Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-52/11193-2012 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2014.
Дата набрання законної сили: 28.01.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"28" січня 2014 р.           Справа№ 5011-52/11193-2012
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Михальської  Ю.Б.
		суддів:            Отрюха  Б.В. 
		          Тищенко А.І. 
		 
		 
		За участі представників:
		від Прокуратури міста Києва: Бондарчук І.П. - прокурор відділу
		від позивача:          не з'явився  
		від відповідача: не з'явився 
		від третіх осіб 1-121: не з'явились 
		 
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08»
		на рішення  Господарського суду міста Києва від 09.07.2013
		у справі № 5011-52/11193-2012
		за позовом    Виконуючого обов'язки прокурора Ленінського району міста Севастополя інтересах держави в особі Севастопольської міської ради 
		до Севастопольської міської державної адміністрації 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:  1) Обслуговуючий кооператив «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08»; 
		2) Головне управління Держкомзему у м. Севастополі; 3) ОСОБА_3; 4) ОСОБА_4; 5) ОСОБА_5; 6) ОСОБА_6; 7) ОСОБА_7; 8) ОСОБА_8; 9) ОСОБА_9; 10) ОСОБА_10; 11) ОСОБА_11; 12) ОСОБА_12; 13) ОСОБА_13; 14) ОСОБА_14;  15) ОСОБА_15: 16) ОСОБА_16; 17) ОСОБА_17; 18) ОСОБА_18;  19) ОСОБА_19; 20) ОСОБА_20; 21) ОСОБА_21; 22) ОСОБА_22; 23) ОСОБА_23; 24) ОСОБА_24; 25) ОСОБА_25; 26) ОСОБА_26; 27) ОСОБА_27; 28) ОСОБА_28;             29) ОСОБА_29; 30) ОСОБА_30;             31) ОСОБА_31; 32) ОСОБА_32; 33) ОСОБА_33; 34) ОСОБА_34;       35) ОСОБА_35; 36) ОСОБА_36;           37) ОСОБА_37; 38) ОСОБА_38;             39) ОСОБА_39; 40) ОСОБА_40; 41) ОСОБА_41; 42) ОСОБА_42; 43) ОСОБА_43; 44) ОСОБА_44;  45) ОСОБА_45; 46) ОСОБА_46; 47) ОСОБА_47; 48) ОСОБА_48; 49) ОСОБА_49; 50) ОСОБА_50; 51) ОСОБА_51; 52) ОСОБА_52;             53) ОСОБА_53; 54) ОСОБА_54; 55) ОСОБА_55; 56) ОСОБА_56;            57) ОСОБА_57; 58) ОСОБА_58; 59) ОСОБА_59; 60) ОСОБА_60; 61) ОСОБА_61; 62) ОСОБА_62; 63) ОСОБА_63; 64) ОСОБА_64; 65) ОСОБА_65; 66) ОСОБА_66; 67) ОСОБА_67; 68) ОСОБА_68; 69) ОСОБА_69; 70) ОСОБА_70;  71) ОСОБА_71;                72) ОСОБА_72; 73) ОСОБА_73; 74) ОСОБА_74; 75) ОСОБА_75; 76) ОСОБА_76; 77) ОСОБА_77; 78) ОСОБА_78; 79) ОСОБА_79;                       80) ОСОБА_80; 81) ОСОБА_81;                           82) ОСОБА_82; 83) ОСОБА_83; 84) ОСОБА_84; 85) ОСОБА_85; 86) ОСОБА_86; 87) ОСОБА_87; 88) ОСОБА_88; 89) ОСОБА_89; 90) ОСОБА_90; 91) ОСОБА_91; 92) ОСОБА_92; 93) ОСОБА_93; 94) ОСОБА_94; 95) ОСОБА_95; 96) ОСОБА_96; 97) ОСОБА_97; 98) ОСОБА_98; 99) ОСОБА_99; 100) ОСОБА_100; 101) Смурова ОСОБА_101; 102) ОСОБА_102; 103) ОСОБА_103; 104) ОСОБА_104; 105) ОСОБА_105; 106) ОСОБА_106; 107) ОСОБА_107; 108) ОСОБА_108;                   109) ОСОБА_109; 110) ОСОБА_110;                      111) ОСОБА_111; 112) ОСОБА_112;                   113) ОСОБА_113; 114) ОСОБА_114; 115) ОСОБА_115; 116) ОСОБА_116;             117) ОСОБА_117; 118) ОСОБА_118; 119) ОСОБА_119; 120) ОСОБА_120; 121) ОСОБА_121
		про визнання розпоряджень недійсними
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Виконуючий обов'язки прокурора Ленінського району м. Севастополя (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради (далі, позивач)  з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації (далі, відповідач або СМДА), в якому просив: 1) заборонити Обслуговуючому кооперативу  «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08», його членам та іншим особам здійснювати будь-які дії щодо передачі речових прав за цивільно-правовими угодами на земельну ділянку площею 10 га, по вул. Епроновська 8/1-8/146 в місті Севастополі; 2) заборонити Головному управлінню Держкомзему в місті Севастополі та Севастопольській міській філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» здійснювати дії з оформлення прав на земельну ділянку площею 10 га, розташовану в районі по вул. Епроновська 8/1-8/146 в місті Севастополі,    яка    розпорядженням    Севастопольської    міської    державної адміністрації № 1016-р від 11.12.2009 передана у власність обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08», та здійснювати оформлення і видачу правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку земельні ділянки; 3) визнати недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №   1018-р від  11.12.2009, яким обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність кооперативу   в   районі   вул.   Військових   будівельників   та Епроновської, орієнтовною площею 10,0 га; 4) визнати недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №   1016-р від  11.12.2009 про передачу у власність громадянам - членам обслуговуючого кооперативу  Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» земельних ділянок для індивідуального будівництва, розташованих за адресою: вул. Епроновська, 8/1-8/146. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2012 (том 1, а.с. 1) до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача були залучені: 1) Обслуговуючий кооператив  «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» (далі, третя особа-1 або ОК «ДБК «Беркут-08»), та 2) Головне управління Держкомзему у м. Севастополі (далі, третя особа-2).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2012 (том 5,                  а.с. 153-157) до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача були залучені                              треті особи  3 - 121.
