Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/4096/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.01.2014. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  914/4096/13 15.01.14
		За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 
		                      Коміссарова Артема Едуардовича
		До                  Державного підприємства "Видавничо-поліграфічне підприємство 
		                      Міністерства оборони України "Армія України" (відповідача - 1)
		                      Міністерства оборони України (відповідач - 2)
		За участю:   прокурора Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів 
		                     у воєнній сфері Західного регіону України на стороні відповідача-1
		Про               стягнення 109   189,24 грн.
		Суддя Трофименко Т.Ю. 
		Представники:  
		Від позивача             Коміссаров А.Е. - СПД.
		Від відповідачів        не з'явилися 
		Від прокуратури       не з'явилися                                                                             
		 
		Обставини справи :
		На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича до Державного підприємства "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України" (відповідача - 1); Міністерства оборони України (відповідач - 2) за участю прокурора Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України на стороні відповідача - 1про стягнення 109   189,24 грн.
		Ухвалою від 31.10.2013р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 18.11.2013. З підстав викладених в ухвалі від 18.11.2013р. розгляд справи було відкладено на 04.12.2013р.
		Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.12.2013 р. справу № 914/4096/13 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича до Державного підприємства "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України" (відповідача - 1); Міністерства оборони України (відповідач - 2) про стягнення 109   189,24 грн. передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
		12.11.2013 р. справу  передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю. 
		За вказаних обставин  ухвалою від  16.12.2013р. суд справу прийняв до свого провадження та призначив її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін та прокуратури на 15.01.2014р. 
		У судовому засіданні 15.01.2014р.  представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
		Відповідач -1 (Державне підприємство "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України"), був належним чином повідомлене про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення Господарського суду міста Києва, яке отримане відповідачем 25.12.2013 року.
		Відповідач -1  не направив в судове засідання повноважних представників, не надав суду письмовий відзив на позовну заяву, позовні вимоги по суті не заперечив. 
		Від відповідача -2 до суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому проти задоволення позову відповідач -2 заперечує. Заперечення мотивовані тим, що  ДГТ "ВПП МО України "Армія України" діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
		Відповідно до частини першої статті 74 Господарського кодексу України (далі - Кодекс) державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном з Кодексом на іншими законами.
		Згідно з частиною другою статті 74 Кодексу майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
		Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 74 Кодексу держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями.
		Згідно з Статутом державного підприємства "Виробничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України", затвердженого наказом Міністра оборони України від 13.07.2000 № 215 підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України.
		Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та органу управління майном.
		З огляду на викладене, будь-яких правових підстав для стягнення з Міністерства оборони України заборгованості ДП "ВПГІ МО України "Армія України" на користь ФО-П Коміссарова А.Е. відповідач -2  вважає немає.
		Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за  наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
		Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представників відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті.
		В судовому засіданні  15.01.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд:
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
		Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
		24.12.2012р. між Суб'єктом підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем Коміссаровим Артемом  Едуардовичем (надалі позивач) та Державним підприємством "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України" (надалі відповідач-1) був укладений договір №ТРН -38 про надання охоронних послуг.
		Відповідно до умов даного договору відповідач доручив позивачу виконання робіт з охоронного обслуговування об'єкта  відповідача (п..1.1 договору).
		Позивач зобов'язаний надати охоронні послуги в повному обсязі і терміни, передбачені цим договором. 
		На виконання умов даного договору позивач надав відповідачу послуги з охорони об'єкта  на загальну суму 61 204, 00 грн., що підтверджується актами приймання - передачі робіт за період з січня 2013 року по  червень 2013року включно. Акти приймання - передачі робіт   підписані повноважними представниками сторін.
		Згідно умов договору  розрахунки за виконані роботи здійснюються відповідачем не пізніше  05 числа наступного місяця на підставі виставленого позивачем рахунку.
		При розгляді справи судом встановлено, що відповідач -1  на виконання умов договору  (за рахунок  коштів отриманих відповідачем від інших боржників) оплатив позивачу заборгованість за надані послуги в сумі 20 611, 17 грн.
		На час розгляду справи  заборгованість відповідача -1 перед позивачем становить  40792,83 грн. 
		03.01.2013р. між позивачем та відповідачем -1 був укладений договір №ДБ-13  про надання послуг з питань безпеки.
		На виконання умов  даного договору позивачем були надані  послуги  на загальну суму 12 000 грн. за період з січня 3013 року по квітень 2013 року,що підтверджується актами, підписаними повноважними представниками сторін.
		Відповідно до п.7.2 договору  відповідач  здійснює оплат у на розрахунковий рахунок позивача шляхом 100% передоплати.
