Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14708/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  910/14708/13 19.02.14
		За позовомДержавного територіально-галузевого обєднання "Львівська залізниця"доАнтимонопольного комітету Українипровизнання недійсним та скасування рішення № 530-р від 26.06.2013    
		                                                                                Головуючий суддя  Блажівська О.Є.  
		                                                                                                        Суддя Босий В.П.
		                                                                                                        Суддя Чебикіна С.О.
		Представники:
		Від позивача: Жовтонецький В.М. за дов. № НЮ - 32 від 01.01.2014 р. до 31.12.2014 р.
		Від відповідача: Харченко С.В. за дов. 300-122/08-11545 від 25.11.2013 року до 25.11.2014 року.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення № 530-р від 26.06.2013 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року порушено провадження по справі № 910/14708/13, розгляд справи призначено на 11.09.2013 року.
		08.08.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
		11.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
		11.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи по справі.
		11.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі.
		11.09.2013 року представники позивача та відповідача у судове засідання з'явились.
		Представник-2  позивача надав усні пояснення щодо поданої заяви про забезпечення позову.
		Представник-3 відповідача проти заяви про забезпечення позову заперечив.
		Представник-3 позивача надав суду усні пояснення по справі.
		Представник-3 позивача надав суду усні пояснення щодо клопотання про витребування доказів.
		Представник-3 позивача проти клопотання про витребування доказів заперечив.
		Клопотання позивача про витребування доказів судом задоволено.
		Судом оголошено про перехід розгляду справи по суті.
		Представник-2 позивача надав суду усні пояснення по суті заявлених позовних вимог.
		Представник-2 відповідача надав усні пояснення по суті справи.
		Відповідно до ст. 77 ГПК України, судом оголошено перерву до 25.09.2013року.
		24.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи по справі.
		24.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
		25.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі.
		25.09.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
		25.09.2013 року представники позивача та відповідача у судове засідання з'явились.
		25.09.2013 року представник відповідача - 2 надав суду усні пояснення щодо відзиву на заяву про забезпечення позову.
		Представник позивача - 2 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи.
		Представник відповідача - 2 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи.
		Представник позивача -1 надав суду усні пояснення по суті справи .
		Представник відповідача - 1 надав усні пояснення по суті справи .
		Представник позивача - 3 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи.
		Представник відповідача - 1 надав усні пояснення по справі.
		Представник позивача - 3 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи.
		Представник відповідача - 1 надав усні пояснення по справі.
		Представник позивача - 3 у судовому засіданні надав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
		Клопотання про продовження строку розгляду справи судом задоволено.
		Розглянувши подане клопотання про продовження строку розгляду справи, суд вважає за необхідне продовжити строк вирішення спору на підставі ч.4 ст. 69 ГПК України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року строк розгляду справи продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 14.10.2013 року.
		14.10.2013 року розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва Джарти В.В., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відрядженні, справу № 910/14708/13 передано для розгляду судді Гумезі О.В.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року справу № 910/14708/13 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.10.2013 року.
		28.10.2013 року  розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва, справу № 910/14708/13 передано судді Блажівській О.Є.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 року справу № 910/14708/13 прийнято до провадження.
		14.10.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі.
		15.10.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
		30.10.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
		30.10.2013 року представники позивача та відповідача у судове засідання з'явились.
		Представник позивача - 3 у судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті справі.
		Представник відповідача - 1 надав суду усні пояснення з урахуванням письмових пояснень.
		Представник позивача - 2 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи.
		Представник відповідача - 1 надав суду усні пояснення по суті справи.
		Представник відповідача -2 надав суду усні пояснення по суті справи.
		Представник позивача -3 надав суду усні пояснення по суті справи.
		Відповідно до ст. 77 ГПК України, судом оголошено перерву до 04.12.2013 року.
		04.12.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи.
		04.12.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення.
		04.12.2013 року представник відповідача у судове засідання з'явився.
		Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
		Представник -1 відповідача надав суду усні пояснення по суті справи.
		Заслухавши пояснення відповідача суд приходить до висновку призначити колегіальний розгляд справи.
		Відповідно до статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відносить до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справ, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року суд призначив колегіальний розгляд справи № 910/14708/13.
		Розпорядженням від 04.12.2013 року заступника Голови господарського суду міста Києва Бойко Р.В. керуючись рішенням зборів суддів Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол №1 від 03.02.2011р.) та ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України, справу № 910/14708/13 передано для розгляду колегії суддів Блажівська О.Є. (головуючий), суддів Босий В.П., Чебикіна С.О.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2014 року справу № 910/14708/13 прийнято до колегіального розгляду, розгляд справи призначено на 20.01.2014 року.