		У судовому засіданні 09.07.2013 прокурором, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, було подано заяву, у якій останній просив суд пункти 1 та 2 прохальної частини позову вважати прохальною частиною щодо заходів до забезпечення позову в порядку статті 66 Господарського процесуального кодексу України, а пункти 3 та 4 прохальної частини позову - позовними вимогами у даній справі (том 7,             а.с. 7), яка була прийнята судом.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 позовні вимоги Виконуючого обов'язки прокурора Ленінського району міста Севастополя задоволено.
		Визнано недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11.12.2009 № 1018-р «Про затвердження матеріалів вибору і надання дозволу ОК ДБК «Беркут-08» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у районі вул. Військових будівельників та Епропівської для індивідуального дачного будівництва».
		Визнано недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від  11.12.2009 № 1016-р  «Про передачу у власність громадянам - членам обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: вул. Епроновська, 8/1-8/146». 
		Присуджено стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2, код 04055587) в дохід державного бюджету  судовий збір  в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. 
		Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду,  Обслуговуючий кооператив «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі  № 5011-52/11193-2012 та прийняти нове, яким у задоволенні позову Виконуючого обов'язки прокурора Ленінського району міста Севастополя інтересах держави в особі Севастопольської міської ради відмовити у повному обсязі.
		Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» у справі № 5011-52/11193-2012 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.
		Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 для розгляду апеляційної скарги у справі № 5011-52/11193-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 28.01.2014.
		У судове засідання, призначене на 28.01.2014 представники позивача, відповідача та третіх осіб 1 -121 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.  
		Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
		За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
		Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу. 
		Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 про прийняття апеляційної скарги до провадження у справі № 5011-52/11193-2012 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, повідомлені суду, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні  ухвали.
		Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 N 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
		Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» також визначено, що доказом повідомлення адресата про час і місце розгляду справи судом в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучена до матеріалів справи та засвідчена самим судом копія реєстру поштових відправлень суду або долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення.
		Згідно пункту 3.9.2. вищезазначеної постанови, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. постанови.
		Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача, відповідача, третіх осіб -1, -2, -6, -9, -15, -17, - 23,- 24, - 25, - 28,  - 31, - 34,  - 39, -43, - 44, - 45, - 46, -4 9, - 54, - 55, - 67, - 68, - 69, - 74, - 76, - 77, - 81, - 91, - 92, - 95, -96, - 97,-100, - 103, - 106, - 112, - 113, - 114,             - 116, - 118, - 119, - 120, - 121 про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень; повідомлення про вручення поштових відправлень третім особам -3, - 4, -5, - 7, - 8, -10, -11, -12, 13, -14, -16, -18, -19, -20, 21, -22, -26, -27, -30,          - 33, -35, -36, -37, -38, - 40, - 41, -42, -47, -48, -50, -51, -52, -57, -58, -59, -60, -61, -63, -65, -66, -70, -71, -73, -75, -78, -79, -80, -82, -84, -85, -86, -87, -89, 90, -93,             -94, -98, -99, -101, - 102, -104, -105, -107, - 108, -109, -110, -111, -115, -117, які повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання»; повідомлення про вручення поштових відправлень третім особам -56, -64, -88, які повернулися на адресу суду з відміткою «за зазначеною адресою не проживає», а також долучені судом до матеріалів справи витяги з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, які містять інформацію про поштові відправлення третім особам -32, -62 та належним чином засвідчені копії реєстрів поштових відправлень суду, які є доказом повідомлення про час і місце проведення судового засідання третіх осіб -29,          -53, -72, -83, колегія суддів, з огляду на те, що неявка вказаних представників не перешкоджає вирішенню спору у справі,  вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, відповідача та третіх осіб  1-121.
