Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/6795/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2013. Зареєстровано: 01.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2013.
Дата набрання законної сили: 15.04.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		Справа № 815/6795/13-а 
		ПОСТАНОВА  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2013 року           Одеський окружний адміністративний суд у складі:
		          головуючого судді - Завальнюка І.В.,
		          за участю секретаря - Чернобай А.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби у Херсонській області про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд: визнати дії посадових осіб відповідача-1 щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний позивачу транспортний засіб неправомірними; визнати дії посадових осіб відповідача-2 щодо затримання належного позивачу транспортного засобу в порядку, передбаченому ст.265-2 КУпАП неправомірними та відмови у безоплатному поверненню із спецмайданчика належного позивачу транспортного засобу; відшкодувати з Державного казначейства України за рахунок коштів, призначених на утримання відповідача-1, понесені позивачем матеріальні збитки в розмірі 3352,76 гривень; стягнути з ГУ ДКС в Одеській області за рахунок коштів, призначених на утримання відповідача-1, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 гривень; стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів, призначених на утримання відповідача-2, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в результаті помилки, допущеної посадовою особою Другого Приморського відділу ДВС Одеського МУЮ, яка полягає у зазначенні в документах виконавчого провадження прізвища, імені та по батькові: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ід. номер НОМЕР_1), замість даних іншої особи, - було оголошено арешт і розшук належного позивачу транспортного засобу. У зв'язку із цим належний позивачу транспортний засіб був внесений до бази даних ДАІ та в результаті спрацювання системи контролю «Рубіж» 26.07.2013 року під час дорожньої подорожі автомобіль позивача був зупинений на посту ДПС «Пассат» з подальшим його вилученням та поміщенням на спецмайданчик. При цьому автомобіль був вилучений працівниками ДАІ в порядку ст. 265-2 КУпАП, а не в порядку ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело у подальшому до необхідності оплати позивачем послуг спецмайданчика по зберіганню його транспортного засобу. Зважаючи на протиправність дій відповідачів, в результаті чого позивачем понесені матеріальні збитки та завдано моральної шкоди, позивач звернувся за судовим захистом.
		В судовому засіданні позивач позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.
		Представники відповідачів до суду не з'явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили, не надали заяв про розгляд справи без їх участі та не висловили своїх позицій по суті спору.
		Вислухавши пояснення позивача, покази свідків та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову.
		Судом встановлено, що 26.07.2013 року о 15.20 під час слідування за маршрутом Одеса-Сімферополь автомобіль ВАЗ 2107, д/н НОМЕР_4, який належить ОСОБА_1, був зупинений на посту ДПС «Пассат» у зв'язку із спрацюванням системи відео контролю «Рубіж».
		Підставою для оголошення вказаного транспортного засобу у розшук слугувала постанова державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.03.2013 року у виконавчому провадженні ВП 34604759 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2852/09, виданого 24.01.2011 року Приморським районним судом м. Одеси.
		Як позивач пояснив в судовому засіданні, на місці цих подій він неодноразово просив працівників ДАІ зв'язатись із посадовою особою, якою його майно оголошено у розшук, зважаючи на те, що він не є стороною у вказаному виконавчому провадження. Однак, не зважаючи на заперечення позивача, належний йому транспортний засіб о 19:20 год. був евакуйований на спецмайданчик м. Цюрупинськ Херсонської області, згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу в порядку ст.265-2 КУпАП (а.с. 13). Вищевказані обставини також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2
		Поряд із тим, судом встановлено, що 05.10.2012 року державним виконавцем другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ Присяжнюком О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № В-18/124 (ВП 34604759) по примусовому виконання виконавчого листа № 2-2852/09 від 24.01.2011 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» в особі ЦРЕМ ВАТ «Одесаобленерго» боргу у розмірі 6432,58 гривень. У заяві стягувача відсутня дата народження боржника, проте вказано індивідуальний податковий номер: НОМЕР_3.
		В ході провадження дій по встановленню рухомого та нерухомого майна боржника, державним виконавцем були направлені запити до установ: МРЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, КП «ОМБТІ та РОН», Управління Держкомзему у м. Одесі, Одеського міського центру зайнятості, ВАДР ГУМВС України в Одеській області, УПФУ в Приморському районі м. Одеси.
		Відповідно до довідки ВАДР ГУМВС України в Одеській області боржник за адресою, вказаною у виконавчому листі: АДРЕСА_1, не зареєстрований. Згідно довідки МРЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований автотранспортний засіб ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_4.
		11.03.2013 року державним виконавцем Нікольським О.В. було винесено постанову про розшук майна боржника та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		Поряд із тим, позивач у справі - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, не є боржником за виконавчим провадженням № В-18/124 (ВП 34604759) по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2852/09 від 24.01.2011 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси. Натомість, боржником за вказаним виконавчим провадженням є ОСОБА_1, індивідуальний податковий номер - НОМЕР_3.
