Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3538/13 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2014.
Дата набрання законної сили: 04.02.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"04" лютого 2014 р.                                                             Справа № 914/3538/13 
		 
		Львівський апеляційний господарський суд  у складі колегії:
		головуючого-судді                                                                                Мельник Г.І. 
		суддів                                                                                                    Михалюк О.В.
		                                                                                                    Новосад Д.Ф.
		 
		розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно - 
		                    виробнича компанія "Львівхолод" № 7448 від 28.11.2013 року та Товариства 
		                    з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергія - 
		                    Новояворівськ" № 2106 від 26.11.2013 року
		на рішення          Господарського суду Львівської області від 19.11.2013р.
		у справі          № 914/3538/13 (суддя Коссак С.М.)
		за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче 
		                    підприємство "Енергія - Новояворівськ", м. Новояворівськ,
		                    Яворівський район, Львівська область
		до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробнича
		                     компанія "Львівхолод", м. Львів
		про                    стягнення заборгованості за договором постачання у розмірі 22  548, 19 грн.
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача - Будка І.І. (довіреність б/н від 30.12.2006 року)
		від відповідача - Зазуляк А.М. (довіреність б/н від 28.11.2011 року)
		 
		ВСТАНОВИВ:
		          Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2013 р. у справі № 914/3538/13 (суддя Коссак С.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство "Енергія-Новояворівськ" 10  709,05 грн. - основного боргу, 65,59 грн. - пені, 178,88 грн. - 3% річних та 835,79 грн. - витрат по оплаті судового збору; в задоволені решти позовних відмовлено.
		          Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо виконання Договору № 21/219 про постачання теплової енергії, зобов'язання по якому відповідачем не виконані, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" утворилася заборгованість, доказів погашення якої та штрафних санкцій, станом на день розгляду спору суду не подано. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що Договір №21/219 про постачання теплової енергії від 06.02.2007р. припинив свою дію 06.02.2013р., відтак, на думку місцевого господарського суду стягненню підлягає заборгованість за постачання теплової енергії з грудня 2012р. по 06.02.2013р.; пеня, у відповідності до п. 6.6. Договору, за період з 21.03.2013р. по 31.08.2013р.; а також 3% річних, у відповідності до ст. 625 ЦК України. При цьому, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, суд першої інстанції встановив відсутність інфляційних втрат за період, за який просить стягнути позивач.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергія - Новояворівськ" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 2106 від 26.11.2013 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2013р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог, котрі виникли після 06.02.2013р. та прийняти нове рішення, яким задоволити вимоги позовної заяви в повному обсязі. 
		          Свої доводи ТзОВ НВП "Енергія - Новояворівськ" обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до 06.02.2013р. споживання теплової енергії було на підставі Договору № 21/219 про постачання теплової енергії, а після зазначеної дати наступило позадоговірне споживання теплової енергії і питання стягнення заборгованості за період після 06.02.2013р. повинно бути предметом іншого судового розгляду.
		          Також, не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 7448 від 28.11.2013 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2013р. у даній справі в частині задоволення вимог позивача та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив усі обставини справи та дійшов невірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
		          Свої доводи ТзОВ ТВК «Львівхолод» обґрунтовує тим, зокрема, що суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає сума за період дії Договору з 01.12.2012р. по 06.02.2013р., проте не визначив обсягу фактично спожитої теплової енергії та не перевірив правильність розрахунку її договірної величини. 
		          Поряд з цим, скаржник покликається на те, що судом не взято до уваги те, що позивачу було направлено лист-повідомлення № 21/219, у якому вказано, що починаючи з 13.11.2012р. постачання теплової енергії було припинено у зв'язку з від'єднанням приміщення магазину «Рукавичка» за адресою м. Новояворівськ, вул. С.Стрільців, 20 від централізованої системи опалення. Таким чином, на думку ТзОВ ТВК «Львівхолод», у відповідності до п.1.1. Додатку № 3 до Договору постачальник взяв на себе зобов'язання припинити постачання теплової енергії з дати отримання відповідного письмового звернення.