		Представник прокуратури письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні, призначеному на 28.01.2014, проти її задоволення заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції у справі                      № 5011-52/11193-2012 без змін.
		Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, судова колегія встановила наступне:
		11.12.2009 Севастопольською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1018-р «Про затвердження матеріалів вибору і надання дозволу ОК ДБК «Беркут-08» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у районі вул. Воєних строітелей та Епронівської для індивідуального дачного будівництва» (том 1, а.с. 14) (далі, Розпорядження № 1018-р), відповідно до якого затверджено Обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» матеріали вибору земельної ділянки у районі вулиць Військових будівельників та Епронівської, орієнтовно площею 10,0 га, для індивідуального дачного будівництва (пункт 1), надано дозвіл ОК «ДБК «Беркут-08» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у районі вулиць Військових будівельників та Епронівської, орієнтовно площею 10,0 га, для індивідуального дачного будівництва (пункт 2), зобов'язано ОК «ДБК «Беркут-08» протягом 1 року надати до Севастопольської міської державної адміністрації розроблений і погоджений у встановленому порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки  з урахуванням умов, вказаних у висновках відповідних органів та організацій за матеріалами вибору земельної ділянки (пункт 3). 
		11.12.2009 Севастопольською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1016-р «Про передачу у власність громадянам - членам обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: вул. Епроновська, 8/1-8/146» (том 1, а.с. 51) (далі, Розпорядження № 1016-р), відповідно до якого затверджено ОК «ДБК «Беркут-08» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10,0 га для передачі у власність громадянам (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва за адресою: вул. Епроновська, 8/1-8/146 (пункт 1); передано громадянам України - членам ОК «ДБК «Беркут-08» у власність земельні ділянки загальною площею 10,0 га, для індивідуального дачного будівництва, з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення (пункт 2). 
		Позовні вимоги прокурора у справі мотивовані тим, що Обслуговуючим кооперативом «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08»  та його членами незаконно набуто у власність земельні ділянки для індивідуального будівництва, розташовані за адресою: вул. Епропівська, 8/1-8/146 загальною площею 10,0 га. Підставою заявленого позову (з урахуванням заяви прокурора від 16.10.2012 про зміну підстав позову (том 1, а.с. 122-125) є те, що відповідач, видаючи оспорювані Розпорядження, вийшов за межі повноважень, встановлених пунктом 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України щодо розпорядження землями в межах міста відповідними радами. Також, члени кооперативу не звертались про надання їм у власність земельних ділянок безоплатно, що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі              № 5011-52/11193-2012 позов прокурора було задоволено.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, третя особа-1 у апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням правил предметної підсудності. Так, апелянт зазначає, що оскільки предметом позову є саме визначення компетенції суб'єктів владних повноважень (Севастопольської міської ради та Севастопольської міської державної адміністрації) щодо розпорядження землями, які передані у власність громадянам-членам ОК «ДБК «Беркут-08» розпорядженнями Севастопольської міської державної адміністрації, такий спір носить публічно-правовий характер, а тому має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства. 
		Вказані доводи апелянта є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
		Зі змісту положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, пункту 1.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» вбачається, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
		Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. 
		Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.
		Колегія суддів зазначає, що Севастопольська міська державна адміністрація виступає у даних правовідносинах рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею, і не є суб'єктом владних повноважень по відношенню до іншого учасника спірних відносин - ОК «ДБК «Беркут-08», оскільки відсутня підпорядкованість, яка має місце під час здійснення органом виконавчої влади управлінських функцій.
		Отже, оскільки спір у справі виник з приводу надання земельної ділянки у власність, то зазначений спір, який виник із земельних правовідносин, відповідно до суб'єктного складу сторін підлягає розгляду господарським судом. 
