Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/359/27/2013 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2014.
Дата набрання законної сили: 27.02.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 2/359/27/2013   Головуючий у І інстанції Саган В.М.Провадження № 22-ц/780/439/14   Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 4                                                                              27.02.2014 <s>                                                                                                                                                               </s>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України 
		 
		24 лютого 2014 року колегія суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
		головуючого  Білоконь О.В.,
		суддів: Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,
		при секретарі Антіпову Я.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, що подана представником ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення коштів вкладених в будівництво            будинку ,-
		встановила:
		 
		У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.
		У 1993 році ОСОБА_3, яка є її рідною сестрою та перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, на підставі рішення Бориспільського міськвиконкому від 06 липня 1993 року отримала у користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 800 кв.м. для будівництва будинку та до 1994 року побудували на вказаній ділянці стіни будинку. В подальшому будівництво не велось через брак коштів.
		У 2003 році позивач та відповідач ОСОБА_3 в усній формі домовились про те, що ОСОБА_3 фактично продає позивачу земельну ділянку з недобудованим будинком, відповідач добудовує будинок, а документи щодо оформлення цього майна на позивача будуть оформлені по закінченню будівництва.
		На виконання цих домовленостей, позивач відразу передала відповідачу ОСОБА_3 1200 доларів США,  потім ще 2000 доларів США, у 2004 році добудувала житловий будинок, почала у ньому проживати із сім»єю, виконуючи внутрішні роботи по оздобленню будинку та у 2006 році виготовила технічну документацію на будинок та оформила право власності на нього на ім»я відповідача ОСОБА_3
		Оскільки відповідачі відмовляються  визнати за позивачем право власності на частину будинку, позивач просила суд визнати частково недійсним свідоцтво №6507 від 24 листопада 2006 року видане Бориспільським КП «Виробниче управління комунального господарства» на ім'я ОСОБА_3 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, в частині зазначення власника та визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частин, а за ОСОБА_3 1/10 частин вказаного домоволодіння.
		Уточнивши позов, враховуючи, що відповідачі відмовляються повернути кошти, вкладені позивачем у будівництво, позивач просила суд стягнути солідарно  з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 982 410 грн. вкладених в будівництво будинку АДРЕСА_1.
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від                      13 листопада 2013 року вказаний позов задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 7170 грн., вкладених в будівництво будинку та 229,4 грн. судового збору.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати вказане рішення суду  з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідачів у солідарному порядку  546342 грн., які були вкладені у будівництво спірного будинку.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		       Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних  вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є власністю відповідачів, позивач не надала докази  про оплатний характер її допомоги у будівництві цього будинку, тому у задоволенні усіх позовних вимог слід відмовити за винятком вимог на суму 7170 грн., які підтверджені укладеним на ім»я позивача договором від 22.11.2005 року  на придбання вікон та дверей.   
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони суперечать вимогам закону та матеріалам справи.
		Судом першої інстанції встановлено та письмовими матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, яка з 1990 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, на підставі рішення Бориспільського міськвиконкому від 06 липня 1993 року отримала у користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 800 кв.м. для будівництва будинку ( а.с.6-7, т.1).
		        5 червня 2006 року на ім»я ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на спірний будинок, 7 листопада 2006 року видано свідоцтво про право власності  на спірний будинок на ім»я ОСОБА_3 та зареєстровано у Бориспільському МБТІ ( а.с.9-15,148 т.1).
		Сторони визнають та показаннями свідків підверджується, що до 1994 року сім»я ОСОБА_3 збудували на вказаній земельній ділянці стіни будинку, а потім припинили будівництво через брак коштів. Починаючи з 2004 року будинок добудувала виключно позивач за власні кошти, яка і проживає у спірному будинку з 2004 року по теперішній час.
		 
		       Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України  під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		       Відповідно до положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. № 5, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що вказані в позовній заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми в обґрунтування позову  не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.
		 
