Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 32/360-74/414-2012 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2013. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 грудня 2013 року Справа № 32/360-74/414-2012 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		Головуючого судді:Запорощенка М.Д., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. -доповідач,розглянув  касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києвіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 13.03.2013р. у справі№ 32/360-74/414-2012 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Київмашпостачзбут"доКиївської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві за участюпрокуратури міста Києвапровизнання права власності
		За участю прокурора: Баклан Н.Ю., посв. №008813 від 11.10.2013р.;
		представників: 
		-          позивача: не з'явилися;
		-          відповідача: не з'явилися; 
		-          третьої особи: Вільгельм А.Д., дов. №7/26-1/2711/05 від 27.11.2012р.;
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом та заявою про визнання права власності на наступне нерухоме майно: нежилі приміщення підвалу (в літ. "А"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м Києві, загальною площею 293,77кв.м.; нежилі приміщення мансарди (горища) (в літ. "А"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 593,8кв.м.; нежитловий будинок (літ. "В"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 52,4кв.м.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2013р. у справі №32/360-74/414-2012 (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. (колегія суддів у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Новікова М.М. з ухвалою про виправлення описки від 12.06.2013р.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано за Приватним акціонерним товариством "Київмашпостачзбут" право власності наступне нерухоме майно: нежилі приміщення підвалу (в літ."А"), по вул.П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 293,77кв.м.; нежилі приміщення мансарди (горища) (в літ. "А"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8, в м. Києві, загальною площею 593,8кв.м.; нежитловий будинок (літ. "В"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 52,4кв.м.
		Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2013р. у справі №32/360-74/414-2012 і прийняти нове рішення про відмову в позові.
		Позивачем подано клопотання про відкладення та продовження строку розгляду касаційної скарги, яке судом касаційної інстанції не задоволено, оскільки явка представників сторін в засідання касаційної інстанції не є обов'язковою і не визнана такою судом; у разі неможливості участі певного представника, позивач не був позбавлений можливості уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у касаційній інстанції, оскільки його було заздалегідь повідомлено про час розгляду касаційної скарги. 
		Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника скаржника, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 02.08.2000р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Київмашпостачзбут" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення при викупі №705, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І. та зареєстровано в реєстрі за № 11-2197, за умовами п.1.1, 1.2, 3.2 якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення по ІІ та ІІІ поверхах - 579,1кв.м. Місця спільного користування - 135,6кв.м, загальною площею 714,7кв.м, що складає 48/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 1490,8 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, під номером 23/8 літ. "А". Відчужене нежиле приміщення належить Київській міській Раді на праві міської комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нежилі приміщення Серія НП №010003334. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єктів приватизації покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами. На виконання умов цього договору, 03.08.2000р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Закритим акціонерним товариством "Київмашпостачзбут" складено та підписано акт №757 передачі нежилого приміщення загальною площею 714,7кв.м по вул. Сагайдачного, 23/8 літ. "А", відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв продане шляхом викупу нежиле приміщення по вул. Сагайдачного, 23/8 літ. "А" загальною площею 714,7кв.м.
		21.02.2003р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Київмашпостачзбут" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення №31, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І. та зареєстровано в реєстрі за №2-619, за умовами п.1.1, 1.2, 3.2 якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення площею 170,5кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Сагайдачного Петра/вул. Ігорівська, 23/8 літ. "А". Відчужений об'єкт приватизації належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нежиле приміщення серія НП №010006358. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єктів приватизації покупцем оформлюється актом прийому-передачі, який підписується сторонами. На виконання умов цього договору 21.02.2003р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації та Закритим акціонерним товариством "Київмашпостачзбут" складено та підписано акт №31 передачі нежилого приміщення площею 170,5кв.м, по вулиці Сагайдачного Петра/вул. Ігорівська, 23/8 літ. "А", відповідно до якого продавець передав, а Покупець прийняв продане шляхом викупу нежиле приміщення по вулиці Сагайдачного Петра/вул. Ігорівська, 23/8 літ. "А" загальною площею 170,5кв.м.
		З пояснень представника позивача судами зазначено, що протягом періоду користування вищевказаним нерухомим майном позивач проводив роботи із добудови та реконструкції вищевказаного нерухомого майна, що підтверджується кошторисною документацією, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт та витрат, локальними кошторисами, розрахунками накладних витрат, актами приймання-передачі основних засобі, платіжними дорученнями.
		Водночас суди попередніх інстанцій пославшись на дані Технічного звіту про встановлення зовнішніх меж землекористування, складеного Київським державним технічним університетом будівництва та архітектури, довідки №Ю-16438/2003 про нормативну грошову оцінку частки земельної ділянки, складеної Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, податкових розрахунків земельного податку та платіжних доручень про сплату земельного податку, копії яких містяться в матеріалах справи, вказали, що позивач користувався земельною ділянкою, розташованою у місті Києві по вулиці Сагайдачного, 23/8, за що сплачував відповідний земельний податок. 
