Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/7761/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2013. Оприлюднено: 26.12.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                           
		Справа № 645/7761/13-ц
		                                          Провадження № 2/645/2201/13 
		 
		                                                         Р І Ш Е Н Н Я
		                                                    іменем України 
		06 грудня 2013 р.                                                                                                        м. Харків
		 
		Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого судді Федорової О.В.,
		при секретарі судового засідання Ляховій І.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу
		за первісним позовом:
		ОСОБА_1
		до ОСОБА_2
		    ОСОБА_3
		про стягнення боргу за договором позики, 
		та за зустрічним позовом:
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3
		до ОСОБА_1
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4  
		про визнання договору позики недійсним
		 
		встановив:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, укладеним між сторонами 27.06.2012 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі не виконали належним чином своїх договірних зобов'язань в частині своєчасного повернення суми позики, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просили суд визнати недійсним договір позики від 27.06.2012 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4. Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти за спірним договором позики не отримували, договір був підписаний під тиском зі сторони ОСОБА_1. Крім того, позивачі за зустрічним позовом вважають, що при посвідченні спірного договору, нотаріусом ОСОБА_4 були порушені вимоги ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу Укарїни, оскільки на укладення цього договору позики подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ані усної, ані письмової згоди не надавали.
		Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_5, який діє на підставі Угоди про надання правової допомоги від 05.10.2013 року, витяг з якої міститься в матеріалах справи, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити первісний позов. Проти зустрічного позову заперечував, вважаючи необґрунтованим посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що вони не отримували грошових коштів за спірним договором позики, та наголосив, що в п. 4 договору позики вказано, що вони отримали ці кошти до підписання договору. Крім того, представник вважає безпідставним посилання позивачів за зустрічним позовом на норми ст. 65 Сімейного кодексу України, оскільки положення цієї статті стосуються порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя щодо розпорядження таким майном, та не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого з подружжя, а лише для позичальника як сторони договору.
		Відповідачі за первісним позовом проти позову заперечували, посилаючись на те, що фактично грошових коштів за вказаним договором вони не отримували, договір позики був підписаний під тиском з боку позивача, а також при посвідченні договору позики нотаріусом не дотримані вимоги ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, щодо отримання згоди на укладення цього договору позики подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
		Зустрічний позов позивачі підтримали в повному обсязі та просили суд його задовольнити.
		З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
		27 червня 2012 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (Позичальники) укладений договір позики, зареєстрований в реєстрі за № 1067. Згідно з умовами п. 1 договору Позикодавець передав у власність Позичальникам, а Позичальники - прийняли солідарно грошові кошти у сумі 26160,00 гривень, що є еквівалентом 3210,00 доларів США. Позичальники, в свою чергу, зобов'язалися повернути Позикодавцеві грошові кошти не пізніше 7 червня 2013 року у наступному порядку та в строки: до 01 вересня 2012 року (поточне повернення) - 1710,00 гривень, що є еквівалентом 210,00 доларів США; до 27 червня 2013 року - 24450,00 гривень, що є еквівалентом 3000,00 доларів США.
		Проте, у вказаний в договорі строк відповідачі за первісним позовом добровільно своїх договірних зобов'язань не виконали та позику не повернули.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 
		Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). 
		Відповідно до ст. 1046, ч. 2 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Згідно з ч. 1 ст. 1049 України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Матеріали справи не містять доказів повернення позивачеві суми боргу відповідачами за первісним позовом.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк. 
		Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
		Відповідачами за первісним позовом не подано доказів повернення позивачеві суми боргу за договором позики від 27.06.2012 року.
		Суд критично ставиться до посилання відповідачів на те, що вони не отримували грошових коштів за договором позики від 27.06.2012 року, оскільки за умовами п. 4 вказаного договору, Позичальники стверджували, що зазначені в цьому договорі грошові кошти у сумі 26160,00 гривень, що є еквівалентом 3210,00 доларів США, вони отримали від Позикодавця ще до підписання цього договору.
		За таких обставин, суд вважає позовну вимогу позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів солідарно 26160,00 гривень боргу за договором позики від 27.06.2012 року, обґрунтованою, законною та підлягаючою задоволенню.