		06.12.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		20.01.20114року через канцелярію Господарського суду від позивача надійшло клопотання Про призначення судово - економічної експертизи.
		20.01.2014 року представники позивача та відповідача у судове засідання з'явились. Представник позивача надав суду усні пояснення щодо клопотання про призначення судової експертизи.
		Представник 2 відповідача надав суду усні пояснення по справі, проти задоволенні клопотання про призначення судової експертизи заперечив.
		Судом оголошено про перехід розгляду справи по суті.
		Представник  позивача надав суду усні пояснення по суті позовних вимог.
		Представник 2 відповідача надав суду усні пояснення по суті справи.
		Клопотання про призначення судової експертизи буде розглянуто судом в наступному судовому засіданні.
		В судовому засіданні 20.01.2014 року судом оголошено перерву до 03.02.2014 року.
		03.02.2014 року розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному, справу № 910/14708/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Гумега О.В. (головуючий), суддів Босий В.П., Чебикіна С.О.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року справу № 910/14708/13 прийнято до провадження колегіально, розгляд справи призначено на 19.02.2014 року.
		17.02.2014 року розпорядженням  Голови Господарського суду міста Києва Князькова В..В., у зв'язку з виходом судді Блажівської О.Є. з лікарняного, справу № 910/14708/13  передано для розгляду колегії суддів у складі: Блажівська О.Є. (головуючий), суддів Босий В.П., Чебикіна С.О.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року справу № 910/14708/13 прийнято до провадження колегіально.
		19.02.2014 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло повідомлення.
		19.02.2014 року представники позивача та відповідача у судове засідання з'явились.
		Представник позивача надав суду усні пояснення по суті поданих через канцелярію Господарського суду міста Києва письмових пояснень, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. 
		Представник позивача просив розглянути заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та надав усні пояснення щодо даної заяви.
		Представник відповідача проти задоволення даної заяви заперечив.
		Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні з огляду на необґрунтованість, неналежну доведеність та безпідставність.
		Представник позивача просив розглянути клопотання про призначення судової експертизи та надав усні пояснення щодо зазначеного клопотання.
		Представник відповідача надав суду усні пояснення щодо даного клопотання, проти призначення судової експертизи заперечив.
		Суд, розглянувши клопотання позивача про призначення у даній справі судової експертизи, відмовив в його задоволенні з огляду на її недоцільність та безпідставність.
		Представник відповідача надав суду усні пояснення щодо розміру накладеного штрафу в рішенні АМК № 530-р від 26.06.2013 року, проти задоволення позову заперечив.
		Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи. 
		В судовому засіданні 19.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України. 
		Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд - 
		ВСТАНОВИВ:
		Антимонопольний комітет України, розглянувши матеріали справи № 243-26.13/69-12 про порушення Державним територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") законодавства про захист економічної конкуренції прийняв рішення від 26.06.2013 року № 530-р, яким визнано Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які воно обслуговує з 2007 року по перше півріччя 2013 року; визнано, що дії Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" щодо встановлення на економічно необґрунтованому рівні тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які обслуговуються ним, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів шляхом встановлення таких тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; за вказане порушення, накладено на Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" штраф у розмірі 50 000 000 гривень та зобов'язано Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" припинити зазначене порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Відповідно позовної заяви позивач вказує, що не допускав порушень законодавства про захист економічної конкуренції у спірний період часу, що зазначені в рішенні АМКУ № 530-р, обставини у справі № 243-26.13/69-12 та в рішенні № 530-р не доведені, та вважає, що штраф накладено безпідставно, розмір штрафу не справедливий, нерозумний і не відповідає загальними засадами цивільного законодавства, встановленим ст. 3 Цивільного кодексу України. 
		Зокрема, позивач вважає, що відповідачем в оспорюваному рішенні не доведено як факт того, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, так і факт зловживання позивачем таким становищем. Крім того, висновки відповідача викладені в оспорюваному рішенні щодо відсутності жодного конкурента на  ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, та відсутності у пасажирів права вибору у придбанні цієї послуги в іншого суб'єкта господарювання, на думку позивача, є недоведеними та не підтвердженими жодними доказами.
		Позивач в поясненнях від 29.10.2013 року також зазначає, що подання структурного підрозділу АМК України, зокрема Департаменту дослідження ринків від 13.02.2012 року № 136-08/7 не є підставою для початку розгляду органами АМК України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до ст. 36, 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
		Також позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не зібрав докази та не вивчив сферу обороту послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, яка надається пасажирам іншими залізницями на загальнодержавному ринку та не провів порівняльний аналіз калькуляцій вартості цієї послуги інших залізниць.
