Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/8888/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.01.2014. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    Придніпровський районний суд м.Черкас      
		 
		 
		                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  номер справи  711/8888/13-ц
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		 
		25 грудня 2013 року                                                                                      м. Черкаси
		              
		Придніпровський районний суд  м. Черкаси в складі:
		головуючого - судді                              Позарецької С.М.
		при секретарі                                          Семиволос І.М., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Черкаської області, Управління внутрішніх справ України в Черкаській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
		 
		                                                  в с т а н о в и в :
		 
		          Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (в подальшому уточнений) до Державної казначейської служби України, Прокуратури Черкаської області та Управління УМВС України в Черкаській області  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Свої позовні вимоги мотивує тим, що органами досудового слідства її було обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України. Так, 09.12.2006р. СУ УМВС України в Черкаській області за фактом спричинення ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Вільховець Звенигородського р-ну, за допомогою ножа тілесних ушкоджень ОСОБА_2, від яких останній помер, - порушено кримінальну справу №0710600089. За час досудового слідства з 09.12.06р. по 14.12.10р. вона (позивач по справі) перебувала в статусі потерпілого, оскільки померлий - її син. Між тим,  10.12.10р. вона була затримана працівниками Звенигородського РВ УМВС, а 11.12.10р. її заарештовано на підставі постанови Звенигородського райсуду.    
		           14.12.10р. їй пред»явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України. Під час розслідування справи та судового розгляду справи щодо неї неодноразово продовжували строки тримання під вартою. Крім того, двічі справа судом поверталась на додаткове розслідування. 04.03.2013р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК, тобто умисному вбивстві сина  ОСОБА_2  
		           07.03.2013р. ухвалою слідчого судді Придніпровського райсуду м. Черкаси запобіжний захід з тримання під вартою змінено на особисте зобов»язання, а 29.04.2013р. прокуратурою Черкаської області винесена постанова про закриття кримінального провадження №12013250020000181 від 02.03.13р. у зв»язку з невстановленням доказів для доведення її винуватості в суді.
		          Таким чином, зазначила, що вона була незаконно позбавлена волі протягом 2х років 2х місяців 25днів. В зв»язку з незаконними діями працівників органів досудового розслідування, прокуратури та суду була позбавлена права на роботу, на сім»ю, на спілкування з рідними та близькими; перебування в місцях позбавлення волі призвело до порушення її нормальних життєвих зв»язків, погіршення відносин з оточуючими. Під час перебування в СІЗО м. Черкаси, стан її здоров»я погіршився; тривала ізоляції від суспільства негативно вплинула на її психічний та психологічний стан; постійне пригнічення волі призвело до тяжкої депресії; тривале ув»язнення призвело до негативних наслідків та до порушення нормальних життєвих зв»язків, не давали можливості реалізувати свої звички, бажання та уподобання, виникла потреба в додаткових зусиллях для організації свого життя. Крім того, як вказує позивач, при її затриманні працівники Звенигородського РВ застосовували до неї  неправомірні дії, тобто її було викрадено з місця проживання та доставлено до Звенигородського РВ і не дали змоги повідомити про місце знаходження чоловіка та родичів; при затриманні не було надано захисника; їй погрожували позбавити сну та їжі.
		          Позивач вважає, що вона має право на відшкодування за викладених обставин та посилаючись на ст. 56 Конституції України, на ст. 130 КПК (в ред. 2012р.), ст.ст. 1166, 1176, 1173 ЦК, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994р., ст.ст. 22, 23 ЦК.  Зазначила, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, обранням засобів запобіжного заходу, були порушені її конституційні права, що завдало моральних страждань, призвело до погіршення психологічного стану, матеріальним витратам. Нанесену моральну шкоду оцінює в 1000000грн. Просить суд стягнути у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, призначеного для відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду на її користь 1млн. моральної шкоди, 91 тис.грн. на відшкодування правової допомоги та 287грн. 98коп. транспортні витрати.
		          В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з»явилась, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи.