		Також, у апеляційній скарзі третя особа-1 наголошує на тому, що оскільки підставою позову є порушення Севастопольською міською державною адміністрацією вимог земельного законодавства, у справі невірно визначений позивач, оскільки Севастопольська міська рада не є центральним органом виконавчої влади, котрий здійснює контроль за використанням державних земель. Також, на думку апелянта, позов прокурора про визнання акту органу влади недійсним взагалі не підлягає вирішенню у суді, оскільки право пред'являти такі вимоги у прокурора відсутнє.
		Зазначені твердження апелянта не приймаються колегією суддів до уваги та спростовуються наступним.
		Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
		Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
		З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
		Згідно пункту 3 частини 2 статті  30 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.
		Відповідно  до статті 2  Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема,  за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
		Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.
		Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз Господарського процесуального кодексу України), є підставою для порушення справи в господарському суді.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Згідно частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу  України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
		Так, прокурор у позові наголошував на тому, що відповідний позов подається до суду в порядку, передбаченому статті 29 Господарського процесуального кодексу  України, і, відповідно, позов пред'явлено прокурором як позивачем, обґрунтовуючи це тим, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі полягає у прийнятті Севастопольською міською державною адміністрацією незаконних розпоряджень щодо розпорядження землею в межах міста Севастополя, повноваження щодо розпорядження якою має виключно Севастопольська міська рада. 
		Отже, прокурором в межах наданих законом повноважень щодо представництва інтересів в суді, з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме з метою припинення незаконного вилучення земельної ділянки і надання її у приватну власність, обґрунтовано подано позов у даній справі та зазначено, яким чином спірні відносини порушують інтереси держави у сфері земельних правовідносин.
		Окрім того, правова можливість звернення прокурора з позовами в інтересах держави в особі місцевих рад до осіб, які є порушниками земельного законодавства також підтверджена сталою судовою практикою із земельних відносин.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у своїй апеляційній скарзі третя особа-1 стверджує, що висновки суду про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту - місто Севастополь, а отже, відповідно до пункту 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження цими землями здійснює Севастопольська міська рада є безпідставними, оскільки на час розгляду справи межі міста Севастополь не встановлені, проект землеустрою з встановлення меж населеного пункту міста Севастополь рішенням Верховної ради України не затверджено, державного акту України на межі населеного пункту міста Севастополь або адміністративно-територіального утворення - м. Севастополь та державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, власником якої зазначено Севастопольську міську раду, суду не надано. 
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вищезазначені заперечення скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.
		Згідно статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.
		Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.
		Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Згідно пункту 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 
		Частиною 1 статті 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Севастопольської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України.
		Статтею 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
		Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. 
		Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Таким чином, розпорядження землями в місті Севастополі, до розмежування земель державної та комунальної власності, здійснює Севастопольська міська рада.
		У матеріалах справи міститься лист Управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 12.11.2010 № 5-2/5723 (том 1, а.с. 213), зі змісту якого вбачається, що у відповідності до Генплану міста Севастополя, затвердженого у 2005 році, існує єдина межа міста Севастополь, яка роз'єднує місто Севастополь від території АР Крим. В цих межах площа міста Севастополь складає 86,4 тис. га. Сухопутна межа пролягає від мису Лукулл до мису Сарич, включаючи землі Андріївської сільради, Качинської селищної ради,  Верхньосадівської сільради, Терновської сільради з 29-ма сільськими населеними пунктами, селище міського типу Кача, м. Інкерман. На графічному матеріалі Генплану формулювання межі зафіксована наступним чином: «Межа міста Севастополя - адміністративно-територіальної одиниці України». 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на момент прийняття спірних розпоряджень) генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Севастопольської міської ради «Про затвердження Генерального плану міста Севастополя до 2025 року» від 13.12.2005 № 4114 затверджено розроблений Генеральний план міста Севастополя до 2025 року на планувальну територію загальною площею 86,4 тис. га (далі, Генеральний план).
		Відповідно до довідок управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 924-р 27.11.2009 «Про затвердження матеріалів вибору і надання дозволу ОК ДБК «Беркут-08» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у районі вул. Військових будівельників для індивідуального дачного будівництва» земельним ділянкам в межах ОК ДБК «Беркут-08» присвоєно адреси: м. Севастополь, вул. Епроновська, 8/1-8/138 (том 4, а.с. 7-147). З матеріалів справи також вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах Гагарінського району міста Севастополь.
		Як вбачається із основного креслення Генерального плану (том 5, а.с. 107), фрагменту викопіювання з Генерального плану міста Севастополь             (том 2, а.с. 23; том 4, а.с. 6) до території   населеного-пункту міста Севастополь відносяться й спірні земельні ділянки.
