Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/10684/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 06.11.2013. Зареєстровано: 06.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2013.
Дата набрання законної сили: 17.06.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                    
		                                                               ПОСТАНОВА                                                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 вересня 2013 р. Справа № 804/10684/13-а                      Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого суддіБоженко Наталії Василівни   при секретаріМакаревич К.В.   за участю:   представників позивача Бойко М.Є., Лубенець С.В.   розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Томаківський комбікормовий завод» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Томаківський комбікормовий завод» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому, з урахуванням уточнень, просить протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0001322201 від 04.07.2013 р.; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Нікопольською об'єднаною ДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002052201 від 16 серпня 2013 р., № 0002062201 від 16 серпня 2013 р., № 0002072201 від 16 серпня 2013 р., №0002082201 від 16 серпня 2013 р..
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає спірні повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки, необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 року було замінено відповідача по справі Нікопольську об'єднану державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби на її правонаступника - Нікопольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
		Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити повністю, з підстав викладених в позовній заяві.
		Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Таким чином, згідно частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В тому числі, відповідачем до суду подано заперечення, в обґрунтування яких зазначено, що висновки викладені в акті перевірки є правомірними та відповідають фактичним обставинам справи, отже, податкові-повідомлення рішення винесені правомірно і підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
		На підставі постанови «Про призначення документальної перевірки» від 21.06.2013 року слідчого відділу Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська лейтенанта податкової міліції Любимова СО. за матеріалами кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №32012040040000237 від 29.03.2013 року, відповідно до наказу Нікопольської об'єднаної ДПІ Дніпропетровської області ДПС №764 від 26.06.2013 року «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Томаківський комбікормовий завод», згідно із  ст.19, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаківський комбікормовий завод» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 по 31.05.2013 року.
		За результатами перевірки складений акт №1911/221/00686693 від 12.07.2013 року «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Томаківський комбікормовий завод» (реєстраційний номер облікової справи платника податків 00686693) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 по 31.05.2013». 
		Згідно із висновками викладеними в акті перевіркою встановлено порушення позивачем абз.2 п.3 Указу президента України від 03.07.98р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в редакції Указу Президента України №746/99 від 28.06.1999 року в результаті чого занижено єдиний податок з юридичних осіб за 2010 рік у сумі 49878,85 грн., в тому числі: 1 квартал 2010 року - 14267,15 грн.; 2 квартал 2010 року - 4779,50 грн.; 3 квартал 2010 року - 14960,75 грн.; 4 квартал 2010 року - 15871,45 грн.; п.135.1 ст. 135, пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.4. ст.138, пп.139.1.9. п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 269633,68 грн., в тому числі: 1 квартал 2011 року - 18270,31 грн.; 2-4 квартал 2011 року - 144827,63 грн.; 2012 рік - 106535,74 грн.; п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 486194,28 грн., в т.ч.: 2011 рік-352606,72грн.; 2012 рік - 133587,56 грн.; п.270.1. ст.270, п.271.1 ст. 271, п.287.1 ст. 287 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено земельний податок на загальну суму 15987,47грн., у т.ч.: за 2011 рік - 5800,97 грн.; за 2012 рік - 10186,50 грн..
		На акт перевірки від 12.07.2013 року №1911/221/00686693 були подані заперечення від 07.08.2013 року №52, згідно статті 86 Податкового кодексу України, відповідно відповіді на заперечення від 14.08.2013 року №1155/10/22-115 висновки акту визнані такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
		На підставі акта перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04.07.2013 р. №0001322201 за штрафними санкціями - 510 гривень, від 16 серпня 2013 р. №0002052201 з податку на додану вартість на загальну суму 29668,62 гривні, № 0002062201 з податку на додану вартість на загальну суму 590 457,82 гривні, №0002072201 з єдиного податку з юридичних осіб на загальну суму 38540,25 гривень, №0002082201 з земельного податку з юридичних осіб на загальну суму 19984, 34 гривні.
		Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
		Згідно із Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 22.12.2010 року за №984 Акт перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
		Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункти 4-6 Порядку №984 від 22.12.2010 року). 
		Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем протягом періоду, що перевірявся, було укладено договори оренди з ТОВ «Астеліт», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8, при цьому в Акті визначено, що ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 будучі ФОП та працюючи на Комбікормовому заводі та на ТОВ «Агро Хліб» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів.