		          В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_4 повністю підтримала уточнені позовні вимоги і просила їх задовольнити. Зокрема, зазначила, що позивач ОСОБА_1 незаконно була притягнута до кримінальної відповідальності та незаконно тривалий час утримувалась під вартою. Вона страждала, оскільки до неї несправедливо віднеслись органи слідства; рідні та знайомі допускали, що вона винна у вбивстві її сина, хоча вона не була причетна до злочину. Такі обставини ображали її, пригнічували, враховуючи, що вона втратила рідного сина. Під час розслідування справи, працівники міліції здійснювали на неї психологічний тиск, про що вона неодноразово зазначала в суді, який розглядав щодо неї кримінальну справу; прокуратура області підтримувала державне обвинувачення в суді, тричі затверджувались обвинувальні висновки. Вважає, що органи внутрішніх справ пішли простим шляхом, взявши за основу перші визнавальні показання ОСОБА_1; дії слідства були однобокі та неповні. Моральна шкода, яку оцінює в 1млн. грн., полягає в тому, що тривалий час здійснювалось досудове слідство, більше двох років позивачка утримувалась в СІЗО;  в неї травмована психіка, вона страждала, що призводило до депресії; втрачені зв»язки з рідними; втрачені духовні цінності, віра у справедливість. Правова допомога по кримінальній справі здійснювалась адвокатом ОСОБА_4 (допущена за постановою слідчого) і становить 91 тис. грн. Такий розмір нарахований за період часу з 04.01.2011р. по день подачі позову до суду: робота під час досудового слідства, побачення в СІЗО, участь у слідчих діях, участь в судових засіданнях при розгляді судом кримінальної справи, подача скарг та інш. Також пояснила, що допущена до участі по кримінальній справі на підставі угоди, укладеної між адвокатом та ОСОБА_1, а кошти в оплату послуг сплачував готівкою чоловік ОСОБА_1, тобто чоловік сплачував за дружину- це їхні спільні кошти, а тому їх слід стягнути на користь позивачки. Кошти сплачувались частково на загальну суму 91 тис. грн. Останній раз адвокат склала і оформила квитанцію про 91000грн. як за всі минулі платежі. За угодою визначено, що розмір правової допомоги визначається домовленістю. Акти прийому-передачі виконаних робіт не складались, т.я. це не передбачено угодою.  Транспортні витрати в розмірі 287грн.98коп. позивачка понесла, коли приїздила до м. Черкаси для участі у проведенні слідчих дій. 
		 
		          В судовому засіданні представник відповідача Державної казначейської служби України за довіреністю Коваленко А.П. позовні вимоги не визнала і просила відмовити у задоволенні позову. Вважає, що позовні вимоги не обгрунтовані та не доведені.
		          В судовому засіданні представник відповідача УМВС України в Черкаській області за довіреністю Богрець К.А. заперечувала проти задоволення позовних вимог, надавши письмові заперечення проти позову. Позивачем не доведено, які моральні страждання вона понесла; не обґрунтовано розмір шкоди; за угодою про правову допомогу не визначено, які саме послуги надані адвокатом по кримінальній справі щодо ОСОБА_1; не доведені витрати по транспортним послугам.
		          В судовому засіданні представник  відповідача Прокуратури Черкаської області за довіреністю Хабло О.М. позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, надавши письмові заперечення. Вважає, що мала місце самообмова, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
		          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:
		          встановлено, що 09.12.2006р. за фактом настання смерті ОСОБА_2, 1991р. народження, внаслідок спричинення йому 09.12.2006р.  тілесних ушкоджень за допомогою ножа, порушено кримінальну справу за ст. 115 ч.1 КК України.
		          Як вбачається з протоколу явки з повинною від 11.12.2010р. (ЖРЗПЗ від 11.12.10р. №2472) ОСОБА_1 заявила про вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_2, якому 09.12.2006р. спричинила тілесні ушкодження. 
		           11.12.2010р. ОСОБА_1 затримана в порядку ст. 115 КПК України (в ред. 1960р.).
		          Будучи допитаною 11.12.2010р. в якості підозрюваної  ОСОБА_1 в присутності адвоката ОСОБА_9 дала показання про обставини, що мали місце 09.12.2006р., в т.ч. щодо спричинення сину ОСОБА_2 тілесних ушкоджень з застосуванням ножа. Також зазначила, що працівники міліції ніякого тиску до неї не застосовували.
		           12.12.2010р. за участю ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_9, понятих,  спеціаліста проведено слідчу дію - відтворення обстановки та обставин події, під час якої підозрювана дала аналогічні показання.
		           14.12.2010р. слідчим СУ УМВС ОСОБА_11. винесено постанову про  притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України. 
		          Адвокат ОСОБА_4, яка діяла на підставі ордеру від 04.01.2011р.,  допущена до участі у кримінальній справі в якості захисника обвинуваченої ОСОБА_1 з 11.01.2011р., про що свідчить постанова слідчого від 11.01.2011р.            
		           04.03.2010р. слідчим СУ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_11. винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_1 щодо вчинення злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України. Відповідно до протоколу допиту ОСОБА_1 в якості обвинуваченого від 04.03.2011р., остання в присутності адвоката ОСОБА_4 свою провину не визнала і зазначила, що попередні визнавальні показання давала під психологічним тиском працівників міліції.