		Існуючі межі міста Севастополь, як адміністративно-територіальної одиниці в системі адміністративно-територіального устрою та факт розташування спірної земельної ділянки у межах міста Севастополь підтверджуються також наступними документами:
		-  Архівна копія витягу з протоколу № 3 засідання Президії Верховної Ради РРФСР від 07.03.1939 «Указ о расширении городской черты города Севастополя  Крымской АССР», згідно якого затверджено постанову Президіума Верховної ради Кримської АСРР від 25.02.1939 про включення до міської межі міста Севастополя території Інкерманської, Бартенівської та Ново-Земельської сільської ради, радгоспів Перовського та № 10, селища Мекензієвих гір та про ліквідацію Інкерманської, Бартенівської та Ново-Земельської сільської ради; 
		- Архівний витяг з протоколу засідання виконавчого комітету Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року № 12 «О измени районирования города Севастополя», згідно якого включено в межі міста Севастополя місто Балаклаву та територію Пригородненської сільради, створено у місті Севастополі Балаклавський район за рахунок приєднаної території міста Балаклава, Пригородненської сільради та окраїн Сталінського, Корабельного та Нахімовського районів - території від 5 км шосе Балаклава - Севастополь, селища в районі Камишової бухти та узбережжя до мису Фіолент, кол. дачі Максимова - заводу він соків та земель радгоспу № 10 з населеним пунктом Сахарна голова, прийнято в підпорядкування Севастопольської міської ради Чернореченську сільраду Балаклавського району, об'єднано Корабельний та Нахімовський міста Севастополя; 
		- Архівна копія рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 8 січня 1963 року № 14 «О некоторых изменениях в составе районов в гор. Севастополе», згідно якого включено в склад Балаклавського району територію с жилими масивами колишніх селищ Інкерман, Зелена гірка, Жовтневий, ГРЕС, Георгіївської та Первомайської балок, залізничні станції Інкерман-1 та Інкерман-2, нефтебазу, селище 3-го гідровузла. У зв'язку з включенням даної території в склад Балаклавського району, встановити наступну межу між Нахімовським та Балаклавським районами міста Севастополя: від перетину Сімферопольського шосе з дорогою в Радянську балку на північ-захід  до Північної бухти, включаючи Георгіївську балку, ГРЕС та, оминаючи бухту до пасажирського причалу, далі по Сімферопольському шосе на північ. В іншому межа - без змін. 
		- Архівний витяг з Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року № 16 «О внесении изменений в административное районирование Украинской РСР по Крымской области», відповідно до якого Орлинівську сільраду Бахчисарайського району передано в підлеглість Балаклавській районній Раді міста Севачтополя, 
		- Архівний витяг з рішення виконавчого комітету Кримської обласної Ради депутатів трудящих від 8 січня 1965 року № 16, згідно якого Кримська обласна Рада депутатів трудящих вирішила довести до відома Бахчисарайського райвиконкому, що населенні пункти Вишневе, Орловка, Осіпенко, Полюшко Теністовської сільради і Поворотне Верхньосадівської сільради Указом Президіуму Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року передані у підлеглість Нахімовській районній Раді міста Севастополя. Зобов`язано райвиконкоми змінити адміністративні межі у відповідності з зазначеним рішенням, провести прийом і передачу вказаних населених пунктів та внести відповідні зміни в адміністративно-територіальні дані та земельно-облікові документи.
		- Архівна копія рішення виконавчого комітету   Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 11 травня 1965 року № 247, згідно якого, Виконавчий комітет Севастопольської міської Ради депутатів трудящих вирішила, довести до відома Нахімовського і Балаклавського райвиконкомів, відділів та управлінь міськвиконкомів, що Указом Президіуму Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1965 року з Бахчисарайського району Кримської області передані Верхньосадівська сільрада у підлеглість Нахімовській районній Раді та село Фронтове Красномакської сільради в підлеглість Балаклавській районній Раді м. Севастополя. Зобов`язано Нахімовський і Балаклавський райвиконкоми (т.т. Сінгаєвського, Селіванову) прийняти населені пункти вказаних сільрад. Начальника відділу у справах будівництва та архітектури т. Баглей змінити адміністративні межі м. Севастополя у відповідності з цим рішенням.
		- Архівна копія Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 13 листопада 1975 року «Об образовании новых районов в некоторых городах Украинской ССР», згідно якого, створено Гагарінський район в місті Севастополі за рахунок території Ленінського району. Включено селища міського типу …Камишеву Бухту - в межі міста Севастополя. …Камишево-Бухтинську Раду Ленінської райради м. Севастополя упразднено; 
		- Архівна копія рішення Севастопольської міської ради народних депутатів від 08.02.1977 № 3/93 «О границах города Севастополя», згідно якого затверджено межі Балаклавського, Гагаринського, Ленінського, Нахімовського районів та міста Білокам'янська згідно додатку; 
		- Архівна довідка про адміністративно-територіальний устрій м. Севастополя і району з 1921 року. 
