Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/4429/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		          
		  05.02.2014 р.                                                          Справа № 914/4429/13 
		 
		Позивач: Державне підприємство МВС України «Львів-Інформ-Ресурси» (79008, м.Львів, вул.Кривоноса, 1, ідентифікаційний код 30162010) 
		Відповідач: Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (79005, м. Львів, вул. І.Франка, 61, ідентифікаційний код 20812013)   
		про скасування рішення Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №247 від 27.09.2013р.
		суддя Фартушок Т.Б.
		секретар Полюхович Х.М.
		Представники:
		Позивача: Лотоцька О.О. - представник, довіреність в матеріалах справи; 
		Відповідача: Оленюк С.Л., Голдій М.В., - представники, довіреності в матеріалах справи 
		 
		Суть спору:
		Державне підприємство МВС України «Львів-Інформ-Ресурси» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №247 від 27.09.2013р.
		Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 22.11.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12год. 50хв. 03.12.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 03.12.2013р., 22.01.2014р. В судовому засіданні 15.01.2014р. оголошено перерву. Строк розгляду спору продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 22.01.2014р.    
		Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. 
		Заяв про відвід судді не надходило.
		Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю, з причин та підстав, зазначених в позовній заяві, поясненнях по суті спору та доданих до матеріалів справи копіях документів.
		Представники Відповідача в судове засідання з'явились, проти позову заперечили повністю з причин та підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, доповненні до відзиву.
		 
		Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору. 
		Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		  Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. 
		Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України,  надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
		 
		Відповідно  до  вимог  ст.4-7  Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.     
		В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
		Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		При цьому суд зазначає, що з врахуванням вимог ч.ч.1,3 ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.
		 
		Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши  матеріали  справи, та оцінивши  докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
		Згідно ст.1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. 
		Відповідно до ст.3 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", відносини, пов'язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.
		Згідно ч.1 ст.7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про антимонопольний комітет України», для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції; повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.
		Згідно ч.7 ст.121 Закону України «Про антимонопольний комітет України», рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України
		У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. №32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 (що відповідає вимогам Указу Президента України від 03.10.92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади») передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.
		Згідно ст.27 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. 
		Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції;  накладання штрафів, тощо.
		Відповідно до ч.1. ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
		 
		Рішенням адміністративної колегії Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України №247 від 27.09.2013р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (справа №3-02-211/2013) (надалі - Рішення №247) вирішено наступне:
		1.          Визнати, що ДП МВС України «Львів-Інформ-Ресурси» (Позивач по тексту) займає монопольне (домінуюче) становище на ринку зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках у Львівській області.
		2.          Визнати, що Позивач, встановлюючи необґрунтовано різні розміри оплати за надання послуг для різних категорій транспортних засобів, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		3.          Визнати, що Позивач, необґрунтовано враховуючи додаткові витрати до вартості послуги, що збільшує витрати споживачів, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		4.          За порушення, зазначене у п.2 цього рішення, відповідно до абз.2 ч.2 ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на Позивача накласти штраф у розмірі 20000грн.
		5.          Зобов'язати Позивача вжити заходів щодо усунення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, вказаних у п.п.3, 4 резолютивної частини рішення та у 2-х місячний строк повідомити про виконання рішення Львівське обласне територіальне відділення АМКУ Країни (по тексту - Відповідач).
		 
		Позивач зазначає, що Рішення №247 підлягає скасуванню, у зв'язку з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а також через суперечність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.
		 
