Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р
А Ї Н И
5 березня 2009 року
м. Ужгород
Колегія суддів
судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у
складі:
головуючої - судді Кожух О.А.
суддів - Панька В.Ф., Чужі Ю.Г.
при секретарі - Янкович
К.І.
з участю: апелянта
ОСОБА_1.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за
апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1. на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 8 липня 2008 року по
справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, -
в с т а н о в и л
а :
У травні 2008 року
ОСОБА_2. звернулась до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що мала
намір купити у відповідача будинок в АДРЕСА_1, і 2 квітня 2008 року між
ними було укладено попередній договір,
за яким на підтвердження своїх зобов'язань позивачка передала відповідачці
завдаток в сумі 53 000 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ
становило 267650 гривень. Проте відповідач у визначений в попередньому договорі
день - 2 травня 2008 року - в нотаріальну контору для укладення основного
договору не з'явилась та не повідомила про причини неявки, а також відповідач
не виконала ряд взятих на себе за умовами попереднього договору зобов'язань.
Через невиконання відповідачкою умов Попереднього договору, посилаючись на ст.
ст. 571 ч. 1, 611, 16, 23 ЦК України, п. 11 Попереднього договору, позивач
просила стягнути з відповідача на свою користь: 535300 грн. - сплачений
завдаток і суму в розмірі завдатку; 50000 грн. на відшкодування заподіяної їй
моральної шкоди; а також: 29265 грн. витрат на правову допомогу; 51 грн.
сплаченого судового збору та 30 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне
забезпечення розгляду справи.
Рішенням Ужгородського
міськрайонного суду від 8 липня 2008 року позов задоволено частково - стягнуто
з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2.: 535300 грн. сплаченого завдатку і суму в
розмірі завдатку; 5000 грн. у відшкодування спричиненої моральної шкоди; 29265 грн. витрат на правову допомогу; 51
грн. сплаченого судового збору та 30 грн. сплачених витрат на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній
скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити
нове рішення, яким відмовити у позові, вказуючи, зокрема, що дату підписання
основного договору було змінено з ініціативи самої позивачки.
Позивачем подано
заперечення на апеляційну скаргу, у якій вона просить рішення суду залишити
без змін.
В судовому
засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.
Вважає, що позивачка повинна виконати умови Попереднього договору та купити у
відповідачки будинок.
_______________________________________________________________________________________________________
Справа № 22 - 206/09 Номер рядка статистичного
звіту: 20
Головуючий в першій інстанції: Монич О.В.
Доповідач:
Кожух О.А.
Позивач та її представник, будучи належним чином повідомленими про час і місце
розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Апеляційним судом, відповідно
до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, справу розглянуто у їх відсутності.
Судова колегія,
заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1., дослідивши матеріали справи,
обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.
10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених
вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі,
кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на
припущеннях, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,
а обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Як вбачається з
матеріалів справи, 2 квітня 2008 року між ОСОБА_1 - продавець, та ОСОБА_2-
покупець, було укладено Попередній договір, відповідно до якого сторони
зобов'язались в строк до 17 години 2 травня 2008 року укласти договір
купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, наданої для будівництва
та обслуговування будинку, площею 0,0770 га. що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.7). В забезпечення виконання
своїх обов'язків ОСОБА_2. видала ОСОБА_1. забезпечувальний платіж в розмірі
267 тисяч 650 гривень, що на день підписання Попереднього договору
еквівалентний 53 000 доларів США за офіційним курсом НБУ (п. 4 Попереднього
договору). Цим же пунктом було передбачено повернення забезпечувального платежу
покупцю в сумі не нижчій за зазначений еквівалент, в день підписання основного
договору. Проте, в порушення цього положення, як ствердила сама відповідач,
частину коштів, отриманих від позивача, було витрачено на придбання
автомобіля, а також відповідачем не було виконано ще ряд умов Попереднього
договору. Зокрема, продавець зобов'язувалась до 2 травня 2008 року знятись з
реєстраційного обліку, звільнити будинок від речей (п. 2.6 Попереднього договору),
що зроблено не було. Натомість, вже після підписання Попереднього договору, 10
квітня 2008 року, у будинку було зареєстровано ОСОБА_3 (а.с.11). ОСОБА_3. та
ОСОБА_1. були зняті з реєстрації 15.05.2008 (а.с. 34, 35) - тобто після
визначеної у Попередньому договорі дати.