		При розгляді справи судом  встановлено, що відповідач в порушення умов договору  №ДБ-13  не здійснив оплату вартості наданих позивачем  послуг, у зв'язку з чим виник б борг в сумі 12 000 грн. 
		Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. 
		Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
		Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Позивач на виконання умов договорів надав відповідачеві послуги з охорони та  послуги з питань безпеки.
		Факт отримання відповідачем наданих позивачем послуг підтверджують актами  здачі - прийняття робіт (наданих послуг), які підписані представниками обох сторін і містяться в матеріалах справи.
		Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		Станом на день подання до господарського суду позовної заяви відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань згідно договору №ТРН -38 від 24.12.2012 та договору №ДБ - 13 від 03.01.2013р.  і не здійснив оплату наданих послуг в сумі  52 792, 83 грн.  
		Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача -1 основного боргу в сумі 52 792, 83 грн.
		Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідачів  неустойки в сумі 26 396, 41 грн.
		Як вбачається  із матеріалів справи  між сторонами  01 липня 2013 року  додаткова угода №1  про припинення надання охоронних послуг.
		Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони визначили, що відповідач порушив умови договору №ТРН -38 від 24.12.2013р. у зв'язку з чим виник борг в сумі 52 792, 83 грн. 
		В п. 4 даної угоди сторони визначили, що відповідач погоджує, що договір ТРН -38 від 24.12.2013р. на момент підписання угоди не є розірваним, а тому не буде  залучати іншого виконавця у наданні охоронних послуг до повного виконання своїх зобов'язань перед позивачем. У випадку не виконання даної домовленості, відповідач зобов'язується сплатити позивачу штраф у розмірі 50% від існуючої заборгованості на час укладання даної угоди. 
		Позивачем в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 26 396, 41 грн. наданий договір укладений 08.07.2013р. між відповідачем -1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консорціум «Агентство економічної безпеки»   про надання послуг по охоронні приміщення та майна. 
		Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин є вчинене ним  правопорушення у сфері господарювання.
		Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
		Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
		Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
		Умовами додаткової угоди  сторони визначили, що сторони визначили, що відповідач погоджує, що договір ТРН -38 від 24.12.2013р. на момент підписання угоди не є розірваним, а тому не буде  залучати іншого виконавця у наданні охоронних послуг до повного виконання своїх зобов'язань перед позивачем. У випадку не виконання даної домовленості, відповідач зобов'язується сплатити позивачу штраф у розмірі 50% від існуючої заборгованості на час укладання даної угоди. 
		Оскільки при розгляді справи судом встановлено, що відповідачем порушено умови додаткової угоди, тому суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення неустойки в сумі   26 396, 41 грн. 
		Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів 30 000,00 грн. моральної шкоди. Дані позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач протягом шести місяців здійснював оплату найманих працівників, що забезпечили надання охоронних послуг відповідачеві з власних фінансових резервів, ці кошти не були спрямовані на розвиток підприємства, на задоволення особистих та ділових потреб виконавця, що призвело до збитків за втрачену вигоду, підрив ділової репутації, пригнічення авторитету.
		Відповідно до вимог ст. 440-1 ЦК України моральна шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. 
		Розмір відшкодування визначається судом із урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. 
		Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. 
		У випадках  заподіяння  моральної  шкоди   з   вини   кількох 
		відповідачів у  позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо 
		кожного з них.
		При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з'ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. 
		Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди. 
		Під час розгляду справи позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди.
		За таких обставин позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
		Як вбачається з матеріалів справи Державне підприємство "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України" діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
		Відповідно до частини першої статті 74 Господарського кодексу України  державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з Кодексом та іншими законами.
		Згідно з частиною другою статті 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
		Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 74 Кодексу держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями.
		Згідно з Статутом державного підприємства "Виробничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України", затвердженого наказом Міністра оборони України від 13.07.2000 № 215 підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України.
		Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та органу управління майном.
		За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича до Міністерства оборони України не обґрунтовані та  задоволенню не підлягають.
		Підсумовуючи все вищевикладене, позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича підлягають задоволенню частково в розмірі 79 189,24 грн.
		Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача - 1 на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам. 
		Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу  України,-
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Стягнути з Державного підприємства "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України "Армія України"  (79034,  Львівська область, м. Львів, вул. Тернопільська, код ЄДРПОУ 24975953) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича (79053, Львівська область, м. Львів, вул.. Володимира Великого, буд. 83, кв. 78, код ЄДРПОУ 20784660)  52 792 грн. 83 коп. основного боргу, 26 396 грн. 41 коп. неустойки,   1583 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.
		В іншій частині позовних вимог відмовити. 
		В позові до Міністерства оборони України відмовити.  
		Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
		Повне рішення складено: 21.01.2014 р.
		 
		Суддя                                                                                                  Трофименко Т. Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...