Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11/796/1860/2013 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2013.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                          
		                                                
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		       Справа: 11/796/1860/2013                                                      Головуючий у 1-й інстанції: Пруднік О. А.
		       Категорія ч. 1 ст. 182, ч. 1 ст. 364 КК України                   Доповідач: Лук'янець Л. Ф.
		 
		                                                                  У Х В А Л А
		                                                          ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ                                
		                                                      
		25 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
		 
		головуючого  судді                     Лук'янець Л. Ф.
		суддів                                            Мороза І.М., Чорного О.М.,
		за участю прокурора                   Петренко О.Г.,
		потерпілого                                  ОСОБА_1, 
		захисника                                     ОСОБА_2,
		обвинуваченого                           ОСОБА_3,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду м. Києва кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року, 
		 
		                                                            ВСТАНОВИЛА :
		         Цим вироком
		ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м. Кишиневі, громадянин України, з вищоюосвітою, пенсіонер, одружений, зареєстрований та проживає за адресою: м. АДРЕСА_3, раніше не судимий в силу ст. 55 КК України,
		визнаний не винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 182, ч. 1 ст. 364 КК України та виправдано за відсутністю в його діянні складу зазначених злочинів.
		Запобіжний захід ОСОБА_3 підписку про невиїзд скасовано.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду.
		По справі вирішено питання щодо речових доказів.
		 
		Як вбачається з вироку суду, органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 182 КК України, як незаконне поширення конфіденційної інформації про особу, чим заподіяв шкоду охоронюваним законом Конституційним правам ОСОБА_1 на недоторканість особистого і сімейного життя, та ч. 1 ст. 364 КК України, як незаконне поширення конфіденційної інформації про особу, чим заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом Конституційним правам ОСОБА_1 на недоторканість особистого і сімейного життя, будучи службовою особою внаслідок зловживання службовим становищем, за наступних обставин.
		Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Крім того, ст. 302 ЦК України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VІ поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; ст. 21 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ інформація про фізичну особу є конфіденційною, конфіденційна інформація може поширюватись за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом; ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ, розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; п. 1 рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини, до конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). Згідно ст. 11 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-ХІІ до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, дата і місце народження. 
		Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці. 
		Відповідно до протоколів зборів членів кооперативу ЖБК «Екран» від 04.10.2009 та 11.09.2001 ОСОБА_3 обрано на посаду голови правління ЖБК «Екран». Згідно Статуту ЖБК «Екран» до повноважень правління ЖБК «Екран» входить забезпечення безумовного додержання кооперативу і всіма членами кооперативу діючого законодавства, що стосується діяльності кооперативу і вимог цього статуту, оформлення і своєчасно погашення одержаного банківського кредиту на будівництво кооперативного будинку (будинків), забезпечення надходження від членів кооперативу внесків на утримання, експлуатацію та капітальний ремонт будинку (будинків), платежів за комунальні та інші послуги, забезпечення складання звіту про фінансово-господарську діяльність кооперативу за минулий рік та фінансово-господарського плану, кошторису доходів і витрат на поточний рік, укладення договорів та інших угод, пов'язаних із діяльністю кооперативу, представлення інтересів кооперативу в державних і громадських органах, на підприємствах, в установах і організаціях, подання заявки і розрахунки на виконання ремонтних та інших робіт, пов'язаних з експлуатацією і ремонтом житлового будинку та утримання прибудинкової території, прийняття на роботу та звільнення з роботи робітників і службовців, що обслуговують кооператив, забезпечення ведення діловодства, бухгалтерського і статистичного обліку і звітності кооперативу, складання звітності, звітування перед загальними зборами членів кооперативу (зборами уповноважених) не рідше одного разу на рік, виконання інших обов'язків, що випливають з статуту. Крім того, відповідно до п. 33 Статуту ЖБК «Екран» покладено обов'язок виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, що свідчить про те, що ОСОБА_3 є службовою особою. Враховуючи вищенаведене, на голову правління ЖБК «Екран» покладено обов'язок виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, що свідчить про те, що ОСОБА_3 являється службовою особою.    
		          Між головою правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3 та директором ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг від 21.07.2011 року № 21. Згідно предмету даного договору ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» приймає на себе обов'язок вживати всіх незаборонених заходів, спрямованих на ліквідацію заборгованості за житлово-комунальні послуги споживачів, тобто власників квартир житлового будинку по АДРЕСА_1, для чого директору ОСОБА_4 ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» видано довіреність від 21.07.2011 року. Згідно пункту 7.3 договору про надання послуг від 21.07.2011 №21, укладеного між ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» та ЖБК «Екран» визначено, що відповідальність за досягнення згоди споживачів житлово-комунальних послуг в межах об'єкту, зазначеного в пункті 1.3 даного договору (об'єктом є будинок по АДРЕСА_1), на збирання, зберігання, обробку, використання та надання інформації щодо них, покладається на замовника, тобто на голову правління ЖБК «Екран». Достовірно знаючи про те, що згідно до п. 42 Статуту ЖБК «Екран» цивільно-правові спори між кооперативом і його членами підлягають вирішенню лише в судовому порядку, тобто без залучення інших осіб, та не зважаючи на те, що договором про надання послуг від 21.07.2011 року № 21 передбачено застосування лише законних заходів, ОСОБА_3 вирішив діяти стосовно боржника ОСОБА_1 протизаконними заходами, а саме, шляхом передачі третій стороні - ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» конфіденційних відомостей про ОСОБА_1 з метою здійснення тиску на останнього іншими особами, тобто вирішив діяти всупереч закону та інтересам служби. 
		30.09.2011 року голова правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3, будучи службовою особою, діючи умисно, зловживаючи службовим становищем, всупереч інтересам служби в інтересах третіх осіб в порушення вимог ст. 302 ЦК України, ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VІ, ст. 21 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ, ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ, без згоди ОСОБА_1, тобто з мотивів помилково зрозумілих інтересів служби з метою стягнення боргу з вказаної особи за несплату комунальних послуг шляхом тиску на боржника з боку третіх осіб, а саме, ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна», у приміщенні ЖБК «Екран» по АДРЕСА_1, згідно виданого ним наказу № 41-К від 29.09.2011 року видав директору ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» ОСОБА_4 довідку № 51 від 30.09.2011 року, в яку вніс інформацію про склад сім'ї родини ОСОБА_1, а також серії, номери паспортів членів сім'ї, їх дати народження та місце реєстрації, чим здійснив незаконне поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. В подальшому 27.04.2012 року голова правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3, діючи умисно, зловживаючи службовим становищем, всупереч інтересам служби в інтересах третіх осіб, в порушення вимог наведених вище нормативних актів без згоди ОСОБА_1 з метою сприяння ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» у стягненні боргу з вказаної особи за несплату комунальних послуг у приміщенні ЖБК «Екран» по АДРЕСА_1, згідно виданого ним наказу № 46-К від 24.04.2012 року, продовжуючи свої злочинні дії, видав директору ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» ОСОБА_4 довідку за № 25 від 27.04.2012 року, в яку вніс інформацію про склад сім'ї родини ОСОБА_1, а також дати їх народження та реєстрації, чим заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом конституційним правам ОСОБА_1 на недоторканість особистого і сімейного життя.
		 
