Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-39кс13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2013. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2013.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		П О С Т А Н О В А
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		14 листопада 2013 року                            м. Київ 
		 
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі: 
		головуючого    заступника Голови Верховного Суду України  - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., 
		суддів:           Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В.,               Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т.,  Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
		за участю:                  начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В., 
		захисника засудженого            ОСОБА_3, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за заявами останнього та його захисника ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року,
		                             
		в с т а н о в и л а: 
		 
		Вироком  Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 березня 2012 року засуджено 
		ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, 
		за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України           (далі - КК) на дев'ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності строком на два роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, частиною другою статті 366 КК на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності строком на один рік, частиною третьою статті 209 КК на вісім років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності  строком на три роки з конфіскацією майна, одержаного злочинним шляхом, та з конфіскацією майна, яке є його власністю, а на підставі статті 70 КК остаточно - на дев'ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності строком на три роки з конфіскацією майна, одержаного злочинним шляхом, та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. 
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_5 за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 209 КК, судові рішення щодо якого не оскаржуються.
		Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 6 грудня 2012 року  вирок щодо ОСОБА_4 змінено й виключено з кваліфікації його дій за частиною третьою статті 209 КК вказівку про легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом. 
		Щодо ОСОБА_5 вирок у частині засудження за частиною п'ятою статті 191 та частиною третьою статті 209 КК скасовано, а справу повернуто прокурору на додаткове розслідування. З кваліфікації дій ОСОБА_5 за частиною другою статті 366 виключено ознаку - видача завідомо неправдивих документів. На підставі статті 49, частини п'ятої статті 74 КК ОСОБА_5 від відбування покарання за частиною другою статті 366 КК звільнено у зв'язку із закінченням строків давності. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_4 змінено, його дії перекваліфіковано з частини другої на частину першу статті 366 КК в редакції, що діяла на час вчинення злочину, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 700 грн, від відбування якого на підставі статті 49 КК звільнено у зв'язку із закінченням строків давності. Крім того, виключено із мотивувальних частин судових рішень посилання на вчинення ОСОБА_4 злочинів за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_5 та визначено вважати ці злочини вчиненими за попередньою змовою групою з особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження. Остаточне покарання залишено без зміни. 
		ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він, за обставин, встановлених судом і зазначених у судових рішеннях, як директор Вінницької корпорації «Сільгосптехніка» разом із невстановленою особою, яка обіймала посаду директора селянсько-фермерського господарства «Деметра» (далі - СФГ «Деметра»), для заволодіння чужим майном використав (зловжив) своє службове становище, підробив службові документи і використав їх, внаслідок чого заволодів чужим майном - адміністративним будинком зі всіма господарськими будівлями по             вул. Соборній, 15-а у м. Вінниці, чим заподіяв шкоду в особливо великих розмірах дійсному власнику вказаного майна - територіальним громадам Вінницької області в сумі 30 566 210, 75 грн та ВАТ «АК «Вінницяобленерго» в сумі 51 646, 35 грн, всього на суму 30 617 857,10 грн, що у 118 904 рази перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян. 
		З метою приховування цього злочину ОСОБА_4 та його співвиконавець викрадене майно внесли до статутного фонду ТОВ «Агронерухомість», а відтак, легалізували заволодіння цим майном. 
