Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-4196км13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2013.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Ухвала
		іменем   україни
		 
		  Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду                                     цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                                                    Орлової С.О., 
		суддів:                                                                 Беха М.О., Кульбаби В.М., 
		за участю прокурора           Сингаївської А.О.,
		 
		розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2013 року.
		                              Зазначеним вироком 
		                     
		ОСОБА_1, 
		ІНФОРМАЦІЯ_1,
		громадянина України, раніше судимого:
		<ul>
			<li>17 січня 2008 року Вишгородським районним судом</li>

</ul>
		Київської області за ч. 1 ст. 289; ч. 2 ст. 289; ч. 2 ст. 309; ч. 2      ст. 307 КК України, на підставі ст. 70 КК України, до позбавлення волі на 5 років 6 місяців, звільненого 13 липня 2011 року умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 12 днів, 
		засуджено:
		<ul>
			<li>за ч. 2 ст. 289 КК України - до позбавлення волі на 6 років; </li>
			<li>за ч. 2 ст. 185 КК України - до позбавлення волі на 4 роки;</li>
			<li>за ч. 2 ст. 309 КК України - до позбавлення волі на 2 роки.</li>

</ul>
		На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено покарання  в виді позбавлення волі на 6 років 
		На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2008 року та остаточно призначено покарання в виді позбавлення волі на 6 років 6 місяців. 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 65 169 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
		Вирішено питання про судові витрати і речові докази. 
		Ухвалою апеляційного суду вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
		Згідно з вироком суду 24 вересня 2011 року приблизно о 1 год.     ОСОБА_1 на неохоронюваній автостоянці поблизу будинку АДРЕСА_1 таємно викрав майно, що належить ОСОБА_3, вартістю 754,54 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму. 
		30 вересня 2011 року приблизно о 23 год. ОСОБА_1 поблизу будинку АДРЕСА_2 повторно таємно викрав майно, що належить ОСОБА_4, вартістю 1323,67 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму. 
		4 жовтня 2011 року приблизно о 0 год. 30 хв. ОСОБА_1 поблизу будинку АДРЕСА_3 з автомобіля марки «ВАЗ-21053», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5, повторно таємно викрав майно загальною вартістю 925,78 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
		5 жовтня 2011 року приблизно о 1 год. 30 хв. ОСОБА_1 поблизу будинку АДРЕСА_4 з автомобіля марки «Сітроен», реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6, повторно таємно викрав майно загальною вартістю       1362 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму. 
		5 жовтня 2011 року приблизно о 3 год. ОСОБА_1 поблизу будинку АДРЕСА_4 з автомобіля марки «Рено Канго», реєстраційний номер НОМЕР_5, що належить ОСОБА_7, повторно таємно викрав майно вартістю 502,20 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
		Крім цього, 18 жовтня 2011 року приблизно о 2 год. ОСОБА_1 поблизу будинку АДРЕСА_5 повторно незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ 21114», реєстраційний номер НОМЕР_3, що належав ОСОБА_2, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на суму 64 719 грн. 
		16 листопада 2011 року приблизно о 1 год. ОСОБА_1 поблизу будинку АДРЕСА_6 повторно незаконно заволодів автомобілем марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_4, який належить ОСОБА_8, вартістю 28 649,11 грн. У подальшому, керуючи цим транспортним засобом, засуджений допустив зіткнення з перешкодою, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на суму 4 795,22 грн внаслідок механічного пошкодження автомобіля. 
		14 серпня 2011 року ОСОБА_1, будучи раніше судимим за вчинення злочину, передбаченого ст. 309 КК України, в лісосмузі у м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області повторно незаконно придбав для власного вживання без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою в перерахунку на суху речовину 10 г, який з цією ж метою незаконно зберігав по АДРЕСА_7 та при собі до виявлення й вилучення працівниками міліції 16 листопада 2011 року. 
		У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд. При цьому, як на істотне порушення кримінально-процесуального закону, посилається на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України, зазначаючи, що суд, залишаючи апеляції прокурора та засудженого на вирок місцевого суду без задоволення, не дав конкретних відповідей на викладені в них доводи та не зазначив в ухвалі підстав, через які визнав апеляції необґрунтованими. Призначене засудженому покарання прокурор вважає м'яким, зазначаючи, що         ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується негативно, раніше судимий, вчинив злочин у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, вину не визнав, завдану шкоду не відшкодував. 
		Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі ставить питання про скасування вироку та ухвали і направлення справи на нове розслідування, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону. При цьому вважає недоведеною його участь у вчиненні злочинів за всіма епізодами обвинувачення, окрім незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_8, 16 листопада 2011 року. Стверджує, що висновки суду про його винуватість у вчиненні решти злочинів ґрунтуються виключно на його визнавальних свідченнях на досудовому слідстві, даних унаслідок застосування недозволених методів слідства. Вказує про фальсифікацію слідчим протоколів відтворень обстановки і обставин події за його участю та матеріалів виявлення й вилучення в нього наркотичних засобів.
		Крім цього, засуджений ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вказує про необґрунтованість скарги і просить залишити її без розгляду.   
		Заслухавши доповідь судді, прокурора, що підтримав касаційну скаргу прокурора, касаційну скаргу засудженого просив залишити без задоволення, скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. 
		Висновки суду щодо фактичних обставин незаконного заволодіння ОСОБА_1 транспортним засобом, що належить ОСОБА_8, 16 листопада 2011 року та кваліфікація його дій за вказаним епізодом за ч. 2 ст. 289 КК України в касаційних скаргах не оспорюються. 
		У Рішенні у справі «Сондерз проти Сполученого Королівства» від 17 грудня 1996 року Європейський Суд з прав людини (далі - Суд) наголосив, що публічний інтерес не може слугувати виправданням використання відповідей, здобутих під тиском під час несудового розслідування, з метою викриття обвинуваченого в судовому провадженні. 
		Як зазначив Суд у Рішенні у справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року, право не свідчити проти себе вимагає, зокрема, від сторони обвинувачення у кримінальній справі не допускати - при спробах доведення своєї версії проти обвинуваченого - використання доказів, здобутих за допомогою методів примусу чи тиску всупереч волі обвинуваченого. 
		У цій же справі Суд визнав порушенням вимог п. п. 1, 3(с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) ті обставини, що хоча під час розгляду справи в суді заявник відмовився від своїх показань на досудовому слідстві, обвинувальний вирок щодо нього, якщо не виключно, то вирішальною мірою ґрунтувався на початкових самовикривальних показаннях, даних у процесуальному статусі свідка за відсутності захисника. При цьому Суд наголосив, що заявник, якого попередили про кримінальну відповідальність за відмову давати показання й одночасно поінформували про право не свідчити проти себе, міг, як він стверджує, справді розгубитися, не розуміючи наслідків відмови давати показання, особливо за відсутності допомоги захисника під час допиту. 
		У справі «Болдя проти Румунії» Суд визнав порушенням гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції права особи на справедливий судовий розгляд ту обставину, що суд, який ухвалював рішення у відповідь на апеляцію заявника, не дав жодної відповіді щодо мотивів цієї апеляції, які полягали, зокрема, в нестачі мотивації рішення, ухваленого судом першої інстанції. 
		Згідно зі ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Обвинувальний вирок відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведено, тобто безумовно підтверджено доказами, дослідженими в судовому засіданні, а сумніви, які існували при провадженні досудового чи судового слідства, вирішені та спростовані. Забезпечення доведеності вини, виходячи з вимог п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є одним з основних конституційних принципів судочинства.  
		Відповідно до вимог ст. ст. 73, 74 КПК України показання підозрюваного (обвинуваченого), в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі. 
		Цих вимог органами досудового слідства і судом не дотримано. Доводи касаційної скарги засудженого про те, що в частині його засудження за рештою епізодів обвинувачення, окрім незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_8, судові рішення обґрунтовано доказами, одержаними з застосуванням недозволених методів ведення слідства, потребують додаткової перевірки. 
		Висновки органів досудового слідства і суду про винуватість      ОСОБА_1 у вчиненні крадіжок в ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 ґрунтуються вирішальною мірою на визнавальних показаннях ОСОБА_1, даних під час досудового слідства за відсутності захисника, в сукупності з показаннями потерпілих і даними, що містяться у протоколах огляду місця події, висновках експертиз щодо самих фактів крадіжок, незаконного заволодіння транспортним засобом і вартості викраденого майна. 
		В судовому засіданні ОСОБА_1 категорично заперечував свою причетність до вказаних злочинів та відмовився від початкових свідчень, стверджуючи, що обмовив себе проти власної волі, - оскільки працівники міліції, використовуючи його вразливий стан як наркозалежної особи, примушували його до таких показань в обмін на наркотичні засоби (т. 4, а. с. 47-48). 
