Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 807/4471/13-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2014. Зареєстровано: 29.01.2014. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2014.
Дата набрання законної сили: 11.02.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		24 січня 2014 рокум. Ужгород№ 807/4471/13-а 
		Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:
		головуючого судді  - Гебеш С.А. 
		з участю секретаря судових засідань - Приходько Т.В.
		та осіб, що беруть участь у справі:
		представників позивача - Рега Є.Є., Стойко П.М.
		представника відповідача - Александрова Д.О.             
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Прокурора міста Ужгорода до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,  -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Прокурор міста Ужгорода звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради  про визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради «Про звернення» від 02.12.2013 року №1122.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що прокуратурою проведено перевірку у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в Ужгородській міській раді Закарпатської області. Так, у ході перевірки встановлено, що відповідачем прийнято рішення від 02.12.2013 № 1122 «Про звернення». На думку прокурора, таке рішення не узгоджується з положеннями Конституції України та нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки, приймаючи оскаржуване рішення, міська рада вийшла за межі повноважень, наданих органам місцевого самоврядування. Прокурором, зокрема, зазначено, що міська рада не є органом, який здійснює контроль за діяльністю Президента України та Кабінету Міністрів Украйни і відповідно не може направляти до Президента звернення про відставку Уряду. Приймаючи оскаржуване рішення міська рада вирішила питання, які перебувають за межами наданих законодавством повноважень місцевого значення, при цьому надала оцінку діяльності Президента України, Кабінету Міністрів України та правоохоронних органів, що є прерогативою виключно Президента України та Верховної Ради України. Відтак, позивач вважає вказане рішення незаконним та просить суд скасувати його у судовому порядку. 
		Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив, та просив суд у задоволенні даного адміністративного позову відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення не носить нормативного характеру, є виявом політичної волі Ужгородської міської ради як колегіального органу, що представляє інтереси територіальної громади, здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування. Крім того, це рішення відповідає вимогам чинного законодавства та Регламенту Ужгородської міської ради. 
		Дослідивши подані документи та матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду даної справи на ХХ позачерговій сесії VI скликання II - го пленарного засідання Ужгородської міської ради Закарпатської області прийнято рішення від 02.12.2013 № 1122 «Про звернення», відповідно до якого рада вирішила підтримати звернення депутатів Ужгородської міської ради від 2 грудня 2013 року щодо суспільно-політичної ситуації в Україні та звернутися до Президента України з вимогою про відставку чинного уряду та схвалила текст звернення до Президента України, Верховної Ради України, Генерального прокурора України.
		З преамбули вищенаведеного рішення вбачається, що воно прийнятно у зв'язку з непідписанням Президентом України Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом на Саміті Східного Партнерства у Вільнюсі та силовим розгоном Євромайдану в місті Києві в ніч  з 29 на 30.11.2013 року.
		Як встановлено судом вході судового розгляду даної справи, прокурором м. Ужгород, за наслідками виявлених під час перевірки порушень закону, без внесення подання, вважаючи рішення відповідача від 02.12.2013 № 1122 «Про звернення» незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, порушує конституційні засади місцевого самоврядування, прокурор м. Ужгорода звернувся до суду із даним позовом. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, повноваження позивача на звернення до суду, при нагляді ним за додержанням і застосуванням законів, зокрема, відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам визначено пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII  де передбачено, що прокуратура здійснює вказаний нагляд.
		Згідно частини першої 1 статті 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, що видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
		За приписами статей 20, 23 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII прокурор на підставі відповідної постанови проводить перевірку виконання законів і, виявивши порушення вимог закону може, не вносячи подання, звернутися до суду щодо визнання незаконним нормативно-правового акту відповідного органу повністю чи в окремій його частині визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
		Отже, звертаючись до суду із даною вимогою, прокурор м. Ужгорода діє в межах повноважень, у порядку та в спосіб, передбачений законом і діє як посадова особа органу державної влади та набуває статусу позивача.
		Оцінюючи правомірність рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, якої повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти.
		Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З цього конституційного положення у системному взаємозв'язку з положеннями статті 6 Конституції України випливає, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні (стаття 7 Конституції України). 
		Стаття 40 Основного Закону України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради.
		Такому конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки. Це - самостійність територіальної громади, органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань і те, що предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. 
		Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР. Саме таку політико-правову природу органів місцевого самоврядування визначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року N 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад). 
		         Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		         Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. 
		         Як вже зазначалося судом, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		         Розділом ІІ Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено організаційно-правову основу місцевого самоврядування та загальну і виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.