		          В Рішенні №247 адміністративною колегією Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено наступне:
		Постановою КМУ від 17.12.2008р. №1102 затверджено Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках (надалі - Порядок). Вказаним Переліком передбачено, дозволити підрозділам ДАІ для доставляння та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів укладати договори з державними підприємствами, як належать до сфери управління МВС України.
		П.2 Порядку передбачено, що тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою ДАІ проводиться у випадках, передбачених ст.265-2 КУпАП. У разі виявлення транспортного засобу боржника оголошеного в розшук відповідно до ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження». Уповноважена особа Державтоінспекції негайно тимчасово затримує такий транспортний засіб та доставляє на спеціальний майданчик чи стоянку.
		П.10 Порядку передбачено, що транспортний засіб може бути тимчасове затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше як на три дні з дати такого затримання. 
		П.12 Порядку передбачено, що повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) за умови оплати ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, пред'явлення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення. Повернення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за вимогою державного виконавця.
		П.13 Порядку передбачено, що за транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці Державтоінспекції, справляється плата у встановленому спільним наказом МВС, Мінфіну та Мінекономіки розмірі.
		Управління ДАІ ГУМВС України у Л/о та Позивач (надалі - Підприємство) 01.02.2013р. уклали Угоду про співробітництво та організацію взаємовідносин (надалі Угода). Предметом Угоди є: з метою належного збереження тимчасово затриманих транспортних засобів та забезпечення функціонування спеціальних майданчиків і стоянок, відповідно до ст.ст.179-181 ГК України, Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках, сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей у відповідності до статутних завдань та економічних інтересів кожної із сторін цієї Угоди шляхом об'єднання матеріальних і трудових ресурсів.
		П.2.2 Угоди передбачено, що Підприємство здійснює тимчасове зберігання затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках за адресою: м.Львів, вул.Конюшинна,15: м.Новояворівськ, вул.Зелена,3; с.Солонка Пустомитівського району; с.Великосілки Кам'янка-Бузького району.
		П.2.4 Угоди передбачено, що зберігання затриманого транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці здійснюється Підприємством.
		П.2.6 Угоди передбачено, що повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці здійснюється за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) за умови оплати ним послуг із зберігання такого транспортного засобу та пред'явлення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення з відміткою про дозвіл його отримати уповноваженої особи Державтоінспекції.
		П.3.4.3. Угоди передбачено, що утримання працівників Підприємства, що забезпечують збереження затриманих і доставлених транспортних засобів, здійснюється за рахунок коштів, що надходять як плата від фізичних та юридичних осіб за тимчасове зберігання транспортних засобів.
		П.4.1 Угоди передбачено, що за зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках чи стоянках Підприємство справляє плату із власника (співвласника) затриманого транспортного засобу або уповноваженої ним особи у встановленому Підприємством розмірі на підставі затверджених тарифів. Інших суб'єктів господарювання, які б надавали аналогічні послуги немає.
		Отже, на підставі викладеного, Відповідач зробив висновок, що з червня 2013р. і на час винесення Рішення №247 Підприємство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках в географічних межах Львівської області з часткою 100%.
		 
		Проте суд зазначає, що текст п.4 Угоди в оскаржуваному Рішенні №247 (а.с.17) викладено невірно, а саме, - п.4 Угоди не містить положення: «Інших суб'єктів господарювання, які б надавали аналогічні послуги».  
		Будь-яких інших доводів чи доказів в обгрунтування зайняття Позивачем монопольного становища на ринку зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках в географічних межах Львівської області з часткою 100% матеріали справи, як і оскаржуване Рішення №247, не містять.
		Крім цього, як зазначає сам Відповідач в оскаржуваному Рішенні №247, пунктом 2.2 Угоди передбачено, що Підприємство здійснює тимчасове зберігання затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках за адресою: м.Львів, вул.Конюшинна,15: м.Новояворівськ, вул.Зелена,3; с.Солонка Пустомитівського району; с.Великосілки Кам'янка-Бузького району.
		Відтак, з наведеного вбачається, що згідно укладеної Угоди Позивач здійснює зберігання транспортних засобів лише в 4-х населених пунктах Львівської області, а не по всій Львівській області, як зазначає Відповідач.
		Відповідно до п.32 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями), у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.
		Згідно п.23 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями), АМК у справах можуть проводитися такі дії:  дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі.
		Як зазначено у п.11 «Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку», затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. N49-р, для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації: 
		статистична інформація (дані) - офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів; 
		адміністративні дані - дані, отримані на підставі спостережень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції. 
		Крім того, також можуть бути використані: 
		дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку - сукупність відповідей респондентів на певне коло питань, зокрема щодо думки покупців про асортимент і якість товарів, оцінки намірів та мотивів поведінки покупців, їх уподобань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та їх взаємозамінності, характеристики використання товару; 
		дані панельних обстежень споживачів - інформація щодо думки і поведінки споживачів, отримана на прикладі постійних сукупностей (панелей) споживачів, які є репрезентативною моделлю загальної сукупності споживачів; 
		дані, що свідчать про виробничі плани підприємців учасників ринку, зокрема дані, опубліковані в засобах масової інформації; 
		дані відомчих та незалежних дослідницьких та інформаційних центрів про стан, структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих виробників та покупців; 
		опитування експертів (спеціалістів у відповідній галузі) щодо оцінки рівня збалансованості ринку (попиту і пропозиції) та пріоритетів покупців щодо споживчих якостей товару за обраними критеріями взаємозамінності товарів при формуванні товарних груп; 
		відомості про діяльність суб'єктів господарювання, які отримані органами Антимонопольного комітету, іншими державними органами за поточний та попередні роки. 
		В оскаржуваному ж Рішенні №247 Відповідач не навів жодних (окрім дописання неіснуючого положення у п.4.1 Угоди) доводів чи доказів в обгрунтування того, що Позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках в географічних межах Львівської області з часткою 100%, в тому числі відсутні будь-які доводи чи докази щодо проведення досліджень, призначення експертиз, визначення підстав.
		З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що доводи оскаржуваного Рішення №247 щодо того, що Позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках в географічних межах Львівської області з часткою 100% Відповідачем жодним чином не обґрунтовані та не доведені, та є безпідставними.
		 