		За результатами перевірки звернення ОСОБА_1, постановою від 16.09.2011р. ст. слідчого Звенигородської міжрайонної прокуратури Кухаренко О.В. відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо працівників Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області за відсутності в їхніх діях складу злочину, передбаченого ст.ст. 364-365 КК України.
		Крім того, з постанови судді апеляційного суду Черкаської області Торопенка М.В. від 14.05.2012р. вбачається, що  11.12.2010р. ОСОБА_1 затримана в порядку ст.115 КПК України; постановою Соснівського райсуду м. Черкаси від 21.12.2010р. щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід тримання під вартою до 11.02.2011р., тобто на два місяці;  02.02.2011р. строк досудового слідства по кримінальній справі продовжений прокурором до 3-х місяців; 10.02.2011р. строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено судом до 3х місяців; 09.03.2011р. кримінальну справу з обвинувальним висновком направлено прокурору Черкаської області, а 12.12.2011р. постановою Звенигородського райсуду справу скеровано на додаткове розслідування.  Також відповідно до вказаної постанови від 14.05.12р. строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено до 6-ти місяців, тобто до 11.06.2012р.
		За даними ухвали слідчого судді Придніпровського райсуду м. Черкаси Драник Н.П. від 07.03.2013р. ОСОБА_1 04.03.2013р. оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України і останній змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов»язання з покладанням обов»язків, передбачених ст. 194 ч.5 КПК (в ред.. 2012р.).
		Також встановлено, що постановами Звенигородського райсуду від 03.08.2012р. вдруге та 29.11.2012р. втретє кримінальна справа щодо ОСОБА_1 поверталась на додаткове розслідування.
		Будучи допитаною органом досудового розслідування 14.03.13р. в якості підозрюваного  ОСОБА_1 заперечила свою причетність до вчиненого злочину; повідомила про застосування до неї протиправних дій з боку працівників Звенигородського РВ під час затримання, написання явки з повинною, проведення відтворення обстановки та обставин події. Крім того, зазначила про те, що при її допиті 11.12.2010р. та 14.12.2010р., а також в суді при обранні щодо неї запобіжного заходу вона робила все так, як казав їй адвокат ОСОБА_9, який сказав, щоб вона все підписувала та пообіцяв, що буде все добре і вмовляв її скоріше з усім погоджуватись, щоб скоріше бути вдома.  Але, зрозумівши, що щось не так, вона 21.12.2010р. заявила в суді - під час обрання щодо неї запобіжного заходу, що даного злочину вона не вчиняла і свою провину не визнала.
		Постановою від 29.04.2013р., винесеною старшим прокурором відділу управління прокуратури Черкаської області Кочерга О.В., кримінальне провадження №12013250020000181 від 02.03.2013р. щодо підозрюваної ОСОБА_1 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, - закрито у зв»язку з невстановленням доказів для доведення її винуватості в суді. При цьому, у постанові зазначено, що упродовж всього розслідування, яке тривало з 2006 по 2013 рік не здобуто будь-яких об»єктивних доказів, які б підтверджували версію обвинувачення щодо вчинення вбивства саме ОСОБА_1 
		Крім того, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством 02 роки 04 місяці 18 днів, з яких  утримувалась під вартою 02 роки 02 місяці 24 дні. Проти даних обставин сторони не заперечували.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		           Як передбачено ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК).
		          Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.  Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		          Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.2,3 ст. 58 ЦПК). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59ЦПК).  
		За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті  порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, яки її право тне було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Як передбачено ст. 23 ЦК, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я; у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв»язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вони є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Людина, її життя і здоров»я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, враховуючи рішення Європейського Суду від 08.06.1976р. у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» та рішення від 02.12.1986р. у справі «Боцано проти Франції», кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		Стаття 3 Конвенції про захист прав  і основних свобод людини і громадянина зазначає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.  Стаття 6 Конвенції передбачає право людини на справедливий суд. 
		Згідно з ч. 1 ст. 53- 1 Кримінально-процесуального кодексу України (в ред. 1960р.), у разі закриття кримінальної справи за відсутності події злочину, відсутності в діянні складу злочину або через те, що не доведено участь особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів для відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.
		У ч. 2 ст. 53-1 КПК (в ред. 1960р.) зазначено, що підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються законодавством України.
		Крім того, відповідно до вимог ст. 130 КПК України (в ред. 2012р.) шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету країни у випадках та в порядку, передбачених законом.
