Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/307/13-г/4 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 листопада 2013 року Справа № 921/307/13-г/4 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д.(доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін  від позивача не з'явився;від відповідача Павловський А.А.,Дзюбан А.І.;від третьої особине з'явився;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПочаївської міської радина постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 рокуу справі № 921/307/13-г/4 Господарського суду Тернопільської областіза позовомПочаївського споживчого товариства доПочаївської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -  Почаївського комбінату комунальних підприємствпровизнання співвласником приміщення на праві спільної часткової власності
		ВСТАНОВИВ:
		У березні 2013 року Почаївське споживче товариство звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом, у якому посилаючись на те, що ним за згодою Почаївської міської ради було зроблено поліпшення орендованого майна за договором оренди від 01.02.2004 року, в результаті якого було створено нове нерухоме майно, просило суд на підставі ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, ч. 4 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII (надалі - Закон № 2269-XII) визнати Почаєвське споживче товариство співвласником на право спільної часткової власності орендованого вбудованого нежитлового приміщення - "Супермаркет" у розмірі 74,70 %, розташованого за адресою: м. Почаїв, вул. Возз'єднання,5.
		Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем внаслідок проведеного ремонту не було створено нової речі, яка мала б істотно інші ознаки у порівнянні з попереднім об'єктом. Крім того, відповідач зазначив, що норми Закону № 2269-XII, якими на час укладення договору оренди сторони керувались при визначенні їх прав і обов'язків у зв'язку з поліпшенням майна, не передбачали права орендаря стати співвласником орендованого майна внаслідок проведених поліпшень у будь-якому випадку, і норма ч. 4 ст. 23 була внесена до Закону № 2269-XII згідно Закону України від 27.04.2007 року № 997-V, який набув чинності після надання позивачу дозволу (31.08.2004 року) та прийняття об'єкта в експлуатацію (09.03.2006 року), а тому до спірних правовідносин сторін не застосовується. Відповідач також заявив про застосування строків позовної давності.
		Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.05.2013 року (суддя Бурда Н.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 року (колегія суддів у складі : головуючого судді Скрипчук О.С., суддів : Кравчук Н.М., Матущака О.І.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.05.2013 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. 
		У касаційній скарзі відповідач просить вказану постанову апеляційного господарського суду скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального права, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
		27.11.2013 року заявник касаційної скарги подав додаткові пояснення до касаційної скарги. Відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що 30.11.2004 року сторони внесли зміни до договору оренди та змінили площу орендованого приміщення. Почаївська міська рада не надавала згоду на здійснення поліпшень приміщення площею 399,9 м2, а тому у позивача згідно ч. 4 ст. 778 ЦК України не виникло право часткової власності на об'єкт оренди.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що 26.12.2003 року Почаївська міська рада прийняла рішення № 128 "Про розгляд відношення правління Почаївського споживчого товариства", згідно якого було вирішено передати Почаївському споживчому товариству в оренду з правом викупу приміщення гастроному площею 294 кв. м., що знаходиться в м. Почаєві, вул. Возз'єднання, 5, терміном на 5 років.
		На виконання цього рішення 01.02.2004 року між Почаївським комбінатом комунальних підприємств (орендодавець) та Почаївським споживчим товариством (орендар) було укладено договір оренди майна з викупом приміщення за адресою: м. Почаїв, вул. Возз'єднання, 5, загальною площею 358 кв. м. (надалі - майно).
		Пізніше, Почаївська міська рада прийняла рішення від 22.09.2004 року за № 225, відповідно до якого Почаївському споживчому товариству було дозволено частину кладових та коридору загальною площею 105,9 кв. м. долучити в склад орендованого приміщення під магазин "Гастроном" у м. Почаїв по вул. Возз'єднання, 5 та доручено начальнику Почаївського комбінату комунальних підприємств Лихві С.В. укласти договір оренди строком на 5 років на умовах оренди з правом викупу.
		30.11.2004 року між Почаївською міською радою в особі начальника Почаївського комбінату комунальних підприємств Лихви С.В. (наймодавець) та Почаївським споживчим товариством (наймач) було укладено договір найму (оренди). Згідно умов договору та акту приймання-передачі частини будівлі наймодавець передав, а наймач прийняв в строкове платне користування 25/100 частин 5-ти поверхового житлового будинку з вбудованим нежитловим приміщенням по вулиці Возз'єднання, 5 в місті Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вартістю 72912 грн, загальною площею 399,9 кв. м., строком на 5 років.
