Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-ц/796/14100/2013 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2013. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
		                                                                                               
		Справа №22-ц/796/14100/2013                                   Головуючий у 1-й інстанції: Пилаєва М.К.
		                                                                                                                    Доповідач: Невідома Т.О.
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И
		 
		 
		            31 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
		                                   головуючого: Невідомої Т.О.
		                                                суддів:  Усика Г.І., Пікуль А.А.
		                                    при секретарі: Телятник І.М.
		 
		розглянувши у  відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента БГ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу товариства,  
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента БГ» (далі - ТОВ «Вента БГ»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу товариства.
		Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 На думку апелянта, суд помилково застосував до спірних правовідносин право Республіки Болгарія, оскільки позивачка звернулась до суду з позовом про захист свого права шляхом визнання правочину про відчуження майна недійсним відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться, тобто на підставі законодавства України, у порядку, визначеному ст. ст. 39, 42 Закону України «Про міжнародне приватне право». Вважає, що суд порушив вимоги ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ЦПК України при встановленні змісту норм права іноземної держави. Юридичний висновок від 13 червня 2013 року адвоката іноземної адвокатської компанії «Стоєва, Кумджиєва і Вітліємов», на який послався суд у своєму рішенні, не є документом, який може підтверджувати зміст права іноземної держави та не вважається висновком експерта в розумінні ч. 2 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 66 ЦПК України. На думку апелянта, до спірних правовідносин мають бути застосовані ст. ст. 60, 61, 63 СК України на підставі ст. 14 Закону України «Про міжнародне приватне право» як імперативні норми права України.
		В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених в ній підстав.
		ОСОБА_3 апеляційну скаргу визнав, просив її задовольнити.
		ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечувала, вважала, що спір судом вирішений правильно та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Відповідачка ОСОБА_4 особисто, представники третьої особи  ТОВ «Вента БГ» в судове засідання не з'явились, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_4 забезпечила явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе слухати справу у їх відсутність. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1, виданого міською народною радою м. Плевен 31 липня 1977 року, між громадянином Республіки Болгарія ОСОБА_3 та громадянкою Республіки Болгарія ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, акт №462 (а.с.20).
		Відповідно до статуту ТОВ «Вента БГ», затвердженого загальними зборами учасників 01 вересня 2010 року та зареєстрованого 13 жовтня 2010 року, ТОВ «Вента БГ» створене шляхом перетворення із ЗАТ «Вента», зареєстрованого 15 грудня 1994 року на підставі рішення позачергових загальних зборів акціонерів (протокол №5/10 від 11 травня 2010 року) і є правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків учасниками ЗАТ «Вента». Учасниками товариства є громадянин Болгарії ОСОБА_3 та громадянка Болгарії ОСОБА_4 (а.с.37-49).
		Як було встановлено судом, для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створено статутний капітал з часткою кожного з учасників 50%.
		09 вересня 2011 року між громадянином Болгарії ОСОБА_3 (продавець), який проживає за адресою: АДРЕСА_1, та громадянкою Болгарії ОСОБА_4 (покупець), яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, було укладено договір купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вента БГ», відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 частку у статутному капіталі товариства в розмірі 17 % з усіма пов'язаними з нею правами та обов'язками. Відповідно до п. 2.1. договору ціна частки, яку покупець зобов'язаний сплатити продавцю в якості повної оплати за продаж та відступлення частки продавцем покупцю, складає 8,00 грн., що є еквівалентом 1,00 долара США (а.с.22-28). 
		З 07 серпня 2012 року ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_2, ОСОБА_4 з 20 березня 2012 року зареєстрована в АДРЕСА_3. 
		ОСОБА_2 порушила перед судом питання про визнання недійсним договору купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вента БГ» від 09 вересня 2011 року, укладеного між громадянином Болгарії ОСОБА_3 та громадянкою Болгарії ОСОБА_4, на підставі ст. 65 СК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, мотивуючи свої вимоги, тим, що вказаний договір було укладено ОСОБА_3 без її згоди. 
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Про міжнародне приватне право», пар. 2 ст. 110 «Закону про власність» (Республіки Болгарія), опублікованого у Державному віснику №92 від 16 листопада 1951 року, зі змінами, опублікованими у Державному віснику №105 від 29 грудня 2011 року; ст. 18 (1), ст. 21 Сімейного Кодексу (Республіки Болгарія), опублікованого у Державному віснику № 47 від 23 червня 2009 року, зі змінами, опублікованими у Державному віснику № 82 від 26 жовтня 2012 року; ст. 65 СК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
		Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за «законом суду», тобто юридичною підставою застосування іноземного права на території України є норми ЦПК України, Закон України «Про міжнародне приватне право».
		Визначаючи право, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, ускладнених іноземним елементом, суд виходив з положень Закону України «Про міжнародне приватне право», Міжнародного договору між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу у цивільних справах від 21 травня 2004 року, ратифікованого 22 вересня 2005 року, ураховуючи те, що між сторонами відсутні домовленості про вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, які виникли між сторонами у  зв'язку  з укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу, а також щодо майнових відносин подружжя.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
		Частиною першою ст. 33 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
		Частинами другою-третьою ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний   зв'язок   із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно   пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні зговорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за на межі дрібного побутового.
		Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вента БГ» від 09 вересня 2011 року, ОСОБА_2 посилалась  на те, що відчуження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 частки у статутному капіталі товариства без її згоди має наслідком недійсність цього договору, так як вона є співвласником відчужуваної частки, яка була створена за час шлюбу з ОСОБА_3