		I          Рішенням №247 адміністративною колегією Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено також наступне:
		Підприємство створене відповідно до наказу МВС України від 30.08.2008р. №470 та діє відповідно до статуту Підприємства, зареєстрованого державним реєстратором 15.12.2008р. за №14151050002012581 (м.Львів, вул.Кривоноса, 1). Засновником Підприємства є держава в особі МВС України (надалі - Орган управління майном). Підприємство самостійно планує свою діяльність за погодженням з Органом управління майном.
		Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків. Підприємство здійснює свою діяльність на госпрозрахунковій основі.
		Підприємство створене з метою задоволення потреб фізичних і юридичних осіб у додаткових платних послугах, отримання прибутку та залучення коштів на підтримку належного рівня матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ.
		Основними напрямками діяльності Підприємства є:
		-          здійснення поліграфічної та видавничої діяльності;
		-          виготовлення бланків (документів) суворої звітності (обліку) та цінних паперів;
		-          надання послуг з охорони громадян, державної, колективної та приватної власності та інше.          
		          Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності Підприємства є прибуток (дохід). Розподіл і використання прибутку Підприємства здійснюється за погодженням з Органом управління майном.
		Відповідно до пункту 6.3. статуту, Підприємство перераховує в обсязі 30% грошових коштів (що надійшли на його рахунок) на встановлений рахунок міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням податку на додану вартість, 70% коштів, використовується на власні потреби та на підтримку належного рівня матеріально-технічного забезпечення органів і підрозділів ГУМВС в Львівській області.
		На виконання вимог постанови КМУ України від 17.12.2008р. №1102 «Про затвердження порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках», п.2 протоколу №30 розширеного засідання колегії МВС України від 19.10.2012р. та відповідно до укладеної Угоди, підприємство видало наказ від 05.06.2013р. №24 про внесення зміни до штатного розпису та передбачити в ньому з 10.06.2013р. відділ по візуальному нагляду за фізичною цілісністю тимчасово затриманих транспортних засобів у кількості 7 чоловік. Вказаним наказом затверджено тарифи оплати послуг Підприємства по збереженню на спецмайданчиках тимчасово затриманих транспортних засобів.
		 