		Позивач також заперечує щодо розміру штрафу накладеного на нього оскаржуваним рішенням відповідача та вважає що він є надмірно великим та призведе до дестабілізації діяльності позивача, негативно вплине на Державну програму розвитку залізничного транспорту та належне виконання позивачем завдань з перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом.
		З огляду на вказане позивач вказує, що висновки Антимонопольного комітету України у зазначеному рішенні є такими, що не відповідають дійсним обставинам і є недоведеними, а відтак оскаржуване рішення прийнято неправомірно, що відповідно до приписів ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання його недійсним.
		Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог повністю та зазначає, що рішення Комітету від 26.06.2013 № 530-р прийняте з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а також з повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
		Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. 
		Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
		Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
		Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
		Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
		Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. 
		Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
		Як визначено у  ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища; 
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. 
		Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. 
		Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. 
		Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. 
		Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. 
		Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 
		1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 
		2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 
		3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 
		4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 
		5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 
		6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; 
		7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання. 
		Згідно ч. 3 ст. 13 вказаного Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. 
		Як визначено  статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено    розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5    (в редакції    Розпорядження Антимонопольного комітету № 84-р від 14.02.11 р.), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.
		Згідно зі Статутом ДТГО "Львівська залізниця", затвердженим наказом Міністерстза транспорту та зв'язку України від 03.05.2006 № 413, ДТГО "Львівська залізниця" створене згідно зі статтями 1, 4 Закону України "Про залізничний транспорт", засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України (надалі - Укрзалізниця).
		Відповідно до статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать лише до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.
		Відповідно до пункту 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 19 березня 1997 року за № 252 (надалі - Порядок), суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити, зокрема, видачу пасажирам за окрему плату комплектів постільної білизни у всіх вагонах пасажирських та швидких похздів (крім загальних вагонів). Пунктом 63 Порядку встановлено, що постільні речі у пасажирському вагоні (матрац, подушка, наволочка, ковдра, простирадло та рушник) видаються провідником вагона у разі сплати пасажиром за його власним бажанням у квиткових касах за користуванн такими речами.
		Для виявлення ознак монопольного становища відповідно до п. 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р, Антимонопольний комітет України проводить наступні дії: 
		- встановлює об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретний товар (продукцію, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; 
		- складає перелік товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; 
		- складає перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);         
		-    визначає товарні межі ринку;
		-    визначає територіальні (географічні) межі ринку; 
		- встановлює проміжок часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку;
		-    визначає часові межі ринку; 
		-    визначає обсяги товару, який обертається на ринку; 
		-    розраховує частки суб'єктів господарювання на ринку; 
		- складає перелік продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; 
		- визначає бар'єри вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. 
		   Відповідно до п. 5.1 Методики, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; 
		подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;  наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);  відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи. 
		Відповідно п. 5.2 Методики, при проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані.
		Згідно п. 6.1. Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції. 
		Коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі. (пункт 6.2 Методики).
		Згідно п. 7.1 Методики,  часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.
		Статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції-" та пунктом 1.3 Методики визначено, що товаром є будь-який предмет господарського обороту, в т. ч. продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права; товарним ринком є сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.
		Рішення АМК України від 26.06.2013 року № 530-р встановлено, що кожна залізниця має пасажирські вагони, які формуються нею в поїзди, які вона обслуговує, зокрема згідно з Порядком забезпечує комплектами постільної білизни. У цих вагонах пасажирам за окрему плату надаються у користування комплекти постільної білизни лише тією залізницею, якою ці вагони сформовані в поїзд та укомплектовані й забезпечені постільними речами.
		Пасажир, що купив квиток на проїзд залізничним транспортом у вагоні пасажирського поїзду, не має вибору і може придбати за окрему плату в користування комплект постільної білизни та постільні речі лише у конкретної залізниці.
		Отже, послуга з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів нерозривно пов'язана з перевезенням пасажирів залізничним транспортом. Перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування пов'язане з використанням інфраструктури, що забезпечує рух залізничного транспорту загального користування. В даному випадку споживачами є пасажири, що купили квиток на проїзд залізничним транспортом у вагоні пасажирського поїзда
		Відповідно до оспорюваного рішення: об'єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є ДТГО "Львівська залізниця"; товаром щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище є послуга з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, що обслуговуються ДТГО "Львівська залізниця"; товарними межами досліджуваного ринку є послуга з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, що обслуговуються ДТГО "Львівська залізниця".