		          Крім цього, апелянт зазначає, що нарахування вартості послуг мало здійснюватись розрахунковим способом, тобто з розрахунку за кожен квадратний метр опалювальної площі, оскільки на тепловому вводі споживача не було встановлено приладів обліку спожитої теплової енергії, а нарахування вартості спожитого тепла здійснювалось з порушенням вимог п. 6.7. Договору.
		          Позивач та відповідач правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористалися, відзивів на апеляційні скарги опонентів не подали.
		          В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.
		          Перевіривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2013р. у справі №914/3538/13 слід залишити без змін, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергія - Новояворівськ" та Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" без задоволення, виходячи з наступного.
		          Аналізом матеріалів справи встановлено, що 06 лютого 2007 року між Товариством з обмежено відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергія-Новояворівська" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" Магазин № 23 по вул. Січ.Стрільців, 20 м. Новояворівськ (Споживач) укладено Договір про постачання теплової енергії № 21/219 (надалі - Договір) (а.с. 11-12), відповідно до умов якого Постачальник бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію у необхідній йому кількості, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п. 1.1. Договору).
		          Відповідно до п. 2.1. Договору користування тепловою енергію допускається тільки на основі Договору між Постачальником і Споживачем. Теплова енергія постачається Споживачу в обсягах, передбачених додатком № 1, у вигляді гарячої води на опалення і гаряче водопостачання (п. 2.2.).
		          Пунктом 6.1. Договору визначено, що розрахунки за теплову енергію проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника за фактично спожиту теплову енергію на підставі рахунків - фактур до 20 числа, наступного за звітним місяцем.
		          Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		          Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		          Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		          Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
		Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. 
		          В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		          Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
		          Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
		          Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію,пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання,що ним використовується.
		Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
		          Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначає, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
		          У відповідності до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
		          Згідно з ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
		          Статтями 20 та 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, зокрема, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
		          З огляду на вищезазначені норми судом з'ясовано, що відносини між сторонами у даній справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.
		          Як вже зазначалося вище, відносини між сторонами базуються на умовах укладеного Договору № 21/219 про постачання теплової енергії від 06.02.2007 року.
		          Згідно з ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, установленому законом.
		          Статтею 188 ГК України передбачено, зокрема, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
		          Документальними доказами у справі встановлено, що ТзОВ ТВК «Львівхолод» звернувся до позивача з листом № 2141 від 23.07.2012р. про розірвання Договору №21/219 про постачання теплової енергії і від'єднання від будинкової системи опалення магазину "Рукавичка" за адресою: м. Новояворівськ, вул. Січ. Стрільців, 20 у зв'язку з технологічним (альтернативним) видом опалення (а.с. 45).
		          Також встановлено, що 31.08.2012р. відповідач звернувся до позивача з листом вих. № 2565, в якому просив видати технічні умови на встановлення вузла обліку теплової енергії в магазинні "Рукавичка" ТзОВ ТВК "Львівхолод" за адресою: м. Новояворівськ, вул. Січ. Стрільців, 20 (а.с. 47).
		          В подальшому, листом від 16.11.2012р. вих. № 3612 відповідач просив позивача направити представника для складання акту про від'єднання приміщення магазину від централізованої системи опалення, та повідомив про те, що 13.11.2012р. відповідач від'єднався від внутрішньо-будинкової мережі теплопостачання.
		          Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 8.1. Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє протягом одного року. Пунктом 8.2. Договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. 
		          Відповідно до п. 1.1. Додатку № 3 до Договору №21/219 від 06.02.2007р. «Умови припинення подачі теплової енергії» енергопостачальна організація припиняє постачання теплової енергії Споживачу в разі письмового звернення Споживача про припинення теплопостачання. 
		          Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України  від 22.07.20005р. № 630, споживач, як сторона договору може відмовитись від послуг з постачання теплової енергії і розірвати договір, попередивши іншу сторону у встановлені договором терміни і порядок. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення забороняється.