		Перелік послугКількість дібВартість грн./доба для фізичних та юридичних осібВартість грн./доба для пільгової категорії населенняЛегковий автомобіль1-3 доби150.0075.00Легковий автомобільВід 3-х діб до 3070.0035.00Легковий автомобільБільше 30 діб20.0010.00Грузовий автомобіль1-3 доби300.00150.00Грузовий автомобільВід 3-х діб до 30100.0050.00Грузовий автомобільБільше ЗО діб50.0025.00Мототранспорт1-3 доби100.0050.00МототранспортВід 3-х до 3020.0010.00МототранспортБільше 30 діб10.005.00
		З наведеного Відповідач зробив висновок, що Підприємство встановило різні розміри за надання послуг для різних категорій транспортних засобів, що є необгрунтованим та призводить до ущемлення інтересів споживачів. Такі дії Підприємства, як зазначено в Рішенні №247, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		 
		Проте, з даного приводу суд зазначає наступне.
		1.          Відповідач в оскаржуваному Рішенні №247 в порушення п.32 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями) не наводить жодного нормативного обгрунтування вчинення Позивачем порушення, в тому числі і не зазначає жодного нормативного акту, порушення якого допустив би Позивач, і яке могло б трактуватись як порушення, передбачене п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
		Необгрунтоване встановлення різних цін для різних категорій транспортних засобів Відповідач нормативно обґрунтовує лише в п.5 доповнень до відзиву на позовну заяву (вх.№4998/14 від 05.02.2014р.), а саме - посилається на порушення Позивачем «Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 02.03.2010р. N258 (далі - Порядок №258).
		Проте,   згідно п.1 зазначеного Порядку №258, цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів (далі - послуги).
		Відтак, з врахуванням вищенаведених обґрунтувань, «Порядок формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 02.03.2010р. N258 не може застосовуватись при регулюванні послуг, що надає Позивач згідно Угоди, оскільки, як зазначено вище, Позивачем надаються відповідно до Угоди послуги не з паркування, а зі зберігання транспортних засобів.
		Додаткове обгрунтування зазначених доводів викладене нижче на сторінках 17-18  рішення суду (п.4). 
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-4 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		2.          Відповідно до ч.ч.1,2 ст.977 ЦК України, якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним; за договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.
		Згідно ч.1 ст.946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. 
		Відповідно до ч.1 ст.947 ЦК України, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
		Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про ціни і ціноутворення», суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про ціни і ціноутворення», Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів).
		Наказ МВС України від 05.10.2007р. №369/1105/336 «Про затвердження Розмірів плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння» втратив чинність на підставі Наказу МВС України №364/497/506 від 25.04.2012р. 
		Враховуючи вищенаведене, при відсутності затверджених органом державної влади цін на зберігання автотранспортних засобів, Позивач мав право самостійно встановлювати ціни на свої послуги.
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-3 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		3.          Відповідно до ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів», при проектуванні автостоянок необхідно виходити з таких нормативних параметрів: розміри одного машино-місця на автостоянках зберігання середніх автомобілів (з врахуванням мінімально припустимих зазорів безпеки 0,5 м) - 2,5 х 5,3 м. Для тимчасових автостоянок допускаються розміри стоянки 2,3 х 5,0 м. Зазори безпеки пускається збільшувати до 0,7 м; мінімальна ширина проїздів: із двобічним рухом - 6 м, з однобічним рухом - 3,5 м; радіуси заокруглення бортового каменю - не менше ніж 6 м.
		При розрахунку кількості мотоциклів, які можуть бути розставлені на стоянках, приймаються такі габарити машино-місця: мотоцикл з коляскою - 2,4x1,7 м, мотоцикл-одинак - 2,4x0,8 м, відстань між мотоциклами - не менше ніж 0,5 м.
		Крім цього, стосовно Державних будівельних норм «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» суд зазначає, що вони застосовуються незалежно від того, хто виступає власником землі, на якій знаходиться автостоянка. Відтак, неможливо встановити економічно обґрунтований однаковий тариф для всіх видів транспортних засобів.
		Згідно ВНТП-СГіП-46-16.96 «Підприємства автомобільного транспорту і автотранспортні підприємства АПК України», габарити машино-місця вантажного автомобіля І категорії становлять (з врахуванням мінімально припустимих зазорів безпеки 3.5 м) 6,8x2,6 м, для вантажного автомобіля IV категорії становлять (з врахуванням мінімально припустимих зазорів безпеки 0,7 м) більше 12,7x3,5 м.
		Так само, в залежності від типу автомобіля, зростає ширина внутрішнього проїзду на стоянках і на постах технічного обслуговування, габарити наближення рухомого складу один до одного та до будівельних конструкцій, ширина внутрішнього проїзду при заїзді та виїзді, норми обладнання та споруд для огляду автомобілів (Додаток Є ДБН В.2.3-15:2007), в залежності від класу та габаритів транспортного засобу збільшуються мінімальні норми інженерного забезпечення (п.4 ВНТП-СГіП-46-16.96), норми пожежної безпеки (п. 9 ВНТП-СГіП-46-16.96), норми охорони навколишнього середовища (п. 10 ВНТП-СГіП-46- 16.96).
		Враховуючи вищенаведене, для різних видів транспортних засобів буде різна собівартість, оскільки такі потребують різної площі для розміщення, і тому встановлення різних тарифів для різних категорій транспортних засобів є специфікою зберігання автотранспорту.
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-3 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		4.          Щодо посилання Позивача та Відповідача у п.4 доповнень до відзиву на позовну заяву (вх.№4998/14 від 05.02.2014р.) на ст.266 Податкового кодексу України суд зазначає, що дана стаття регулює «Збір за місця для паркування транспортних засобів». 
		Проте, відповідно до предмету та п.п.2.2, 2.4 укладеної 01.02.2013р. між Управління ДАІ ГУМВС України у Л/о та Позивачем Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин (по тексту - Угода), Позивач здійснює зберігання, а не паркування, транспортних засобів, за що і справляє плату у відповідності до п.4.1 Угоди (саме за зберігання).
		Паркуванням ж, відповідно до п.4 «Правил паркування транспортних засобів», затверджених постановою КМУ від 03.12.2009р. N1342, є розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування.
		Згідно п.п.1, 2 «Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 02.03.2010р. N258, послуги з паркування -  господарська діяльність, спрямована на використання майданчиків для паркування за їх призначенням, а також санітарного очищення, збереження та облаштування майданчиків відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», майданчики для паркування транспортних засобів є частиною вуличної мережі.
		Крім того, поняття «паркування» та «зберігання» є різними (не входять до змісту одне одного) і в розумінні ч.2 ст.52-1 Закону України «Про дорожній рух», якою, в тому числі, і визначено повноваження МВС щодо затримання і доставлення транспортних засобів на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, яке і є предметом укладеної між Позивачем та Управлінням ДАІ Угоди.
		При цьому, згідно п.3 «Правил паркування транспортних засобів», затверджених Постановою КМУ від 03.12.2009р. N1342, ці Правила не регулюють питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996р. N115.          Відтак, організацію та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів регламентують «Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджені Постановою КМУ від 22.01.1996р. N115 (далі - Правила зберігання транспортних засобів), як про це зазначено у п.1 цих Правил. 
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-4 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		 
		II.          Крім того, Рішенням №247 адміністративною колегією Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено:
		Аналіз калькуляцій платних послуг показав, що вартість послуг включає наступні витрати: заробітна плата (вартість роботи оператора); нарахування на заробітну плату: матеріальні витрати; накладні витрати в розмірі 50% до оплати праці операторів; інші операційні витрати у розмірі 24.22% від собівартості послуги; прибуток у розмірі 30% та ПДВ.
		 