		Територіальними межами ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів є територія України в межах маршрутів, за якими здійснюється рух поїздів, які сформували вагони, що обслуговуються безпосередньо ДТГО "Львівська залізниця".
		Часовими межами ринку, відповідно до Методики, є час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються і становить, як правило, один рік.
		Враховуючи те, що протягом періоду з 2007 року по перше півріччя 2013 року сукупність товарно-грошових відносин між залізницею і споживачами на ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, в межах пасажирських вагонів, які формуються залізницею в поїзди в регіоні розташування її інфраструктури і які вона обслуговує, не зазнала істотних змін, часовими межами цього ринку прийнято період тривалістю 6 років - з 2007 по перше півріччя 2013 року.
		У зазначеному рішенні відповідачем встановлено, що бар'єрами для вступну нових потенційних конкурентів на ринок з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів є адміністративні бар'єри, оскільки відповідна послуга, як вже зазначалось, нерозривно пов'язана з перевезенням пасажирів залізничним транспортом, а перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування пов'язане з використанням інфраструктури, що забезпечує рух залізничного транспорту загального користування.
		Відповідно до статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать лише до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.
		В Україні жодний суб'єкт, крім залізниць України та залізничних підприємств у складі Укрзалізниці не може здійснювати діяльність на ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів. 
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.
		Враховуючи викладене, ДТГО "Львівська залізниця" на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, що обслуговуються ним, займає монопольне (домінуюче) становище, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.
		Разом з тим, позивач в позовній заяві та письмових поясненнях зазначає, що споживачі послуги мають можливість вибирати такі послуги між кількома продавцями, тобто альтернатива полягає у відмові від послуги, у зв'язку, зокрема, з дорогою вартістю такої послуги, оскільки аналогічна послуга на території України в межах маршрутів, за якими здійснюється рух поїздів, встановлена та надається іншими самостійними суб'єктами господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів залізничним  транспортом у визначених межах території України.
		Проте, твердження позивача про наявність конкуренції на визначеному ринку а, саме на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які воно обслуговує з 2007 року по перше півріччя 2013 року є необґрунтованим та безпідставним, оскільки, як зазначає відповідач в оскаржуваному рішенні, територіальними межами ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів є територія України в межах маршрутів, за якими здійснюється рух поїздів, які сформували вагони, що обслуговуються безпосередньо ДТГО «Львівська залізниця» і саме на зазначеному ринку ДТГО «Львівська залізниця» займає, монопольне (домінуюче) становище, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.
		При цьому, як  зазначає позивач в рішенні, ринки послуг з надання пасажирам у користування комплектів білизни (постільних речей) у вагонах поїздів є ринками зі сталою структурою. Вже десятки років ДТГО «Львівська залізниця» надає такі послуги у вагонах поїздів, що обслуговуються нею. Жоден суб'єкт господарювання, в межах відповідних ринків за весь цей період не вийшов на відповідний ринок та не надає такі послуги.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.
		За змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
		Відповідно до п. 15.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» за змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
		Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України які б підтверджували, що ДТГО «Львівська залізниця» зазнає значної конкуренції, позивач не зазначає та до матеріалів справи не додає.
		З огляду на зазначене, твердження позивача щодо недоведеності та необґрунтованості висновків відповідача в оскаржуваному рішення, що ДТГО "Львівська залізниця" займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які воно обслуговує, спростовуються вищевикладеним.
		Щодо тверджень позивача про відсутність в діях ДТГО "Львівська залізниця" під час надання, у досліджуваному періоді, послуг з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, порушень законодавства про захист економічної конкуренції, суд зазначає наступне.
		В оспорюваному рішенні відповідачем зазначено, що в ході проведеного дослідження встановлено, що тарифи на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів затверджувалися ДТГО "Львівська залізниця", зокрема, тарифи на послуги, що надаються пасажирам у поїздах залізниці, а саме надання пасажиру комплекту постільної білизни у поїздах, затверджені наказами від 28.02.2007 № 814/Н, від 03.11.2008 № 798/Н та від 01.06.2009 № 342/Н.
		Так, згідно з вищезазначеними наказами тарифи на відповідні послуги становили: починаючи з 28.02.2007: комплект постільних речей у купейних та плацкартних вагонах поїздів усіх категорій - 10,00 грн., комплект постільних речей у вагонах "СВ" поїздів усіх категорій - 15,00 грн.;
		починаючи з 03.11.2008: комплект постільних речей у купейних та плацкартних вагонах поїздів усіх категорій - 12,00 грн., комплект постільних речей у вагонах "СВ" поїздів усіх категорій - 18,00 грн.;
		починаючи з 01.06.2009: комплект постільних речей у купейних, плацкартних та м'яких вагонах поїздів усіх категорій - 14,00 грн., комплект постільних речей у вагонах "СВ" поїздів усіх категорій - 22,00 грн.