		На підставі рішення Господарського суду Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно по вул. Соборна, 15-а у                     м. Вінниці за ТОВ «Агронерухомість» КП «Вінницьке обласне об'єднане БТІ» здійснило реєстрацію права власності на це майно за вказаним товариством, у якому ОСОБА_4 належало 30 %, а                                       СФГ «Деметра» - 70 % статутного фонду. 
		У заявах про перегляд судового рішення засуджений та захисник           ОСОБА_3 стверджують про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
		На думку заявників, суд касаційної інстанції неправильно застосував до  ОСОБА_4 частину п'яту статті 191 КК, що потягло необґрунтоване засудження його за цим законом.
		Вони також вважають, що суд касаційної інстанції не дослідив спосіб заволодіння майном та наявність (відсутність) у ОСОБА_4 як службової особи правоможності на управління та розпорядження майновим комплексом, усупереч обставинам справи визнав, що об'єктом посягання було державне майно, а не майно комунальної власності, не з'ясував правомірність розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації (далі - облдержадміністрації) від 2 березня 1998 року про передачу майнового комплексу по вул. Соборній, 15-а у м. Вінниці з балансу Вінницької корпорації «Сільгосптехніка» на баланс Управління агропромислового комплексу Вінницької облдержадміністрації.
		Захисник ОСОБА_3 додатково зазначила, що суд касаційної інстанції проігнорував відсутність у справі даних, які б підтверджували, що майно було ввірене чи перебувало у віданні засудженого на законних підставах, що є обов'язковою ознакою для кваліфікації діяння за статтею 191 КК за інкримінованою ОСОБА_4 ознакою. 
		На підтвердження доводів неоднакового правозастосування до заяви додано ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2013 року. У цій справі ОСОБУ_1 виправдано за частиною п'ятою статті 191 КК, оскільки ОСОБА_1 розпорядилась майном, яке отримано ним неправомірно.
		На обґрунтування тверджень заяви надано також ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2013 року, в якій, попри розкриття змісту усіх форм заволодіння чужим майном, передбачених диспозицією статті 191 КК, кінцевим підсумком розгляду стало рішення про скасування ухвали суду апеляційної інстанції з процесуальних підстав - порушення вимог статті 377 КПК України 1960 року (далі - КПК 1960 року) в частині немотивування незгоди з доводами апеляції. 
		Заявники просять скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року щодо ОСОБА_4 і направити справу на новий касаційний розгляд. 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала доповідь судді, пояснення захисника, яка підтримала заяви, прокурора про відсутність підстав для задоволення заяв, перевірила матеріали справи та, обговоривши доводи заяв, дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню.
		Захисник та засуджений звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року. 
		Відповідно до цієї норми Закону Верховний Суд України здійснює перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у разі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, і не переглядає питання щодо доведеності винуватості особи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти й однобічності дослідження доказів.
		Водночас, за змістом заяв, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь заявники вбачають у неповноті дослідження судом касаційної інстанції питань правомірності розпорядження першого заступника голови обласної державної адміністрації Вінницької області від 2 березня 1998 року про передачу адміністративного будинку з господарськими приміщеннями по вул. Соборній, 15-а у м. Вінниці з балансу Вінницької корпорації «Сільгосптехніка» на баланс Управління агропромислового комплексу Вінницької облдержадміністрації, належності майнового комплексу територіальним громадам Вінницької області , права ТОВ «Вінницька корпорація «Сільгосптехніка» в особі генерального директора ОСОБА_4 розпоряджатись зазначеними приміщеннями, перебування їх у законному віданні останнього, що потягло невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. 
		Однак перегляд судових рішень у кримінальних справах з мотивів неповноти судового розгляду та невідповідності викладених у судових рішеннях висновків суду фактичним обставинам справи, про що йдеться у заявах, не входить до компетенції Верховного Суду України при розгляді ним кримінальної справи у порядку, передбаченому главою 321 КПК 1960 року. 
		В контексті конкретних фактичних обставин справи питання про наявність передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року підстави для перегляду судового рішення Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України виходить із обсягу та змісту тих даних, які викладені у судових рішеннях, що набрали законної сили. 