		ПослугаВартість роботи оператораНарах на з/пл.Матеріальні витратиНакладні витратиСобівар тістьІнші операц витратиПрибу ток 30%ПДВВартість послугиЛегковий автомоб         1-3 доби40.4515.231.5020.2277.4018.7528.8525.00150.0З діб-ЗО18.827.090.809.4136.128.7513.4611.6770.0Більше 305.071.910.802.5410.322.503.853.3320.0Грузовий автомоб         1-3 доби81.6930.771.5040.85154.8137.5057.6950.00300.03 діб- 3027.0710.200.8013.5451.6012.5019.2316.67100.0Більше 3013.325.020.806.6625.806.259.628.3350.00Мототр.         1 -3 доби26.7010.051.5013.3551.6012.5019.2316.67100.03 діб -305.071.910.802.5410.322.503.8522.3320.00Більше 302.320.880.801.165.161.251.921.6710.00Таке врахування витрат як «інші операційні витрати» до вартості послуги, згідно доводів Відповідача, є необгрунтованим та призводить до збільшення витрат споживачів і є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п.1 ч.2 ст.13 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		 
		З даного приводу суд зазначає наступне.
		1.          Відповідач в оскаржуваному Рішенні №247 в порушення п.32 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями) не наводить жодного нормативного обгрунтування вчинення Позивачем порушення, в тому числі врахування «інших операційних витрат», як і не зазначає жодного нормативного акту, порушення якого допустив би Позивач, і яке могло б трактуватись як порушення, передбачене п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». 
		В доведення необгрунтуваного включення Позивачем до витрат «інших операційних витрат» у відзиві на позовну заяву (а.с.35) та у пунктах 1, 2 доповнень до відзиву на позовну заяву (вх.№4998/14 від 05.02.2014р.) Відповідач посилається на порушення Позивачем «Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 02.03.2010р. N258 (далі - Порядок №258).
		Проте,   згідно п.1 зазначеного Порядку №258, цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів (далі - послуги).
		Відтак, з врахуванням вищенаведених обґрунтувань, «Порядок формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 02.03.2010р. N258 не може застосовуватись при регулюванні послуг, що надає Позивач згідно Угоди, оскільки, як зазначено вище, Позивачем надаються відповідно до Угоди послуги не з паркування, а зі зберігання транспортних засобів.
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-4 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		2.          При цьому, згідно п.3 «Правил паркування транспортних засобів», затверджених постановою КМУ від 03.12.2009р. N1342, ці Правила не регулюють питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996р. N115.
		Відповідно до п.1 «Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджених Постановою КМУ від 22.01.1996р. N115 (далі - Правила №115), ці Правила регламентують організацію та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів.
		Згідно п.15 Правил №115, плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства. 
		Попри обгрунтування правомірності встановлення Позивачем тарифів суд зазначає, що як в оскаржуваному Рішенні №247, так і протягом розгляду справи Відповідачем жодним чином не доведено вчинення Позивачем порушення будь-якого нормативно-правового акту при включенні у витрати «інших операційних витрат». 
		В Калькуляції платних послуг Позивача по збереженню на спецмайданчиках тимчасово затриманих транспортних засобів, в графі 5 «Собівартість» зазначено власне виробничу собівартість, як суму витрат з оплати праці, матеріальних в витрат і накладних витрат.
		Виробнича собівартість не є остаточно розрахованою собівартістю, а лише складовою частиною повної планової собівартості, куди крім виробничої собівартості входять також адміністративні витрати.
		Таким чином, твердження Відповідача про те, що Позивач необгрунтовано включив додаткові витрати до вартості послуг є необґрунтованим та не доведеним, адже Відповідачем не спростовано, що до повної собівартості послуги включаються також і додаткові, окрім виробничих, витрати, зокрема гарантійні та компенсаційні виплати і внески на соціальні заходи. Загалом же, якби ціна товару чи послуги визначалася виключно на основі виробничої собівартості, без урахування інших витрат, жоден господарюючий суб'єкт, незалежно від виду діяльності і частки на ринку, не був би прибутковим, оскільки всі суб'єкти підприємництва несуть, окрім виробничих, і інші витрати.
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-3 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		3.          Суд також зазначає, що з врахуванням доводів, зазначених вище на сторінках 11-12 рішення суду за пунктом 2, беручи до уваги положення ч.1 ст.946, ч.1 ст.947, ч.ч.1,2 ст.977 ЦК України, ч.1 ст.10, п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» та те, що Наказ МВС України від 05.10.2007р. №369/1105/336 «Про затвердження Розмірів плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння» втратив чинність на підставі Наказу МВС України №364/497/506 від 25.04.2012р.
		Враховуючи вищенаведене, при відсутності затверджених органом державної влади цін на зберігання автотранспортних засобів, Позивач мав право самостійно встановлювати та визначати ціни на свої послуги, в тому числі з врахуванням «інших операційних витрат».