		ДТГО "Львівська залізниця" надані калькуляції з надання у користування комплекту постільної білизни в пасажирських поїздах Львівської залізниці.
		За результатами аналізу калькуляцій з надання у користування комплекту постільної білизни в пасажирських поїздах Львівської залізниці, відповідачем було встановлено, що тарифи на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів встановлено  ДТГО "Львівська залізниця" на економічно необґрунтованому рівні та такі дії позивача містять ознаки порушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів шляхом встановлення таких тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Виходячи з наведеного, з метою припинення дій, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на підставі частини першої статті 46 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Антимонопольний комітет України 18 квітня 2012 року надав ДТГО "Львівська залізниця" обов'язкові для розгляду рекомендації за № 18-рк, відповідно до яких залізниця мала переглянути тарифи на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів та привести її розмір до рівня, який існував би за умов значної конкуренції на ринку.
		Листом від 30.05.2012 № Н-10/1586 ДТГО "Львівська залізниця" повідомило АМК України про розгляд рекомендацій та про зниження вартості послуг залізниці при наданні пасажирам у користування комплектів постільних речей у купейних та плацкартних вагонах пасажирських поїздів та у вагонах "СВ" усіх категорій на 50 копійок, на підтвердження чого надано наказ залізниці від 22.05.2012 № 397/Н "Про затвердження тарифів на послуги, що надаються ДТГО "Львівська зачізниця", відповідно до якого тарифи на відповідні послуги починаючи з 25.05.2012 року становили комплект постільних речей у купейних та плацкартних вагонах поїздів усіх категорій - 14,50 грн., у вагонах "СВ"  - 24,50 грн. (відповідно до попереднього наказу залізниці від 30.08.2011 року № 916/Н вартість послуг становила 15 грн. та 25 грн. відповідно). Також позивачем були надані відповідні калькуляції вартості одного комплекту постільних речей, що надається пасажирам у поїздах формування залізниці.
		Зазначені дії позивача щодо виконання рекомендацій відповідача про перегляд тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів та приведення її розміру до рівня, який існував би за умов значної конкуренції на ринку, свідчать про погодження позивача з тим, що він займає монопольне (домінуюче) становище на зазначеному ринку послуг, що тарифи на дані послуги є необґрунтовано завищеними, та що в свою чергу свідчить про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів шляхом встановлення таких тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Проте, відповідач, дослідивши надані позивачем відповідні калькуляції вартості одного комплекту постільних речей, що надаються пасажирам у поїздах формування залізниці, встановив, що формування ДТГО "Львівська залізниця" вартості послуги з надання у користування комплектів постільних речей у вагонах поїздів відбувається не відповідно до понесених всією залізницею витрат на відповідний вид діяльності, а лише щодо вагонного депо Львів (у якого розмір витрат на відповідний вид діяльності найбільший серед інших структурних підрозділів залізниці), що призводить до збільшення вартості відповідної послуги.
		Також відповідач у зазначеному рішенні вказує, що зазначене не могло бути можливим без наявності у ДТГО "Львівська залізниця" монопольного (домінуючого) становища на відповідному ринку та дійшов висновку, що позивачем рекомендації АМК України від 18 квітня 2012 року № 18-рк, відповідно до яких залізниця мала переглянути тарифи на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів та привести її розмір до рівня, який існував би за умов значної конкуренції на ринку не виконані.
		Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5 (в редакції Розпорядження Антимонопольного комітету № 84-р від 14.02.11 р.), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. 
		Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.
		Питання наявності чи відсутності в діях суб'єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем та повноту з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідно досліджувати в системному аналізі з діями суб'єкта господарювання, встановленими Антимонопольним комітетом України та вимогами ст.ст. 12, 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та відповідними положеннями Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.
		Таким чином, вищенаведені факти свідчать про наявність в діях позивача зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів шляхом встановлення таких тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, а викладені в оскаржуваному рішенні обставини та наведені докази спростовують твердження позивача.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"    порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. 
		Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Антимонопольного комітету України № 530-р від 26.06.2013 р. по справі № 243-26.13/69-12 є чинним та залишається без змін в частинах визнання позивача таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які воно обслуговує з 2007 року по перше півріччя 2013 року; визнання, що дії Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" щодо встановлення на економічно необґрунтованому рівні тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які обслуговуються ним, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуги з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів шляхом встановлення таких тарифів на послугу з надання пасажирам у користування комплектів постільної білизни (постільних речей) у вагонах поїздів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; та зобов'язання позивача припинити зазначене порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Скасуванню підлягає лише п. 3 оскаржуваного рішення в частині накладення відповідачем на позивача за вказане правопорушення штрафу у розмірі 50 000 000, 00  гривень виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1    ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції"    органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до    ст. 1 цього Закону    визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.
		Відповідно до ч. 2  ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції"  за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4  статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. 
		Тобто Законом передбачено можливість застосування штрафу в різному розмірі пропорційно до доходу але не більше десяти відсотків (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, штраф в десять відсотків є максимальним. Застосування санкцій є мірою відповідальності і застосовується в дусі додержання Законів України, як засіб дії на суб'єкт правопорушення, як з метою покарання, так і з метою впливу на подальшу правомірність поведінки суб'єкта, запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто з виховною метою.
		Виходячи з загальних принципів застосування санкцій при їх визначенні повинно бути взято до уваги: характер і ступінь суспільної небезпеки та винної поведінки правопорушника.
		За порушення, встановлені у п. 2 оспорюваного рішення, відповідачем накладено на позивача штраф у розмірі 50 000 000,00  грн. При визначенні розміру санкції відповідач виходив з даних про те, що доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача за звітом про фінансові результати за 2012 рік становив 8173301 тис. грн., а також враховано те, що порушення не припинено, є довготривалим у часі та що позивач н визнає вчинення правопорушення. 
		Призначення розміру такого штрафу формально відповідає положенню Закону України "Про захист економічної конкуренції", однак порушує один із базових принципів правової держави - принцип пропорційності, який є складовою частиною принципу верховенства права.
		Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже принцип пропорційності означає адекватне застосування законів державними органами, зберігаючи пропорції та співрозмірність між цілями певного закону і тягарем або санкціями, які можуть бути покладеними державними органами на відповідну особу згідно з таким законом.
		В оспорюваному рішенні та матеріалах справи не визначене співвідношення між розміром штрафу накладеним на позивача та будь-якими обставинами справи, не визначена співрозмірність (пропорційність) суми штрафу діям позивача та їх наслідкам. 
		Застосовуючи до позивача штраф у розмірі 50  000  000,00 грн., передбачений законом, відповідачем не взято до уваги, що сплата позивачем штрафу у такому розмірі поставить під великий ризик виконання покладених на нього державою функцій, що відповідно може викликати значну соціальну напругу у суспільстві, та поставить у складне фінансове становище підприємство, яке засноване на державній власності і на якому працюють десятки тисяч працівників.
		Так позивач зазначає, що діяльність залізничного транспорту, що є основним видом економічної діяльності, включає роботи, які забезпечують вантажні і пасажирські перевезення, а також перевезення багажу. При цьому відокремлені підрозділи залізничного транспорту здійснюють допоміжну діяльність, до якої належать всі види послуг, що сприяють здійсненню технологічного процесу перевезень і підвищенню якості обслуговування пасажирів.
		До витрат допоміжної діяльності залізничного транспорту належать витрати, що виникають під час провадження такої діяльності і пов'язані з підвищенням якості обслуговування пасажирів відповідно до чинних Правил і умов перевезень пасажирів та вантажів.
		Джерелом покриття витрат з допоміжної діяльності є, як правило, додатково одержані доходи від наданих додаткових послуг, пов'язані з перевезеннями, оплачені на підставі затверджених ставок додаткових зборів і договірних тарифів на послуги. Допоміжну діяльність, на відміну від основної, здійснюють конкретні відокремлені підрозділи незалежно від загального технологічного процесу перевезень.
		На залізничному транспорті України до видів економічної діяльності, що є допоміжними видами, належить, зокрема, і діяльність з обслуговування пасажирів, забезпечення їх постільною білизною на шляху прямування, утримання інвентарю та обладнання пасажирських вагонів.
		Під час визначення розміру санкції відповідач виходив з меж санкції передбаченої ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та беручи до уваги показники 2012 року.
		Так, розмір штрафу формально відповідає положенню Закону України "Про захист економічної конкуренції», однак він порушує один із базових принципів пропорційності між засобами, які застосовуються та метою, що ставиться. Отже принцип пропорційності означає адекватне застосування законів державними органами, зберігаючи пропорції та співрозмірність між цілями певного закону і тягарем або санкціями, які можуть бути покладеними державними органами на відповідну особу згідно з таким законом.