		          Враховуючи наведене, покликання апелянта, ТзОВ ТВК «Львівхолод», в тій частині, що судом не взято до уваги скерування листа-повідомлення датованого 16.11.2012р., в якому вказано, що починаючи з 13.11.2012р. постачання теплової енергії було припинено у зв'язку з від'єднанням приміщення магазину «Рукавичка» від централізованої системи опалення, судова колегія вважає безпідставним, оскільки господарським судом Львівської області надано правовий аналіз вказаним доказам. Більше того, як засвідчують дані письмові докази та не заперечує представник відповідача в судовому засіданні, від'єднання ТзОВ ТВК «Львівхолод» від централізованої системи опалення ними проведено не у відповідності до вимог Договору №21/219 про постачання теплової енергії, Додатку № 3 до Договору №21/219 та пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
		          Відтак, з документальних доказів у справі вбачається, що відповідачем здійснено самовільне відключення від мереж централізованого опалення, а технічні умови № 1577 від 17.09.2012р. (з відповідними додатками, а.с. 49-51) на встановлення вузла обліку споживання теплової енергії для магазину "Рукавичка" ТзОВ "Львівхолод" вул. Січ. Стрільців,20 м. Новояворівськ, які видані позивачем відповідачу не були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.
		          Поряд з цим, перевіряючи доводи апелянта щодо припинення договірних відносин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що повідомлення про розірвання Договору, а відповідно і про припинення зобов'язань необхідно оцінювати як волевиявлення відповідача щодо припинення договірних зобов'язань, здійснене на підставі п.п. 8.1., 8.2. Договору, оскільки відповідач не звертався до суду про розірвання Договору, а розірвання Договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором (ч.1 ст. 651 ЦК України). 
		          Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду Львівської області про те, що Договір про постачання теплової енергії № 21/219 набрав чинності 06.02.2007р., був пролонгований на кожний наступний рік, діяв до 06.02.2013р., та був припиненим 06.02.2013р., про що відповідачем (споживачем) було письмово заявлено позивачу (постачальнику).
		          Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання ТзОВ ТВК "Львівхолод" на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає сума за період дії Договору з 01.12.2012р. по 06.02.2013р., проте не визначив обсягу фактично спожитої теплової енергії та не перевірив правильність розрахунку її договірної величини, колегія суддів вважає такі необґрунтовані, оскільки враховуючи документальні докази у справі немає підстав для звільнення відповідача (споживача) від оплати послуг під час дії Договору до моменту його припинення, а саме 06.02.2013 року. 
		          Одночасно перевіряючи доводи апеляційної скарги ТзОВ ТВК "Львівхолод" в частині покликання апелянта на те, що нарахування вартості послуг мало здійснюватись розрахунковим способом, тобто з розрахунку за кожен квадратний метр опалювальної площі, оскільки на тепловому вводі споживача не було встановлено приладів обліку спожитої теплової енергії, а нарахування вартості спожитого тепла здійснювалось з порушенням вимог п. 6.7. Договору, колегія суддів вважає такі необґрунтовані враховуючи те, що договірні відноси між сторонами мають тривалий характер (з 06.02.2007р.) і відповідно до п. 6.1. Договору за спожиту електроенергію постачальником одержувачу виставлялися рахунки, видаткові накладні, по яких сплачувались кошти за теплову енергію.
		          При цьому, наявний у матеріалах справи Акт (вих. № 52 від 25.01.2013р., а.с. 16), затверджений в.о. директора КП "Новояворівськжитло" про те, що приміщення магазину "Рукавичка" ТзОВ "Львівхолод" вул. Січ. Стрільців,20 м. Новояворівськ від'єднано від мережі централізованого опалення будинку станом на 02.01.2013 року не містить погодження і дозволу позивача на відключення відповідача від централізованого опалення. 
		          Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що відповідно до п. 8.2. Договору та п. 1.1. Додатку № 3 до Договору, Договір № 21/219 від 06.02.2007р. припинив свою дію 06.02.2013р. і відповідно відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати у строки, визначенні п.6.1. Договору, за постачання теплової енергії до 06.02.2013р. 