		Ураховуючи, що предметом спору, переданого на вирішення суду є майнові відносини подружжя, визначаючи право, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції правильно виходив з колізійних норм сімейного права, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право», визначених розділом ІХ цього Закону.
		Відповідно до положень ст. 61 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.
		У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
		Частиною 1 ст. 60 Закону передбачено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний  зв'язок іншим чином.
		Оскільки подружжя ОСОБА_3 є громадянами Республіки Болгарія, правові наслідки цього шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, яким відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», є право Республіки Болгарія.
		При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на порушення судом ст. ст. 39, 42 Закону України «Про міжнародне приватне право», які визначають колізійні норми речового права щодо виникнення та припинення права власності та інших речових прав, захисту права власності та інших речових прав.
		Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивачки на необхідність застосування  до майнових відносин подружжя ст. ст. 60, 61, 63 СК України на підставі ст.14 Закону України «Про міжнародне приватне право» як імперативних норм права України.
		Згідно з ст. 14 Закону України «Про міжнародне приватне право» правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
		Відповідно до положень ч. 2 вказаної статті з метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.
		Частиною 3 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
		Відповідно до роз'яснень, які викладені у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ №24-754/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» оскільки суд  зобов'язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ex officio, суд використовує наступні способи здобуття інформації про іноземне право: 1) власне  з'ясування  змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; 2) використання експертних висновків; 3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; 4) офіційний запит через Міністерство юстиції; 5) отримання довідок через систему правової допомоги; 6) обмін правовою інформацією; 7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; 8) встановлення іноземного права сторонами тощо.
		Таким чином, звернення суду до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» є одним із способів встановлення змісту норм права іноземної держави у разі його застосування та не є обов'язковим при вирішенні спорів з іноземним елементом. 
		Відтак, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що для встановлення змісту права іноземної держави, суд мав звернутися з відповідним запитом до органів юстиції Республіки Болгарія через Міністерство юстиції України.  
		Зміст права може встановлюватися не тільки судом, але й сторонами, які зацікавлені в застосуванні даного права. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. 
		Відповідно до положень п. 1, п. 2 ст. 17 Міжнародного договору між Україною та Республікою Болгарія, відповідно до якої документи, які на території однієї Договірної Сторони складені або засвідчені органом або спеціально уповноваженою на це особою в межах їх компетенції і в установленій формі та засвідчені офіційною печаткою, приймаються на території іншої Договірної Сторони без будь-якого спеціального засвідчення. Те саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів документів. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін.
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. 
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення права Республіки Болгарії на підставі Висновку адвоката адвокатської компанії «Стоєва, Кумджиєва і Вітліємов», Софія, Болгарія, - ОСОБА_5 від 13 червня 2013 року, уповноваженої давати висновки згідно законодавства Республіки Болгарія, підпис якої посвідчено нотаріально, у якому викладено зміст окремих положень Сімейного кодексу Республіки Болгарія, опублікованого у Державному віснику, №47 від 23 червня 2009 року, зі змінами, опублікованими у Державному віснику, №82 від 26 жовтня 2012 року, та Закону про власність Республіки Болгарія, опублікованого у Державному віснику, №92 від 16 листопада 1951 року, зі змінами, опублікованими у Державному віснику, №105 від 29 грудня 2011 року, та судової практики Республіки Болгарія в інтерпретаційному рішенні №2/27.12.2001 Верховного касаційного суду.
		Так, відповідно до ст.18 (1) Сімейного кодексу Республіки Болгарія, визначено такі режими майнових відносин між подружжям: правовий режим спільної власності подружжя; правовий режим роздільної власності подружжя; договірний режим.
		Відповідно до ст. 21, пар. 1 та ст. 21, пар. 2 Сімейного кодексу Республіки Болгарія режим спільної власності подружжя передбачає, що все рухоме та нерухоме майно, набуте кожним членом подружжя під час шлюбу в результаті спільного внеску, належить обом членам подружжя. Речові прав, набуті під час шлюбі в результаті спільного внеску, є спільним майном подружжя, незалежно від того, на чиє  ім'я вони придбані. Спільний внесок може відображатись в вкладанні коштів, праці, догляді за дітьми і в праці в домашньому господарстві.  Об'єктом спільної власності подружжя є речові права.
		Обидва члени подружжя мають однакові права на спільне майно. Управління спільним майном може здійснювати будь-хто з подружжя, розпорядження спільним майном здійснюється спільно двома членами подружжя.
		Відповідно до пар. 2 ст. 110 Закону про власність Республіки Болгарія визначає, що все майно, включно з енергією, є рухомим майном.
		В Інтерпретаційному рішенні №2/27.12.2001 Верховного касаційного суду встановлено, що частка учасника товариства з необмеженою або обмеженою відповідальністю виключена зі спільного майна подружжя. Право участі в товаристві є особистим правом.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 мав право на розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі ТОВ «Вента БГ» без згоди його дружини ОСОБА_2, а тому зміст Договору купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вента БГ» від 09 вересня 2011 року не суперечить вимогам ст. 65 СК України, ч. 1 ст. 213 ЦК України.
		При цьому, оскаржуючи рішення, апелянтом не було спростовано правильності визначення змісту та тлумачення права Республіки Болгарія викладеного у Висновку адвоката адвокатської компанії «Стоєва, Кумджиєва і Вітліємов», Софія, Болгарія, - ОСОБА_5.
		Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ст. ст. 10, 60 ЦПК України). 
		Відтак,  колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції положень ст. ст. 60, 61, 63, 65 СК України.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Всі викладені у апеляційних скаргах обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
		Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
		 
		 
		Головуючий:                                                                                               Т.О. Невідома 
		 
		Судді:                                                                                                        Г.І. Усик
		 
		                                                                                                                  А.А.Пікуль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...