		На вказаний вирок суду подано апеляцію прокурором з доповненнями, який просить скасувати вирок, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неповнотою судового слідства, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
		При цьому, прокурор зазначає, що суд у вироку, наводячи аргументи на відсутність у діях ОСОБА_3 ознак складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 182, ч.1 ст.364 КК України вказує серед іншого на той факт, що за ч. 2 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» положення ч. 1 зазначеної норми про заборону обробки (згідно із ст. 1 цього Закону,будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних) не застосовується, якщо обробка цих даних, серед іншого, необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги. Судом зроблено висновки про відсутність у діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, оскільки на його думку використання такої інформації без дозволу особи, якої стосується вказана інформація з метою обґрунтування позовних вимог є правомірною.
		Однак, вказаний висновок суду, на думку прокурора не є обґрунтованим належним чином, як того вимагає ст. 323 КПК України в редакції 1960 року (судом фактично лише констатовано, що використання за вказаних обставин є правомірним), а посилання суду на Закон України «Про захист персональних даних», як на обґрунтованість правомірності використання інформації є безпідставним, оскільки вказаним Законом не надається визначення конфіденційної інформації та порядку її використання. Відповідальність же за ч. 1 ст. 182 КК України настає саме за розповсюдження конфіденційної інформації.
		Крім того, прокурор вважає, що доводи суду про те, що звернення до суду щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин та надання відповідних доказів в межах ст.ст. 10, 11 ЦПК України та в передбаченому цим Кодексом порядку, участь в судових засіданнях при розгляді справи судом не може бути розцінено як заподіяння шкоди охоронюваним законом Конституційним правам на недоторканість особистого і сімейного життя, є безпідставними та необгрунтованими, оскільки висновки про те, що не було порушено конституційних прав громадян належним чином судом не мотивовано.
		Також, зазначає, що в порушення вимог ст. 257 КПК України в редакції 1960 року,судом зроблено не вірнийвисновок про відсутність порушень конституційних прав осіб без їхнього допиту у суді, оскільки з огляду на той факт, що інформація, яка містилась у довідці, виданій ОСОБА_3 стосується не тільки ОСОБА_1, а й членів його сім'ї, безпосередній допит вказаних осіб з метою повноти судового слідства, встановлення усіх обставин справи, можливості надавати оцінку усім доказам у справі, безпосередньо дослідженим у судовому засіданні, можливості оцінити (з урахуванням досліджених доказів) наявність або відсутність порушень Конституційних прав громадян, суд зобов'язаний був безпосередньо допитати усіх потерпілих. 
		Крім того, доводи суду про правомірність використання інформації з метою обґрунтування позовних вимог, такожє необгрунтованими, оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості було пред'явлено до ОСОБА_1, а інформація, яка використовувалась позивачем стосується не тільки його, але і членів його сім'ї.
		Також, прокурор зазначає, що суд не навів у вироку будь-яких даних, які вказували б на поширення конфіденційної інформації стосовно ОСОБА_1 та членів його сім'ї в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		 
		Заслухавши доповідь судді, прокурора та потерпілого, які підтримали апеляцію, підсудного та його захисника, які вважають, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, перевіривши доводи апеляції та матеріали справи, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово підсудного, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора з доповненнями підлягає  задоволенню з наступних підстав.
		 
