Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1622/11217/2012 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2013. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2013.
Дата набрання законної сили: 10.09.2013
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		           
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		Справа № 1622/11217/2012 
		Номер провадження 11/786/600/2013
		Категорія
		Головуючий у 1-й інстанції Струков Олександр Михайлович 
		Доповідач ап. інст. Рябішин А. О.
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 вересня 2013 року м. Полтава
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
		головуючого - судді Рябішина А.О.
		суддів: Куліша В.М. , Герасименко В.М.
		з участю прокурора - Толмачева Я.О.
		захисника засудженого - ОСОБА_2
		представника потерпілого - ОСОБА_3
		потерпілого - ОСОБА_4 
		розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальну справу за апеляцією прокурора прокуратури Полтавської області в особі державного обвинувача , потерпілого ОСОБА_4  на вирок Октябрьського  районного суду м. Полтава  від 10 липня 2013 року,-
		 
		У С Т А Н О В И Л А:
		 
		Указаним вироком 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , росіянин , гр.. України , з середньою-спеціальною освітою , розлучений , пенсіонер , інвалід 2-ї групи , маючий на утриманні батька похилого віку , раніше не судимий
		засуджений за ст.ст.27 ч.4 - 369 ч.4 , 15 ч.2 - 190 ч.3 , 27 ч.4 - 368-3 ч.2 із застосуванням ст..69 КК України , ст..369-2 ч.2 , 70 ч.1 КК України до чотирьох років позбавлення волі із сплатою штрафу на користь держави в розмірі п»яти тисяч  гривень.
		 
		          На підставі ст..75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов»язків передбачених ст..76 КК України.
		 
		Вирішено цивільний позов потерпілого  ОСОБА_4.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_5 на користь  ОСОБА_6  67 000 грн..
		 
		           Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за злочини вчинені  за наступних обставин:
		          
		Так  на початку квітня 2012 року ОСОБА_4 , що здійснює підприємницьку діяльність у сфері надання ритуальних послуг на земельній ділянці площею приблизно 0.6 га за адресою АДРЕСА_2 , звернувся до раніше йому знайомого ОСОБА_5 , який повідомив неправдиву інформацію про знайомство із посадовими особами Полтавської міської ради та ПАТ»Полтаваобленерго»  і можливості вирішення питань за винагороду ,  з проханням надати йому допомогу у вирішенні питання в органах місцевого самоврядування м. Полтави , про виділення вказаної земельної ділянки в оренду, а потім з проханням надати допомогу у вирішенні питання в ПАТ»Полтаваобленерго»  щодо підключення до електромережі для здійснення підприємницької діяльності.
		          
		При цьому ОСОБА_5 переконав ОСОБА_7 передати йому грошові кошти в сумі 177    000 грн.  як хабар службовим особам Полтавської міської  ради та ПАТ»Полтаваобленерго» та 9000 грн. йому особисто як винагороду за роботу пов»язану із   передаченою вказаним службовим особам незаконної винагороди , не маючи в дійсності знайомих серед службових осіб Полтавської міської ради та ПАТ»Полтаваобленерго» та не маючи наміру передавати вказані кошти.
		          
		В період з 11 квітня 2012 року по 31 травня 2012 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4  70    000 грн. для передачі вищевказаним посадовим особам та прохав передати йому ще 100    000 грн. посилаючись на те , що вказані посадові особи  відмовляються передати земельну ділянку в оренду , а згодні  передати у власність.
		          
		06 червня 2012 року близько 13-ї години в м. Полтава , в ході передачі ОСОБА_4 , засудженому ОСОБА_5 чергової суми в розмірі 40    000 грн. , останній був затриманий  працівниками служби безпеки України
		 
		В апеляції прокурор , що приймав участь у розгляді справи ,   не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності юридичної кваліфікації дій засудженого , просить вирок суду скасувати в зв»язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого  внаслідок м»якості , безпідставного застосування положень ст..75 КК України і звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та постановити новий вирок ,  яким  ОСОБА_5  визнати винним та призначити йому покарання : за ч.2 ст.15 - 190 ч.3 КК України 3 роки 6 місяців позбавлення волі ; за ч.4 ст.27 - 368 -3 ч.2 КК України 110    000 грн. штрафу ; за ч.4 ст.27 - 369 ч.4 КК України  4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.2 ст.369-2 КК України 3 роки позбавлення волі. На підставі ст..70 ч.1 КК України  шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим  остаточно призначити 4 роки позбавлення волі. Цивільний позов потерпілого задовольнити. Запобіжний захід ОСОБА_5 змінити  з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
		 
		Потерпілий  ОСОБА_4 також не оспорюючи фактичних обставин по справі та правильності юридичної кваліфікації дій засудженого , просить вирок суду скасувати у зв»язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При цьому зазначає , що судом першої інстанції не вірно прийняті як пом»якшуючи обставини щире каяття , оскільки часткове відшкодування шкоди не можна вважати щирим каяттям , не перевірено перебування на утриманні засудженого батька та дружини інваліда ,  отримання незначної пенсії. Ухвалюючи рішення про застосування положень ст..75 КК України суд не в повній мірі врахував , що його діями було підірвано авторитет державних органів та він і його сім»я були поставлені у скрутне матеріальне становище. Просить постановити новий вирок , яким призначити більш суворе покарання.
		 