		           Таким є Закон України  від 01 грудня 1994 р. №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (з відповідними змінами). Крім того, дані питання регламентовані Положенням про застосування цього Закону, яке затверджено наказом МЮУ, ГПУ та МФУ від 04 березня 1996 р. № 6/5/ 3/ 41.
		          Статтею 1176 ч.ч.1,2,4,7 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з»ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Крім того, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 
		1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. 
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. 
		Статтею 2 вказаного Закону  передбачено, що право  на  відшкодування  шкоди  в розмірах  і  в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1)   постановлення виправдувального вироку суду; 11) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;  3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. 
		Статтею 3 цього ж Закону передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3)штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		                   Також, відповідно до ст. 2 КПК України (в ред. 1960р., що діяла на час виниклик правовідносин), завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Крім того, ст. 22 цього Кодексу передбачено, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов»язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об»єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом»якшують і обтяжують його відповідальність. Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед  встановленої сили (ст. 67КПК).
		           За положеннями ст. 2 КПК України (в ред. 2012р.) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.  Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов»язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом»якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 ч.2 КПК).  Обов»язок доказування обставн, передбачених ст.. 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора (ст.. 92 ч.1 КПК). Статтею 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв»язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		          Таким чином, з»ясувавши обставини справи та дослідивши докази, під час розгляду справи, судом встановлено факти незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України, перебування її під слідством протягом 02 років  04 місяців 18 днів та незаконного тримання її під вартою протягом тривалого часу -  з 11.12.2010р. по 07.03.2013р., тобто 02 роки 02 місяці 24 дні.
		          Не знайшли свого підтвердження доводи відповідачів про те, що під час досудового розслідування по кримінальній справі ОСОБА_1 самообмовила себе. Так, у розумінні ч.4 ст. 1176 ЦК, фізична особа не має права на відшкодування шкоди, якщо вона самообманом перешкоджала з»ясуванню істини і цим сприяла незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню до неї запобіжного заходу - тримання під вартою. Тобто,   під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві добровільні показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані умисно з метою переконати органи досудового слідства  в тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.
		          Дійсно, під час досудового слідства по кримінальній справі, 11.12.2010р. ОСОБА_1, будучи допитаною в якості підозрюваної пояснила, що у неї з сином виник конфлікт, під час якого вона хотіла вдарити його по обличчю. Почала розмахувати руками, в руці в неї був ніж. Розмахуючи ножем вона поранила його шию зпереду, з шиї почала текти кров, і син почав тікати на вулицю. Вийшовши на вулицю вона виявила, що син лежить на дорозі обличчям до низу і не подавав ознаки життя.  У явці з повинною від 11.12.2010р. вона  зазначала про те, що нанесла декілька ударів ножем ОСОБА_2, з яких один удар прийшовся йому в область шиї. Щодо нанесення одного удару ножем в область шиї сина, ОСОБА_1 пояснила і під час відтворення обстановки та обставин події від 12.12.2010р. 
		           14.12.2010р. ОСОБА_1 органом досудового розслідування пред»явлено обвинувачення за ст. 115 ч.1 КК України і цього ж дня вона допитана в якості обвинуваченого.
		          Відповідно до даних висновку судово-медичної експертизи від 29.12.2006р.  у потерпілого ОСОБА_2 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: колото-різаних ран передньої стінки гортані, передньої поверхні шиї нижче підборіддя, колото-різаних ран лівої та правої кисті. Пошкодження у вигляді колото-різаного проникаючого поранення передньої стінки гортані з пошкодженням кровоносних судин відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, а причиною смерті ОСОБА_2 є механічна асфіксія через аспірацію рідкої крові, яка розвинулась внаслідок колото-різаного поранення гортані, її передньої стінки з пошкодженням кровоносних судин.
		          Як вбачається з акту №14 амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 19.01.2011р. з приводу інкримінованих діянь підекспертна ОСОБА_1 пояснила експертам під час дослідження, що коли під»їжджала до свого будинку, побачила, що на дорозі лежала людина і згодом зрозуміла, що це ОСОБА_2. Побігла до нього і побачила ОСОБА_2, який лежав на землі на животі і не ворушився. Коли стало відомо, що ОСОБА_2 вбили, вона нікого не підозрювала. На запитання з приводу того, що вона дала докладні покази про інкриміновані їй діяння, з рисами демонстративності, з тенденцією до самонакручування, з обуренням і сльозами на очах говорила, що «її схопили працівники міліції, кинули в машину, не давали адвоката…, в міліції запевнили, що вона піде по ст. 119 за вбивство по необережності і, що так буде краще, тому і дала покази, що ненавмисно вдарила ОСОБА_2 ножем, але вона цього не робила».  Також, як зазначено у акті, під час експертизи ОСОБА_1 наполягала, що  вона не наносила удари синові, побачила його лише, коли він був вже мертвий. Заявила, що на неї зі сторони працівників міліції застосовувався моральний тиск.
