відповідач  зобов'язаний був письмово повідомити позичальника протягом 7 календарних днів з дати її зміни.
		   Також просив визнати недійсною додаткову угоду №1/1-1 до зазначеного кредитного договору від 12 липня 2010 року про збільшення річної ставки по кредиту до 14,62%, оскільки текст угоди виконано на касовому апараті і має вигляд касового чеку, підписана касиром банку, яка не уповноважена на укладення угод та не скріплена печаткою банку, відсутнє волевиявлення позивача, як позичальника, підписана останнім під час чергового платежу по кредитному договору в касі банку.
		   В ході розгляду справи уточнив позовні вимоги та просив також визнати недійсним договір іпотеки ВКК №068803, укладений 1 квітня 2008 року на квартиру АДРЕСА_4, посилаючись на те, що такої квартири не існує, а фактично квартира знаходиться по АДРЕСА_3. Позивач посилається на те, що під час укладення договору у нього був малолітній син, про що було відомо банку, але при посвідченні договору іпотеки нотаріусом було відсутнє рішення органу опіки та піклування Уманської міської ради. Також відсутня згода дружини на укладення ним договору іпотеки. Вказані обставини є істотними, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним. У разі визнання договору іпотеки недійсним є необхідність виключити з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна квартири АДРЕСА_3, оскільки така заборона накладена без відповідної правової підстави.   
		   Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним додатковий договір №1/1-1 від 12 липня 2010 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, до кредитного договору                  від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту. Визнано збільшення відсоткової ставки ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 липня 2010 року по кредитному договору від 26 березня 2008 року неправомірним. Визнано недійсним договір іпотеки від 1 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Виключено з державного реєстру іпотек запис №1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки ВКК №068803 від 1 квітня 2008 року. Виключено з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за №1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3. У задоволенні позовної вимоги про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. 
		   Відповідач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		   Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
		   Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позов виходив з того, що оскільки при укладенні  кредитного договору 26 березня 2008 року сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст.628,1054,1055 ЦК України і в ньому сторони визначили умови підвищення процентної ставки в односторонньому порядку, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року №661, яким доповнено ЦК України ст.1056-1 та заборонено банкам збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку, набув чинності з 10 січня 2009 року, тому, зважаючи на закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, усі рішення банку у будь-якій формі щодо підвищення ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними. Дія вказаного закону поширюється на п.2,3.1 кредитного договору. 
		   За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним додаткового договору №1 від 12 липня 2010 року до кредитного договору від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62% річних, визнання даного збільшення неправомірним та визнання недійсним договору іпотеки від 1 квітня 2088 року, укладеного між банком та ОСОБА_5
		   Згідно висновків судів попередніх інстанцій додаткова угода 1/1-1                   від 12 липня 2010 року до кредитного договору не підписана уповноваженим працівником банку, оскільки відсутні відомості про представника банку та його повноваження, на угоді відсутня печатка банку, угода виконана у формі касового чеку, що дійсно свідчить  про відсутність волевиявлення ОСОБА_5 та домовленості обох сторін. 
		   В п.33.3 договору визначено, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_4. Згідно довідки Уманського виробничого відділу КП «Черкаське ООБТІ» від 28 листопада 2012 року №3677 за адресою: АДРЕСА_4 знаходиться  гуртожиток Уманського технікуму механізації і квартири НОМЕР_1 у ньому не існує. Таким чином, даний запис предмета іпотеки внесений помилково замість квартири АДРЕСА_3, яка належить позивачу ОСОБА_5
		   За таких обставин суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону в частині предмета іпотеки та втрачає правові наслідки, які сторони мали намір досягти. 
		   З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.    
		Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		   Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		   Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		   Вказаним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.     
		Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 
		   Згідно ч. 1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. 
		   Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір є похідною угодою, яка укладається для забезпечення виконання іншої угоди, зокрема кредитного договору, і не може існувати самостійно.     
		Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.
		   Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК України).
		   Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		   Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		   Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
		   Судами попередніх інстанцій не враховано положень вказаних норм закону з у рахуванням встановлених обставин та не надано належної оцінки посиланням відповідача, зокрема на те, що оспорювана позивачем додаткова угода виконана у письмовій формі, погодженій сторонами, містить усі істотні умови, необхідні для її укладання, а також підписана сторонами.
		   Визнаючи недійсною додаткову угоду, відповідно до якої, починаючи з          12 липня 2010 року за кредитним договором встановлювався новий розмір відсоткової ставки - 14,62%, суди попередніх інстанцій не врахували, що інші умови кредитного договору даною угодою не змінювалися, та не встановили дату прийняття банком відповідного рішення про підвищення відсоткової ставки.
		   Судами не перевірено чи дотримано сторонами усіх необхідних вимог для укладення додаткової угоди, зокрема, чи вчинено правочин у встановленій законом формі та чи було волевиявлення ОСОБА_5 вільним і відповідало його волі, з урахуванням його підпису на ній, чи досягли сторони згоди щодо усіх істотних умов.
		   Визнаючи договір іпотеки недійсним суди належним чином не мотивували свої висновки та не врахували його похідний характер від зобов'язань за кредитним договором, не перевірили факту досягнення згоди між сторонами щодо укладення іпотечного договору та нерухомого майна, яке передавалося в іпотеку банку. Не надано належної оцінки тим обставинам, що в договорі іпотеки містяться посилання на правовстановлюючі документи іпотекодавця, згідно яких ОСОБА_5 на праві власності володіє саме квартирою АДРЕСА_3, яку він і передавав в іпотеку банку в забезпечення виконання взятих на себе боргових зобов'язань за кредитним договором, а невідповідність адреси є наслідком технічної помилки, що не може бути самостійною підставою для визнання договору іпотеки недійсним в цілому.     
		В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог                             ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
		   Суди належним чином не перевірили та не встановили наявність правових підстав, визначених законом для визнання недійсними оспорюваних додаткового договору від 12 липня 2010 року та договору іпотеки від 1 квітня 2008 року, а також не перевірено обставин щодо збільшення відсоткової ставки, правомірність або протиправність такого підвищення. Висновки судів з цього приводу належним чином не мотивовані. 
		   Суди не надали належну правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, не встановили їх відповідність вказаним вище статтям закону та не надали належної оцінки усім доводам сторін та доказам, на які вони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень.    
		   Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.
		   За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		   Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345  ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
		 
		у х в а л и л а:
		   
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
		   Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня          2013 року скасувати. 
		   Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.     
		   Ухвала оскарженню не підлягає.
		Головуючий     Колодійчук В.М.судді     Висоцька В.С.     Гримич М.К.      Умнова О.В.     Фаловська І.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...