		Підприємством не надано пояснення щодо фізичних обставин використання обладнання, переміщення ТМЦ та готової продукції по території заводу.
		Отже, враховуючи вищевикладене, не підтверджено здійснення безпосередньої господарської діяльності ФОП - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 на орендованому у ТОВ «Томаківський комбікормовий завод» обладнанні.
		Таким чином, укладання договорів ФОП ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з ТОВ «Томаківський комбікормовий завод» про надання послуг оренди споруд та обладнання, спрямовано на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб.
		За результатом перевірки встановлено відсутність факту здійснення господарської операції безпосередньо - вид правочину не відповідають відносинам. Податкові наслідки зазначеної операції - отримання майнової вигоди ТОВ «Томаківський комбікормовий завод» шляхом зменшення бази оподаткування з податку на прибуток та податку на додану вартість.
		При цьому, відповідач приходить до висновку, що фактично дохід отриманий ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 від реалізації товарів (робіт, послуг) на орендованому майні ТОВ «Томаківській комбікормовий завод» є доходом ТОВ «Томаківській комбікормовий завод» в прямому розумінні, а тому, з урахуванням доходів ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 позивачем перевищено виручку від реалізації продукції 1000000 гривень. 
		Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) ТОВ «Томаківський комбікормовий завод» з урахуванням доходів ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 в 2010 році склала 1038938,52 гривень, в 2011 році - 1763033,59 гривень. 
		Так, ТОВ «Томаківській комбікормовий завод» занижено суму виручки від реалізації наданих послуг на суму доходів ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, що призвело до заниження суми єдиного податку за 2010 рік у розмірі 49878,85 гривень.
		ТОВ «Томаківській комбікормовий завод» повинно в 2011 та в 2012 роках працювати на загальній системі оподаткування, тобто бути платниками податку на прибуток та податку на додану вартість на загальних підставах. 
		Однак, з таким висновком відповідача, суд не погоджується та зазначає.
		Позивач надає в оренду фізичним особам - підприємцям за договорами оренди майно, як рухоме, так і нерухоме, яке приймалось фізичними особами - підприємцями за актами приймання-передачі майна, про що зазначено в акті перевірки.
		Правові засади договору оренди регулюються главою 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-ІУ із змінами і доповненнями (далі - ЦК України), якою, зокрема, визначено щ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк» (ст. 759); Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст.760); За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762); Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765). Наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору (ст. 773).
		Отже, позивач за договором оренди з фізичними особами - підприємцями передав майно у користування, визначив майно, яке передав у користування відповідно до Акту передання майна в оренду. Фізичні особи - підприємці належним чином прийняли майно, надане їм у користування, користувались майном відповідно до його призначення та сплачували орендну плату за користування майном.
		Для цілей оподаткування податком на прибуток надання майна в оренду є послугою відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями втратив чинність 01.04.2011 р. ( далі - Закон № 334) та Податкового кодексу України.
		Позивач надавав послуги фізичним особам - підприємцям виключно з надання у користування основними засобами для здійснення їх власної підприємницької діяльності. За договорами оренди позивач не здійснював будь-якого контролю за діяльністю фізичних осіб - підприємців, але мав право контролювати користування майном за його призначенням, перевіряти належний стан майна.
		Відповідно до пп. 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Позивач в межах своєї господарської діяльності надавав в оренду майно, яке належить йому на праві власності та знаходиться на його балансі. позивач не здійснював свою господарську діяльність через фізичних осіб - підприємців шляхом укладення з ними договорів комісії, доручення або агентських договорів. Дохід позивач отримував, у тому числі, від надання майна в оренду.
		Щодо визначення позивача платником податку на прибуток та оподаткування податком на прибуток доходів, отриманих на спрощеній системі оподаткування протягом 2012 року суд зазначає, що позивач перебував на спрощеній системі оподаткування із сплатою єдиного податку у розмірі 5% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без сплати податку на додану вартість вже за правилами та нормами Податкового кодексу України.
		Так, відповідно до п. 291.3  статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
		Згідно п. 291.4 статті 291 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема четверта група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
		При цьому ст. 292 Податкового кодексу України, зокрема, визначено що доходом платника єдиного податку є для юридичної особи - будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті (п. 292.1). Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої та п'ятої групи, який є платником податку на додану вартість, та платника єдиного податку четвертої та шостої груп датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності» (п. 292.6). Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу» (п. 292.13).