		           04.03.2011р., будучи допитаною в якості обвинуваченої ОСОБА_1  показала, що винною себе не визнає. Попередні покази давала під психічним тиском працівників міліції - погрожували побити, надіти на голову поліетиленовий пакет, злочину не вчиняла.
		          Під час допиту ОСОБА_1 04.03.2013р. в якості підозрюваного, остання пояснила, що 10.12.10р. до неї працівники Звенигородського РВ, в т.ч. ОСОБА_14 застосували незаконні методи - затягнули її до машини і повезли до Звенигородського РВ, де в кабінеті погрожували та здійснювати психологічний тиск - кричали на неї, заставляли підписати явку з повинною та зізнатися в тому, що це вона скоїла вбивство свого сина; не давали їсти, пити, і тому вона, не витримавши тиску та погроз написала явку з повинною, яку їй диктували  працівники міліції, після чого посадили в ІТТ. Крім того, показала, що її допит в якості підозрюваної проводився за участю адвоката ОСОБА_9, який сказав їй, щоб вона все підписувала та пообіцяв, що буде все добре і вмовляв її скоріше з усім погоджуватися і все підписувати. Тобто, й 11.12.10р., й 14.12.10р. адвокат казав їй, що чим скоріше вона все підпише і погодиться, тим скоріше вона буде вдома, але зрозумівши, згодом, що щось не так, вона в суді заявила про те, що даного злочину не вчиняла. Крім того, вказала, що працівник міліції  показував їй, як себе треба вести під час відтворення обстановки та обставин події та що треба казати.
		          Як вбачається з висновку №217-ПС судово-психологічної експертизи від 04.03.2011р., експерт зазначив, що аналізуючи відеозаписи при відтворенні обстановки та обставин: 11.12.2010р. в приміщенні ОСОБА_1 має вигляд заторможений, пасивний, говорить «сквозь силу». Участвует в беседе весьма схематично, упрощенно. Ведет повествование вяло, поэтому периодически звучат наводящие, уточняющие вопросы.  Взгляд опущен вниз, лишь несколько раз украдкой взглянула на соседа справа и в направлении того, откуда велась съемка. В принципе и по сути она не рассказывает, а достаточно односложно отвечает либо «да», либо «нет», иногда невпопад. В конце съемки 11.12.2010р. в основном звучат ответы «не помню, не знаю». На вопрос «…чи був тиск з боку працівників міліції» - відповідь «ні» (сменила позу и еле слышно произнесла «нет»), на вопрос о раскаянии ничего не ответила.   При этом эксперт отметил, что когда был задан вопрос о согласии давать показания, был скачок в съемке на временном отрезке (2:40мин).  Кроме того, эксперт указал, что проанализировав поставленные вопросы, личностные особенности подэкспертной, материали уголовного дела и информацию, полученную в видеозаписях проведения следственных действий, отметил, что полученная информация по видеозаписям следственных действий является недостаточной для получения ответа на вопрос - имело ли место давление со стороны работников милиции, так как сам факт задержания - ареста для нее уже является запредельным и влияет на ее поведение.
		          Відповідно до висновку від 22.03.13р. №89, проведеної із ОСОБА_1 психофізіологічної експертизи із застосуванням поліграфа, встановлено правдивість її свідчень щодо непричетності до вчинення вбивства свого сина ОСОБА_2
		          Отже, про свою непричетність до вчиненого злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України та про неправомірні дії з боку працівників Звенигородського РВ та адвоката ОСОБА_9, ОСОБА_1  повідомила ще під час досудового слідства - в січні 2011р. і така її позиція мала місце до 29.04.2013р., тобто до часу закриття кримінального провадження.  Суд не вважає, що своїми визнавальними показаннями ОСОБА_1 перешкоджала з»ясуванню істини і сприяла незаконному притягненню її до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		          До постанови  від 16.09.2011р. про відмову в порушенні кримінальної справи  щодо працівників Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області за відсутністю в їхніх діях складу злочину, передбаченого ст.ст. 364-365 КК України, на яку посилається відповідач Черкаська обласна прокуратура, суд відноситься критично, оскільки в ній відсутні відомості щодо яких конкретно співробітників органів внутрішніх справ прийнято таке рішення. Крім того, як вбачається з тексту постанови, - проводилась перевірка скарги ОСОБА_1 лише з приводу неправомірних дій працівників Звенигородського РВ, які 11.12.2010р. по вул. Дімітрова м. Роздольне, Одеської області посадили її до автомобіля без пояснень та привезли до Звенигородського РВ. 
