Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К/9991/70033/11-С : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		"23" жовтня 2013 р.                               м. Київ                                        К/9991/70033/11 
		 
		 
		    Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:                                                   Чумаченко Т.А., Мироненка О.В., Сороки М.О.,  при секретарі:Тимкович І.О. за участю: представника відповідача Урюкалової І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду  від 29 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної у  м. Дніпродзержинську ради про визнання протиправними дій, - в с т а н о в и л а:ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради про визнання протиправними дій.
		 
		Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 березня 2011 року позов задоволено.
		Визнано дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної ради м. Дніпродзержинська у встановленні статусу жертв нацистських переслідувань, як колишньому неповнолітньому в'язню концентраційних таборів відповідно до статті 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» незаконними.
		Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної ради м. Дніпродзержинська встановити статус жертв нацистських переслідувань ОСОБА_6 як колишньому неповнолітньому в'язню концентраційних таборів відповідно до статті 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» та видати відповідне посвідчення.
		 
		Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 
		від 29 вересня 2011 року постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська 
		від 10 березня 2011 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, ОСОБА_6 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_6 звернулась до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради із заявою про надання їй статусу жертви нацистських переслідувань, як колишньому неповнолітньому в'язню концентраційних таборів відповідно до статті 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» та видачі відповідного посвідчення.
		20 жовтня 2010 року відповідач відмовив ОСОБА_6 у наданні такого статусу із посиланням на те, що перебування позивача у концентраційних таборах належними доказами не підтверджено.
		Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції  виходив з того, що позивач належить до числа жертв нацистських переслідувань та має право на отримання відповідного посвідчення.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд послався на ті обставини, що докази перебування позивача у концентраційних таборах відсутні.
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є: колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав; діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт;  діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням. 
		До жертв нацистських переслідувань належать також особи, які у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни були насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року увійшли до складу колишнього Союзу РСР, а також особи, які після звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на територію України.
		 
		Згідно зі статтею 5 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		 
		Положеннями статті 6 вищезазначеного закону передбачено, що держава забезпечує соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - відповідно до статті 61 цього Закону.
		 
		Відповідно до пункту 2 Порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1467 
		від 27 вересня 2000 року посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі, зокрема свідчення іноземних громадян, які проживають нині у Федеративній Республіці Німеччині або в інших державах, про нацистські переслідування особи, яка звернулася за отриманням посвідчення, засвідчених за місцем проживання у відповідних державних органах цих країн.
		 
		Так, судом першої інстанції встановлено, що свідченнями іноземних громадян:  ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджено, що позивач разом з батьками у травні 1943 року була примусово відправлена до концентраційних таборів.
		 
		Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належить до числа жертв нацистських переслідувань та має право на отримання відповідного посвідчення, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
		 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню, із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
		 
		Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 
		від 29 вересня 2011 року у справі - скасувати.
		 
		Постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради про визнання протиправними дій - залишити в силі.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом 
		України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...