Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-25/15425-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2014.
Дата набрання законної сили: 10.02.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"10" лютого 2014 р.           Справа№ 5011-25/15425-2012
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Пономаренка Є.Ю.
		суддів:            Дідиченко М.А. 
		          Руденко М.А. 
		 
		за участю представників: 
		від  позивача -Кононенко В.І., довіреність № 359/01-09 від 01.10.2013;
		від  відповідача - Варакіна О.В., Лікарчук К.І., довіреність № б/н від 03.12.2013;
		від третьої особи -  представник  не прибув, 
		розглянувши  апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 5011-25/15425-2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Привалов А.І., судді: Івченко А.М., Стасюк С.В.) за позовом Національної спілки письменників України до товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  про визнання недійсними договору та додаткової угоди до нього 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Національна спілка письменників України звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" про визнання недійсними Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2013 у справі                                      № 5011-25/15425-2012 позов задоволено повністю; визнано недійсними Договір № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткову угоду № 1 від 12.11.2010р. до нього.
		Суд першої інстанції задовольняючи зазначені позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем всупереч вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини"  не було отримано погодження органу охорони культурної спадщини на розроблення проекту реконструкції об'єкту інвестування.
		Крім цього, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що при укладенні Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього були порушені приписи статей 6 та 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", які передбачають надання погодження органом охорони культурної спадщини на відчуження чи передачу пам'яток місцевого значення іншим особам у володіння, користування або управління, в частині відсутності такого погодження.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач  звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2013 у справі                                                               № 5011-25/15425-2012 скасувати та  прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що отримання погодження органу культурної спадщини товариством з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" на проведення реконструкції об'єкту інвестування,  не потрібно, оскільки згідно вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" таке погодження є необхідним лише у випадку здійснення консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту об'єкту, які в свою чергу відповідачем не проводились.
		Крім цього, апелянт зазначає про те, що оскільки згідно з умовами договору  відчуження Об'єкту інвестування  до моменту завершення його реконструкції не відбувається, а отже відповідно на момент укладення договору та на даний час не потрібно погодження  з органом охорони культурної спадщини.
		Представники апелянта - відповідача   у справі в судовому засіданні 10.02.2014   надали пояснення, якими підтримали апеляційну скаргу.
		Представник позивача  проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Третя особа  правом на участь свого представника  не скористалася,  хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; ухвала суду про прийняття апеляційної  скарги до провадження була направлена за належною адресою.
		Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який  виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
		Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу. 
		Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23). 
		У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. 
		Крім того, явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою.
		Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.
		За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
		Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
		Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
		Між Національною спілкою письменників України, як орендодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Банкова 2", як орендарем  21.01.2010 укладено договір оренди нежилих приміщень.
		Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в тимчасове платне користування (оренду) нежилі приміщення загальною площею 390,60 кв.м, що знаходяться в будинку Спілки письменників України за адресою: місто Київ, вулиця Банкова, будинок № 2, що складає 20/100 частини від нежилого будинку заг.пл. - 1931,10 кв.м. Приміщення належать орендодавцеві на праві приватної власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 15.02.1999, виданого на підставі наказу № 198 від 03.02.1999 та акту приймання-передачі від 15.02.1999.
		Крім цього, між Національною спілкою письменників України (Спілка  за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" (Інвестор за договором) 08.11.2010р. укладено Договір № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі.
		Згідно предмету даного договору (п. 1.1 договору) сторони дійшли згоди діяти спільно без створення юридичної особи у провадженні комплексу заходів пов'язаних з реконструкцією частини приміщення загальною площею 390,60 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 2 ("об'єкт інвестування").
		Для реалізації умов договору Спілка передає Інвестору всі функції замовника та забудовника, окрім права постійного користування земельною ділянкою (п. 1.5 договору).
		Відповідно до п. 2.1 договору інвестиції здійснюються у формі капітальних вкладень в Об'єкт інвестування шляхом внесення коштів у його реконструкцію. 
		До даного  договору сторонами було внесено зміни шляхом укладення Додаткової угоди від 12.11.2010 р. № 1.
		Так,  цією Додатковою угодою внесено зміни до п. 6.1 договору та викладено його в наступній редакції:
		"За виконання обов'язків, визначених даним Договором та після завершення реконструкції Об'єкту інвестування Інвестор отримує у власність 50% площі Об'єкту інвестування. Інших 50% площі Об'єкту інвестування залишаються у власності Спілки. Розподіл Об'єкту інвестування здійснюється з дотриманням Закону України "Про охорону культурної спадщини" та інших законодавчих актів України та фіксується в Акті розподілу Об'єкта інвестування, який підписується Сторонами не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення реконструкції об'єкту інвестування. Сторони не мають права ухилятися від підписання акту розподілу об'єкта інвестування. Інвестор під час проведення робіт з реконструкції Об'єкта інвестування, а також після закінчення даних робіт до моменту державної реєстрації за Інвестором права власності 50% площі Об'єкту інвестування в органах БТІ, володіє виключним правом користування Об'єктом інвестування".