		Таких доводів суд належним чином не перевірив, обмежившись їх формальною оцінкою як способу захисту від обвинувачення, та, надавши перевагу показанням засудженого на досудовому слідстві, не перевірив, чи підтверджені вони іншими зібраними у справі доказами, та в який спосіб отримані, що становило критерій їх допустимості як джерела доказів. Суд не з'ясував, на скільки логічними й переконливими були показання ОСОБА_1, з яких слідувало, що він з метою заволодіння чужим майном регулярно в нічний час пішки вирушав з місця свого проживання у с. Малі Підгірці Вишгородського району Київської області до м. Вишневого Києво-Святошинського району Київської області, розташованого приблизно за 33 км (т. 1, а. с. 177-178, т. 2,          а. с. 53-55, 94-96, 117-119, 149-153, т. 3, а. с. 35-36, 84-85, 99-100).    
		Поклавши в основу вироку як допустимі докази дані, що містяться у протоколах відтворень обстановки і обставин події за участю засудженого, суд не взяв до уваги, що в таких слідчих діях ОСОБА_1 брав участь як свідок, будучи попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України за відмову давати показання й за завідомо неправдиві показання (т. 1,       а. с. 179-183, т. 2, а. с. 42-45, 97-102, 175-179, т. 3, а. с. 37-40, 50-51, 86-89). За таких обставин, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 як фактичний підозрюваний у вчиненні злочинів був позбавлений передбаченого ст. 43-1 КПК України права відмовитися давати показання, що є невід'ємною складовою права на захист. 
		Суд не дав належної оцінки показанням у судовому засіданні свідків - понятих при відтвореннях обстановки і обставин крадіжок та незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які не підтвердили своєї участі в таких слідчих діях. Навпаки, зі свідчень ОСОБА_9 вбачалося, що він не пам'ятав жодних подій, які відбувалися за участю ОСОБА_1, а ОСОБА_10 повідомив суду обставини виявлення й вилучення у засудженого наркотичного засобу, учасником якого він відповідно до протоколу огляду та вилучення не був (т. 1, а. с. 103, т. 4, а. с. 60). 
		Враховуючи, що перебіг зазначених слідчих дій за допомогою відеозапису або кінозйомки не зафіксовано, а з фототаблиць до протоколів не вбачається присутність інших учасників, окрім ОСОБА_1, доводи засудженого про те, що фактично відтворення обстановки і обставин події за його участю в присутності понятих не проводилися, жодними доказами не спростовані (т. 1,         а. с. 179-183, т. 2, а. с. 42-45, 97-102, 175-179, т. 3, а. с. 37-40, 50-51, 86-89).
		Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, обґрунтовано даними протоколу огляду та вилучення наркотичного засобу, висновку експерта, показаннями свідків - працівників міліції ОСОБА_11, ОСОБА_12, понятого ОСОБА_13, оголошеними судом на підставі ст. 306 КПК України свідченнями понятого ОСОБА_14
		Суд належним чином не перевірив показань у судовому засіданні ОСОБА_1, який категорично заперечував належність йому виявленого й вилученого наркотичного засобу, стверджуючи, що таку речовину йому підкинули працівники міліції після затримання й доставки у Вишнівське міське відділення міліції. При цьому засуджений називав прізвище особи, яка за його словами вчинила такі дії (т. 4, а. с. 47-48, 56-57). 
		Поклавши в основу вироку як допустимі й достовірні докази дані протоколу огляду та вилучення в ОСОБА_1 наркотичного засобу, суд не взяв до уваги, що такий протокол усупереч вимогам ст. 85 КПК України не підписаний засудженим і не містить даних про відмову ОСОБА_1 від підпису (т. 1,      а. с. 103).  
		Не дав суд належної оцінки й тим обставинам, що згідно з рапортом інспектора ДПС і протоколами про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було зупинено працівниками ДАІ по вул. Великій Кільцевій у   м. Києві 16 листопада 2011 року о 1 год. 30 хв., а наркотичний засіб відповідно до протоколу в нього виявлено та вилучено у приміщенні Вишнівського міського відділення міліції 16 листопада 2011 року о 6 год. 35 хв., тобто через п'ять годин після зупинки і фактичного затримання, що породжує обґрунтовані сумніви щодо походження наркотичного засобу, який згідно з обвинуваченням, визнаним судом доведеним, є предметом злочину (т. 1, а. с. 2, 14-16, 103).  
		За заявами ОСОБА_1 в судовому засіданні про незаконні дії працівників міліції перевірки у встановленому законом порядку не проведено та передбаченого ст. 97 КПК України рішення не прийнято. 
		Враховуючи викладене, суд позбавлений можливості спростувати доводи ОСОБА_1 про самообмову у вчиненні крадіжок і незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 унаслідок застосування недозволених методів слідства та фальсифікацію доказів його обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.  
		За таких обставин колегія суддів вважає, що, всупереч вимогам  ст. ст. 22, 323 КПК України, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в незаконному придбанні та зберіганні наркотичного засобу, вчиненні крадіжок у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_2, не ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні обставин справи, і всіх передбачених законом заходів для такого дослідження органом досудового слідства і судом не вжито. 
