Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/4355/13 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.01.2014. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		          
		 
		  23.12.2013 р.                                                          Справа № 914/4355/13 
		 
		Позивач: Державне підприємство "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал"
		Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ"
		про визнання частини правочину не дійсним
		 
		суддя Фартушок Т.Б.
		                                                                                 секретар Полюхович Х.М.
		Представники:
		Позивача: не з'явився; 
		Відповідача: Петрова Л.Ю. та Костур Р.В. - представники;
		 
		Суть спору:
		Державне підприємство «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» про визнання недійсним розділу 9 «Відповідальність сторін» Договору №15-03 від 19.03.2012 р., як такий що обмежує відповідальність виробника комплектуючої продукції анкеру АЗ-2.
		18.11.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 30хв. 09.12.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 09.12.2013р., в тому числі за клопотанням Позивача.
		Представникам Відповідача по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.
		Заяв про відвід судді не надходило.
		Позивач  явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.
		Представник  Відповідача  в судове засідання з'явився, проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві, надав пояснення по суті спору.
		Усі документи, подані Сторонами протягом розгляду справи, долучені до матеріалів справи.
		 
		Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
		Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.
		Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України,   надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
		 
		Відповідно   до   вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.       
		В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
		Статтею 33 ГПК УКраїни встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Відповідача, суд встановив наступне.
		19.03.2012р. між Державним підприємством «Старокостянтинвіський завод залізобетонних шпал» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (Постачальник) було укладено договір поставки №15-03 з додатком (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник (ТОВ «Корпорація КРТ») зобов'язується поставити та передати у власність Покупця (ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал») анкер закладний АЗ-2 (товар), відповідно до Специфікації №1, а Покупець прийняти і оплатити товар на умовах цього Договору. Постачальник гарантує якість товару у відповідності до ТУ У 35.2-30268559-070:2007 «Анкер закладний для пружних колійних скріплень КПП-5. Технічні умови» (п.2.1 Договору). Постачальник засвідчує якість товару сертифікатом (паспортом) якості, які передаються Покупцеві з кожною партією товару (п.2.2 Договору). Пунктом 3.1 Договору передбачено, що при виявленні невідповідності умовам ТУ У 35.2-30268559-070:2007 Постачальник зобов'язаний протягом 5 днів з моменту отримання від Покупця повідомлення про виявлення неякісного товару замінити за власний рахунок неякісний товар на якісний.
		Також,  розділом 9 Договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором винна Сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим Договором (п.9.1 Договору). 
		Покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за порушення строку оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в грошовому виразі у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, враховуючи день оплати (п.9.2 Договору). 
		Постачальник за даним Договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну передачу товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в грошовому виразі у розмірі облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочки, включаючи день оплати. У випадку прострочки поставки заявленої партії товару понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості простроченого до поставки товару. За постачання товару неналежної якості Продавець сплачує Покупцю штраф у розмірі 20% від вартості поставленого неякісного товару, при цьому власними силами та засобами замінює неякісний товар (п.9.3 Договору).
		Сплата неустойки не звільняє Сторони від взятих на себе зобов'язань (п.9.4 Договору).
		Сторони за порушення виконання зобов'язань по даному договору застосовують стягнення лише виключної неустойки (п.9.5 Договору). 
		У випадку прострочення Покупцем виконання грошового зобов'язання за даним договором, Постачальник може вимагати сплати 0,5% річних від простроченої суми (п.9.6 Договору). 
		Згідно доводів Позивача, наведених у поданій суду позовній заяві, Договором не визначено строки гарантійного терміну та межі відповідальності за їх порушення, а також як наслідок не передбачено відповідність показників якості анкеру у виробі в цілому.
		Відтак, підставою позову про визнання недійсним  розділу 9 Договору Позивач зазначає обмеження таким відповідальності виробника комплектуючої продукції анкеру АЗ-2, при цьому посилається на ст. 207 ГК України, а також керується ст.233 ЦК України. 
		Такі доводи Позивача спростовуються вищенаведеними умовами  Договору, якими встановлено вимоги щодо якості товару (п.п.2.1, 2.2 Договору), гарантійні строки (п.3.1 Договору); можливість пред'явлення претензій щодо якості, в тому числі в рамках гарантійного терміну експлуатації (п.7.2 Договору) та відповідальність за постачання неякісного товару (9.3 Договору) та інші порушення зобов'язань за Договором ( п.9.1 Договору).
		Суд також зазначає, що гарантії якості товарів та відповідальність постачальника (виробника) в разі поставки неякісного товару, в тому числі виявленої протягом гарантійного строку, врегульовано нормами ст.ст.268, 269 ГК України та ст.ст.675-680 ЦК України.
		Згідно із ч.1 ст.268 ГК України якість товарів, що поставляються,  повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації,  яка встановлює вимоги до  їх  якості,  або  зразкам  (еталонам),  якщо сторони  не  визначать  у  договорі  більш високі вимоги до якості товарів.