		Факт розташування спірної земельної ділянки у межах міста Севастополь підтверджується також наданим третьою особою-1 до суду першої інстанції проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» в районі вул. Військових будівельників, прийнятим Севастопольською міською філією ЦДЗК 10.12.2009, в якому, зокрема, міститься технічне завдання, де у розділі «Проектне рішення» пояснювальної записки (том 2, а.с. 32-33) вказано, що земельна ділянка загальною площею 10,0 га, яка проектується в постійне користування обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» для індивідуального і дачного будівництва, розташована за адресою: в районі вул. Військових будівельників, в Гагарінському районі адміністративно-територіального утворення м. Севастополь. Також, у матеріалах розробленої проектної документації міститься «План розташування земельної ділянки», відповідно до якого спірна земельна ділянка площею 10,0 га розташована у м. Севастополь, Гагарінський район, в районі вул. Військових будівельників.
		Твердження апелянта стосовно того, що на час розгляду справи межі міста Севастополь не встановлені, останній обґрунтовує посилаючись на норми статей 173-176 Земельного кодексу України, наголошуючи на тому, що дотепер проект землеустрою з встановлення меж населеного пункту міста Севастополь не розроблений та не  затверджений. 
		Так, відповідно до частини 2 статті 173 Земельного кодексу України межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.
		Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
		Згідно частини 1 статті 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.
		Відповідно до статей 175-176 Земельного кодексу України межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону. 
		Межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України. 
		Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіальної одиниці встановлюються Верховною Радою України.
		Вказані доводи апелянта не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
		Рішенням Конституційного Суду України від 13.07.2001 № 11-рп/2001 у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «район» та «район у місті», які застосовуються в пункті 29 частини першої статті 85, частині п'ятій статті 140 Конституції України, і поняття «організація управління районами в містах», яке вживається в частині п'ятій статті 140 Конституції України та в частині першій статті 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», а також щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України, пункту 41 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно повноваження міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідації районів у місті (справа про адміністративно-територіальний устрій) встановлено, що територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які складають систему адміністративно-територіального устрою України. 
		Адміністративно-територіальна одиниця - це компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		У відповідності до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
		До складу України входять: Автономна Республіка Крим, двадцять чотири області, міста Київ та Севастополь. 
		Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
		Таким чином, Конституцією України система територіального устрою України визнана такою, що існує на даний час. Перехідними положеннями Конституції України (або іншими законодавчими актами) не визначено, що система територіального устрою України встановлюється та буде чинною з будь-якого часу або на підставі спеціального акту чи події, зокрема, не встановлюється, що система територіального устрою України та окремі адміністративно-територіальні утворення у системі виникають лише з моменту нового затвердження меж таких адміністративно-територіальних утворень.
		Система адміністративно-територіального устрою України та адміністративно-територіальні утворення в даній системі, а саме області, міста, райони - виникли та були встановлені законом ще до набрання чинності Земельним кодексом України.
		Так, ні Земельним кодексом України, ні будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено, що існуючі адміністративно-територіальні утворення в системі адміністративно-територіального устрою України та їх межі не мають чинності до розроблення і затвердження проектів землеустрою їх меж і до прийняття Верховною Радою України рішень щодо затвердження меж і територій.
		Стосовно посилань третьої особи-1 на статті 173-176 Земельного кодексу України, то колегія суддів зазначає, що останні не можна тлумачити таким чином, що після набрання чинності Земельним кодексом України 2001 року всі існуючі території і межі адміністративно-територіальних утворень є скасованими та недіючими до затвердження Верховною Радою України нових проектів землеустрою меж територій адміністративно-територіальних утворень. Таке тлумачення суперечить як конституційним нормам про територіальний устрій України, так і всім нормам законодавчих актів, які містять поняття адміністративно-територіальних утворень та регулюють будь-які питання, пов'язані з адміністративно-територіальним устроєм держави.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірна земельна ділянка, щодо якої відповідачем прийняті Розпорядження            № 1018-р та № 1016-р, знаходиться у межах населеного пункту міста Севастополь, а тому з урахуванням приписів пункту 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, розпорядження нею віднесено до компетенції позивача, а не відповідача.
