Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/1529/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2014.
Дата набрання законної сили: 06.03.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 748/1529/13-ц Провадження № 22-ц/795/512/2014  Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Козак В.І.  Доповідач - Хромець Н. С.         
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		06 березня 2014 року  м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
		 головуючого - суддіХромець Н.С.суддів:Бечка Є.М., Острянського В.І. при секретарі:Рудик І.І.за участю:прокурора Курило Я.М., представника третьої особи ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові  апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Чернігівського  районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року у справі за позовом заступника  прокурора  Чернігівської області  до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,  ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,  ОСОБА_20, ОСОБА_21,  ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 про визнання недійсним  договорів міни та  визнання незаконними державних актів на право власності на  земельні ділянки, 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У червні 2013 року заступник прокурора Чернігівського району Чернігівської області, діючи в інтересах держави, звернувся до суду з позовом про визнання недійсними з моменту укладення договорів міни земельних ділянок, укладених 29 грудня 2007 р. між ОСОБА_6 та іншими відповідачами, від імені яких діяла за довіреністю ОСОБА_25, і посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_26, а також про визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_6 на підставі договорів міни. В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що договори міни були укладені відповідачами під час дії мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), а також на те, що договори по суті є удаваними і містять в собі приховані договори купівлі-продажу земельних ділянок. Прокурор просив також поновити строк на звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що про порушення прокуратурі стало відомо у липні 2012 р. 
		          Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року позов задоволений. Визнані недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок, укладені 29 грудня 2007 р. між ОСОБА_6 та іншими відповідачами, від імені яких діяла ОСОБА_25, а також визнані незаконними  державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за межами населеного пункту на території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, видані на ім'я ОСОБА_6 на підставі договорів міни.
		          В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 просить рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права і порушення рішенням суду законних прав та інтересів фізичних осіб - сторін договорів міни.
		          У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу. Прокурор та представник третьої особи скаргу не визнали.
		          Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків про удаваність договорів міни, виходячи з наступного. 
		         Задовольняючи позов прокурора про визнання недійсним договорів міни земельними ділянками з підстав порушення сторонами договорів мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (а.с. 42-43), суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність задоволення позову. Одночасно судом зроблений висновок про удаваність оспорюваних договорів міни, як таких, що прикривають інші правочини - договори купівлі-продажу.
		         Із змісту позовної заяви прокурора вбачається, що позов одночасно з посиланням на порушення мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення обґрунтовується і тим, що договори міни є удаваними, оскільки фактично укладені договори купівлі-продажу, але у прохальній частині позовної заяви ставиться питання лише про визнання недійсними договорів міни та державних актів, виданих на підставі цих договорів. Удаваність правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним, але при визнані правочину удаваним, відповідно до вимог ч.2 с. 235 ЦК України, суд мав застосувати правила про той правочин, який сторони мали на увазі (який сторони приховували). Та обставина, що за договорами міни здійснена доплата за земельні ділянки більшої вартості сама по собі не свідчить про удаваність договору, оскільки ч.3 ст. 715 ЦК України передбачає можливість встановлення доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Однак, суд вирішив питання про недійсність саме договорів міни, пославшись одночасно на обидві, заявлені прокурором підстави, а тому рішення суду слід змінити, виключивши з нього висновки про удаваність договорів міни.
		         В іншій частині рішення суду відповідає встановленим обставинам і вимогам закону, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.   
		         Так, судом встановлено, що відповідачі (крім ОСОБА_6),  отримали право на земельні частки (паї) і на підставі відповідних розпоряджень голови Чернігівської районної державної адміністрації реалізували своє право на земельну частку (пай) та отримали у власність земельні ділянки (рілля та пасовища) в межах Іванівської сільської ради Чернігівського району, що було посвідчено державними актами на право власності на земельну ділянку. Цільове призначення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. 29 грудня 2007 р. між відповідачами, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_25, і ОСОБА_6 укладені договори міни за яким власники земельних ділянок, отриманих за Законом «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передали у власність ОСОБА_6 земельні ділянки великих площ (близько 2.0 га) га в обмін на земельні ділянки площею 0,01 га, розташовані на території Киїнської сільської ради Чернігівського району в с. Киїнка вул. Кільцева. Пунктом 4 цих договорів встановлено, що враховуючи вартість майна, сторони здійснили доплату за нерівноцінну площу земельних ділянок і відповідні суми  в повному обсязі були  виплачена стороною 2 (ОСОБА_6) стороні 1 (інші відповідачі у справі). Відповідно до п. 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 19 грудня 2006 р. № 490-V) не допускається купівля-продаж  або іншим способом відчуження  земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до вимог закону та вилучення (викупу) для суспільних потреб. 