		Судами також зазначено, що відповідно до Технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) по вулиці Сагайдачного П., будинок №23/8 в місті Києві, складеного Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, інвентаризаційна справа № 8920, та обмірного плану підвалу та горища, складеного ПП "Зосіма і Соватія", вказане нерухоме майно створене та завершене будівництвом.
		Пославшись на приписи ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, та витяг №ДК-01155/2012 з автоматизованої системи кадастру м. Києва, виданого Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо визначення користувачем земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт нерухомості за адресою м. Київ, р-н Подільський, вулиця Петра Сагайдачного, 23/8, зокрема, позивача, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про його наділення усіма правами користувача земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 23/8.
		Разом з цим, керуючись ч.2 ст.328, ч.1, 2 ст.331, ч.1, 4 ст.332, ч.1, 3, 5 ст.376 Цивільного кодексу України, ст.144 Господарського кодексу України, вказав, що внаслідок реконструкції позивачем нежилих приміщень, отриманих у власність останнього на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення при викупі №705 та договору купівлі-продажу нежилого приміщення №31, створено нове нерухоме майно, суди дійшли висновку про задоволення позову про визнання за Приватним акціонерним товариством "Київмашпостачзбут" права власності на нерухоме майно: нежилі приміщення підвалу (в літ. "А"), по вул.П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 293,77кв.м.; нежилі приміщення мансарди (горища) (в літ. "А"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 593,8кв.м.; нежитловий будинок (літ. "В"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 52,4кв.м.
		Проте колегія суддів касаційної інстанції з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується та вважає їх передчасними.
		Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. 
		Відповідно до частини першої вказаної статті (в ред. на час звернення з позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 
		Згідно із частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. 
		Частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу  України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
		При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування.
		Задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю, здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує прав третіх осіб.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується позивачем, позивач придбав 02.08.2000р. та 21.02.2003р. за укладеними з регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву договорами нежиле приміщення по ІІ та ІІІ поверхах - 579,1кв.м., місця спільного користування - 135,6кв.м, загальною площею 714,7кв.м, що складає 48/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 1490,8 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, під номером 23/8 літ. "А" та нежиле приміщення площею 170,5кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Сагайдачного Петра/вул. Ігорівська, 23/8 літ. "А". Тобто позивач придбав приміщення за адресою: м. Київ, вул.Сагайдачного, 23/8 літ. "А".
		Тоді як вказуючи про здійснення позивачем у період користування вищевказаним нерухомим майном робіт із добудови та реконструкції вищевказаного нерухомого майна, створення нового нерухомого майна внаслідок реконструкції позивачем нежилих приміщень, отриманих у власність останнього на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення при викупі №705 та договору купівлі-продажу нежилого приміщення №31, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції визнав за позивачем право власності на нежилі приміщення підвалу (в літ."А"), по вул.П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 293,77кв.м.; нежилі приміщення мансарди (горища) (в літ. "А"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8, в м. Києві, загальною площею 593,8кв.м.; нежитловий будинок (літ. "В"), по вул. П.Сагайдачного, 23/8 в м. Києві, загальною площею 52,4кв.м.
		В той же час, суди попередніх інстанцій всупереч приписів ст.11112 Господарського процесуального кодексу України залишили поза увагою обов'язкові для суду першої інстанції під час нового розгляду справи вказівки про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
		Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
		Проте суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст.11112 Господарського процесуального кодексу України не з'ясували, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній.
		Разом з цим, вказуючи про те, що здійснення позивачем протягом періоду користування вищевказаним нерухомим майном робіт із добудови та реконструкції вищевказаного нерухомого майна, що підтверджується кошторисною документацією, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт та витрат, локальними кошторисами, розрахунками накладних витрат, актами приймання-передачі основних засобів, платіжними дорученнями, суди не надали належної правової оцінки вказаним документам та не перевірили всупереч приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України, чи підтверджують вони виконання будівельних робіт на належному позивачу майну за визначеною ним адресою та чи стосуються вони інших об'єктів, розташованих не за такою адресою.
		Посилання на дані Технічного звіту про встановлення зовнішніх меж землекористування, складеного Київським державним технічним університетом будівництва та архітектури, довідки №Ю-16438/2003 про нормативну грошову оцінку частки земельної ділянки, складеної Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, податкових розрахунків земельного податку та платіжних доручень про сплату земельного податку, в обґрунтування тверджень про те, що позивач користувався земельною ділянкою, розташованою у місті Києві по вулиці Сагайдачного, 23/8, за що сплачувало відповідний земельний податок, є завчасним, без надання належної правової оцінки вказаним документам щодо визначеної в них адреси.
		Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.
		З огляду на викладене та враховуючи, що згідно зі ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
		Під час нового розгляду місцевому господарському суду у відповідності до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України, необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти  основане на законі рішення.
		Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві задовольнити частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2013р. у справі №32/360-74/414-2012 - скасувати.
		Справу №32/360-74/414-2012 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
		 
		Головуючий суддя:М. Запорощенко Судді:  Н. Акулова             С. Владимиренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...