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-3 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		4.          З приводу застосування самостійно встановлених цін, то згідно ст.189 ГК України, суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Відповідно до ст.190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Державні регульовані ціни на тимчасове зберігання транспортних засобів встановлено спільним Наказом МВС України, Міністерства економічного розвитку, Міністерства фінансів №967/1218/869 від 10.10.2013р. (до моменту проведення Відповідачем перевірки та винесення оскаржуваного Рішення №247 від 27.09.2013р.). До цього часу на підставі ст.190 ГК України Позивач мав право встановлювати ціни на свої послуги самостійно.
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-3 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		5.          Крім того, згідно ст.138 Податкового кодексу України, «Склад витрат та порядок їх визнання», витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, п.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу та інших, зазначених у ст.138 Податкового кодексу України витрат.
		Щодо доводів Відповідача, зазначених у п.3 доповнень до відзиву на позовну заяву (вх.№4998/14 від 05.02.2014р.), про здійснення Позивачем відрахування на користь МВС України в обсязі 30% грошових коштів (включені у статтю «інші операційні витрати»), що надійшли на його рахунок, суд зазначає, що дані доводи жодним чином не підтверджені, не досліджені та не доведені Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247.
		Так, в оскаржуваному Рішенні №247 Відповідачем зазначено про неправомірне включення Позивачем «інших операційних витрат», проте, Відповідач не наводить жодного нормативного акту, який би при цьому порушував Позивач, що є порушенням п.32 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями). 
		Відповідачем в оскаржуваному Рішенні №247 лише наведено зміст пояснення Позивача, згідно якого, «інші операційні витрати» включають витрати, пов'язані з виконанням п.6.3 Статуту Позивача.
		Проте, відповідно до п.1.2 Статуту Позивача, затвердженого 30.08.2008р. та зареєстрованого 15.12.2008р. за №14151050002012581, засновником Підприємства Позивача є держава в особі Міністерства внутрішніх справ України (орган управління). Пунктом 6.3 Статуту Позивача передбачено, що Підприємство перераховує в обсязі 30% грошових коштів (що надійшли на його рахунок) на встановлений рахунок Міністерства внутрішніх справ України ((Органа управління майном), з урахуванням податку на додану вартість, 70% коштів використовується на власні потреби та на підтримку належного рівня матеріально-технічного забезпечення органів і підрозділів ГУМВС в Львівській області.
		Відповідач у п.3 доповнення до відзиву (вх.№4998/14 від 05.02.2014р.) зазначає про порушення Позивачем у зв'язку з цим п.138.10.6 ст.138 Податкового кодексу України, який встановлює обмеження для перерахування коштів в розмірі 4 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.
		Суд зазначає, що п.6.3 Статуту не тільки не визначає розміру  витрати, які використовуються на підтримку належного рівня матеріально-технічного забезпечення органів і підрозділів ГУМВС в Львівській області, але і не зазначає, що такі кошти перераховуються ГУМВС в Львівській області, а говориться лише про можливе використання частини коштів з 70% для такої підтримки. 30% ж коштів перераховуються засновнику, що не є порушенням вимог законодавства.
		При цьому суд зазначає, що Відповідачем жодним чином не досліджено в оскаржуваному Рішенні №247, а Позивачем не доведено, що «інші операційні витрати» складають саме 30% грошових коштів, які отримує Позивач.           Зазначена позиція Відповідача спростовується також даними Калькуляції платних послуг по зберіганню автотранспорту, де «інші операційні витрати» складають менше 30% грошових коштів та тим, що згідно п.2.3 Статуту Позивача, він здійснює інші, окрім дослідженого Позивачем, види діяльності.
		Крім цього, відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, а не тільки згідно зазначеного Відповідачем у доповненнях до відзиву п.138.10.6.
		Додатково з даного приводу суд також зазначає, що до прийняття Податкового кодексу України був чинний Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. Відповідно до пункту 5.2.2 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п.7.11 ст.7 цього Закону. В п.7.11 ст.7 Закону до неприбуткових організацій зараховано органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створеними ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.
		Таким чином, норма, згідно якої кошти добровільно перераховані неприбутковим організаціям вважалися валовими витратами з'явилася ще з 1994р., отже на момент прийняття Статуту Позивача така вже існувала.
		Відтак, Позивач, перераховуючи добровільно кошти на рахунок органу державної влади і потім відносячи такі витрати до складу планованих витрат з операційної діяльності, діяв у чіткій відповідності до законодавства і не порушив вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», а отже твердження Відповідача є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними.
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №247, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, вкладені в Рішенні №247, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. 
		Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.п.1-4 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.
		 