Проте судова
колегія не погоджується із сумою, присудженою до стягнення, з наступних
підстав.
Пунктом 5
Попереднього договору визначено, що вказаний забезпечувальний платіж не є одним
з видів забезпечення виконання зобов'язань, які передбачено ст. 546 ЦК України.
Відповідно до ст.
546 ЦК України, виконання зобов'язань може забезпечуватись, в тому числі, завдатком.
У позовній заяві позивач вказувала, що на підтвердження своїх зобов'язань перед
відповідачкою дала їй завдаток у розмірі 53000 доларів США, і просила стягнути
з відповідачки суму завдатку та додатково суму у розмірі завдатку у гривневому
еквіваленті, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 571 ЦК України, і саме з цих
підстав судом першої інстанції було стягнуто з відповідачки подвійну суму
завдатку. Пунктом 11 Попереднього договору визначено наслідки невиконання умов
Попереднього договору, що, фактично, є наслідками, передбаченими ч. 1 ст. 571
ЦК України. Так, за змістом ст. 570 ЦК України, завдатком є, зокрема, грошова
сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за
договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника
платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Як вказувалось вище, сторони у
самому Попередньому договорі визначили, що сплачений покупцем забезпечувальний
платіж не є завдатком (п. 5), і він підлягає поверненню в день підписання
основного договору (п.4), а тому положення ч. 1 ст. 571 ЦК України у даному
випадку застосовані бути не можуть. Не було завдано позивачу і збитків в
розумінні ст. 22 ЦК України. За встановлених обставин судова колегія вважає, що
судом першої інстанції було невірно визначено правову природу правовідносин,
що склались між сторонами, та застосовано закон, який не підлягав
застосуванню. Сплачена ОСОБА_2. сума є авансом, а тому стягненню з відповідача
підлягає сума в тому розмірі, в якому була нею отримана.
Як встановлено по
справі - визнано відповідачем, в тому числі і в суді апеляційної інстанції, та
підтверджено показаннями свідків, даними в суді першої інстанції - в забезпечення виконання своїх зобов'язань
позивачка передала відповідачці кошти в сумі 53000 доларів США, що становило
267 тисяч 650 гривень за офіційним курсом НБУ на день підписання Договору. Тому
судова колегія вважає, що до повернення позивачці підлягає сума, яка
еквівалентна 53000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день ухвалення
рішення у справі (7,70 грн. за 1 долар США, а.с. 104), що становить 408100 гривень.
Також судова
колегія не бере до уваги посилання позивача на ст. ст. 23, 611 ЦК України як на
підставу відшкодування їй моральної шкоди, оскільки ні законом, що регулює
забезпечення виконання зобов'язання, ні в угоді від 02.04.2008, не передбачено
відповідальність у вигляді моральної шкоди, тому такі вимоги позивача не
ґрунтуються на нормах матеріального права та договірних відносинах і
задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення
29265 грн. за надання правової допомоги судова колегія приходить до таких
висновків.
Між позивачем та
адвокатом 4 травня 2008 року було укладено договір про надання правової
допомоги та визначено гонорар, що становить 5 % від ціни позову - 29265 грн.
(а.с.12-13). 5 травня було укладено додаток до зазначеного договору, де
вказано, що адвокат підтверджує, що отримав від Клієнта гонорар в сумі 29265
грн. (а.с.15). Проте такий документ не може бути прийнятий судом як допустимий
доказ про отримання адвокатом відповідної суми коштів від клієнта, інших документів,
які свідчили б про те, що позивач сплатила кошти за одержану правову допомогу
у матеріалах справи немає, а тому вимога про стягнення з відповідача витрат на
правову допомогу також не підлягає задоволенню.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції
слід скасувати через невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне
застосування норм матеріального права (п.п.3,4 ст. 309 ЦПК України), та
ухвалити нове рішення, яким вимоги ОСОБА_2. задовольнити частково - стягнути з
відповідача одержану суму авансу.
Керуючись ст. 304,
п.2 ч.1 ст. 307, п.3,4 ч. 1 ст.309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК
України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу
ОСОБА_1- задовольнити частково.
Рішення Ужгородського
міськрайонного суду від 8 липня 2008 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2-
задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_2 408100 (чотириста
вісім тисяч сто) гривень сплаченого авансу.
В решті позовних
вимог - відмовити.
Рішення
апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може
бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання
законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду
України.
Головуюча Судді