		         Земельні ділянки відповідачам були виділені на місцевості як власникам земельних часток (паїв), а тому відчуження їх будь-яким способом зазначеною вище нормою закону на час укладення договору міни заборонене. Обмін земельними ділянками, виділеними в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) можливий лише у випадках, визначених ст. 14 Закону України « Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Названа норма Закону дозволяє обмін лише земельними ділянками, виділеними власникам земельних часток (паїв) між собою. Земельні ділянки площею 0,01 га, які надані відповідачкою ОСОБА_6 в обмін на земельні ділянки відповідачів, не є такими, що отримані в порядку  Закону України « Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), а є частиною придбаних ОСОБА_6 у ОСОБА_27 за договором купівлі-продажу земельних ділянок, які за заявою власника були розбиті на частини по 0.01 га, що встановлено ревізією фінансово-господарської діяльності Управління Держкомзему в Чернігівському районі, проведеною Чернігівською міжрайонною Державною фінансовою інспекцією (а.с.17-24 т.1).  Виходячи з наведеного, висновок суду про укладення договору міни між сторонами в порушення вимог п.15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України є цілком обґрунтованим і законним.
		        Доводи апеляційної скарги про те, що укладення договорів міни земельними ділянками відповідно до ЦК України не суперечить чинному земельному законодавству  не ґрунтуються на законі. Як зазначалось вище, ЗК України заборонено відчуження будь-яким способом земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. Відповідно  ч.1 ст. 715 ЦК України, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, кий він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч.3 ст. 715 ЦК України). Частина 4 вказаної статті визначає порядок переходу прав власності  на обмінювані товари. Зміст вказаної норми матеріального закону свідчить про те, що договір міни є  договором про відчуження майна, оскільки передбачено, що сторони діють як продавець і покупець і внаслідок  дій сторін такого договору передається право власності від одного до іншого.
		         Посилання відповідача на неможливість застосування до правовідносин між сторонами договору міни  ст. 14 Закону України « Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) і Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), затверджених Наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 р. № 288 є безпідставним. Зазначеною нормою Закону надане право обміну лише земельними ділянками, виділеними в натурі власникам земельних часток (паїв). Та обставина, що земельні ділянки ОСОБА_6, які вона обміняла на земельні ділянки інших відповідачів, не є такою, що отримана в порядку  Закону України  «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не означає, що вимоги цього Закону не поширюються на сторін даного договору міни, оскільки земельні ділянки інших відповідачів отримані саме з підстав, передбачених  цим Законом, і не можуть бути відчужені будь-яким способом.
		         Державні акти про право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_6 на підставі недійсних договорів, не може бути визнаний законним, а тому рішення суду в цій частині також є законним і обґрунтованим.
		         Посилання відповідача ОСОБА_6 на відсутність у прокурора права на звернення до суду з даним позовом не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Право звернення  до суду  для представництва у судах надане прокурору ч.5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої прокурор самостійно визначає підстави представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Позов прокурора є цілком обґрунтованим, порушення державних інтересів відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою, виділеною в натурі власнику земельної частки (паю), та заборони відчуження таких земельних ділянок, метою якого насамперед є збереження земель сільськогосподарського призначення і захист прав власників таких земельних ділянок.
		         Відсутні підстави для висновку про порушення прокурором та судом прав фізичних осіб-сторін договору та права власності ОСОБА_6 на землю, оскільки право власності на земельні ділянки набуте у спосіб прямо заборонений законом.
		         Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про додержання прокурором строку позовної давності, який відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурору стало відомо про порушення інтересів держави з повідомлення компетентного державного органу від 27 липня 2012 р. (а.с. 4-8) про результати ревізії діяльності Управління Держкомзему в Чернігівському районі, яка відбулась у червні-липні 2012 р. (а.с. 9-18). Доводи апеляційної скарги щодо пропуску прокурором строку позовної давності суперечать названій вище нормі матеріального права. Посилання відповідача на право прокурора отримувати витяги з Державного реєстру правочинів і, відповідно, можливість вчасно дізнатись про порушення закону, не може бути підставою для висновку про пропуск строку позовної давності. Запити про надання документів до відповідних органів прокурор може здійснювати в межах своєї компетенції з додержанням вимог Закону України «Про прокуратуру», відповідно до вимог ч.2 ст. 19 якого перевірка виконання законів проводиться прокурором за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, а за наявності приводів - також із власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління. Закон не передбачає обов'язку прокуратури регулярно отримувати відомості з Держаних реєстрів. У даному випадку звернення прокурора до суду з позовом мало місце в порядку реагування на повідомлення компетентного державного органу і саме з нього прокурору стало відомо про порушення законності.  
		 
		Керуючись  ст.ст.  303, 307, п. 4 ст. 309,  313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,  апеляційний суд
		 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		           Рішення Чернігівського  районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року змінити, виключити з його мотивувальної частини  висновок про удаваність договорів міни від 29 грудня 2007 р. і посилання на ст. 235 ЦК України.
		         В іншій частині рішення Чернігівського  районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року залишити без змін.
		         Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		 
		 
		Головуючий:Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...