		         Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачена загальна компетенція сільських, селищних, міських рад, а саме: сільські, селищні, міські ради правомочні        розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		         Перелік питань, які можуть розглядатися і вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської ради передбачені статтею 26 даного Закону № 280/97-ВР.
		         Дослідивши наведені норми права у співвідношенні з предметом позову, суд дійшов висновку, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо організації і контролю за діяльністю виконавчих органів: утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження та внесення змін до його персонального складу; розпуск виконкому; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень; заслуховування звітів керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує.
		         Відтак, компетенція місцевих рад є правовою формою виразу їх функцій, вона водночас служить і правовим засобом їх реалізації. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» розрізняє загальну і виключну компетенцію місцевих рад (статті 25, 26). Здійснюючи загальну компетенцію, місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. До виключної компетенції належать питання, які перебувають у віданні рад і підлягають розгляду тільки на їх пленарних засіданнях. Це, як правило, найважливіші питання місцевого значення, розгляд і вирішення яких не може бути делеговано іншим органам.        
		         Між тим, правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - місцева рада) як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради регламентується Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 № 93-IV.
		         Відповідно до статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року № 93-IV депутат місцевої ради має право на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання. 
		         Частинами першою-другою статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.1992 року № 93-IV визначено, що депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.
		         Як встановлено судом в судовому засіданні, органом місцевого самоврядування на ХХ позачерговій сесії VI скликання II - го пленарного засідання Ужгородської міської ради Закарпатської області прийнято рішення від 02.12.2013 № 1122 «Про звернення» фактично підготовлено та направлено звернення до Президента України з приводу суспільно-політичної ситуації в Україні, про що місцевою радою прийнято оскаржуване рішення.
		         Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		         Статтями 34, 40 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Проте чинне законодавство не передбачає прийняття таких звернень у формі рішень відповідних місцевих рад та не вимагає здійснення додаткових процедур щодо цих звернень: прийняття, затвердження, схвалення тощо радою. У випадку реалізації депутатських повноважень шляхом направлення депутатського звернення, таке звернення надсилається безпосередньо адресатам, а не виноситься на голосування. Схвалення, затвердження звернення депутатів не належить до компетенції місцевої ради, зважаючи на те, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу, самостійно на сесії ради вирішують лише питання місцевого значення, які віднесені законом до їх компетенції. 
		         Такі висновки суду кореспондуються з приписами статті 13 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Недотримання зазначених вимог може призвести до порушення прав депутатів, гарантованих Законом України "Про статус депутатів місцевих рад".
		         Відтак, приймаючи оскаржуване рішення відповідачем вирішено питання, що перебувають за межами наданих їй законодавством повноважень місцевого значення, зокрема Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає повноваження міської ради.
		         Згідно частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		         Також суд зазначає, що згідно приписів частини сьомої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради - також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації. 
		         При цьому, згідно частин дев'ять та чотирнадцятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради. Порядок проведення скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради, з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». 
		Суд також констатує, що аналогічні положення закріплено і у статті 15 Регламенту Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 08.04.2011 року № 149, копія якого наявна в матеріалах справи.
		Однак, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в даному адміністративному позові, при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені вище вимоги відповідачем не дотримано. Так, зокрема на офіційному сайті Ужгородської міської ради 02.12.2013 року розміщено офіційне повідомлення про те, що цього ж дня о 14: 00 годині, відповідно до розпорядження міського голови №451 від 02.12.2013 року відбудеться засідання позачергової сесії Ужгородської міської ради.
		         Відтак, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 02.12.2013 № 1122 «Про звернення» зазначені вимоги не були дотримані відповідачем і прийнято оскаржуване позивачем рішення в порушення Регламенту Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 08.04.2011 року № 149.
		Системно, проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки відповідач діяв не у спосіб встановлений законодавством, без дотримання встановленої законом процедури вчинення дій у зв'язку з чим оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
		Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відтак, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.
		На виконання цих вимог відповідачем не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх дій та рішень. 
		Враховуючи наведені вище правові норми та встановлені судом обставини справи, суд приходить до переконання, що даний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення, а оскаржуване позивачем рішення слід визнати протиправним та скасувати його.
		На підставі наведеного та керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 160-163, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Адміністративний позов Прокурора міста Ужгорода до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради «Про звернення» від 02.12.2013 року №1122 - задовольнити повністю.
		 
		Визнати протиправним та скасувати рішення ХХ позачергової сесії VI скликання II - го пленарного засідання Ужгородської міської ради «Про звернення» від 02.12.2013 року №1122.
		 
		Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
		 
		СуддяC.А. Гебеш

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...