Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-281а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		     П О С Т А Н О В А       
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		15 жовтня 2013 року                                                                                           м. КиївКолегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючого Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., - 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області (далі - ДПІ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтер-Агро» (далі - Товариство-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Інвест Агро сервіс» (далі - Товариство-2), товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Співдружність» (далі - Товариство-3) про стягнення коштів за нікчемним правочином, 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У жовтні 2011 року ДПІ звернулася до суду з позовом, у якому на підставі актів перевірок, посилаючись на вирок суду, яким посадових осіб Товариства-2 та   Товариства-3 визнано винними у вчинені злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК), просила застосувати передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦК) наслідки нікчемних правочинів і відповідно до статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК) стягнути з Товариства-2 на користь Товариства-1 кошти в сумі 1 763 830 грн 82 коп., з Товариства-3 на користь Товариства-1 кошти в сумі 4 083 962 грн 70 коп. та в дохід держави з Товариства-1 кошти в сумі 5 847 793 грн 52 коп. 
		На обґрунтування позовних вимог ДПІ послалася на те, що у ході перевірки Товариства-1, результати якої оформлено актом від 10 травня 2011 року                             № 3943/23-5/35796506, встановлено факти укладення Товариством-1 правочинів на придбання сільськогосподарської продукції від Товариства-3 на суму 4 083 962 грн 70 коп. та від Товариства-2 на суму 1 763 830 грн 82 коп., які не відповідають вимогам статті 215, частини першої статті 216, частини п'ятої статті 203, статті 216 ЦК та на підставі припису статті 228 зазначеного Кодексу суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави та дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемними.
		Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 25 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року, в позові відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 квітня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), державна податкова інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та задовольнити позов, посилаючись на те, що касаційний суд у подібних правовідносинах неоднаково застосував положення статей 228 ЦК, статей 207 та 208 ГК. 
		На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 січня, 28 березня та 22 квітня 2013 року та копію постанови цього ж суду від 26 лютого 2012 року. 
		Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу, що розглядається, до провадження Верховного Суду України, послався на ухвалу касаційного суду від 28 березня 2013 року у справі № К/9991/46885/11, яка, на його думку, підтверджує неоднакове правозастосування. 
		Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права. 
		Так, у справі № К/9991/46885/11 касаційний суд, залишаючи ухвалою від 28 березня 2013 року без змін рішення судів попередніх інстанцій та враховуючи те, що сторони договору ставили за мету не його виконання, а складання документів, які створювали можливість отримати податкову вигоду, виходив із того, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним, тому відповідно до частини другої статті 215 ЦК визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін судові рішення, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки у зв'язку з набранням чинності з 1 січня 2011 року частиною третьою статті 228 ЦК законодавець виключив правочини, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних і відніс їх до оспорюваних. 
		Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із того, що у справі, яка розглядається, касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права. 
		Згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 
		У справі, що розглядається, суди не спростували доводи податкового органу про безтоварність операцій між відповідачами. Такі юридичні факти могли бути підставою для висновку позивача про нікчемність правочинів. 
		Законом України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» (далі - Закон № 2756-VI) зазначену статтю, зокрема, доповнено частиною третьою, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Зазначений Закон в частині вказаної зміни набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, тобто з 1 січня 2011 року. 
		Чутівський районний суд Полтавської області вироком від 12 квітня 2011 року, який набрав законної сили 28 квітня 2011 року, дії Особи 1 (засновника та директора Товариства-3) та Особи 2 (засновника та директора Товариства-2) кваліфікував за частиною другою статті 205 КК, а також за частиною другою статті 366 зазначеного Кодексу. Як установив суд, фактично товари на підставі підписаних Особою 1 документів не придбавалися та на адресу інших суб'єктів підприємницької діяльності не постачалися. В результаті його дій за період із 1 червня по 31 грудня 2010 року незаконно сформовано, зокрема, податковий кредит Товариства-3 в сумі 2 475 475 грн, чим було завдано великої матеріальної шкоди державі. Крім того, Особа 2 у вересні 2010 року передав реєстраційні документи та печатку Товариства-2 невстановленій досудовим слідством особі, що дало можливість останній, зокрема, укладати фіктивні договори та складати первинні документи, на підставі яких товари не придбавались та не реалізовувались, послуги не надавались та не отримувались. У результаті дій Особи 2 за період з 1 вересня по 31 грудня 2010 року, зокрема, незаконно сформовано податковий кредит Товариства-2 з податку на додану вартість у сумі 1 352 864 грн, чим було завдано великої матеріальної шкоди державі. 
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу. 
		Таким чином, до вчинених у зазначений період правопорушень має застосовуватися той закон, під час дії якого вони здійснені.
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що до правочинів, які мали місце у вересні-жовтні 2010 року, частина третя статті 228 ЦК застосована бути не могла, оскільки чинності у зазначений період ще не набрала.
		Отже, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права. 
		З урахуванням наведеного та відповідно до частини другої статті 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. 
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		 
		                     постановила:
		 
		Заяву державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий  В.В. Кривенко  Судді:  М.Б. Гусак  О.А. Коротких     О.В. КривендаВ.Л. Маринченко     П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко     О.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...