		          Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги ТзОВ НВП «Енергія - Новояворівськ» про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до 06.02.2013р. споживання теплової енергії було договірне, а після зазначеної дати наступило позадоговірне споживання теплової енергії і питання стягнення заборгованості за період після 06.02.2013р. повинно бути предметом іншого судового розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
		          Як вже зазначалося вище, пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що користування тепловою енергію допускається тільки на основі Договору між Постачальником і Споживачем. При цьому, позивачем не подано суду належних та допустимих доказів про укладення нового договору про постачання теплової енергії. Крім цього, актами законодавства не передбачено обов'язок відповідача (споживача) оплачувати за фактично надані послуги на позадоговірних засадах, оскільки укладений між сторонами Договір діяв до 06.02.2013 року, а пунктом 5.1. Договору визначено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, які встановлюються на тепловому вводі Споживача або рахунковим способом.
		          Поряд з цим, документальними доказами у справі встановлено, що ТзОВ НВП «Енергія - Новояворівськ» звернулося до ТзОВ ТВК «Львівхолод» з претензією № 812 від 13.05.2013 року, відповідно до якої відповідачу запропоновано погасити заборгованість щодо постачання теплової енергії покликаючись на обов'язок виконання умов Договору № 21/219 про постачання теплової енергії від 06.02.2007 року.
		          З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом позивач предметом спору у даній справі визначив вимогу ТзОВ НВП «Енергія - Новояворівськ» про стягнення з ТзОВ ТВК «Львівхолод» 22  548,19 грн. заборгованості за Договором про постачання теплової енергії № 21/219.
		          Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що Договір № 21/219 від 06.02.2007р. припинив свою дію 06.02.2013р., а тому стягненню підлягає заборгованість відповідача перед позивачем, в межах заявлених позовних вимог ТзОВ НВП «Енергія - Новояворівськ», з грудня 2012р. по 06.02.2013р. за неналежне виконання укладеного між сторонами Договору. Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі сума заборгованості становить 10  709,05 грн. (видаткова накладна № РН-0006064 від 31.12.2012р., а.с. 18, на суму 4955,70 грн. + видаткова накладна № РН-0000177 від 31.01.2013р., а.с. 18, на суму 4738,03 грн. + видаткова накладна № 870 від 28.02.2013р., а.с. 19, 1015,32 грн. (4738,03/28днів місяця = 169,22 грн.; 169,22 *6днів= 1015,32). При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 10  829,76 грн.
		Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов'язання.
		У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		          Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.
		За змістом ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.
		Пунктом 6.6. Договору визначено, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію у п. 6.1 Договору, Споживач сплачує на користь Постачальника, окрім суми заборгованості пеню згідно чинного законодавства.
		          Так, враховуючи положення укладеного між сторонами Договору, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, судом здійснено перерахунок пені за період з 21.03.2013 року (наступного дня після 20 числа наступного місяця за звітним щодо розрахунку за теплову енергію, п. 6.1. п. 6.6. Договору) по 31.08.2013 року (дата визначена заявленими позовними вимогами позивача) та встановлено, що сума пені складає 65,59 грн. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір пені в сумі 623,08 грн. задоволенню не підлягає.
		          Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		          Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
		          Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог та провівши перерахунок нарахування 3% річних судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 178,88 грн. 3 % річних. При цьому, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 122,44 грн. 3% річних.
		          Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що позивач у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 19,39 грн.
		          Відповідно до Інформаційного листа від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
		          Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
		          Отже, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що встановлено відсутність інфляційних втрат за період, за який просить стягнути позивач, відтак в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 19,39 грн. місцевим господарським судом відмовлено обґрунтовано.
		          Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржниками у справі не доведено обставини на які вони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		          Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		          Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		          Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. 
		          Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2013 р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржників не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
		Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.  49  ГПК України покласти на скаржників.
		Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2013р. у справі №  914/3538/13 залишити без змін, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" № 7448 від 28.11.2013 року та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергія - Новояворівськ" № 2106 від 26.11.2013 року - без задоволення.
		2.          Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржників.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
		Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.
		Повний текст постанови складений 07.02.2014р.
		 
		 
		Головуючий-суддя                                                                                Мельник Г.І.
		 
		Суддя                                                                                                    Михалюк О.В.
		 
		Суддя                                                                                           Новосад Д.Ф.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...