		Відповідно до ч.2 ст.269 ГК України гарантійні строки визначаються стандартами,  технічними умовами або договором.  Сторони  можуть  погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.
		У відповідності до зазначених норм ГК України розділом 2 «якість товару»  та розділом 3 «гарантійний строк» Договору встановлені гарантії якості товару та гарантійний термін згідно ТУ У 35.2-30268559-070:2007, чим спростовується твердження Позивача про невизначеність строків гарантійного терміну.
		Пунктом 9.3 розділу 9 Договору встановлена відповідальність Відповідача у вигляді сплати штрафу в розмірі 20%  в разі поставки товару неналежної якості, чим спростовується твердження Позивача про те, що розділом 9 Договору не передбачено можливості стягнення штрафних санкцій за порушення гарантійного терміну експлуатації.
		Разом з тим суд зазначає, що відповідальність постачальника (виробника) за поставку товарів неналежної якості (в тому числі недоліків, виявлених в рамках гарантійного строку) встановлена чинними нормативно правовими актами.
		Частини 6 та 7 ст.269 ГК України визначають зобов'язання постачальника  (виробника)  за свій  рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити  товари,  якщо  не  доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу; а також право покупця (одержувача) у разі поставки товарів неналежної якості   стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі,  передбаченому статтею 231  цього  Кодексу,  якщо інший розмір не передбачено законом або договором;
		Відповідно до ч.3. ст.679 ЦК України,  якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару,  які були виявлені протягом цього строку;
		Згідно із ст.678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної  якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару;
		Також ГОСТ 22352-77 (УДК 006.3.06:006.354 Группа Т50) «УСТАНОВЛЕНИЕ И ИСЧИСЛЕНИЕ ГАРАНТИЙНЫХ СРОКОВ В СТАНДАРТАХ И ТЕХНИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ» визначено, що «гарантийные сроки устанавливают в стандартах и технических условиях. Установление на продукцию гарантийного срока означает, что при поставке или продаже такой продукции возникает гарантийное, обязательство, по которому изготовитель (поставщик) или продавец (розничная торговая организация) гарантирует и обеспечивает выполнение предусмотренных в стандартах или технических условиях требований к качеству продукции. Обнаружение в течение гарантийного срока скрытых дефектов продукции означает, что имеет место нарушение гарантийного обязательства. Поэтому согласно действующему законодательству: изготовитель (поставщик) обязан безвозмездно исправить дефекты продукции или заменить ее, если не докажет, что дефекты возникли вследствие нарушения покупателем правил пользования продукцией или ее хранения».
		Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
		На підставі правового аналізу вищенаведеної норми, слід зробити висновок, що згідно ч.2 ст.207 ГК України умови, які виключають або обмежують   відповідальність  виробника продукції є підставою для визнанні їх нікчемними, якщо вони містяться в типових договорах і договорах приєднання, проте оспорюваний Договір поставки не відноситься до цих типів договорів, а також умова, яка виключає або обмежує  відповідальність  виробника продукції повинна бути викладена в договорі, а не відсутня, як зазначає Позивач
		Разом з тим, як встановлено судом, зміст розділу 9 Договору свідчить про встановлення відповідальності постачальника (виробника).
		На підставі наведеного, суд погоджується із запереченнями Відповідача та констатує, що позов не містить викладу обставин, які свідчать про наявність підстав, передбачений ст.207 ГК України для визнання недійсною частини Договору.
		Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		Згідно із п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р.  №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.
		З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що необхідним є доведення наявності тяжкої обставини та вкрай невигідних умов правочину, а також того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, що Позивачем жодним чином не доведено.
		Отже, Позивачем не наведено обставин та не подано доказів в установленному порядку, які б свідчили, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам ст.ст.203, 233 ЦК України, ст.207 ГК України, в тому числі із зазначених Позивачем підстав - обмеження відповідальності виробника продукції та укладення 9 розділу Договору на вкрай невигідних для Позивача умовах.
		У    відповідності    з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України    та статті 33 Господарського процесуального кодексу України  кожна    сторона    повинна    довести    ті    обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.    
		Враховуючи вищенаведене, в тому числі зміст оспорюваного Договору, а також те, що Позивачем не наведено обставин та не подано доказів в установленному порядку, які б свідчили, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам ст.ст.203, 233 ЦК України, ст.207 ГК України, в тому числі із зазначених Позивачем підстав - обмеження відповідальності виробника продукції та укладення 9 розділу Договору на вкрай невигідних для Позивача умовах, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову.
		 
		Відповідно  до  вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України  судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
		Принцип об'єктивної   істини,   тобто   відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України,  згідно  з якою господарський  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,  повному і об'єктивному  розгляді  в судовому  процесі всіх обставин справи в їх сукупності,   керуючись законом.
		23.12.2013р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.12.2013р.
		На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.   
		Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -  
		   
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
		         Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
		 
		 
		Суддя                                                                                                Фартушок Т.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...