		У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА_4 за попередньою змовою з  невстановленою особою, знаючи, що адміністративний будинок з господарськими приміщеннями по вул. Соборній, 15-а у м. Вінниці належить територіальним громадам Вінницької області, використав службове становище директора, посаду якого він обіймав, шляхом службового підроблення оформив право власності на зазначені будівлі за фіктивно створеним ТОВ «Вінницька корпорація «Сільгосптехніка», яке не було правонаступником як обласного державного об'єднання «Агромаш», так і Вінницької корпорації «Сільгосптехніка», що реорганізувалась із державного об'єднання «Агромаш». Внаслідок таких дій ОСОБА_4 як один із співзасновників та співвласників ТОВ «Вінницька корпорація «Сільгосптехніка» став співвласником будівель та споруд за вказаною адресою, якими в подальшому спільно з невстановленою особою незаконно розпорядився - передав їх як внесок до статутного фонду ТОВ «Агронерухомість», створеного ним на підставі неправдивих документів.
		За таких обставин, враховуючи встановлений судом характер дій засудженого щодо заволодіння на свою та третіх осіб користь чужим майном, пов'язаних з використанням ним службового становища директора  Вінницької корпорації «Сільгосптехніка», вони обґрунтовано отримали юридичну оцінку за частиною п'ятою статті 191 КК. 
		При цьому відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», для відповідальності за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем немає значення, чи було таке майно ввірене винній особі або перебувало в її законному віданні. 
		Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. 
		Саме використовуючи своє службове становище директора Вінницької корпорації «Сільгосптехніка», ОСОБА_4 заволодів майном комунальної власності та ВАТ «АК «Вінницяобленерго» всупереч інтересам служби.  
		В ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 14 лютого 2013 року щодо ОСОБИ_1, на яку зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалено це рішення, попри подібність за окремими  елементами складу злочину з обставинами діяння, вчиненого ОСОБА_4, отримали інакшу кримінально-правову кваліфікацію. 
		Аналізуючи наявність підстав для порівняння оспорюваного та зазначеного судового рішення касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України виходить з такого.   
		Погоджуючись із висновками судів нижчих інстанцій про відсутність в діях ОСОБИ_1 складу злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК, суд касаційної інстанції послався на те, що відповідальність за статтею 191 КК за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем настає у разі, якщо воно було ввірене службовій особі чи перебувало у її віданні на законних підставах, а ОСОБА_1 розпорядився майном, яке отримано ним неправомірно (внаслідок шахрайства з фінансовими ресурсами).
		З'ясування причин та умов такої кримінально-правової оцінки подібного до вчиненого ОСОБА_4 діяння відповідно до пункту 1 частини першої статті 40012 та частини другої статті 40022 КПК 1960 року перебувають за межами предмета розгляду, у зв'язку з чим Верховний Суд України позбавлений можливості висловити свою позицію щодо законності та обґрунтованості такого рішення. Натомість вважає за необхідне зазначити, що правова оцінка суспільно небезпечного діяння, наведена у порівнюваних рішеннях касаційного суду, не завжди може бути прикладом правильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
		Не може свідчити про неправильне застосування норм кримінального закону і надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2013 року,  якою скасовано апеляційну ухвалу щодо ОСОБИ_7 та ОСОБИ_8, а справу направлено на новий апеляційний розгляд через порушення вимог статті 377 КПК, оскільки у цій касаційній ухвалі у зв'язку з прийнятим рішенням немає правового висновку щодо застосування інкримінованої засудженим норми кримінального закону. 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд України не вбачає передбачених пунктом 1  частини першої статті 40012 КПК 1960 року підстав для скасування  ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року.
		Керуючись пунктом 15 розділу ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та статтями 40012 , 40020 , 40021 , 40023 КПК України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		відмовити в задоволенні заяв засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
		 
		Головуючий:                                                                                                                 А.І. Редька 
		 
		Судді:                              
		С.М. Вус М.Є. Короткевич 
		Л.Ф. Глос В.І. Косарєв 
		Т.В. Гошовська О.Т. Кузьменко
		 
		М.І. Гриців В.Ф. Пивовар 
		В.В. Заголдний Б.М. Пошва 
		Г.В. Канигіна А.М. Скотарь
		 
		М.Р. Кліменко Т.С. Таран 
		Є.І. Ковтюк В.Ф. Школяров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...