Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-476а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 січня 2014 року                           м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючогоКривенка В.В.,
		суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,   −
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЕРС» (далі - Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У липні 2011 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 351 103 грн 21 коп. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, та пеню за порушення термінів сплати цих санкцій у розмірі 5898 грн 48 коп.
		На обґрунтування позову послалося на те, що Товариство на порушення статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) не забезпечило установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, позовні вимоги задовольнив частково: постановив стягнути з Товариства на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції у розмірі 351 103 грн 21 коп., в іншій частині позову відмовив.
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідач не виконав обов'язку надавати державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів, як це передбачено частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII та частиною четвертою статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 803-XII), а саме: звіти про наявність вакансій для інвалідів за формою № 3-ПН відповідач до центру зайнятості щомісячно протягом 2010 року не подавав.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 30 жовтня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.
		Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, відділення Фонду звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати зазначену постанову касаційного суду, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.
		Касаційний суд, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копії рішень Вищого адміністративного суду України [постанови від 12 липня, 16 серпня 2012 року та 11 липня 2013 року (№№ К-25582/10, К/9991/17382/12, К/9991/89229/11 відповідно)], в яких інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 18 Закону № 875-ХІІ та статтю 20 Закону № 803-XII.
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому він не може бути притягнений до відповідальності.
		У постановах касаційного суду від 12 липня, 16 серпня 2012 року та 11 липня 2013 року (№№ К-25582/10, К/9991/17382/12, К/9991/89229/11 відповідно), наданих відділенням Фонду на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з відповідачів, оскільки вони належним чином не проінформували центри зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості щомісячно не подавали.
		Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 КАС щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
		За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. 
		Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. 
		Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. 
		Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу наведених норм матеріального права дійшла висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
		Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).
		Ураховуючи наведене, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 243 КАС постанова цього суду від 30 жовтня 2013 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		п о с т а н о в и л а: 
		 
		Заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
		Постанову Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий                                 В.В. Кривенко 
		 
		 
		Судді:                              М.Б. Гусак                                           О.В. Кривенда                          О.А. Коротких                            В.Л. Маринченко                                          П.В. Панталієнко                          О.Б. Прокопенко                                          О.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...