		Заслухавши доповідача , прокурора , який підтримав апеляцію та просив її задовольнити з наведених у ній підстав , потерпілого та його представника про підтримання доводів своєї апеляції , адвоката засудженого , яка просила відмовити у задоволенні апеляцій прокурора та потерпілого  , провівши судові дебати , заслухавши останнє слово засудженого , перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи апеляцій , колегія суддів приходить до висновку , що апеляції прокурора та потерпілого не підлягають задоволенню з наступних підстав:
		 
		Як убачається із змісту вироку , суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину , передбаченого ст..ст. 27 ч.4 - 369 ч.4 , 15 ч.2 - 190 ч.3 , 27 ч.4 - 368-3 ч.2  , ст..369-2 ч.2 КК України. Правильність цих висновків і кваліфікація дій засудженого в апеляційному порядку не оскаржуються. 
		 
		Доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого щодо призначення занадто м»якого покарання із застосуванням ст..69 КК України  та безпідставного звільнення від відбування покарання на підставі статті 75 КК України є необґрунтованими , оскільки воно призначене відповідно до вимог ст..ст.50,65 КК України.
		 
		Так відповідно до ст.50 КК України , покарання є заходом примусу , що застосовується від імені держави за вироком суду до особи , визнаної винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару , а й  виправлення засудженого , а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим ,  так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		 
		Згідно із приписами ст.65 КК України , суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини та у межах статті Особливої частини Кримінального Кодексу , що передбачає відповідальність за вчинений злочин , враховує ступінь тяжкості  вчиненого злочину , особу винного та обставини , що пом»якшують покарання . Особі , яка вчинила злочин , має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів. При цьому призначене покарання має бути вочевидь справедливим. 
		 
		З огляду на зазначені положення кримінального законодавства суд при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння , встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК , а й ті норми  Загальної частини КК , в яких регламентуються цілі , система покарань ,  підстави , порядок та особливості застосування окремих його видів , а також інші питання пов»язані з призначенням покарання , що здатні вплинути на можливість застосування в тому числі і положень інституту звільнення від відбування покарання.
		 
		Призначаючи засудженому покарання та звільняючи від його відбування на підставі ст..75 КК України , суд першої інстанції належним чином вмотивував своє рішення з посиланням на встановлені обставини і дані , що характеризують особу засудженого. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання м»яким , про що йдеться в апеляційних скаргах , колегія суддів не вбачає.
		 
		Згідно зі ст..69 КК України за наявності   декількох обставин , що пом»якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину , з урахуванням особи винного суд , умотивувавши своє рішення , може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі , встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу , або перейти до іншого ,більш м»якого виду основного покарання , не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт , службового обмеження для військовослужбовців , обмеження волі , а також позбавлення волі на строк не більше п»яти років , враховуючи тяжкість злочину , особу винного та інші обставини , дійне висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання , він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		 
		Як убачається з матеріалів справи , при вирішенні питання про призначення засудженому покарання за ст..368-3 ч.2 КК України із застосуванням ст..69 КК України та в цілому звільнення його від відбування покарання на підставі ст..75 КК України , суд у повній мірі дотримався зазначених законів. Зокрема врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів ,  дані про особу засудженого , який вперше притягується до кримінальної відповідальності , характеризується позитивно , є пенсіонером , інвалідом 2-ї групи , має сім»ю , невелику пенсію та на утриманні батька похилого віку - ветерана ВВВ , часткове відшкодування спричиненої злочином майнової шкоди. Судом першої інстанції також  правильно враховано щире каяття як пом»якшуюча обставина  , про , що свідчить визнання ним своєї вини в повному обсязі та знову ж таки часткове відшкодування спричиненої майнової шкоди , вибачення перед потерпілим як в ході досудового розслідування так і в ході судового розгляду.
		          
		          За наявності кількох обставин , що пом»якшують покарання , враховуючи принцип індивідуалізації покарання . відношення засудженого до вчиненого , суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до засудженого ОСОБА_5 ст..69 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст..75 КК України.
		 
		          Не заслуговують на увагу доводи апеляції потерпілого і щодо підриву діями засудженого авторитету державних органів оскільки як об»єктивна сторона складу злочину , за яким засуджений визнаний винним і яка викладена у вироку так і матеріали справи не свідчать про вчинення засудженим таких дій.
		 
		 
		Вважати призначене ОСОБА_8 покарання несправедливим внаслідок його м»якості , про що йдеться в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого , немає підстав. Обране покарання і рішення суду про звільнення від його відбування слід визнати таким , яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових злочинів.
		 
		Керуючись ст..ст.365,366  КПК України в ред.. 1960 року, колегія суддів апеляційного суду Полтавської області , -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		          Апеляційні скарги прокурора прокуратури Полтавської області та потерпілого ОСОБА_4  залишити без задоволення , а вирок Октябрського  районного суду м. Полтава від 10 липня 2013 року відносно ОСОБА_5 , без змін;
		 
		Судді:
		 
		 
		          Рябішин А.О.                         Куліш В.М.                Герасименко В.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...