		Позивач у 2012 році отримав свідоцтво платника єдиного податку серія А № 124340, видане Нікопольською ОДПІ (Томаківське відділення) 23.05.2012 р. із сплатою єдиного податку за ставкою 5% і, відповідно, у періоді перевірки та по теперішній час діють норми Податкового кодексу України, які регулюють порядок перебування позивача на спрощеній системі.
		Відповідно до п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, в тому числі податку на прибуток підприємств.
		Тобто, для перебування на спрощеній системі оподаткування у 2012 році позивач подав відповідну заяву та отримав свідоцтво платника єдиного податку. 
		Отже, суд погоджується з доводами позивача щодо не порушення позивачем у 2012 році норми глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України.
		Тобто, протягом 2011 та 2012 років позивач був платником єдиного податку і не міг перебувати на загальній системі оподаткування із сплатою податку на прибуток.
		Склад доходів і витрат у періоді з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р. визначався відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334 (надалі - Закон №334). 
		Склад доходів було визначено ст. 4 Закону № 334, відповідно до якої валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
		У ст. 1 Закону № 334 наведено визначення термінів, які вживаються у Законі № 334. Так, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.
		Статтею 4 Закону № 334 визначено, що є валовим доходом та наведено перелік доходів, які включаються до складу валових доходів, та які не включаються до складу валового доходу.
		Статтею 3 Закону № 334 визначено, що є об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
		Правила ведення податкового обліку встановлені у ст. 11 Закону № 334. Так у ст. 11 Закону № 334 встановлюється порядок щодо визначення: податкових звітних періодів; дати збільшення валових доходів; дати збільшення валових витрат.
		У пп. 11.3.1 ст. 11 Закону № 334 визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
		Тобто, у даному випадку валові доходи позивача збільшувались би лише у тому податковому періоді, у якому відбулась перша з подій: або зарахування коштів на банківський рахунок підприємства в оплату товарів (робіт, послуг) (дата оприбуткування готівки в касі), або дата відвантаження товарів (дата фактичного надання робіт, послуг), що підтверджуються відповідними платіжними, розрахунковими документами.
		Надалі склад доходів та порядок оподаткування податком на прибуток визначався нормами Податкового кодексу України.
		Так, склад доходів визначено ст. 135 Податкового кодексу України, зокрема, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України зазначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
		П. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
		Тобто, склад доходів визначається виключно на підставі первинних документів, які підтверджують отримання позивачем доходів. В Акті не наведено жодного первинного документу, який би свідчив про отримання позивачем доходів, що отримані фізичними особами підприємцями та перенесені до бази оподаткування позивача. Тобто, такі висновки відповідача є хибними та такими, що не відповідають чинному законодавству України.
		Пп. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України визначено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.
		Відповідно до пп. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
		Отже, для визначення доходів, які перенесено з фізичних осіб - підприємців, не існує жодних підстав для їх врахування у складі доходів позивача, оскільки: неможливо визначити розмір договірної вартості, який зокрема, не може бути меншим за суму компенсації, яку позивач ніколи не отримає; не можливо визначити дату переходу права власності на товар (продукцію) або дату складання акту чи іншого документу, який підтверджує виконання робіт або надання послуг від позивача до покупців.
		Згідно п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за № 860/4153 із змінами і доповненнями (далі - П(С)БО 15) дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
		Критерії визнання доходу наведені у п. 8 та п. 10 П(С)БО 15: Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені» (п. 8); Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених умов: можливості достовірної оцінки доходу; імовірності надходження економічних вигод від надання послуг; можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу; можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.
		Тобто, для визнання доходу необхідно дотримання наступних умов: 1) збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу; 2) оцінка доходу може бути достовірно визначена; 3) дохід від реалізації продукції (товарів) визнається у разі наявності одночасно умов: якщо покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені; 4) дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається якщо: може бути достовірно оцінений результат цієї операції за наявності одночасно всіх умов: можливості достовірної оцінки доходу; існує імовірності надходження економічних вигод від надання послуг; можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу; можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.