		Судом також не приймаються до уваги доводи Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» щодо уповноваженості відповідача на прийняття спірного розпорядження з підстав належності земельної ділянки до земель державної власності, оскільки, як уже вказувалося вище, єдиною законодавчою нормою, якою визначено суб'єкти, що розпоряджаються земельними ділянками до розмежування земель державної та комунальної власності в Україні (в перехідному періоді) є норма пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якої у межах населених пунктів розпорядження землями державної та комунальної власності здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, при цьому, як вбачається з вищевикладеного, колегією суддів встановлено, що земельна ділянка, передана за спірними розпорядженнями  знаходилась у межах міста Севастополь.
		Окрім того, колегія суддів наголошує, що враховуючи, те, що на даний час землі державної та комунальної власності в Україні не розмежовані, здійснюючи розпорядження землями, а також захист, контроль користування та інші дії, - місцеві ради здійснюють не право власника таких земель, оскільки правовий статус і власник таких земель не встановлений, а виконують права держави з розпорядження та охорони земель України, як національного багатства. У зв'язку з цим, зрозумілим виявляється те, що у Севастопольської міської ради відсутній державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.
		Також колегія суддів зазначає, що згідно з Генеральним планом міста Севастополь територія земельних ділянок, переданих у власність громадянам-членам ОК «ДБК «Беркут-08», розташована в межах функціональних зон «зелених насаджень» загального використання (парків, скверів та ін.), що проектуються» та «короткочасної рекреації (пляжі, спортивно-розважальні комплекси), що проектуються». Водночас, як вбачається зі спірних розпоряджень спірну земельну ділянку було надано третій особі-1 для індивідуального дачного будівництва.
		Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для  визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам
		Таким чином, спірна земельна ділянка була передана у власність третьої особи-1 за цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва», тобто з невідповідністю цільового призначення функціональній зоні міста, встановленої Генеральним планом, що, відповідно, є порушенням земельного законодавства України та безумовною підставою для визнання спірних розпоряджень недійсними.
		Зі змісту пункту 1 Розпорядження № 1016-р та матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою з відведення спірної земельної ділянки розроблявся Обслуговуючому  кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08».
		Водночас, пунктом 2 Розпорядження № 1016-р вирішено передати спірні земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва громадянам України - членам Обслуговуючого  кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08».
		З даного приводу колегія суддів зазначає, що така передача земельної ділянки у власність була здійснена з порушенням норм земельного законодавства України з огляду на наступне.
		Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. При цьому, відповідно до частини другої цієї статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Відповідно до частини першої статті 127, статей 128 та 134 Земельного кодексу України відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності юридичним особам здійснюється лише шляхом їх продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Винятки з цього правила встановлені частинами другою та третьої статті 134 Земельного кодексу, до яких набуття права власності на спірну земельну ділянку третьою особою-1 не відноситься.
		Колегія суддів зазначає, що чинним земельним законодавством України не передбачена можливість безоплатного набуття, приватизації земельних ділянок дачно-будівельними кооперативами як юридичними особами для цілей індивідуального дачного будівництва. 
		Право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва згідно статті 121 Земельного кодексу України мають громадяни України у розмірі не більше 0,10 гектара у порядку, встановленому статтею 118 Земельного кодексу України.
		Так, згідно статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		У свою чергу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		Однак, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення громадян-членів ОК «ДБК «Беркут-08» до СМДА у порядку статті 118 Земельного кодексу України із особистими заявами про передачу їм у власність спірних земельних ділянок.
		Зазначений факт також встановлений рішеннями Апеляційного суду міста Севастополя від 07.07.2012 у цивільних справах № 22ц-2790/920/2012 та № 22ц-2790/908/2012, що набрали законної сили (том 1, а.с. 150-153). 
		З огляду на зазначене, посилання третьої особи-1 на пункт 2 Розпорядження № 1016-р, яким нібито спірні земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва надавалися саме громадянам України - членам Обслуговуючого  кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» є безпідставними, оскільки громадяни-члени ОК «ДБК «Беркут-08», як уже зазначалося вище, із клопотаннями про надання їм безоплатно у власність земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва до відповідача не звертались, дозволи на розроблення проектів землеустрою та самі проекти землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок не розроблялися. 
		У апеляційній скарзі третя особа-1 посилається також на порушення судом першої інстанції міжнародних зобов'язань, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 Законом № 475/97-ВР.
		Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		          Так, третя особа-1 посилається на незастосування судом першої інстанції як джерела права при вирішенні спору рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», рішення Європейського суду з прав людини від 29.11.1991 у справі «Пейн Волли Девелопменс ЛТД енд Озес проти Ірландії», рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 по заяві № 29979/04 «Рисовський проти України».
		          Однак, колегія суддів зазначає, що рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається третя особа-1, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки останні не передбачають як універсальний принцип безумовну відмову у захисті прав законних власників (володільців) на майно, що незаконно вибуло з їх володіння, і при тому безумовний захист прав осіб, які протиправно заволоділи чужим майном.