		Таким чином, приймаючи рішення про накладення на позивача штрафу в розмірі 50  000 000,00 грн., відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідач застосував до позивача непропорційні, неспіврозмірності заходи у вигляді накладення штрафу у вказаному розмірі.
		Принцип пропорційності (також відомий як "принцип справедливої рівноваги") широко вживається Європейським судом з прав людини, практика якого, відповідно до    статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"  є джерелом права.
		У справі "Броньовський проти Польщі" (Заява № 31443/96),п. 150, Європейский суд з прав людини визначає наступне "як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від вжиття заходів необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідності захисту основних прав відповідної особи (див., зокрема, згадане вище рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", с. 26, п. 69).
		Згідно з частиною другою    ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Відповідно до    ст. 1 Конституції України    Україна є правовою державою. Відповідно до частини першої    ст. 8 Конституції України    в Україні діє принцип верховенства права. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 установив, що "… Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність… Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню".
		На обов'язок відповідача при визначенні розміру штрафу враховувати загальні засади юридичної відповідальності вказують також положення частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", які передбачають дискреційні повноваження відповідача у визначенні конкретного розміру штрафу, положення частини четвертої статті 52 Закону, які закріплюють принцип індивідуалізації порушення, положення частини п'ятої статті 6 Закону, які вказують на необхідність врахування поведінки порушника під час розслідування Антимонопольним комітетом справи про порушення.
		Надання Антимонопольному комітету України таких дискреційних повноважень при визначенні розміру штрафу покладає на Антимонопольний комітет обов'язок з'ясування обставин, що мають важливе значення для визначення меж міри юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які забезпечують справедливість застосованого покарання та його пропорційність фактичному характеру вчиненого порушення.
		В той же час, при визначенні суми штрафу, який відповідач наклав на позивача, Антимонопольним комітетом України фактично враховано лише обставини щодо розміру загального доходу (виручки) позивача за 2012 рік  в сумі 8173301тис. грн. та того, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчинено не вперше, порушення не припинено та є довготривалим у часі, а також те, що позивач не визнає вчинене правопорушення.
		В той же час, відповідачем не було враховано та не надано належної правової оцінки таким обставинам, як те, що негативним для залізниці фінансовим фактором є збитки від пасажирських перевезень, які з кожним роком збільшуються, та становили у 2007 році - 815 068 тис. грн., у 2008 році -1 098 057 тис. грн., у 2009 році - 1 234 510 тис. грн., у 2010 році - 11 386 278 тис. грн., у 2011 році і- 1 618 763 тис. грн., у 2012 році - 1 703 967 тис. грн., на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи довідку від 30.07.2013 року № П-6/2280
		Протягом 2012 року Мінмолодьспорт України не покрило витрат залізниці з пільгового перевезення студентів та учнів Львівською залізницею на 26472,1 тис. грн., а в 2013 році - на 27800,7 тис. грн., хоча відповідно до ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
		Позивач також зазначає, що змушений залучати кошти (брати довгострокові кредити) для технічного утримання та оновлення рухомого складу, підвищення безпеки руху та створення комфортних умов для пасажирів.
		З метою виконання вимог чинного законодавства щодо оплати праці щомісячна потреба в залученні кредитних коштів для своєчасної виплати заробітної плати працівникам залізниці становить біля 170 мли. грн.
		Обсяги вантажних перевезень порівняно з 2012 роком зменшились на 3 % і становили 443,6 мли. тонн вантажів, зокрема транзитні перевезення скоротилися на 18,8 %. Обсяг вантажобагажу - 224,4 млрд. тонно-км, що на 5,6 % менше підсумків 2012 року.
		За минулий рік залізниці України, у тому числі Позивач, отримали від звичайної діяльності на 3,5 млрд. грн. менше від запланованих обсягів та на 4,4 млрд. грн. менше, ніж у 2012 році.
		Окрім цього, позивач вказує, що Укрзалізниця у 2011 році розпочала міжнародний проект із будівництва нового двоколійного Бескидського тунелю на 5-му Критському міжнародному транспортному коридорі, де ДТГО «Львівська залізниця» є забудовником і виконує значний об'єм відповідних будівельних робіт за власні кошти та кошти Укрзалізниці.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що Антимонопольний комітет України при прийнятті рішення № 530-р від 26.06.2013 р. по справі № 243-26.13/69-12 в частині пункту 3 зазначеного рішення не повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, що є, відповідно до абзацу другого частини першої   ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції"  підставою для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України в цій частині.