		Додатково щодо необґрунтованості та недоведеності доводів оскаржуваного Рішення №247 суд зазначає наступне.
		Як зазначено у п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (із змінами та доповненнями станом на час розгляду справи по суті) (далі - Постанова №15), підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав.
		Відповідно до ст.29 ГК України, зловживанням монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання; встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів; встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
		Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена в абз.1 п.16 Постанови №15, що наведений у ст.29 ГК України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним; згідно з приписом частини першої ст.41 ГК України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів; до таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції", який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (ч.1 ст.13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті).          Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
		Проте, частиною 2 ст.13 Закону України Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що визначається зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, в тому числі: 
		1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 
		2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
		Суд зазначає, і аналогічна позиція відображена у п.10 Постанови №15, що Закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів; водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.          
		Проте суд зазначає, і аналогічна позиція викладена в абз.2 п.16 Постанови №15, що у застосуванні відповідної статті Закону України "Про захист економічної конкуренції" господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.
		Так, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення, в оскаржуваному Рішенні №247 Відповідач, як на підставу притягнення Позивача до відповідальності, посилається на п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
		Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Згідно п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Суд зазначає, що обов'язковою умовою (з врахуванням диспозицій ч.1, п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції») порушень вимог цих статтей є неможливість вчинення порушення за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Відповідачем ж як в оскаржуваному Рішенні №247, так і протягом розгляду справи в суді, не доведено в установлений законом спосіб, не встановлено та не обгрунтовано, що за умови існування значної конкуренції на ринку, дії Позивача по встановленню різних розмірів за надання послуг для різних категорій транспортних засобів та врахування витрат як «інші операційні витрати» були б неможливими. В тому числі Відповідачем не встановлено, не обгрунтовано та не доведено в оскаржуваному Рішенні №247 підстави та причини, через які Позивачу було б неможливо встановлювати різні розміри за надання послуг для різних категорій транспортних засобів та враховувати витрати як «інші операційні витрати» за умови існування значної конкуренції на ринку.
		При цьому суд зазначає, що сам лише факт порушення Позивачем не може свідчити та доводити того, що таке порушення було б неможливим за умови існування значної, чи будь-якої, конкуренції на ринку.  
		Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем як в оскаржуваному Рішенні №247, так і протягом розгляду справи в суді, не встановлено, не обгрунтовано та не доведено в установлений законом спосіб, що зазначені ним порушення Позивача були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку, а відтак, не доведено факт вчинення Позивачем порушення, - зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, - передбаченого ч.1, п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що є самостійною підставою, в розумінні п.2 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для визнання недійсним та скасування Рішення №247. 
		Крім цього суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.10 ПП ВГСУ №15, що за п.1 ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції",  встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Проте, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення, встановлення різних розмірів за надання послуг для різних категорій транспортних засобів та врахування витрат як «інші операційні витрати» повністю відповідає вимогам законодавства.
		                    