		Апеляційний суд, залишаючи апеляцію засудженого на вирок місцевого суду без задоволення, наведених порушень до уваги не взяв, всупереч вимогам    ст. 377 КПК України не дав конкретних відповідей на викладені в апеляції доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, і помилки місцевого суду й органу досудового слідства не виправив.
		Наведені порушення кримінально-процесуального закону є істотними і з урахуванням установлених у ст. 275 КПК України меж судового розгляду й необхідності проведення слідчих дій не можуть бути усунуті в судовому засіданні.
		На підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України судові рішення в частині: засудження ОСОБА_1: за ч. 2 ст. 309 КК України, за епізодами вчинення крадіжок у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,            ОСОБА_7 - за ч. 2 ст. 185 КК України, незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 289 КК України, - підлягають скасуванню з виділенням матеріалів у цій частині в окреме провадження і направленням справи на нове розслідування.
		Враховуючи, що різні епізоди інкримінованих ОСОБА_1 злочинів не були пов'язані між собою і мали самостійну кримінально-правову кваліфікацію, виділення матеріалів в окреме провадження не може негативно відбитися на повноті, всебічності й об'єктивності дослідження обставин справи, не вплине на кваліфікацію дій засудженого за епізодом повторного незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_8, за ч. 2 ст. 289 КК України, а тому не суперечитиме вимогам ст. 26 КПК України.
		Під час нового розслідування необхідно усунути вказані в цій ухвалі порушення, вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи, належним чином перевірити доводи ОСОБА_1 про недоведеність його участі у вчинені злочинів, за кожним епізодом крадіжок і незаконного заволодіння транспортним засобом, за можливістю, встановити свідків, місця знаходження викраденого майна, осіб, у яких воно знаходилося, одержати інші об'єктивні докази причетності конкретної особи до вчинення злочинів, перевірити обставини виявлення й вилучення у засудженого наркотичного засобу, встановити дійсне походження такої речовини, а в разі обґрунтованості підозри ОСОБА_1 у злочинній діяльності провести за його участю необхідні процесуальні дії з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.  
		Оскільки в частині засудження за всіма епізодами злочинної діяльності, окрім незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_8, судові рішення скасовуються з виділенням матеріалів в окреме провадження і направленням справи на нове розслідування, доводи прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів, є передчасними. 
		Враховуючи вчинення засудженим одиничного злочину, винуватість у якому визнано судом доведеною, ступінь тяжкості такого злочину, особу       ОСОБА_1, який за місцем проживання характеризується формально позитивно, за місцем попереднього відбування покарання - позитивно та має численні заохочення, не працює, вчинив злочин у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, страждає на психічні і поведінкові розлади, викликані вживанням алкоголю з синдромом активної залежності та епізодичним вживанням канабіноїдів, обставину, що пом'якшує покарання, - повне визнання вини у вказаному злочині, обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити призначене ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК України (т. 3, а. с. 159-162).  
		Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів. 
		Керуючись ст. 394-396, 398 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI), п. п. 11, 15 Розділу ХІІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року  № 4651-VI, колегія суддів 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційні скарги прокурора, який                 брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2013 року в частині засудження ОСОБА_1: за ч. 2         ст. 309 КК України, за епізодами вчинення крадіжок у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7- за ч. 2 ст. 185 КК України, незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 289 КК України, - скасувати, виділити матеріали справи в цій частині в окреме провадження і направити прокурору Києво-Святошинського району Київської області на нове розслідування.
		Призначене ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України покарання пом'якшити до 5 років позбавлення волі. 
		На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2008 року та остаточно призначити покарання в виді позбавлення волі на 5 років 1 місяць. 
		В решті судові рішення залишити без зміни.  
		 
		Судді:
		 
		 
		______________                  ________________                      __________________  
		С.О. Орлова М.О. Бех В.М. Кульбаба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...