		Крім того, за умовами п. 5 договору позики від 27.06.2012 року сторони домовилися, що у разі невиконання умов договору Позичальником до визначеного за договором строку, Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю штраф у розмірі 100% від несплаченої вчасно суми.
		За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
		Таким чином, суд вважає позовну вимогу позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів 26160,00 гривень штрафу за невиконання умов договору позики від 27.06.2012 року обґрунтованою, законною та підлягаючою задоволенню.
		Стосовно зустрічних позовних вимог позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики від 27.06.2012 року, укладеного між сторонами та посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, суд вважає необхідним зазначити наступне.
		В обґрунтування зустрічного позову позивачі посилалися на те, що 27.06.2012 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір позики на суму 26160,00 гривень, що є еквівалентом 3210,00 доларів США зі строком поверненя боргу 27 червня 2013 року, проте гроші вказані у цьому договорі позивачі не отримували, договір був підписаний під тиском зі сторони ОСОБА_1, який полягав у наступному.
		25 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений в простій письмовій формі договір позики на суму 90000 грн., в забезпечення зобов'язань за яким ОСОБА_2 в іпотеку була передана квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1. Кожен місяць ОСОБА_1 отримував кошти в розмірі 5030 грн.. Загальна сума повернутого боргу складає 116000 грн.. Згодом за договором комісії квартира ОСОБА_2 була продана третій особі за суму 183000 грн. без попередження останньої, про що ОСОБА_2 дізналася під час розгляду судом справи про усунення перешкод в користуванні житлом та виселення. 
		27 червня 2012 року за домовленістю з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири з покупцем був розірваний, та грошові кошти повернуті в повному обсязі. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 отримав гроші від комісіонера, проте змусив позивачів підписати договір позики ще на суму 26160 грн..
		Крім того, позивачі за зустрічним позовом наголосили, що зазначений договір позики, виходить за межі дрібного побутового правочину, та укладений ОСОБА_2 без отримання погодження її чоловіка та ОСОБА_3 без отримання погодження його дружини, що є порушенням ст. 65 СК України, а тому він є недійсним.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
		Згідно зі ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
		Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. 
		Як вбачається з матеріалів справи документом, який посвідчує передання ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошових коштів на суму 26160,00 грн., є вищевказаний договір позики, посвідчений нотаріусом.
		Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
		Спірний договір позики, який був нотаріально засвідчений, не є правочином щодо розпорядження майном, належним позичальнику, тому посилання позивачів на порушення норм ст. 65 СК України є необґрунтованим. До даних правовідносин ст. 65 СК України не може бути застосована, та незгода чоловіка та дружини позивачів за зустрічним позовом не може вплинути на дійсність договору позики, який був укладений між сторонами.
		Укладання договору позики не потребує згоди чоловіка або дружини на його укладання.
		Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою в п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до якого при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого.
		Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
		Таким чином, нотаріально посвідчений договір позики не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, та укладений між ними правочин вчинено з додержанням вимог закону.
		Крім того, відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог та заперечень.
		Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивачі за зустрічним позовом в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язані довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
		Втім, позивачами за зустрічним позовом під час розгляду справи не доведено, що грошових коштів за договором позики від 27.06.2012 року вони не отримували, а також що договір був укладений під тиском відповідача ОСОБА_1.
		Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали доказів, відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України, на підтвердження своїх заперечень і вимог за зустрічним позовом в частині визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів за зустрічним позовом є не законними, не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. 
		Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в сумі 261,60 грн. з кожного.
		У зв'язку із відмовою в задоволенні зустрічних позовних вимог судові витрати, понесені позивачами за зустрічним позовом, відносяться на їх рахунок.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -    
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.
		Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 26160,00 гривень боргу та 26160,00 гривень штрафу.
		Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) витрати по сплаті судового збору в сумі 261,60 грн. з кожного.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним - відмовити повністю.
		Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		Суддя                                                                                          Федорова О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...