		У зв'язку із цим позивач 29.07.2013 року звернувся до другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ із заявою про знаття арешту та припинення розшуку його майна, за результатом розгляду якої постановою в.о. начальника відділу Віннічука В.В. від 29.07.2013 року арешт з належного позивачу транспортного засобу знятий, а його розшук - припинений.
		Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
		Згідно з абз.1 ч.2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
		В порушення вищевказаних приписів законодавства, посадовою особою Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції допущено порушення прав та інтересів позивача, яке полягає у безпідставному оголошенні його майна у розшук, що мало наслідком подальше вилучення транспортного засобу, який належить позивачу.
		З урахуванням викладеного суд констатує протиправність оскаржуваних дій посадових осіб Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Крім того, судом встановлено, що з метою повернення належного йому автомобіля, 30.07.2013 року позивач прибув до спецмайданчика у м. Цюрупинськ Херсонської області, де знаходився транспортний засіб. Працівник спецмайданчика повідомив позивачу про необхідність отримання акту огляду затриманого транспортного засобу № ТР0016, звернутись до відділу розшуку транспортних засобів та отримати узгодження повернення транспортного засобу, після чого він надасть реквізити для оплати вартості зберігання і транспортування автомобіля.
		Прибувши до управління Державтоінспекції МВС України в Херсонській області, позивач звернувся до інспектора з розшуку транспортних засобів РДПС ДАІ УМВС України в Херсонській області лейтенанта міліції Фролова А.Д., повідомивши останньому обставини вилучення його автомобіля та надавши копію постанови від 29.07.2013 року про зняття арешту. Однак у відповідь на прохання позивача повернути безоплатно належний йому автомобіль, працівник ДАІ усно відмовив йому у зазначеному, пояснивши про необхідність написання заяви про повернення транспортного засобу на загальних підставах (зі сплатою послуг зберігання і транспортування транспортного засобу) та зазначивши про єдиний оплатний порядок повернення транспортних засобів.
		У зв'язку із необхідністю отримати транспортний засіб, позивач був вимушений написати відповідну заяву, оплатити послуги в розмірі 1405,25 гривень (750 грн. + 5,25 грн. + 650 грн.) зберігання і транспортування транспортного засобу, в результаті чого о 20:00 годині 30.07.2013 року він отримав належний йому автомобіль та вирушив до місця проживання. Дані обставини також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7
		Процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення визначає Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102 (далі - Порядок № 1102). 
		Відповідно до абз.1 п.2 вказаного Порядку тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху. 
		Згідно з абз.2 п.2 Порядку № 1102 у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», уповноважена особа Державтоінспекції негайно тимчасово затримує такий транспортний засіб та доставляє на спеціальний майданчик чи стоянку.
		Таким чином, означеним Порядком передбачено дві підстави для тимчасового затримання транспортного засобу, які у свою чергу, мають різні підстави та наслідки.
		Як вбачається з протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 26.07.2013 року (а.с.13), працівником Державтоінспекції вилучений належний позивачу автомобіль в порядку ст.265-2 КУпАП.
		При цьому, як встановлено судом, підставою для затримання транспортного засобу слугувала постанова органу державної виконавчої служби, що обумовлювало обов'язок працівників Державтоінспекції затримати транспортний засіб в порядку ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», з подальшим повідомленням про це у триденний строк державного виконавця (п. 8 Порядку № 1102).
		Суд враховує, що позивач на місці затримання транспортного засобу пояснював працівникам Державтоінспекції про відсутність підстав для затримання автомобіля. При цьому, на виконання розділу 6 Інструкції по роботі з системою відеоконтролю «Рубіж», затвердженої наказом МВС України від 29.12.2011 року № 975, працівники Державтоінспекції, з урахуванням доводів позивача, мали зв'язатися з вказаним в орієнтуванні телефонним номером органу державної виконавчої служби з метою з'ясування фактичних обставин, уникнувши таким чином порушення прав позивача, однак цього не зробили.
		Крім того, очевидно, що працівниками Державтоінспекції не було повідомлено державного виконавця про тимчасове затримання транспортного засобу позивача у передбачений п.8 Порядку № 1102, триденний термін, оскільки 29.07.2013 року арешт був знятий і 30.07.2013 року позивач звернувся за отриманням свого автомобіля, проте співробітники Державтоінспекції на цей час були необізнані щодо статусу позивача, його  автомобіля в аспекті виконавчого провадження.
		Поряд із тим, отримавши від позивача копію постанови державного виконавця про зняття арешту з його автомобіля, працівниками Державтоінспекції було витребувано від позивача письмове звернення та оплату ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням транспортного засобу. 