		Додатково суд зазначає, що статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до п.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
		Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
		неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; 
		недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; 
		невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; 
		порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		Відповідно до п.32 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями), у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.
		В оскаржуваному Рішенні №247 Відповідач не навів жодного посилання на законодавство, яке порушив Позивач, і яке трактує Відповідач як порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 
		 
		Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Відповідачем допущено, в тому числі при винесенні оскаржуваного Рішення №247: 1) невірне застосування норм матеріального права; 2) неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи; 3)не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; 3) здійснено і невірний, передчасний, необґрунтований та недоведений висновок щодо зайняття Позивачем монопольного (домінуючого) становища не ринку на території Львівської області; 4) здійснено і невірний, передчасний, необґрунтований та недоведений висновок про зловживання Позивачем монопольним (домінуючим) становищем не ринку; 5) висновки, які зроблені у Рішенні №247, не відповідають обставинам справи.
		За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
		При цьому суд також зазначає, що з врахуванням відсутності допущеного порушення, приймаючи до уваги положення ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відсутні підстави і до накладення та стягнення з Позивача зазначеного в Рішенні №247 штрафу.
		 
		Відповідно  до  вимог  ст.4.-7  Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
		Принцип об'єктивної  істини,  тобто  відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України,  згідно  з  якою господарський  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,  повному і об'єктивному  розгляді  в судовому  процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  керуючись законом.
		05.02.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 11.02.2014р.
		Відповідно частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір покладається на Відповідача.
		Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -  
		   
		ВИРІШИВ:
		 
		1.          Позов задоволити повністю.
		2.          Скасувати рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №247 від 27.09.2013р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (справа №3-02-211/2013).
		3.          Стягнути з Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (79005, м.Львів, вул..І.Франка, 61, ідентифікаційний код 20812013) на користь Державного підприємства МВС України "Львів-Інформ-Ресурси" (79008, м.Львів, вул.Кривоноса, 1, ідентифікаційний код 30162010) 1147,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
		 
		          Наказ видати відповідно після набрання рішенням законної сили.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
		         Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
		 
		 
		Суддя                                                                                                     Фартушок Т.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...