		          Зазначені рішення Європейського суду з прав людини стосуються, зокрема, недопущення зловживань зі сторони суб'єкта владних повноважень, що виявилось у його можливості ретроактивно припинити помилково надане особі право без надання будь-якого відшкодування та його втручань у законно набуте особою право власності.
		Таким чином, з огляду на зміст правовідносин у справі, зазначені рішення Європейського суду з прав людини до вирішення спору у справі не можуть бути застосовані.
		У апеляційній скарзі третя особа-1 також стверджує, що з квітня 2013 року суд першої інстанції жодного разу належним чином не повідомив жодну третю особу, будь то ОК «ДБК «Беркут-08», або хтось з громадян членів кооперативу, залучених судом до розгляду справи. У зв'язку з цим, як зазначає апелянт, сторони справи були позбавлені можливості висловлювати свою думку з приводу спору та надавати докази.
		Зазначені твердження апелянта є безпідставними та необгрунтованими, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, Господарський суд міста Києва неодноразово повідомляв ОК «ДБК «Беркут-08», третю особу-2 та усіх третіх осіб - громадян членів кооперативу про дату, час та місце проведення судових засідань. 
		Так, як зазначено у пункті 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
		За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
		Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу. 
		Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Господарського суду міста Києва надсилалися усім учасникам судового процесу на адреси, повідомлені сторонами суду, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні  ухвал. 
		Також, у матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень, які поверталися на адресу суду. Зокрема, повідомлення про вручення поштових відправлень третій особі-1 (апелянту) на адресу: 99040, АДРЕСА_1  з відмітками «за закінченням терміну зберігання» (том 6, а.с. 57-61, 145-147, 165-167) та повідомлення про вручення поштових відправлень, які поверталися на адресу суду від третіх осіб .
		Окрім того, третя особа-1 неодноразово (у тому числі і в квітні - травні 2013 року) направляла до суду письмові пояснення щодо заявленого прокурором позову, в яких Обслуговуючий кооператив «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» наголошував на тому, що  земельні ділянки щодо яких прийнято оскаржувані розпорядження відносяться до земель державної власності, а отже приймаючи їх, Севастопольська державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень, визначених законом та докази, які, як вбачається із рішення суду, досліджувалися ним під час розгляду справи. 
		Також, у матеріалах справи наявні пояснення наступних третіх осіб: 
		- гр. ОСОБА_119, подані через канцелярію суду, в яких вона просила суд у задоволені позову прокурора відмовити; 
		- гр. ОСОБА_30, подані через канцелярію суду, в яких він просив суд у задоволені позову прокурора відмовити; 
		- гр. ОСОБА_126, подані через канцелярію суду, в яких останній зазначав про те, що він ніколи не перебував  у Обслуговуючому кооперативі «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08»;
		- гр. ОСОБА_17, яка просила суд слухати справу без її участі та відмовити у позові прокурора. 
		Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це їх право, а не обов'язок, справа може розглядатися без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а у матеріалах справи містились усі необхідні для вирішення спору документи, посилання апелянта на порушення  Господарським судом міста Києва прав сторін висловлювати свої думки з приводу спору та надавати відповідні докази не підтверджуються матеріалами справи.
		Згідно з пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000  № 02-5/35, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		При цьому у пункті 2 зазначеного Роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним розпоряджень відповідача від  11.12.2009 № 1018-р «Про затвердження матеріалів вибору і надання дозволу ОК ДБК «Беркут-08» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у районі вул. Військових будівельників та Епропівської для індивідуального дачного будівництва» та від  11.12.2009 № 1016-р  «Про передачу у власність громадянам - членам обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: вул. Епроновська, 8/1-8/146» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Також, колегія суддів погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва у частині відмови прокурору у вжитті заходів до забезпечення позову (з урахуванням поданої в судовому засіданні 09.07.2013 заяви)  з огляду на те, що у відомостях, які містяться у поданих прокурором матеріалах, відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі з урахуванням заявлених позовних вимог, а отже і підстави для його застосування у суду також відсутні. Також, прокурором не подано доказів в підтвердження обставин, на які він посилається як підставу вжиття заходів до забезпечення позову. 
		Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
		Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
		Враховуючи це, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Беркут-08» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі № 5011-52/11193-2012 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі                     № 5011-52/11193-2012 залишити без змін.
		Матеріали справи № 5011-52/11193-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
		 
		Головуючий суддя                                                            Ю.Б. Михальська 
		 
		Судді                                                                                Б.В. Отрюх
		 
		                                                                                А.І. Тищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...