		Відповідно до пункту 20.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від 26.12.2011 року № 15 Закон України " Про захист економічної конкуренції" не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені. Тому, зокрема, до відповідних правовідносин не може застосовуватись припис пункту 3 статті 83 ГПК, який передбачає право господарського суду у прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню.
		Відповідно до абзацу п'ятого пункту 6 зазначеної Постанови Пленуму ВГСУ визнання господарським судом повністю або частково недійсним рішення Антимонопольного комітету України чи його органів з підстав, зазначених у частині першій    статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не є перешкодою для проведення відповідним органом нової перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження ринку тощо з метою усунення порушень чи недоліків, які потягли за собою визнання рішення недійсним. За результатами такої перевірки можливе прийняття іншого рішення, яке, в свою чергу, в разі незгоди з ним заінтересованих осіб може бути оскаржено ними в установленому порядку.
		Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. 
		Таким чином, питання наявності чи відсутності в діях об'єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем та повноту з'ясування обставин , які мають значення для справи, необхідно досліджувати в системному аналізі з діями суб'єкта господарювання, встановленими Антимонопольним комітетом України та вимогами статей 12, 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та відповідним положеннями Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку.
		Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 11.04.2011 року у справі № 3-16гс11.
		Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку задовольнити позовні вимоги в частині визнання недійсним п. 3 рішення Антимонопольного комітету України № 530-р від 26.06.2013 р. по справі № 243-26.13/69-12  щодо накладення на позивача штрафу у розмірі 50 000 000, 00  грн. В іншій частині рішення Антимонопольного комітету України № 530-р від 26.06.2013 р. "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" залишити без змін.
		Щодо вимоги позивача про зупинення дії рішення АМК України № 530-р від 26.06.2013 р. по справі № 243-26.13/69-12 до набрання рішення у даній справі законної сили, то суд відмовляє в її задоволенні з огляду на те, що відповідно до ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Комітету, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення штрафу.
		Відповідно до п. 20.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від   26.12.2011 р. № 15 передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи  перегляду  господарським судом:  справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету  України  про  накладення штрафу;  відповідного  рішення  (постанови)  господарського  суду. Отже,  тривалість такого зупинення визначається виключно  періодом часу,  протягом  якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад,  у суді першої інстанції - від дня  порушення провадження  у  справі  до  дня  прийняття рішення в ній;  у судах апеляційної  та  касаційної  інстанцій   -   від   дня   прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови),  і в цей період не включається  час  знаходження  матеріалів  справи  у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися.                     Слід також   мати   на  увазі,  що  припинення  та  зупинення нарахування пені,  про які йдеться у цих нормах, відбувається лише у  зв'язку  з  прийняттям рішення,  розглядом чи переглядом справи саме господарським судом,  а  не  будь-яким  органом,  що  вирішив (вирішує) спір. 
		Відповідно до абзацу п'ятого пункту 6 зазначеної Постанови Пленуму ВГСУ визнання господарським судом повністю або частково недійсним рішення Антимонопольного комітету України чи його органів з підстав, зазначених у частині першій   статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не є перешкодою для проведення відповідним органом нової перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження ринку тощо з метою усунення порушень чи недоліків, які потягли за собою визнання рішення недійсним. За результатами такої перевірки можливе прийняття іншого рішення, яке, в свою чергу, в разі незгоди з ним заінтересованих осіб може бути оскаржено ними в установленому порядку.
		Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку задовольнити позовні вимоги частково про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 530-р від 26.06.2013р. у справі № 243-26.13/69-12 в частині накладення на Державне тероторіально-галузеве об'єднання штрафу у розмірі 50 000 000, 00  грн., в іншій частині позову відмовити, та рішення Антимонопольного комітету України від 26.06.2013 № 530-р "Про порушення законодавства про захист від економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 243-26.13/69-12 залишити в силі без змін.
		На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,- 
		 
		ВИРІШИВ:
		1.  Позов задовольнити частково.
		2. Скасувати п. 3 рішення Антимонопольного комітету України від 26.06.2013 № 530-р "Про порушення законодавства про захист від економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 243-26.13/69-12. В іншій частині рішення Антимонопольного комітету України від 26.06.2013 № 530-р "Про порушення законодавства про захист від економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 243-26.13/69-12 залишити в силі без змін.
		3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		Повний текст рішення складено: 24.02.2014 року.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                          О.Є. Блажівська 
		 
		 
		Суддя                                                                                                 В.П. Босий
		 
		 
		Суддя                                                                                                 С.О. Чебикіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...