		Таким чином, виходячи з наведеного, при перенесенні доходів, отриманих фізичними особами - підприємцями до бази оподаткування податком на прибуток позивача, неможливо визначити суму доходу позивача, оскільки не дотримано жодних умов та критеріїв визнання доходу. У позивача не існує зростання власного капіталу, не збільшуються активи, не зменшуються зобов'язання, не існує впевненості в отриманні у майбутньому економічних вигід, не існує можливості достовірної оцінки таких доходів.
		Щодо визначення складу валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.
		До складу доходів (валових доходів) відповідачем було перенесено доходи, які задекларовано фізичними особами - підприємцями в їх податкових деклараціях, хоча Законом № 334 та Податкового кодексу України визначено, що до складу доходів включаються доходи:
		- за нормами Закону № 334 по першій з подій, яка сталась раніше - або дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку, оприбуткування готівки в касі; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку;
		- за нормами Податкового кодексу України на дату переходу права власності на товар покупцю, а при наданні послуг та виконанні робіт - за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг виключно на підставі первинних документів.
		Так, витрати, які понесли фізичні особи - підприємці при отримані ними доходу, відповідачем не враховувались.
		За визначенням ст. 3 Закону № 334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. За визначенням п. 134.1 Податкового кодексу України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: 134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
		Тобто, у будь-якому випадку об'єктом оподаткування є прибуток, а не сума загального доходу. 
		Слід зазначити, що згідно п. 44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Отже, первинний документ, це документ у якому фіксується факт здійснення господарської операції і має обов'язкові реквізити.
		Позивач фіксував факти надходження коштів від контрагентів на підставі виписок банку та прибуткових касових ордерів, а факт надання послуг на підставі актів здачі - прийомки виконаних робіт.
		Також, п. 44.2 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
		При цьому, позивач не був платником податку на прибуток протягом періоду, що перевірявся. 
		Щодо неправомірності визначення відповідачем об'єкта оподаткування податком на додану вартість.
		Відповідно до норм Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог,передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку (п. 181.1); у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті (п. 183.4).
		Протягом 2011 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, тобто був платником єдиного податку за ставкою 10% без сплати податку на додану вартість, тому норми п. 181.1 Податкового кодексу України на позивача не розповсюджувались. Позивач на надавав до органу податкової служби реєстраційної заяви та не мав жодних підстав для її обов'язкового подання.
		Відповідно до ст. 6 Указу № 727 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
		Протягом 2012 року позивач перебував платником єдиного податку за ставкою 5% без сплати податку на додану вартість. При цьому, відповідно до п. 297.1 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 підпункту 293.3.1 пункту 293.3 або підпунктом 1 підпункту 293.3.2 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу.
		Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. 185.1).
		Постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп. 14.1.185). 
		Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду» (пп. 14.1.191).
		Місцем постачання товарів є: фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту) (пп. «а» п.186.1 ст. 186).
		Місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті (п. 186.4).
		Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1). 
		База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку) (п. 188.1).
		Тобто, відповідно до норм Податкового кодексу України для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість необхідно мати ряд одночасних умов, а саме необхідно визначити об'єкт оподаткування, яким згідно Податкового кодексу України є операції з постачання товарів (послуг); визначити чи існує операція постачання товарів (послуг), яка визначається як передача права на розпорядження товарами як власник або отримання результатів надання послуг; визначити базу оподаткування, яка визначається виходячи з договірної вартості товарів (послуг); визначити дату виникнення податкових зобов'язань, яка повинна визначатись за першою подією або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок позивача, як оплата товарів (послуг), а у разі постачання за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі позивача, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг.
		Жодних з наведених чинників в Акті не наведено, як і не доведено факту їх виникнення та відповідного документального підтвердження.
		Крім того, пп. 202.1 статті 202 Податкового кодексу України визначено, що звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал.
		У даному випадку, податковий звітний період у позивача повинен дорівнювати календарному місяцю, а не кварталу. А у фізичних осіб - підприємців доходи відображались виключно за податковий період, який дорівнював календарному кварталу, тобто відповідачем для визначення податкових зобов'язань позивача застосовувався податковий період - календарний квартал, що є недотриманням вимог податкового законодавства України, зокрема, Податкового кодексу України. 
		Тобто, у відповідача не існує законних підстав для нарахування та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачу.