		Доводи прокурора про незаконність прийнятого судом першої інстанції рішення, є обґрунтованими з таких підстав. 
		         
		      Згідно ст. 323 КПК України в редакції 1960 року, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.              
		       Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні, оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.
		Згідно ч. 4 ст. 327 КПК України в редакції 1960 року виправдувальний вирок постановляється у випадках коли не встановлено подію злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
		Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю в його діянні складу злочину, якщо при судовому розгляді справи встановлено, що діяння, в здійсненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, з якими закон пов'язує склад злочину.
		Виправдувальний вирок за відсутності в діянні складу злочину суд постановляє у випадку, коли встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, мало місце, але кримінальний закон не визнає таке діяння злочином, зокрема, через малозначність діяння, вчинення його у стані необхідної оброни  чи крайньої необхідності або виконання законного наказу, або в умовах виправданого ризику.
		Виходячи з вищезазначених вимог закону, суд, приймаючи рішення про виправдання підсудного, повинен чітко вказати підстави для виправдання і привести у вироку суду докази відсутності події чи складу злочину, або обґрунтувати рішення відсутністю доказів. 
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції цих вимог кримінально-процесуального закону не дотримався, не з'ясував з достатньою повнотою обставини справи і допустив такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які унеможливили повно та об'єктивно розглянути справу, внаслідок чого суд постановив у справі рішення, яке не можна вважати законним, що у відповідності до вимог ст. 367 КПК України в редакції 1960 року, є безумовною підставою для скасування виправдувального вироку.
		       
		        Так, з матеріалів справи вбачається, що орган досудового слідства, обґрунтовуючи доведеність ОСОБА_3 у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 182 та ч. 1 ст. 364 КК України, послався на наступне.
		 30.09.2011 року голова правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3, будучи службовою особою, діючи умисно, зловживаючи службовим становищем, всупереч інтересам служби в інтересах третіх осіб в порушення вимог ст. 302 ЦК України, ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VІ, ст. 21 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ, ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ, без згоди ОСОБА_1, тобто з мотивів помилково зрозумілих інтересів служби з метою стягнення боргу з вказаної особи за несплату комунальних послуг шляхом тиску на боржника з боку третіх осіб, а саме, ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна», у приміщенні ЖБК «Екран» по АДРЕСА_1, згідно виданого ним наказу № 41-К від 29.09.2011 року видав директору ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» ОСОБА_4 довідку № 51 від 30.09.2011 року, в яку вніс інформацію про склад сім'ї родини ОСОБА_1, а також серії, номери паспортів членів сім'ї, їх дати народження та місце реєстрації, чим здійснив незаконне поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. В подальшому 27.04.2012 року голова правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3, діючи умисно, зловживаючи службовим становищем, всупереч інтересам служби в інтересах третіх осіб, в порушення вимог наведених вище нормативних актів без згоди ОСОБА_1 з метою сприяння ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» у стягненні боргу з вказаної особи за несплату комунальних послуг у приміщенні ЖБК «Екран» по АДРЕСА_1, згідно виданого ним наказу № 46-К від 24.04.2012 року, видав директору ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» ОСОБА_4 довідку за № 25 від 27.04.2012 року, в яку вніс інформацію про склад сім'ї родини ОСОБА_1, а також дати їх народження та реєстрації, а також де хто з них проживає в даний час, чим заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом конституційним правам ОСОБА_1 на недоторканість особистого і сімейного життя.
		 
