Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/0470/11917/12 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2014. Зареєстровано: 16.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2014.
Дата набрання законної сили: 23.01.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		У  Х  В  А  Л  А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		23 січня 2014 рокусправа № 2а/0470/11917/12 
		Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Бишевської Н.А. 
		                    суддів:                     Добродняк І.Ю  Семененка Я.В. 
		за участю секретаря судового засідання:          Новошицької О.О., 
		представників сторін:
		позивача :                    -  Подашуля Є.Г., дов. від  08.01.14 р.
		відповідача:                    - Божко О.В., дов. від  22.01.14 р., Номировський В.І., дов. 27.12.13 р.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні
		апеляційну скаргу  Державної організації "Комбінат "Салют"  
		на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 р. у справі № 2а/0470/11917/12
		за позовом  Державної організації "Комбінат "Салют" 
		до  Державної фінансової інспекції у Дніпропетровській області   
		про визнання п.3 вимоги Державної фінансової інспекції у Дніпропетровській області від 29.08.2012р. №04-05-05/10516 незаконним, -
		ВСТАНОВИВ:
		05.10.2012 р. Державна організація "Комбінат "Салют" (далі - ДО «Комбінат «Салют», Комбінат) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати незаконним п.3 вимоги Державної фінансової інспекції у Дніпропетровській області (далі - ДФІ у Дніпропетровській області, Інспекція) від 29.08.2012 р. № 04-05-05-15/10516.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час винесення спірної вимоги щодо зобов'язання Комбіната поновити в бухгалтерському обліку та відшкодувати дебіторську заборгованість в сумі 20 254,96 грн., списану в 2011 році не враховано того факту, що ДО "Комбінат "Салют" діяла у відповідності до приписів чинного законодавства. Списання сум дебіторської заборгованості здійснено позивачем відповідно до Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, затвердженого Наказом Головного управління Державного казначейства України від 30.10.98 р. № 90. По кожному боржнику позивач має відповідні рішення суду та отримані виконавчі листи про примусове стягнення боргу, постійно веде роботу з примусового стягнення заборгованості, але виконавчі листи повторно повертаються до виконання, про що є відповідні відмітки на виконавчих листах.
		Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2012 р. у справі № 2а/0470/11917/12 (суддя Жукова Є. О.) у задоволенні вищевказаного адміністративного позову. 
		          Постанову суду мотивовано встановленням фактів недостатнього вжиття заходів з боку позивача щодо стягнення зазначеної вище дебіторської заборгованості у вказаній в адміністративному позові сумі, що мало наслідком безпідставне списання такої заборгованості з балансового рахунку ДО «Комбінат «Салют» як безнадійної дебіторської заборгованості.
		Не погодившись з постановою суду, ДО "Комбінат "Салют" подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського, окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 р. у справі № 2а/0470/11917/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано, що спірна вимога винесена на підставі Листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства, який має рекомендаційний характер та не може розглядатись як нормативно-правовий акт, що регулює спірні правовідносини. Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, а саме застосовані, національні положення бухгалтерського обліку, які на час виникнення спірних правовідносин не діяли для підприємств державного сектору. Також в обґрунтування вимог апеляційної скарги Комбінату посилається на закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо безпідставного списання дебіторської заборгованості через відсутність події та складу адміністративного правопорушення.
		          ДФІ в Запорізькій області проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною.
		Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. 
		Представниками сторін в судовому засіданні надані  пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги,  сторонами підтверджені визначені правові позиції  по суті спірних питань даної справи.
		Як вбачається з акту ревізії, матеріалів справи, ДФІ в Дніпропетровській області проведена ревізія фінансово-господарської діяльності  ДО «Комбінат «Салют» за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 17.07.2012 р. № 05-21/99 (а. с.14-72).
		          На підставі даного акту ревізії Інспекцією   виставлена вимога № 04-05-05-15/10516 від 29.08.2012 р. на адресу позивача   направлені обов'язкові вимоги про усунення виявлених ревізією порушень, відповідно до п.3 яких Комбінат   зобов'язано поновити в бухгалтерському обліку та відшкодувати дебіторську заборгованість у сумі 20254,96 грн., списану у 2011 році, по якій не вжито повних заходів щодо її відшкодування, що є порушенням ст.509 Цивільного кодексу України в частині використання права вимоги від боржника виконання його обов'язку або з винної особи у порядку та розмірі, встановленому ст.130-136 Кодексу законів про працю України (а. с.102). 
