Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/4419/13 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.01.2014. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  25.12.2013 р.                                                          Справа № 914/4419/13 
		 
		За позовом:державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», м.    Київ,до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ», с.    Зубра,про: визнання договору недійсним. Суддя Т. РимЗа участю представників сторін:          позивача:не з'явився.відповідача:Петрова Л.Ю. - договір №3-01/07 від 01.07.2013 р.На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» до товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» про визнання договору недійсним. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.11.2013 року провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, справу призначено до судового розгляду на 11.12.2013 року. Розгляд справи відкладався на 25.12.2013 р. у зв'язку з неприбуттям в судове засідання представника позивача.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між сторонами договір поставки №ЦХП-05-00312-01 від 08.12.2011 року необхідно визнати недійсним на підставі того, що підпис від імені відповідача вчинено за допомогою факсиміле. В силу чинного законодавства вчинення такого виду підпису можливе лише в певних випадках, зокрема у випадку досягнення згоди сторонами про це з відображенням його зразка. З огляду на зазначене позивач просить визнати недійсним укладений договір.
		В судове засідання 25.12.2013 р. представник позивача не з'явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належно повідомлений про час та місце судового розгляду справи 16.12.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи, вимог ухвал суду від 21.11.2013 р. та від 11.12.2013 р. не виконав, клопотань та заяв не подавав.
		Відповідач у поданому відзиві просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку з тим, що підписання договору із застосуванням факсимільного підпису без попередньої письмової згоди сторін не може мати наслідком визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 207, 215 Цивільного кодексу України.
		Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.
		Між державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (надалі - Підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (надалі - Товариство) укладено договір поставки №ЦХП-05-00312-01 від 08.12.2011 року (надалі - Договір). За умовами цього договору постачальник (відповідач у справі) зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (позивач у справі) прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі.
		Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем відвантажувалася позивачу продукція, про що свідчать долучені до матеріалів справи накладні на відвантаження товарів, акти прийому-передачі.
		При ухваленні рішення суд керувався таким.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
		Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
		З наведеної норми вбачається, що порядок використання факсимільного підпису при укладенні договору належить до вимог до письмової форми правочину, а відтак порушення цього порядку, зокрема використання факсиміле за відсутності письмової згоди сторін, є порушенням письмової форми правочину.
		Разом з тим, зазначена норма, хоча і визначає певні вимоги до письмової форми правочину, але не встановлює наслідки її недотримання у вигляді недійсності угоди, що узгоджується з приписами статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою    статті 203 цього Кодексу, тобто, за виключенням         частини четвертої щодо дотримання форми правочину.
		Відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена  законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. 
		Згідно із абзацом 4 пункту 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у разі недотримання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 Цивільного кодексу України; поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 Цивільного кодексу України. У зазначених випадках правочин є нікчемним.
		Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (пункт 5). Проте позивач ні в позовній заяві, ні в подальшому при розгляді справи судом не вказав на конкретні порушення своїх прав. При цьому суд враховує, що обидві сторони виконували цей договір та не заперечували його дійсності раніше.
		Відповідно до частини першої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Як убачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з приводу поставки продукції на підставі договору поставки в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України. Факт укладення та виконання такого договору підтверджується вчиненими сторонами діями: поставкою продукції відповідачем, прийняттям цієї продукції позивачем, частковою оплатою поставленої продукції відповідачем.
		В додаток до наведеного, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять докази неправомірного використання факсиміле невідомою особою. 
		З урахуванням факту виконання сторонами спірного договору, недоведення позивачем обставин, з якими стаття 215 Цивільного кодексу України пов'язує недійсність правочину, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.
		Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
		Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання договору недійсним, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
		Судові витрати залишаються за позивачем в силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
		Враховуючи наведене, керуючись статтями 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		В И Р І Ш И В :
		1.          Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Повне рішення складено 31.12.2013 р.
		          Суддя                                                                                 Рим Т.Я.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...