		   Суд першої інстанції, дослідивши в межах, передбачених ст. 275 КПК України в редакції 1960 року, зібрані під час досудового слідства та надані суду докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність в діянні ОСОБА_3 складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 182 та ч. 1 ст. 364  КК України, не дослідивши повно та об'єктивно докази по справі, внаслідок чого постановив у справі рішення, яке не можна вважати законним.
		 
		Так, відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. 
		Згідно ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VІ поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; 
		Згідно ст. 21 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ інформація про фізичну особу є конфіденційною, конфіденційна інформація може поширюватись за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом; 
		Відповідно ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ, розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; 
		Згідно ст. 11 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-ХІІ до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, дата і місце народження. 
		Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.
		 
		Виправдовуючи ОСОБА_3 за вищевказаними статтями Кримінального кодексу, суд послався на наступні докази:
		показання ОСОБА_3, який не визнав свою вину у вчиненні зазначених злочинів, та зазначив, що відповідно укладеного договору між правлінням ЖБК «Екран» та приватним підприємством «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна» він, як голова правління ЖБК, надав цьому підприємству відповідні документи для звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги. Для цього, за його наказом, паспортистом ЖБК ОСОБА_5 було надано довідку форми 3, та довідку № 25 про осіб, які проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, де проживає ОСОБА_1 
		 показання свідка ОСОБА_6 - директора приватного «Науково-технічного підприємства «Український центр нерухомого майна», з яких вбачається, що вона отримала в ЖБК «Екран» документи про стягнення заборгованості по житлово-комунальних послугах ОСОБА_7, в тому числі і довідку про склад осіб, що проживають та зареєстровані в його квартирі, та відправила до суду із заявами про видачу судового наказу та в наступному, з позовною заявою. 
		Крім того, суд послався на аналогічні показання свідків ОСОБА_8 - бухгалтера ЖБК та ОСОБА_9 - паспортиста ЖБК.
		 
		   Однак, приймаючи рішення про виправдування ОСОБА_3, суд першої інстанції допустив неповноту та необ'єктивність судового слідства, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи,  допустив суперечності в частині підстав для виправдування ОСОБА_3
		    
		 Так, суд, пославшись на законність дій ОСОБА_3, в частині поширення конфіденційної інформації про потерпілого ОСОБА_7 та членів його сім'ї, зазначив, що в діях ОСОБА_3 відсутні ознаки об'єктивної сторони злочину передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, мотивував тим, що він поширив конфіденційну інформацію про ОСОБА_1 в зв'язку із зверненням до суду, щодо захисту прав, свобод чи інтересів особи, що виникають із цивільних відносин, на підставі договору № 21 з приватним підприємством «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна»  від 21.07.2011 року про надання ними послуг щодо забезпечення своєчасності виконання споживачами зобов'язань з оплати житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості.
		Однак, цей висновок суду суперечить доказам по справі, оскільки, як вбачається із змісту п. 1.2.2. вищезазначеного договору (а.с. 17-20 т.1), предметом договору є надання послуг, щодо ліквідації заборгованості лише в позасудовому порядку.
		 