		Комбінат, не погодившись з п.3 вказаної вимоги від 29.08.2012 р. № 04-05-05-15/10516, звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
		Перевіривши правильність застосування судом  першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  позивача  не   підлягає задоволенню з таких підстав:
		Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 р. № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Постанов Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 р. № 765 «Про утворення територіальних органів Державної фінансової інспекції» та від 20.10.2011 р. № 1074 «Про затвердження порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» контрольно-ревізійне управління та його структурні підрозділи були реорганізовані. Правонаступником Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області є Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області.
		На момент проведення ревізії діяльність державної фінансової інспекції регулювалась  Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.93 р. №2939-XII (далі - Закон № 2939) та Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 р. № 499/2011.
		Частинами 1 та 2 статті 15 Закону № 2939 визначено службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються. 
		Так, статтею 2 Закону № 2939 (в редакції, що діяла на момент проведення ревізії) визначено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення  державного фінансового  контролю  за  використанням і збереженням державних фінансових ресурсів,  необоротних  та  інших активів,  правильністю  визначення  потреби  в бюджетних коштах та взяття  зобов'язань,  ефективним  використанням  коштів  і  майна, станом і достовірністю  бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших  органах  виконавчої  влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у  суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також  на підприємствах  і  в  організаціях,  які  отримують  (отримували  в періоді,  який перевіряється) кошти  з бюджетів  усіх  рівнів  та державних  фондів  або  використовують (використовували у періоді, який  перевіряється)  державне  чи  комунальне   майно   (далі   - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій  щодо  усунення  виявлених  недоліків  і  порушень   та запобігання їм у подальшому.
		За приписами п.7 ст.10 Закону № 2939 Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 
		Таким чином, законні вимоги посадових осіб органу ДФІ є обов'язковими до виконання керівниками та іншими службовими особами підконтрольних установ (якою в даному випадку з огляду на фінансування з бюджету є позивач), оскільки вказаний обов'язок кореспондується з правом посадових осіб ДФІ звертатись до суду з позовом щодо усунення виявлених порушень в разі незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог.
		Щодо суті виявлених порушень, вимоги по усуненню яких викладено позивачем у п.3 листа ДФІ у Дніпропетровській області  від 29.08.2012 р. № 04-05-05-15/10516, то  ревізією правильності та законності списання безнадійної дебіторської заборгованості встановлено, що згідно п.1  наказу директора ДО «Комбінат «Салют» від 16.11.2011 р. № 174 списано дебіторську заборгованість населення за спожиті послуги з теплопостачання за договорами з фізичними особами, по яких, як вважає Інспекція, претензійно-позовна робота велась на належному рівні.
		Із загальної суми списаної заборгованості списання заборгованості на суму 1 044,49 грн. проведено на підставі постанови Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 25.12.2009 р. про закінчення виконавчого впровадження внаслідок смерті боржника (ОСОБА_6, а. с.152, див. на зв.).
		Списання решти заборгованості, на суму 20 254,96 грн. проведено на підставі постанов Індустріального відділу державної виконавчої служби про повернення виконавчого документа стягувачеві,  де вказано про припинення примусового виконання рішення суду, так як заходи щодо розшуку боржника та його майна виявилися безрезультативними, з причини відсутності боржника за вказаною адресою.          
		За позицією відповідача, дії позивача щодо списання решти заборгованості на підставі лише постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві суперечать нормам ст.ст.22, 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-ХІУ, де передбачено строк повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
		Підприємством заборгованість знята з балансового рахунку 364.2 «Розрахунки з дебіторами», яка обліковувалася в балансі по рядку 180 та перенесена на позабалансовий рахунок 07 «Списані активи та зобов'язання», відображена в розшифровці позабалансових рахунків, яка є невід'ємною частиною балансу та обліковується на позабалансовому рахунку 07 протягом не менше п'яти років з моменту списання, для спостереження за можливістю її стягнення в разі зміни майнового стану неплатоспроможних дебіторів.
		Як зазначає відповідач, сума зазначеної заборгованості не перебуває ні в активах, ні в зобов'язаннях підприємства, так як відсутня в активі та пасиві балансу. Разом з тим, на підставі саме цих розділів балансу формується фінансовий результат діяльності об'єкту контролю. 
		Так, за висновками Інспекції, внаслідок допущеного порушення Комбінатом занижено дебіторську заборгованість у рядку 180 форми «Баланс» за 2011 рік на суму 20 254,96 грн. 