		          Отже, результати перевірки, проведеної органами прокуратури, не спростовують доводів ОСОБА_1, оскільки така перевірка  проведена поверхово і лише за фактом правомірності  доставки ОСОБА_1 працівниками міліції до Звенигородського РВ, а тому позиція  відповідача - обласної прокуратури про те, що ОСОБА_1 себе самообмовила, не може бути взята до уваги, враховуючи, що  остання постійно вказувала на певних співробітників Звенигородського РВ і могла їх впізнати, які вчиняли щодо неї неправомірні дії під час відібрання явки з повинною, підготовки та проведення відтворення обстановки та обставин події, допиту її в якості підозрюваної та обвинуваченої, а також  вона неодноразово вказувала на той факт, що адвокат ОСОБА_9, який здійснював її захист під час проведення первинних слідчих дій за її участю, вмовляв її підписувати проти себе визнавальні показання, обіцяючи, що  все буде добре і вона  скоріше буде вдома.
		          Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини в основоположних свобод,  кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Статтею 3 Конвенції визначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		          Рішенням Європейського суду від 21.07.2011р. у справі «Коробов проти України» визнано розслідування за скаргами заявника про погане поводження неефективним у зв»язку з його надмірною тривалістю (майже 8 років), неодноразовим поверненням справи на додаткову перевірку та нездійсненням важливих слідчих дій на ранньому етапі розслідування.
		          Крім того, як вбачається з тексту постанови від 19.06.2013р. про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР 24.04.13р. за №4201325000000033, в зв»язку з відсутністю в діях слідчих відділу СУ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 372 КК України,  - органом досудового розслідування в ході досудового розслідування за кримінальним провадженням №4201325000000033 було встановлено, що 11.12.2010р. працівники Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області, в приміщенні  вказаного райвідділу міліції, шляхом застосування погроз та здійснення психологічного тиску на ОСОБА_1, примусили її зізнатися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України, яке вона не вчиняла. Після чого, її 11.12.2010р. незаконно затримано в порядку ст. 115 КПК. За результатами розслідування слідчими СУ УМВС України в Черкаській області 14.12.2010р. її незаконно притягнуто в якості обвинуваченої та пред»явлено обвинувачення, а 04.03.2013р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 КК. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні нею вказаного злочину закрито 29.04.13р. на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
		          Отже, суд вважає, що таким чином органами прокуратури визнано факт наявності в діях працівників Звенигородського РВ неправомірних дій, вчинених щодо ОСОБА_1 під час досудового розслідування кримінальної справи за фактом вбивства ОСОБА_2 
		          Також, у постанові від 29.04.2013р. про закриття кримінального провадження №12013250000181 (справа №0710600089, порушена 09.12.2006р.), внесеного до ЄРДР 02.03.2013р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України, органами прокуратури зазначено, що під час вивчення матеріалів кримінального провадження ними встановлено, що досудове розслідування проведено з порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження усіх обставин провадження, а органом досудового розслідування не доведено сукупності об»єктивних та суб»єктивних ознак, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 інкримінованого їй злочину.  Версія щодо вчинення злочину ОСОБА_1 ґрунтувалась на припущеннях та власних міркуваннях, викладених у показаннях свідка ОСОБА_18, які не підкріплені іншими доказами у їх сукупності; слідством не усунуто суперечностей щодо механізму, кількості та послідовності нанесення тілесних ушкоджень потерпілому. 
		          Суд вважає, що визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу обвинувачення, а в подальшому вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі. І саме на органи досудового розслідування покладаються обов»язки, передбачені ст. 22 КПК (в ред. 1960р.) та ст.ст.9, 92, 94 КПК (в ред.2012р.).
		          Позиція відповідачів про те, що саме на підставі визнавальних показань ОСОБА_1, остання законно притягнута до кримінальної відповідальності за ст.115 ч.1 КК та була затримана в порядку ст. 115 КПК і утримувалась в СІЗО,  спростовується й тим, що  ОСОБА_1 на досудовому слідстві в грудні 2010р. зазначила, що завдала одного удару ножем в область шиї потерпілого. При цьому, за даними висновку судово-медичної експертизи від 29.12.2006р.   у потерпілого ОСОБА_2 були виявлені декілька тілесних ушкоджень на шиї: колото-різані рани передньої стінки гортані, передньої поверхні шиї нижче підборіддя; причиною його смерті стала механічна асфіксія через аспірацію рідкої крові, яка розвинулась внаслідок колото-різаного поранення гортані, її передньої стінки з пошкодженням кровоносних судин. Як пояснив судово-медичний експерт, ОСОБА_2 було нанесено з великою силою предметом із гостро заточеними краями близько 8 ударів у вигляді глибоких ран шиї та рук, а пальці лівої руки були майже ампутовані. Крім того, явка з повинною не може бути доказом по кримінальній справі.