		При цьому, п.12 Порядку № 1102 передбачає дві підстави для повернення тимчасово затриманого транспортного засобу: 1) за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) (за умови оплати ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред'явлення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення); 2) за вимогою державного виконавця. 
		У першому випадку в обов'язком порядку пред'являється відповідний протокол про адміністративне правопорушення, оскільки це обумовлено затриманням автомобіля в порядку ст.265-2 КУпАП.
		Відповідно до Законів України «Про виконавче провадження», «Про міліцію», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» з метою забезпечення залучення державними виконавцями працівників органів внутрішніх справ для охорони громадського порядку при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 25 червня 2002 року № 607/56/5 затверджена Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - Інструкція № 607/56/5).
		Зазначена Інструкція визначає порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб).
		Відповідно до абз.6 п.2.1 Інструкції № 607/56/5 працівники органів внутрішніх справ у разі необхідності залучаються державними виконавцями для охорони громадського порядку до проведення виконавчих дій при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) у випадку розшуку у виконавчому провадженні громадянина-боржника, дитини за ухвалою суду або транспортних засобів боржника за постановою державного виконавця.
		Згідно з п.3.1  Інструкції № 607/56/5 у виконавчому провадженні розшук громадянина-боржника, дитини або транспортних засобів боржника здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, встановленому чинним законодавством України.
		          У разі їх виявлення органи внутрішніх справ у триденний термін з моменту виявлення повідомляють ініціатора розшуку про місце знаходження, а транспортні засоби боржника негайно затримують та доставляють на спеціальні майданчики чи стоянки тимчасового зберігання Державтоінспекції (п.3.2 Інструкції № 607/56/5).
		З огляду на вищевикладене, суд констатує недотримання співробітниками Державтоінспекції п.3.2 Інструкції № 607/56/5, який за змістом дублює правовий припис, унормований пунктом 8 Порядку № 1102.
		Відповідно до п.4.8 Інструкції № 607/56/5 за час зберігання транспортного засобу боржника на спеціальних майданчиках чи стоянках посадова особа Державтоінспекції складає кошторис витрат і подає його до органу державної виконавчої служби, який ініціював затримання транспортного засобу. Орган державної виконавчої служби компенсує Державтоінспекції витрати на зберігання транспортного засобу боржника за рахунок коштів виконавчого провадження з подальшим віднесенням їх до витрат на проведення виконавчих дій.
		Таким чином, за умови дотримання працівниками Державтоінспекції встановленого законом порядку затримання транспортного засобу, який оголошений у розшук державним виконавцем, відповідні витрати мали б бути відображеними у кошторисі, який в подальшому передається до органу державної виконавчої служби, в результаті чого ці витрати відносяться до витрат на проведення виконавчих дій. Однак співробітники Державтоінспекції діяли у непередбачений законодавством спосіб, що призвело до необґрунтованих матеріальних витрат позивача.
		Отже в результаті неправомірних дій працівників Державтоінспекції, які полягають у недотриманні передбаченого законодавством порядку тимчасового затримання транспортного засобу, оголошеного у розшук державним виконавцем, його подальшого повернення власнику, було порушено охоронювані законодавством права та інтереси позивача. 
		Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. 
		Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що посадові особи Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області, які є суб'єктами владних повноважень, діяли у непередбачений законодавством спосіб, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень та вчинення дій, недобросовісно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення та дії, і несвоєчасно.
		Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів сум матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з наступного.
		Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 матеріальних збитків в розмірі 3352,76 гривень, позивач послався на понесені ним витрати: на автобус від посту ДПС «Пассат» до м. Одеси у розмірі 200 гривень, таксі Одеса-Чорноморське - 50 гривень, таксі - Чорноморське - Одеса, по Одесі, до Чорноморського - 240 гривень, таксі Чорноморське-Одеса 50 гривень, автобус Одеса-Херсон - 73,51 гривень, таксі Херсон-Цюрупінськ-Херсон-Цюрупінськ - 200 гривень, неотримана за три дні заробітна плата в розмірі 717 гривень, витрати по сплаті послуг щодо зберігання автомобіля та його транспортування на спецмайданчик - 1405,25 гривень, а всього 3352,76 гривень. Розмір понесених витрат, які не підтверджені квитанціями, підтвердив свідок ОСОБА_8
		Разом із тим, суд зауважує, що пояснення свідка щодо понесених позивачем витрат не є належними доказами щодо предмету доказування, а фактично понесені витрати позивача підтверджені лише в сумі 2612,76 гривень (717 гривень (неотримана заробітна плата) + 73,51 гривень (витрати на автобусний квиток) + 1405,25 гривень (вартість зберігання і транспортування автомобіля та послуг банку) + 417 гривень (витрати на бензин)).