		11.04.2012 року Почаївська міська рада прийняла рішення № 626 "Про продовження оренди нежитлового приміщення маркету "ТЕКО" в м. Почаїв по вул. Возз'єднання, 5, відповідно до якого строк дії договору найму (оренди) нежитлового приміщення від 30.11.2004 року було вирішено продовжити до 31.12.2014 року.
		18.05.2012 року між Почаївською міською радою та Почаївським споживчим товариством укладено договір про внесення змін до договору найму (оренди), відповідно до якого змінили строк дії договору від 30.11.2004 року, встановивши його до 31.12.2014 року, а також змінили з 01.01.2012 року розмір орендної плати за користування орендованим майном.
		Суди встановили, що позивач звертався до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації для капітального ремонту приміщення, орендованого під магазин "Гастроном" і кафе "Гостинка" з його переобладнанням під магазин "Супермаркет".
		31.08.2004 року Почаївська міська рада прийняла рішення №128, яким позивачу було дозволено виготовити проектно-кошторисну документацію на капітальний ремонт орендованого приміщення під магазин "Гастроном" і кафе "Гостинка" з його переобладнанням під магазин "Супермаркет", а також приступити до виконання будівельних робіт після виготовлення проектно-кошторисної документації на капітальний ремонт та отримання дозволу в органах архітектурно-будівельного контролю на їх виконання.
		27.02.2006 року переобладнаний об'єкт оренди прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженим розпорядженням голови РДА від 09.03.2006 року за № 135 та зареєстрованим Кременецькою інспекцією ДАБК від 10.03.2006 року № 16. Згідно акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта магазин "Гастроном" та кафе "Гостинка" переобладнано у магазин "Супермаркет", інвестиційна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 383450,00 грн, вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію - 215320,00 грн.
		Відмовляючи в задоволенні позову про визнання позивача співвласником на право спільної часткової власності орендованого вбудованого нежитлового приміщення - "Супермаркет" у розмірі 74,70 %, розташованого за адресою: м. Почаїв, вул. Возз'єднання,5, місцевий господарський суд виходив з того, що нормами Закону № 2269-XII в редакції, що діяла під час виникнення спірних правовідносин (надання згоди власником на виготовлення проектно-кошторисної документації для проведення капітального ремонту), не було передбачено набуття орендарем права на нову річ, створену на базі орендованого майна, а зазначене у ч. 4 ст. 778 ЦК України правило про набуття наймачем право часткової власності на об'єкт найму, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, має диспозитивний характер і застосовується, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку інше встановлено договором, який містить умови, що забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно, та не передбачають виникнення у наймача права власності внаслідок реконструкції орендованого майна. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщення, у тому числі надання об'єкту нового функціонального призначення в межах існуючої капітальної будівлі не може призвести до створення нової речі.
		Однак, з такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції.
		Скасовуючи рішення господарського суду і приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд,  керуючись ч. 4 ст. 23 Закону № 2269-XII, ч. 4 ст. 778, ст. ст. 179, 181, 328 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем було здійснено поліпшення орендованого майна, що становить 74,70 %, а тому позовні вимоги про визнання права спільної часткової власності вбудованого нежитлового орендованого приміщення "Супермаркет" за адресою у м. Почаїв, вул. Возз'єднання,5, у розмірі 74,70 %, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову не можна визнати такими, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності з дотриманням вимог ст.ст. 47, 43 ГПК України, і прийнята у справі постанова не відповідає вимогам ст. 105 ГПК України,  виходячи з наступного.
		Так, застосовуючи до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 23 Закону № 2269-XII, в редакції Закону України від 27.04.2007 року № 997-V, суд апеляційної інстанції в порушення вимог п.п. 7, 8 ст. 105 ГПК України в мотивувальній частині постанови не навів мотиви застосування цього закону до спірних правовідносин та доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції про незастосування положень ч. 4 ст. 23 Закону № 2269-XII, в редакції Закону України від 27.04.2007 року № 997-V, до відносин, які виникли до набрання чинності цим Законом.
		Крім того, задовольнивши позов лише з тих підстав, що позивачем було здійснено поліпшення орендованого майна, що становить 74,70%, суд апеляційної інстанції не врахував, що ч. 4 ст. 778 ЦК України встановлює можливість наймачу стати співвласником орендованого майна, лише за наявності одночасно трьох умов : 1) якщо були здійснені поліпшення орендованого майна, 2) ці поліпшення було здійснено за згодою наймадовця, 3) в результаті поліпшення створена нова річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівняні із попереднім об'єктом найму.
		Встановлення цих обставин є предметом доказування в цій справі.
