Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-403а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		14 січня 2014 року        м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		 
		головуючого Кривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.,  Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до відділу Державного комітету України із земельних ресурсів у Недригайлівському районі Сумської області (далі - відділ Держкомзему), заступника начальника відділу Держкомзему - реєстратора Шевцової Ірини Сергіївни (далі - Реєстратор), третя особа - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (далі - Товариство), про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У червні 2012 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії відділу Держкомзему та заступника начальника відділу Держкомзему - реєстратора Шевцової І.С. щодо здійснення державної реєстрації договору оренди землі від 1 вересня 2010 року, сторонами якого є позивач і Товариство, та зобов'язати відповідачів скасувати державну реєстрацію цього договору, а також запис про його державну реєстрацію у відповідному розділі Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.
		На обґрунтування позову вона послалася на те, що зазначений договір оренди землі не відповідає вимогам Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХІV) та змісту Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, а також положенням Земельного кодексу України, статті 12 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-ІV «Про оцінку земель», Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України та Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року № 18/15/21/11(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2006 року за № 388/12262), у зв'язку з чим є нечинним, невчиненим та неукладеним на підставі статті 20 Закону № 161-ХІV, частини першої статті 210 та частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Тому ОСОБА_8 24 січня 2012 року звернулася до відділу Держкомзему із заявою про відкликання свого підпису на договорі та вимогою про нездійснення його реєстрації, однак, незважаючи на її звернення, 31 січня 2012 року договір було протиправно зареєстровано.
		Сумський окружний адміністративний суд постановою від 29 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року, в задоволенні позову відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 червня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін та погодився з висновками цих судів про правомірність дій відповідача щодо державної реєстрації укладеного позивачем із Товариством договору оренди землі, оскільки, як встановили суди, на реєстрацію був поданий договір, який за змістом та формою відповідав законодавству, разом із усіма необхідними для цього матеріалами. Подання ж однією зі сторін договору заяви про його не реєстрацію не входить до передбачених статтею 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-ІV) підстав, за наявності яких у державній реєстрації прав може бути відмовлено. 
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_8, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом частин шостої, сьомої статті 16, статті 24 Закону № 1952-ІV, статті 20 Закону № 161-ХІV, частини першої статті 210, статті 638, частини третьої статті 640, частини першої статті 641, частин першої, третьої статті 642 ЦК України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.
		На обґрунтування заяви додано постанови Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2013 року (К/9991/70577/12) та 3 квітня 2013 року (К/9991/76434/12 та К//9991/73994/12), у яких касаційний суд визнав протиправними дії відповідачів щодо державної реєстрації договорів оренди землі, оскільки підписані сторонами договори оренди землі на момент звернення позивачів до відділу Держкомзему не були вчиненими правочинами, бо їх державна реєстрація ще не відбулася, отже їх учасники мали право відмовитися від звершення процедури укладання договорів шляхом відкликання підпису та відмови від їх державної реєстрації. 
		                              Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 20                         Закону № 161-ХІV та статті 24 Закону № 1952-ІV. 
		                              Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Відповідно до статті 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
		Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлено виключний перелік підстав, згідно з яким може бути відмовлено у державній реєстрації прав, а саме: якщо заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 зазначеного Закону; заявлене право вже зареєстровано.
		Верховний Суд України вже висловлював свою правову позицію стосовно моменту укладення договору оренди землі та наслідків відкликання підпису з укладеного договору до державної реєстрації останнього. Так, у постанові від 18 грудня 2013 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Прохання учасника (сторони) правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.
		У постанові від 25 грудня 2013 року ця Судова палата підтвердила наведене вище правове судження та зазначила, що відповідно до статті 214 ЦК України відмова від двостороннього правочину може відбуватися лише за взаємною згодою сторін.
		Одностороння незгода сторони з реєстрацією підписаного (укладеного) нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з твердженням Вищого адміністративного суду України про те, що дії відповідачів щодо здійснення державної реєстрації договору оренди землі, сторонами яких є Товариство та позивач, вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відносини із реєстрації договорів оренди землі на час виникнення спірних відносин регулювалися, зокрема Законом № 161-XIV, Порядком ведення Поземельної книги і Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1021, і Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962).
		Ні наведені, ні інші нормативно-правові акти не передбачали права однієї зі сторін договору на відкликання заяви про його державну реєстрацію, поданої іншою стороною, та відповідного кореспондуючого такому праву обов'язку відповідачів - не реєструвати договір. 
		На сьогодні зазначені порядки втратили чинність, як і встановлений раніше законом обов'язок реєструвати такі договори.
		Частиною першою статті 4 Закону № 1952-IV встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема й право оренди земельної ділянки.
		Погоджуючись із законністю ухвали касаційного суду у цій справі, слід звернути увагу на те, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, мотивував оскаржуване рішення, зокрема, й приписами Закону № 1952-IV, помилково не пославшись на застосування його норм за аналогією.
		Статтею 24 цього Закону встановлено виключний перелік підстав, згідно з яким може бути відмовлено у державній реєстрації прав, а її частиною четвертою передбачено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
		Проте, аналізуючи норми Закону № 1952-IV, можна дійти висновку, що він не регулював спірні відносини, пов'язані з державною реєстрацією договорів оренди. Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
		Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що звернення однієї зі сторін договору до державного реєстратора з заявою про відкликання свого підпису в договорі оренди земельної ділянки або вимогою не проводити реєстрацію договору, поданого іншою стороною, не було підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки.
		                              Оскільки висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про правомірність дій відповідачів щодо державної реєстрації укладеного позивачем із Товариством договору оренди землі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяви ОСОБА_8 слід відмовити.
		                              Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а: 
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                                                              В.В. КривенкоСудді:                                      М.Б. Гусак                                      О.А. Коротких                                                О.В. Кривенда                                      В.Л. Маринченко                                                О.Б. Прокопенко                                      О.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...