		       Розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу, що позовна заява  мотивована тим, що між сторонами у 2003 році виникла домовленість щодо добудови спірного будинку позивачем, тобто між сторонами фактично був укладений договір про сумісну діяльність з метою будівництва будинку, згідно з яким подружжя ОСОБА_3 надало земельну ділянку та створений на 34% незавершений будівництвом будинок, а ОСОБА_1 у подальшому зробила свій внесок  грошима та трудовою участю.
		          При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що позивач сплатила кошти відповідачам за земельну ділянку і будівельні матеріали з тим, щоб у подальшому збудований будинок був лише її власністю, оскільки ці обставини не підтверджені жодними доказами і заперечуються відповідачами.
		          Також колегія суддів вважає недоведеними  ті обставини, що відповідачі не укладали будь-якої домовленості з позивачем щодо будівництва спірного будинку, оскільки подальші дії подружжя ОСОБА_3 свідчать про виконання цієї домовленості: вони достовірно знали про те, що позивач з 2004 року продовжила будівництво і у 2006 році завершила будівництво належного їм будинку і не заперечували проти цього; позивач оформила усі документи щодо спірного будинку на ім»я ОСОБА_3, з 2004 року постійно проживала із сім»єю у спірному будинку, і відповідачі не висували їй будь-яких претензій з цього приводу до тих пір, доки позивач не звернулась до суду за захистом своїх прав.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 430 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської  мети, як-то: будівництво і експлуатація жилих будинків. Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб.
		Ст. 432 ЦК УРСРпередбачено, що для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної  діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.
		Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 17 Закону України "Про власність" майно,  придбане  внаслідок  спільної  праці громадян, що об'єдналися для  спільної  діяльності,  є  їх  спільною  частковою власністю,  якщо  інше  не  встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
		Пунктом  5  постанови  Пленуму  Верховного  Суду  України   від  22.12.1995 р.  № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" роз'яснено,  що  розглядаючи   позови,   пов'язані   з   спільною   власністю громадян,  суди повинні виходити з того,  що відповідно до чинного законодавства  спільною  сумісною  власністю  є   майно,  придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності,  коли укладеною між ними письмовою угодою визначено,  що  воно  є  спільною  сумісною  власністю.
		В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій  власності  не  було  визначено  і  учасники спільної власності при надбанні майна не виходили  з  рівності  їх часток, розмір частки кожного з  них  визначається  ступенем  його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
		Таким чином, аналізуючи надані сторонами докази, колегія суддів приходить до висновку, що  сторони фактично уклали в усній формі та виконали договір про сумісну діяльність з метою будівництва спірного будинку, тому набутий в результаті  спільних вкладів сторін будинок є їх спільною частковою власністю. 
		Оскільки позивач, уточнивши позовні вимоги, не ставила питання про визнання за нею права  власності на частину будинку, а просила стягнути з відповідачів грошову компенсацію за неї, огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги є обґрунтованими.
		Визначаючи суму такої компенсації, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи  № 8957/12-43 від 25 січня 2013 року дійсна вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Борисполі  Київської області на час проведення експертизи становить 659734 грн.; станом на 01 січня 2004 року становить 113372 грн. Відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 6920/13-43 від 09 жовтня 2013 року відновна вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Борисполі  Київської області будівельною готовністю станом на 01 січня 2004 року становить 142453 грн.; станом на даний час без врахування вартості земельної ділянки становить 440562 грн.( ( а.с. 12-26, 112-116 т.2).
		При цьому колегія суддів бере за основу саме відновну вартість спірного майна, оскільки це визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об»єкта, який є ідентичним об»єкту оцінки.
		Отже, з урахуванням викладеного, з відповідачів на  користь позивача підлягають стягненню у солідарному порядку 298109 грн., які складають різницю відновної вартості житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Борисполі  Київської області  станом на даний час і станом на 1 січня 2004 року (440562 грн. -142453 грн.)
		        Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове  задоволення  позовних вимог.
		          Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів у рівних частинах  на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		Позивач поніс судові витрати на загальну суму  3540 грн. 50 коп.(витрати по сплаті  державного мита за подачу позову  у розмірі 1700 грн.;на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.; судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі  1720 грн. 50 коп. - а.с. 4,5 т.1, 161 т.) Оскільки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову  на суму 298109 грн., що складає 30,38% від заявлених позовних вимог, тому з відповідачів на користь позивачів слід стягнути 1071 грн. 91 коп., тобто по 535 грн. 95 коп. з кожного відповідача.
		          Разом з тим рахунки по оплаті проведення експертиз у сумі 4707 грн. 84 коп. та 3916 грн. 80 коп., ( а.с.5,104 т.2), що виписані на ім»я позивача, не містять даних про їх оплату позивачем, тому колегія суддів не вважає їх документальним підтвердженням понесених позивачем судових витрат і не вирішує питання про їх стягнення на користь  позивача.
		Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. 
		          Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319  ЦПК України, колегія суддів , - 
		 
		вирішила  :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1, що подана представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення коштів вкладених в будівництво будинку задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 298109 грн. вкладених в будівництво будинку, який розташований по АДРЕСА_1, та судовий збір у розмірі по  535 грн. 95 коп. з кожного відповідача.
		Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту  проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення. 
		 
		          Головуючий                    
		          Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...