		При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що такі поняття як "капітальний ремонт об'єкту оренди" та "поліпшення орендованого майна" необхідно розмежовувати, оскільки згідно ч. 4 ст. 778 ЦК України орендар може набути частку у праві власності на об'єкт оренди лише у випадку здійснення саме поліпшення орендованого майна, тобто, здійснення орендарем за час оренди заходів, які спрямовані на вдосконалення та покращання стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей. Таке право у орендаря відсутнє, якщо останній згідно ч. 2 ст. 776 ЦК України за домовленістю сторін зобов'язаний здійснити за власний рахунок капітальний ремонт орендованого майна, тобто, комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкта (лист Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30 квітня 2003 року № 7/7-401 "Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів").
		При цьому, основна відмінність капітального ремонту та поліпшення орендованого майна полягає в тому, що капітальний ремонт це комплекс ремонтно-будівельних робіт, без проведення якого приміщення неможливо використовувати за призначенням. В свою чергу, поліпшення орендованого майна передбачає не просто здійснення відновлення належного стану об'єкта (як при ремонті), а наявність витрат у зв'язку з модернізацією, модифікацією, дообладнанням цього об'єкта, що зумовлює збільшення майбутніх вигод, які отримуються від використання такого майна. Тобто, при ремонті відбувається відновлення стану об'єкту оренди, його корисливих властивостей, а при поліпшенні - зміна майна.
		Крім того, згідно ч. 4 ст. 778 ЦК України частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат саме на поліпшення речі, а не будь-яких витрат орендаря. Витрати останнього, здійснені на ремонт об'єкту оренди, не впливають на розмір частки, а тому встановлення обставин здійснених орендарем витрат саме на поліпшення речі мають істотне значення для правильного вирішення спору у справі.
		Вирішуючи спір, апеляційний господарський суд не вжив всіх законних заходів для  встановлення всіх обставин справи. Так, досліджуючи питання здійснення позивачем поліпшення орендованого майна, суд апеляційної інстанції не встановив : 1) які підрядні роботи були проведені позивачем, 2) чи може здійснений позивачем ремонт приміщення бути кваліфікований як "капітальний" або має характеристики "поліпшень", 3) не розмежував вартість витрат на поліпшення речі та вартість витрат на капітальний ремонт речі, 4) не встановив та не зазначив також й ознаки, за яким суд дійшов висновку, що орендарем була створена нова річ, проте визначення даних питань є суттєвим для вирішення спору у даній справі по суті. 
		Враховуючи викладене, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною й обґрунтованою, у зв'язку з чим її слід скасувати.
		Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого господарським судом рішення у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо незастосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 778 ЦК України з підстав відсутності у договорі положень, які б передбачали виникнення у наймача права власності внаслідок реконструкції орендованого майна, є помилковим, оскільки за своїм юридичним змістом застереження "якщо інше не встановлено договором або законом", яке закріплене у другому реченні ч. 4 ст. 778 ЦК України, передбачає можливість встановлення законом або договором іншого правила визначення співвідношення часток у спільній власності наймодавця та наймача на об'єкт найму. А тому неврегулювання цих відносин у договорі не свідчить про те, що в даному випадку сторони по іншому врегулювали правовідносини, ніж це встановлено у ч. 4 ст. 778 ЦК України.
		Крім того, суд першої інстанції, як й суд апеляційної інстанції, не з'ясував : які саме роботи були проведені позивачем та чи є здійснений за дозволом Почаївської міської ради (рішення № 128 від 31.08.2004 року) ремонт орендного приміщенням поліпшенням в розумінні ст. 778 ЦК України. Які з виконаних ремонтних робіт поліпшують об'єкт оренди та яка вартість цих робіт, має визначити судовий експерт, оскільки такі висновки потребують спеціальних знань.
		Згідно ч.ч. 1,2 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.
		Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2013 року позивач заявляв клопотання про призначення судової експертизи.
		В порушення п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України місцевий господарський суд клопотання позивача не розглянув, в рішенні суду не навів доводи, за яким ним було відхилено клопотання позивача про призначення судової експертизи від 29.04.2013 року.
		За таких обставин, рішення господарського суду, яке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, також не може залишатись без змін і підлягає скасуванню.
		Оскільки, допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, постановлені судові рішення відповідно до вимог п. 3 ст. 1119 ГПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене у постанові, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до норм діючого законодавства, вирішити спір.
		Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Почаївської міської ради задовольнити частково.
		Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.05.2013 року у справі № 921/307/13-г/4 скасувати.
		Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя          Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...