		При цьому витрати в розмірі 417 гривень обумовлені вимушеною поїздкою за маршрутом Одеса-Цюрупинськ та Цюрупинськ-Одеса довжиною 420 км за власні кошти позивача. Дана сума розрахована у відповідності до Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Мінтранспорту України від 10.02.1998 року № 43 (Таблиця А2 наказу - 2107, об'єм двинула 1451 см3, 5тисутпінчаста коробка переміни передач - 8,8 л/100 км), з урахуванням витрат 36,96 літрів бензину А-95 вартістю 11,29 грн./1 літр (11,29 грн. х 36,96 л.).
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).
		За положеннями ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
		За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року N 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
		Отже, враховуючи положення ст. 1173 ЦК України, а також ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, здійснюється в порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
		Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
		Таким чином, у розумінні цієї норми права державний виконавець не є окремим суб'єктом, а є представником влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної влади - державної виконавчої служби.
		Вирішуючи спір, суд враховує, що первісним рішенням, яке спричинило необґрунтоване понесення позивачем грошових витрат, є неправомірне рішення державного виконавця Нікольського О.В. про арешт майна позивача. Зумовлені цим рішенням подальші протиправні дії співробітників Державтоінспекції полягають у їх невідповідності встановленому законодавством способу, отже позивачем понесені матеріальні витрати саме внаслідок неправомірного рішення державного виконавця.
		Згідно з підпунктом 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
		Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
		З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області відшкодувати на користь ОСОБА_1 завдану йому матеріальну шкоду в розмірі 2612,76 гривень із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
		Заявляючи позовні вимоги до відповідачів про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 гривень з кожного, позивач послався на завдання їхніми діями моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття. Так, в силу особливості трудових обов'язків, посада позивача за місцем роботи передбачає постійну можливість незалежно від часу доби та дня тижня дістатись до підприємства (яке розташоване у промисловій зоні на відстані 11 км від місця мого проживання) у разі виникнення будь-яких надзвичайних обставин (надзвичайні ситуації техногенного та природного походження, загроза терористичних актів, припинення правопорушень на території підприємства та ін.). Можливість мого вільного пересування забезпечує належний мені автомобіль. 
		Крім того, звичайно, автомобіль використовується позивачем у побутових цілях, і одна з них - доставлення сина до дитячого садка, який розташований в іншому населеному пункті, за 7 км від місця проживання. На думку позивача, вилучення в нього автомобіля завдало шкоди його діловій репутації та сімейним стосункам.
		Щоб знайти вихід із обставин, що склалися, позивач звертався по допомогу та консультації до друзів і знайомих. Дехто з них вважав, що позивач намагався уникнути відповідальності за несплату наявних у нього боргів, що, в свою чергу, принижувало гідність позивача. Позивач був змушений доводити, що боргів в нього немає і не може бути, і виправдовуватися від звинувачень у тому, що він забув про сплату якихось послуг, і намагається уникнути відповідальності за це. На думку позивача, дана ситуація принижувала його авторитет серед друзів і знайомих. Також, під час затримання і вилучення належного позивачу транспортного засобу позивач перебував у стресовому стані.
		Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
		Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР.
		Крім того, відповідно до ст.5 Закону України «Про міліцію» у разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. Відшкодуванню підлягають у повному обсязі: 1) заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій або бездіяльності працівників міліції; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), вартість вилученого майна, якщо його повернення в натурі та в тому ж стані стало неможливим; 3) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 4) моральна шкода.
		Згідно до цієї ж статті відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії або бездіяльність працівників міліції завдали моральної втрати громадянинові, моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Аналізуючи обставини справи та доводи позивача, беручи до уваги характер та обсяг психічних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, вимушені зміни у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за можливе зобов'язати ГУ ДКС в Одеській області відшкодувати на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1500 гривень із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції, а також зобов'язати ГУ ДКС у Херсонській області відшкодувати на користь ОСОБА_1 800 гривень моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання УДАІ України в Херсонській області.
		Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. 
		В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини. 
		Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.
		На підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.
		Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд
		 
		 П О С Т А Н О В И В:
		 
		          Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати неправомірними дії Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, транспортний засіб.
		Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області відшкодувати на користь ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) матеріальну шкоду в розмірі 2612,76 гривень (дві тисячі шістсот дванадцять грн. 76 коп.) та 1500 гривень (одна тисяча п'ятсот грн.) моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (код ЄДРПОУ 35048711).
		Визнати неправомірними дії Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області щодо затримання належного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, транспортного засобу в порядку ст.265-2 КУпАП та відмови у безоплатному поверненні із спецмайданчика належного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, транспортного засобу.
		Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби у Херсонській області відшкодувати на користь ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) 800 гривень (вісімсот грн.) моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 23312149).
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
		Повний текст постанови складено 01 листопада 2013 року.
		 
		Суддя                                          _______________                              І.В. Завальнюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...