		          Тобто, при прийнятті рішення про затримання ОСОБА_1 та пред»явлення їй обвинувачення за ст.115 ч.1 КК, органом досудового розслідування не було враховано, що ОСОБА_1 жодного разу не визнала свою вину у вчиненні саме вбивства, а інших доказів, які б вказували на вчинення нею злочину - умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, також здобуто не було. Слід враховувати, що слідчий, зіткнувшись з визнанням обвинувачуваним своєї вини, зобов»язаний зібрати докази, що підтверджують його істинність, і не притягувати особу як обвинувачену, коли визнання не знаходить підтвердження. 
		           В судовому засіданні відповідачами не надано доказів того, що орган досудового розслідування був позбавлений можливості, відповідно до наданих діючим законодавством повноважень у розумні строки, перевіряти всі версії щодо скоєного відносно потерпілого ОСОБА_2 злочину з тим, щоб встановити об»єктивну істину по справі. Як і  не встановлено факту перешкоджання підозрюваною (обвинуваченою) ОСОБА_1 з»ясуванню істини під час розслідування кримінальної справи.  
		          Крім того, на спростування доводів відповідача прокуратури Черкаської області в судовому засіданні щодо самообмови ОСОБА_1, що, як на його думку, дає підстави для відмови у відшкодуванні  завданої їй шкоди, суд звертає увагу, що саме й постановою від 29.04.2013р. також не встановлено факту самообмови у розумінні ч.4 ст.1176ЦК.     
		           Такі обставини також підтверджують доводи позивача ОСОБА_1 щодо незаконного її притягнення до кримінальної відповідальності і відповідно, незаконного затримання та тримання під вартою тривалий час.
		          На думку суду, безпідставними є посилання представника прокуратури області в судовому засіданні та в письмових запереченнях на те, що позивач ОСОБА_1 без правових підстав, всупереч, передбаченого ст. 12 ЗУ порядку звернулася до суду з вимогами щодо відшкодування шкоди.
		          Так,  за положеннями ч.1 ст. 11 згаданого вище ЗУ, у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно  до  статті  2  цього  Закону орган, що здійснює 
		оперативно-розшукову   діяльність,   слідчий,   прокурор  або  суд 
		зобов'язані роз»яснити особі порядок поновлення її порушених прав 
		чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		          Між тим, відповідачем - прокуратурою Черкаської області не надано до суду доказів у підтвердження  дотримання ним вимог закону щодо роз»яснення ОСОБА_1 вказаного порядку після закриття щодо неї кримінального провадження. Крім того, згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України та  ч.3 ст. 3 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010р., судова система України забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. 
		          Як передбачено статтею 4 згаданого Закону №266/94-ВР, відшкодування  моральної  шкоди  провадиться у разі, коли незаконні дії органів,   що   здійснюють  оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв»язків,  вимагають  від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		          Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин 
		справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування  моральної  шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ст. 13 ЗУ).
		          Аналізуючи викладене, суд вважає, що доводи позивача ОСОБА_1 в частині спричинення їй моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. Так, суд враховує характер, обсяги та тривалість психічних страждань, яких зазнала ОСОБА_1, моральний тиск з боку правоохоронних органів протягом понад двох років, поки тривало досудове слідство,  можливості відновлення її немайнових втрат та налагодження втрачених відносин із рідними та близькими, яким стало відомо про її арешт і підозру у вчиненні вбивства рідного сина, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, тривалого обмеження можливостей реалізувати свої звички. Також суд враховує тривалий термін незаконного тримання ОСОБА_1 під вартою, як зазіхання на її свободу та особисту недоторканність, що негативно вплинуло на особистість  ОСОБА_1, принижені її честь та гідність.
		Розмір моральної шкоди, вказаний позивачем ОСОБА_1 - 1млн. грн., - є явно завищеним, а тому, на думку суду, з врахуванням вимог ст. 13 ЗУ №266/94-ВР, обставин справи, часу перебування ОСОБА_1 під слідством - 02 роки 04 місяці 18 днів, тобто 29 місяців та під вартою - 02 роки 02 місяці 24 дні, тобто 27 місяців, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена на час розгляду справи і складає з 01.12.2013р. 1218грн. 00коп., відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013 рік», з дотриманням принципу розумності, доцільності, виваженості та справедливості, - слід   визначити у розмірі 40 000грн. 00коп.
