Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 152/2419/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2014. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2014.
Дата набрання законної сили: 24.06.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа  № 152/2419/13-ц 
		 
		 
		                                            З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я
		                                                      іменем України
		 
		 
		 24 лютого 2014 року                                                                                       м. Шаргород
		 
		                               Шаргородський районний суд Вінницької області  у складі
		 
		головуючого судді -              Строгого І.Л.,
		за участі: 
		секретаря судового 
		засідання -                          Палій М.Д.,
		позивача -                               ОСОБА_2,
		представника позивачів -           ОСОБА_3,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення позики, 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		у листопаді 2013 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, зазначивши, що відповідач позичив у них кошти, а саме: у ОСОБА_2 - 23 000 євро, що еквівалентно 251 390 грн згідно з курсом НБУ станом на 21.10.2013 року, відповідно до розписки від 2.06.2012 року із зобов'язанням повернення за першою ж вимогою; у ОСОБА_5 - 35 000 євро та 5 000 доларів США, що еквівалентно 382 550 грн та 39 950 грн відповідно, згідно розписки від 16.04.2013 року із зобов'язанням повернення до 16.05.2013 року; у ОСОБА_4 - 100 000 доларів США, що еквівалентно 799 000 грн, згідно розписки від 5.02.2012 року із зобов'язанням повернення за першою ж вимогою. Однак, ні протягом зазначеного в розписках терміну, ні на вимогу про повернення коштів на час подачі позову до суду відповідач позичені кошти не повернув.
		З огляду на це, позивачі просять стягнути з відповідача ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 - 251 390 грн, згідно розписки від 2.06.2012 року, на користь ОСОБА_5 - 422 500 грн, згідно розписки від 16.04.2013 року, на користь ОСОБА_4 - 799 000 грн, згідно розписки від 5.02.2012 року та судові витрати. 
		24 лютого 2014 року представник позивачів ОСОБА_3 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.106), в якій у зв'язку із допущеною опискою у позові, виклав 3-й абзац уточненої позовної заяви (а.с.30) у такій редакції: «ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4 кошти у розмірі 100 000 доларів США, що еквівалентно 799 000 грн, згідно з курсом НБУ станом на 21.10.2013 року (7,99 грн), що підтверджується розпискою від 5.02.2013 року».
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивачів ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги, викладені у позовній заяві та у заяві про уточнення позовних вимог, посилаючись на ті ж самі обставини, що і у позові та у заяві про уточнення позовних вимог. Просили стягнути з відповідача на користь позивачів кошти згідно розписок в сумі 251 390 грн, 422 500 грн та 799 000 грн відповідно та судові витрати.
		Окрім того, позивач ОСОБА_2 та представник позивачів ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечували проти ухвалення судом заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
		Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Проте, представництво їх інтересів забезпечено у судовому засіданні адвокатом ОСОБА_3
		Відповідач ОСОБА_6 у жодне із судових засідань не з'явився, проте, від нього до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на проведений ним повний розрахунок із позивачами. Окрім того, відповідач просив суд розгляд справи відкласти, посилаючись на необхідність додаткового часу для підготовки своєї позиції та використання свого права на захист (а.с.105). Усною ухвалою суду відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки зазначені ним причини неможливості прибути у судове засідання свідчать про зловживання відповідачем своїми правами та про намагання відповідача у такий спосіб затягнути розгляд справи, а відтак, причини неприбуття у судове засідання, зазначені відповідачем визнані судом неповажними. 
		Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		Враховуючи викладене вище, та з огляду на згоду позивача та представника позивачів, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. 
		 
		Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2, пояснення представника позивачів ОСОБА_3, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
		Згідно розписки від 5.02.2012 року, ОСОБА_6 одержав у ОСОБА_4 позику в сумі 100 000 доларів США із зобов'язанням повернення коштів за першою ж вимогою (а.с.107). 
		Згідно офіційного курсу національного банку України, станом на 21.10.2013 року офіційний курс долара США становив 7,99 грн, відтак, 100 000 доларів США дорівнює 799 000 грн.
		Згідно розписки від 2.06.2012 року ОСОБА_6 одержав у ОСОБА_2 позику в сумі 23 000 євро із зобов'язанням повернення коштів за першою ж вимогою (а.с.109).
		Згідно офіційного курсу національного банку України, станом на 21.10.2013 року офіційний курс євро становив 10,93 грн, відтак, 23 000 євро дорівнює 251 390 грн.
		1 листопада 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 направили на адресу ОСОБА_6 лист, з проханням повернути у семиденний строк з дня отримання листа кошти, одержані у позику (а.с.110,111). 
		Даний лист відповідач одержав 5.11.2013 року, що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.112).
		Однак, ОСОБА_6 своїх зобов'язань не виконав і на вимогу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 добровільно борг не повернув.
		Згідно розписки від 16.04.2013 року, ОСОБА_6 одержав у ОСОБА_5 позику в сумі 35 000 євро та 5 000 доларів США із зобов'язанням повернення коштів до 16.05.2013 року (а.с.108).
		Згідно офіційного курсу національного банку України, станом на 21.10.2013 року офіційний курс євро становив 10,93 грн, а долара США 7,99 грн, відтак, 35 000 євро дорівнює 382 550 грн, а 5 000 доларів США дорівнює 39 950 грн, що разом становить 422 500 грн.
		Однак, ОСОБА_6 своїх зобов'язань не виконав і до 16.05.2013 року добровільно борг ОСОБА_5 не повернув.
		 
		Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, пов'язані із виконанням договору позики, які регулюються Цивільним кодексом України (надалі за текстом - ЦК України).
		Так, згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі , визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно із правовою позицією, сформульованою Верховним Судом України у постанові від 18.09.2013 року № 6-63цс13, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
		Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та з урахуванням зазначених вище норм ЦК України та правової позиції Верховного Суду України, суд приходить до висновку, що між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі укладених між ними договорів позики, на підтвердження укладення яких позивачами надано відповідні розписки, видані відповідачем.
		За умовами укладених між сторонами договорів позики, позивачі передали відповідачу у власність кошти, а відповідач зобов'язувався повернути позивачам таку ж суму коштів (суму позики) у визначений сторонами договорів позики строк, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на першу їх вимогу, а ОСОБА_5 до 16.05.2013 року.
		При цьому, позивачі умови укладених договорів позики виконали повністю, позаяк передали відповідачу у власність обумовлену договорами суму коштів, що підтверджується відповідними розписками, водночас, відповідач, своїх зобов'язань за договорами не виконав, оскільки не дивлячись на настання строків виконання зобов'язань за договорами (настання відповідної дати та одержання письмової вимоги про повернення позики) коштів позивачам не повернув. 
		Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 525, 629 ЦК України).
		Суд не приймає зазначені в клопотанні від 24.02.2014 року посилання відповідача на начебто проведений ним повний розрахунок із позивачами, з огляду на таке.
		Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
		Статтею 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
		На підтвердження своїх вимог позивачами надано оригінали розписок, виданих відповідачем, які є свого роду борговими документами, а атому їх наявність саме у позивачів свідчить про існування заборгованості відповідача по цим розпискам. У свою чергу, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу проведення із позивачами повного або ж часткового розрахунку за договорами позики.
		Частиною першою статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтями 57-60 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Таким чином, судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або ж оспорюване право, свобода чи інтерес. При цьому, позивач, з огляду на принцип змагальності сторін, зобов'язаний довести належними та допустимими доказами факт порушення, невизнання або оспорювання свого права, свободи чи інтересу. Не доведення даного факту є підставою відмови у задоволенні позову.
		Суд вважає, що позивачами доведено належними та допустимими доказами порушення ОСОБА_6 їх прав, оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав узятих на себе за договорами позики зобов'язань та не повернув позивачам кошти, одержані у позику, а відтак, порушені права позивачів підлягають судовому захисту, шляхом стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 - 251 390 грн, згідно розписки від 2.06.2012 року, на користь ОСОБА_5 - 422 500 грн, згідно розписки від 16.04.2013 року, на користь ОСОБА_4 - 799 000 грн, згідно розписки від 5.02.2012 року та судові витрати, виходячи із наступних розрахунків:
		- борг перед ОСОБА_2:
		23 000 євро х 10,93 (курс євро станом на 28.10.2013р.) = 251 390 грн;
		- борг перед ОСОБА_5:
		35 000 євро х 10,93 (курс євро станом на 28.10.2013р.) = 382 550 грн 
		5 000 дол. США х 7,99 (курс долара США станом на 28.10.2013р.) = 39 950 грн 
		382 550 грн + 39 950 грн = 422 500 грн 
		- борг перед ОСОБА_4:
		100 000 дол. США х 7,99 (курс долара США станом на 28.10.2013р.) = 799 000 грн 
		Суд вважає, що позивачами доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем їх прав, оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав узяті на себе за договором зобов'язання та не повернув позивачам кошти, одержані у позику, а відтак, порушене право позивачів підлягає судовому захисту, шляхом повного задоволення позовних вимог.
		Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Отже, оскільки позов задоволено повністю, то з відповідача на користь позивачів слід стягнути усі суми сплаченого та документально підтвердженого судового збору.
		Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		позовні вимоги задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого в АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 251 390 (двісті п'ятдесят одна тисяча триста дев'яносто) гривень згідно розписки від 2.06.2012 року та 2513 (дві тисячі п'ятсот тринадцять) гривень 90 коп. судового збору.
		Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого в АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_5 кошти в сумі 422 500 (чотириста двадцять дві тисячі п'ятсот) гривень згідно розписки від 16.04.2012 року та 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню 00 коп. судового збору.
		Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого в АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 799 000 (сімсот дев'яносто дев'ять тисяч) гривень згідно розписки від 5.02.2012 року та 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню 00 коп. судового збору.
		 
		Згідно ст.ст. 223, 228, 294, 296 ЦПК України, рішення суду може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                        І.Л.Строгий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...