		Крім того, обґрунтовуючи рішення про відсутність складу злочинів в діях ОСОБА_3, суд послався на перелік статей Цивільного кодексу України, відповідно яких, за висновком суду, він був зобов'язаний надати конфіденційну інформацію про ОСОБА_1 та членів його сім'ї, оскільки її надання передбачене ЦПК України.
		При цьому, суд не звернув уваги, що відповідно до вимог ст. 119 ЦПК України, позовна заява  для звернення до суду повинна містити: ім'я (найменування) позивача і відповідача, ім'я представника позивача, їх місце проживання (перебування) або місце знаходження, поштовий індекс, номери засобу зв'язку.
		Крім того, як вбачається з Статуту житлово-будівельного кооперативу «Екран», затвердженого загальними зборами членів ЖБК «Екран» 08.05.1998 року та зареєстрованого Радянською районною державною адміністрацією у м. Києві 29.09.1998 року ( а.с.37-45 т. 1),  кошти житлово-будівельного кооперативу складаються з: вступних внесків, пайових внесків, внесків на проведення капітального ремонту житлового будинку, внесків на експлуатацію житлового будинку і утримання прибудинкової території, інших надходжень. Внески на експлуатацію житлового будинку і утримування прибудинкової території справляються з членів житлово-будівельного кооперативу, виходячи з житлової площі займаних квартир, а не кількості осів, які проживають в даній квартирі. 
		 
		Однак, всупереч вищевикладеним нормам Законів, ЦПК України, Статуту ЖБК,  умовам договору з приватним підприємством «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна», головою ЖБК «Екран» ОСОБА_3 були поширені конфіденційні відомості про потерпілого та його сім'ю.
		Так, з даних довідки  № 25 від 24.04.2012 року, виданої головою правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3 директору приватного підприємства «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна»  ОСОБА_4, вбачається, що на житловій площі потерпілого проживають ОСОБА_1, ОСОБА_10, зазначені їх родинні відношення, рік народження, час проживання в даному будинку та час проживання  в м. Києві (а.с.150 т.1).
		З даних іншої довідки № 51 від 30.09.2012 року виданої також  головою правління ЖБК «Екран» ОСОБА_3 директору приватного підприємства «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна»  ОСОБА_4, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 проживає потерпілий ОСОБА_1, зазначені номер його особового рахунку, серія та номер паспорту, ким і коли виданий, рік народження. Також зазначено, що крім нього, там прописані його мати ОСОБА_10, її рік народження та те, що в даний час вона проживає в АДРЕСА_2, постійно мешкає дружина ОСОБА_11, її рік народження, та дочка ОСОБА_12,  і її рік народження.
		 
		З викладеного видно, що дії ОСОБА_3, як володільця персональних даних потерпілого та членів його сім'ї, були здійснені за межами дозволу, наданому йому відповідно до закону, оскільки повинні були здійснюватись за згодою потерпілого.
		 
		Необґрунтовані також висновки суду про законність дій ОСОБА_3, щодо поширення конфіденційної інформації без дозволу потерпілого, в зв'язку із зверненням до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особи, що виникають із цивільних відносин, оскільки, як вбачається з вищевикладеного, поширення конфіденційної інформації у такому обсязі, не вимагалось та не було доцільним.
		 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що  суд першої інстанції, прийшов до поспішних висновків про недоведеність винності ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 182 та ч. 1 ст. 364 КК України та виправдав його за  відсутністю в його діях складу злочинів.
		 
		Зазначена вище невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки ,висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності, неповнота та однобічність судового слідства, є істотними порушеннями вимог КПК, і такими, що перешкодили суду постановити законний, обгрунтований і справедливий  вирок.
		 
		Згідно ст. 367 КПК України в редакції 1960 року, винесений по справі вирок підлягає скасуванню, якщо по справі допущена однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, по справі допущено істотне порушення кримінально- процесуального закону.
		 
		На підставі викладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити,  вирок  суду  скасувати,  а  справу  направити  до суду першої інстанції на новий судовий розгляд іншим складом суду, у відповідності до вимог ст. 375 КПК України в редакції 1960 року.
		 
		   На підставі викладеного,   керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України в редакції 1960 року, п.п.11, 15 Перехідних положень КПК України,  колегія суддів,
		                     
		                                                   У Х В А Л И Л А:
		 
		   Апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції,  задовольнити.  
		   Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року щодо ОСОБА_3,  скасувати,  а  справу  направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд іншим складом суду.
		 
		      
		 
		                                                         С У Д Д І :
		 
		 
		 
		 
		_____________________  ______________________  ______________________
		       Лукянець Л.Ф.                      МорозІ.М.                           Чорний О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...