		Щодо неправомірності донарахування відповідачем податкових зобов'язань з єдиного податку.
		За результатами перевірки відповідачем в Акті наведено висновки щодо відсутності факту здійснення господарської операції безпосередньо усіма фізичними особами - підприємцями, з якими позивачем було укладено договори оренди.
		Відповідачем здійснювалась перевірка фінансово-господарської діяльності саме позивача, а не інших суб'єктів господарювання, Акт складено за результатами перевірки позивача. Кошти, які надходили до позивача за надане в оренду майно були включені до бази оподаткування єдиним податком, а кошти, отримані безпосередньо фізичними особами - підприємцями були відображені ними в їх податкових деклараціях та оподатковані згідно норм чинного законодавства України.
		Так, протягом 2010-2012 років позивач перебував на спрощеній системі оподаткування із сплатою єдиного податку у розмірі 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без сплати податку на додану вартість.
		Статтею 1 Указу № 727 визначено, що установити, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
		Згідно абз. 5 ст. 1 Указу № 727 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
		Тобто, для юридичних осіб, які перебували у 2010 році на спрощеній системі оподаткування об'єктом оподаткування була виключно виручка від реалізації продукції (товарів, послуг), яка надходила на розрахунковий рахунок або (та) в касу.
		Указом № 727 не визначено будь-яких інших доходів, які враховуються при обчисленні єдиного податку на спрощеній системі оподаткування.
		Таким чином, перебуваючи у 2010 році на спрощеній системі оподаткування позивач сплачував єдиний податок у розмірі 10% виручки, отриманої ним на поточний рахунок та в касу за надані послуги, інших доходів, ніж ті, що надходили на його поточний рахунок та в касу не отримував.
		Враховуючи викладене висновки відповідача щодо нарахування єдиного податку на доходи, отримані фізичними особами - підприємцями є хибними та такими, що суперечать нормам законодавства України з питань оподаткування єдиним податком, а податкове повідомлення - рішення, винесене безпідставно, є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.
		Щодо неправомірності донарахування податку на землю.
		Згідно ст. 6 Указу № 727 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) плати (податку) за землю.
		Відповідно п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
		Платники єдиного податку повинні сплачувати земельний податок лише у разі, коли вони будуть позбавлені свідоцтва платника єдиного податку.
		За нормами Указу № 727, зокрема ст. 5 встановлено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
		За нормами Податкового кодексу України анулювання свідоцтва платника єдиного податку у позивача може бути лише у разі порушення ним норм п. 299.15 Податкового кодексу України. 
		Крім того, пп. 298.2.3 статті 298 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291, платниками єдиного податку четвертої групи, які використали право на застосування іншої ставки, встановленої для шостої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків; у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення; у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності; у разі сплати до закінчення граничного строку погашення податкового боргу, що виник у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому погашено такий податковий борг.
		Таким чином, виходячи з наведених норм Податкового кодексу України позивач не порушував порядок перебування на спрощеній системі оподаткування, свідоцтво платника єдиного податку не підлягало та не підлягає анулюванню, у позивача не виникало жодних підстав щодо виникнення в нього обов'язку переходу на сплату інших податків і зборів.
		Щодо податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2013 року за №0001322201, слід зазначити наступне. 
		У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п.85.6 статті 86 Податкового кодексу України).
		Однак, Акт відмови від надання документів від 04 липня 2013 року №275/221/00686693 не містить переліку документів, які запропоновано надати позивачу та ним не надано перевіряючим, при цьому матеріали адміністративної справи містять перелік документів наданих до перевірки.  Тобто відповідачем не доведено факту ненадання позивачем копій документів до перевірки. 
		Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. 
		Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності та висновків суду викладених вище, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки податковим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.07.2013 р. №0001322201, від 16 серпня 2013 р. № 0002052201 № 0002062201, №0002072201, №0002082201.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		          ПОСТАНОВИВ:
		 
		Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Томаківський комбікормовий завод» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0001322201 від 04.07.2013 р..
		Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002052201, №0002062201, №00020772201, №0002082201 від 16 серпня 2013 року.
		Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Томаківський комбікормовий завод» (код ЄДРПОУ 00686693) судові витрати у розмірі 2408 (дві тисячі чотириста вісім) гривень 70 копійок.  
		Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		          Повний текст постанови складено згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя                      Н.В. Боженко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...