		Не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування їй матеріальної шкоди - як витрат, понесених на правову допомогу адвоката в розмірі 91000грн. 00коп. Так, позивачем не обґрунтовано та не доведено, які саме послуги по кримінальній справі за її обвинуваченням надавались їй адвокатом ОСОБА_4, яка вартість таких послуг.  Посилання позивача та його представника адвоката ОСОБА_4 в позовній заяві та судовому засіданні на наявність квитанції  від 24.03.2013р. про те, що ОСОБА_1 сплатила адвокату ОСОБА_4 кошти в сумі 91000грн. за надання юридичної допомоги (виконання всіх належних зобов»язань відповідно до договору), є безпідставними та спростовуються поясненнями самого представника  позивача - адвоката ОСОБА_4, дані під час розгляду справи про те, що він допущений до участі по кримінальній справі на підставі угоди, укладеної між адвокатом та ОСОБА_1, а кошти в оплату послуг по кримінальній справі сплачував частинами готівкою чоловік останньої, на загальну суму 91000грн.  Між тим, відповідно до вимог ст. 59 ЦПК України,  жодних платіжних документів, актів прийому-передачі виконаних робіт, за вказаних обставин до суду позивачем не надано. Крім того,  квитанція від 24.03.2013р. щодо сплати ОСОБА_1 адвокату ОСОБА_4 коштів в сумі 91000грн. не підтверджує факту оплати вартості відповідних послуг, які б надавались саме по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 115 ч.1 КК України.
		З»ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд вважає за необхідне задовольнити частково позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди, стягнувши  на користь позивача, понесені ним  транспортні  витрати в розмірі 214грн. 34коп. Так, в ході розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_1 приймала участь у проведенні слідчих дій за кримінальним провадженням 14.03.2013р., проти чого не заперечували представники відповідачів. Факт прибуття в м. Черкаси 13.03.13р. та вибуття 14.03.13р. з м. Черкаси підтверджується, дослідженими проїзними документами ЦЄ №222004 та ЦД №745254, вартістю 102грн. 53коп. та 109грн. 81коп. відповідно, що також не суперечить положенням ст. 121 КПК України (в ред. 2012р.).  
		Між тим, на думку суду, не підлягають до задоволення вимоги в частині відшкодування позивачеві транспортних витрат в розмірі 73грн. 64коп. за проїзним документом ЦД №747302 від 24.03.13р., оскільки  ОСОБА_1 не обґрунтувала належність даного доказу для підтвердження своїх вимог.            
		Крім того, безпідставними є посилання представників відповідачів на те, що вказані проїзні документи не містять відомостей про конкретну особу, яка користувалась цими документами, а тому, як на їх думку, не доводить обставин, на які посилається позивач. Так, відповідно до п. 19 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердж. постановою КМУ №252 від 19.03.1997р. (в редакції, що діяла станом на березень 2013 року) не передбачалось оформлення проїзних документів із зазначенням прізвища та імені пасажира.
		Таким чином, аналізуючи обставини справи, дослідивши докази, суд вважає, що уточнені позовні вимоги  слід задовольнити частково, а саме: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000 грн. 00коп. та в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 214грн. 34коп.; в іншій частині позову необхідно відмовити. 
		          Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, судові витрати слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України.
		          На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Декларацією прав і свобод людини та громадянина, судовими рішеннями Європейського Суду, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердж. постановою КМУ №252 від 19.03.1997р., ЗУ від 01.12.1994 р. №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (з відповідними змінами), Положенням про застосування ЗУ, затвердж. наказом МЮУ, ГПУ та МФУ від 04.03.1996 р. № 6/5/ 3/ 41, ст.ст. 15, 16, 22, 23,  1176 ЦК України, КПК України (в ред. 1960р. та в ред. 2012р.), ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 79, 88, 174, 209-223 ЦПК України, суд, -
		 
		                             в и р і ш и в:   
		 
		          Позов задовольнити частково.
		Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000 (сорок тисяч) грн. 00коп.
		Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 214 (двісті чотирнадцять)грн. 34коп.
		В іншій частині позову відмовити. 
		Судові витрати компенсувати за рахунок Державного бюджету України.
		На рішення може бути подано апеляційну скаргу через суд першої інстанції протягом  десяти днів  з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.             
		 
		 Головуючий  С. М. Позарецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...