		Позивач, вважаючи, що Договір № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткова угода № 1 від 12.11.2010р.  до нього, укладені з порушенням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними.
		Суд першої інстанції задовольняючи зазначені позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем всупереч вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини"  не було отримано погодження органу охорони культурної спадщини на розроблення проекту реконструкції об'єкту інвестування.
		Крім цього, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що при укладенні Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього, були порушені приписи статей 6 та 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", які передбачають надання погодження органом охорони культурної спадщини на відчуження чи передачу пам'яток місцевого значення іншим особам у володіння, користування або управління, в частині відсутності такого погодження.
		Колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені обставини підставою для визнання недійсними Договору № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р.  до нього, бути не можуть, з огляду на наступне.
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
		Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин  може  бути  визнаний  недійсним  лише з підстав, визначених законом,  та із  застосуванням  наслідків  недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
		1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.
		2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.
		5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
		Неотримання відповідачем  погодження органу охорони культурної спадщини на розроблення проекту реконструкції об'єкту інвестування підставою для визнання недійсними Договору № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р.  до нього, бути не може, з огляду  на наступне.
		Як вже зазначалось вище, згідно п. 1.1 договору  сторони дійшли згоди діяти спільно без створення юридичної особи у провадженні комплексу заходів пов'язаних з реконструкцією частини приміщення загальною площею 390,60 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 2 ("об'єкт інвестування").
		Частиною 1 статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. 
		Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації. 
		Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних. 
		Отже, виходячи з системного аналізу норм   Закону України "Про охорону культурної спадщини" та з огляду на положення ч. 1 ст. 26 даного Закону погодження науково-проектної документації органом охорони культурної спадщини відповідного рівня здійснюється виключно у випадку консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту або пристосування пам'яток національного/місцевого значення, а отже науково-дослідні роботи, у тому числі археологічні та геологічні, мають передувати розробленню тільки проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток.
		Враховуючи те, що відповідачем проводилась реконструкція об'єкту інвестування, а не його консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт або пристосування, не потрібно отримання погодження органу культурної спадщини. 
		Наведене підтверджується ухвалою  Вищого адміністративного суду України від 13.08.2013 у справі  № К/800/36697/13, за касаційною скаргою Національної спілки письменників України на постанову окружного адміністративного суду    м. Києва від 14.12.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 року у справі за позовом Національної спілки письменників України до Міністерства культури України, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Банкова 2", про визнання дій протиправними.
		Так, Вищий адміністративний суд України, відхиляючи касаційну скаргу Національної спілки письменників України дійшов висновку про те, що оскільки товариством з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" не розроблявся проект та не здійснювались роботи щодо консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту або пристосування пам'яток культурної спадщини, а розроблено проект на реконструкцію, що не передбачає обов'язкового розроблення науково-проектної документації, та, відповідно, проведення науково-дослідних робіт, доводи Національної спілки письменників України про необхідність погодження відповідачем науково-проектної документації та обов'язкового проведення науково-дослідних робіт є необгрунтованими.
		Отже, ухвалою  Вищого адміністративного суду України від 13.08.2013 у справі  № К/800/36697/13 встановлено, що зобов'язання з отримання погодження органу культурної спадщини на розроблення проекту на реконструкцію за Договором № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року у товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" відсутнє.
		Виходячи з положень  ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти,   встановлені  рішенням    суду   під час розгляду однієї справи,  не  доводяться  знову  при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
		За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
		Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
		Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
		Таким чином, ухвала у справі № К/800/36697/13 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №5011-25/15425-2012, не можуть їй суперечити.
		За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що неотримання відповідачем  погодження органу охорони культурної спадщини на розроблення проекту реконструкції об'єкту інвестування є підставою для визнання недійсними Договору № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р.  до нього.
		Крім цього, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те,  що при укладенні Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього були порушені приписи статей 6 та 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", які передбачають надання погодження органом охорони культурної спадщини на відчуження чи передачу пам'яток місцевого значення іншим особам у володіння, користування або управління, в частині відсутності такого погодження.
		Відповідно  до статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" надання погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління здійснює державне управління у сфері охорони культурної спадщини місцевого значення.
		Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Так, зазначеними нормами передбачено необхідність погодження  з органом охорони культурної спадщини саме відчуження або передачі пам'яток місцевого значення іншим особам у володіння, користування або управління.
		Спірний договір за своєю правовою природою не є правочином з відчуження майна чи передачі його у користування.
		Передача об'єкту у користування здійснена на підставі договору оренди  від 21.01.2010.
		При цьому, слід зазначити, що позивач  звертався з позовом до суду про визнання недійсним договору оренди від 21.01.2010, укладеного з відповідачем.
		Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди від 21.01.2010 обґрунтовані тими ж самими доводами, що і вимоги по даній справі  про визнання недійсними  Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014  у справі № 5011-7/14930-2012 рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2013, яким позов задоволено та визнано недійсним договір  оренди від 21.01.2010  скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		На даний час зазначена постанова набрала законної сили та є чинною.
		Наведена постанова теж врахована при ухваленні даного судового рішення з огляду на норму  ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини, що вже наводилося вище у даній постанові.
		Так, рішення суду, яке  вступило в законну силу (постанова від 04.02.2014  у справі № 5011-7/14930-2012), не може бути поставлено під сумнів та постанова у даній справі не може йому суперечити.
		Стосовно доводів про вірогідність відчуження спірного об'єкту та у зв'язку з цим необхідністю отримання погодження, слід зазначити наступне.
		Згідно п. 6.1 договору (в редакції Додаткової угоди від 12.11.2010 р. № 1) за виконання обов'язків, визначених даним Договором та після завершення реконструкції Об'єкту інвестування Інвестор отримує у власність 50% площі Об'єкту інвестування. Інших 50% площі Об'єкту інвестування залишаються у власності Спілки. Розподіл Об'єкту інвестування здійснюється з дотриманням Закону України "Про охорону культурної спадщини" та інших законодавчих актів України та фіксується в Акті розподілу Об'єкта інвестування, який підписується Сторонами не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення реконструкції об'єкту інвестування. Сторони не мають права ухилятися від підписання акту розподілу об'єкта інвестування. Інвестор під час проведення робіт з реконструкції Об'єкта інвестування, а також після закінчення даних робіт до моменту державної реєстрації за Інвестором права власності 50% площі Об'єкту інвестування в органах БТІ, володіє виключним правом користування Об'єктом інвестування.
		Отже, зазначеною умовою  договору передбачено, що Інвестор може отримати у власність 50% площі Об'єкту інвестування тільки після завершення його реконструкції.
		До моменту завершення реконструкції Об'єкту інвестування, в тому числі під час проведення робіт з його реконструкції, а також після закінчення даних робіт до моменту державної реєстрації за Інвестором права власності 50% площі Об'єкту інвестування в органах БТІ, відповідач не є власником майна.
		Таким чином, договором передбачено, що умовою отримання 50% площі Об'єкту інвестування  у власність відповідача є завершення його реконструкції.
		Отже, відчуження Об'єкту інвестування  до моменту завершення його реконструкції не відбувається.
		На даний час реконструкцію об'єкта не завершено, а отже відчуження не здійснено, тобто обставини з якими пов'язана  необхідність отримання дозволу ще не настали.
		Після завершення реконструкції перед вирішенням питання відчуження частини об'єкту відповідач має отримати необхідний дозвіл.
		За наведених обставин,  при укладенні Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього не були порушені приписи статей 6 та 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в частині відсутності погодження на відчуження об'єкту культурної спадщини.
		Таким чином, підстави для визнання недійсними Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08.11.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до нього відсутні.
		Таким чином, враховуючи вище викладене, суд першої  інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог.
		Рішення є законним тоді, коли суд,  виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і  правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99  Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до  невірних висновків  в частині задоволення позову. 
		Відповідно до п.  2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної  скарги  апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. 
		З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду  -  скасуванню, з прийняттям нового рішення про  відмову у задоволенні позовних вимог.
		Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної зави покладаються на позивача.
		Крім цього, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати  по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 573 грн. 50 коп.
		 
		 
		 
		Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" на рішення господарського суду  міста Києва від 19.12.2013 у справі                                      № 5011-25/15425-2012 за позовом Національної спілки письменників України до товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору та додаткової угоди до нього задовольнити повністю.
		2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2013 у справі                                      № 5011-25/15425-2012 про задоволення позову скасувати.
		3. Прийняти нове рішення у справі № 5011-25/15425-2012, яким у задоволенні позовних вимог Національної спілки письменників України до товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору та додаткової угоди до нього відмовити повністю.
		4. Стягнути з Національної спілки письменників України (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2,  код за  ЄДРПОУ 00016018) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2,  код за ЄДРПОУ 36925141) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 573 грн. 50 коп.
		5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
		6. Матеріали справи №  5011-25/15425-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
		7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
		 
		Головуючий суддя                                                            Є.Ю. Пономаренко 
		 
		Судді                                                                                М.А. Дідиченко
		 
		                                                                                М.А. Руденко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...