		Обставини щодо списання дебіторської заборгованості населення за спожиті послуги з теплопостачання у сумі 20 254,96 грн. у 2011 році, щодо розміру цієї заборгованості, щодо порядку та відображення у бухгалтерському обліку такого списання позивачем не спростовуються, підтверджуються матеріалами справи і тому не потребують доведення в силу приписів ч.3 ст.72 КАС України, згідно якої обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
		Згідно положень ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Так, скаржник зазначає про безпідставність застосування судом першої інстанції для вирішення даного спору норм Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.97 р. № 237, реєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.99 р. № 725/4018, оскільки на сьогодні Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 р. № 34, передбачено, що застосування Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі починається з 2013 року, також посилається на правомірність дій Комбінату щодо списання дебіторської заборгованості у 2011 році відповідно до Інструкції з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затвердженої Наказом Державного казначейства України від 26.12.2003 р. № 242, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.01.2004 р. за № 106/8705.
		          Посилання скаржника на нерозповсюдження на Комбінат дії норм Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку в силу приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 р. № 34, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки даною Постановою КМУ  затверджено Стратегію модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки, яка, в свою чергу, передбачає лише розроблення та запровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, гармонізованого з бюджетною класифікацією, і приписи щодо використання в державному секторі  Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку з 2013 року в цій Постанові відсутні.
		Так, відповідно до п.п.1,2 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 08.10.97 р. № 237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.99 р. № 725/4018 (далі - Положення) визначає методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації щодо дебіторської заборгованості та її розкриття в фінансовій звітності, а також зазначено, що норми даного Положення (Стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).
		Згідно  п.4 Положення безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість щодо її неповернення боржником, або за якою збіг строк позовної давності; довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після спливу дванадцяти місяців з дати балансу; дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на визначену дату; поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена на протязі дванадцяти місяців з дати балансу; сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, по якій існує  невпевненість її погашення боржником.
		Відповідно до п.п.5, 7 Положення дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує вірогідність отримання підприємством майбутніх економічних вигод (переваг)  та може бути достовірно визначена її сума. При цьому, поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім передбаченої заборгованості і заборгованості, призначеної для продажу), включається в висновок (результат) балансу відповідно до чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчисляється величина резерву сумнівних боргів.
		          Згідно п.п.8, 13 Положення визначається величина резерву сумнівних боргів, коефіцієнт сумнівності та зазначається, яким чином повинно відбуватися розкриття інформації про дебіторську заборгованість в примітках до фінансової звітності.
		При цьому, відповідно до п.11 Положення виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним  зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У випадку недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати.
		          Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.
		          І лише поточна дебіторська заборгованість за якою, створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у випадку визнання її безнадійною, списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.
		          Також у відповідності до п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України  безнадійною заборгованістю, що відповідає одній з таких ознак: а)заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в)заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ)заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д)прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
		Крім того, в Інструкції з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затвердженої Наказом Державного казначейства України від 26.12.2003 р. № 242, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.01.2004 р. за № 106/8705 (на застосуванні якої наполягає скаржник) безнадійна дебіторська  заборгованість  - поточна дебіторська заборгованість,  щодо  якої  є  впевненість  про  неповернення  її боржником або за якою строк позовної давності минув.
		Матеріали справи містять докази проведення Комбінатом у 2007-2008 р.р. претензійно-позовної роботи, наявності судових рішень щодо стягнення з населення заборгованості на користь Комбінату, про видачу виконавчих листів на виконання судових рішень (а. с.140-155).
		Сторони у справі також не спростовують обставини щодо подальшого звернення Комбінату до органів виконавчої служби з зазначеними виконавчими листами для виконання судових рішень і про подальше повернення цих виконавчих листів на підставі ст.40 Закону України «Про виконавче провадження». 
		Частина 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначає підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві.
		Так, за приписами цієї норми виконавчий документ,   прийнятий   державним   виконавцем  до виконання,  за яким стягнення не провадилося  або  було  проведено частково, повертається стягувачеві: 
		1) за письмовою заявою стягувача; 
		               2) якщо у боржника відсутнє майно,  на яке може бути звернено стягнення,  і здійснені державним виконавцем відповідно  до  цього Закону    заходи    щодо    розшуку    такого    майна   виявилися безрезультатними; 
		               3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням; 
		               4) у разі якщо стягувач  перешкоджає  провадженню  виконавчих дій  або  не  здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій,  якщо  їх  авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження  державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;  
		           5)  якщо  в  результаті  вжитих  державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної  особи, місце  проживання, перебування  боржника  -  фізичної  особи  (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42  цього  Закону),  а також виконавчих документів, за якими мають бути  стягнені  грошові  кошти  чи інше майно, та інших виконавчих документів,  які  можуть  бути  виконані без безпосередньої участі боржника;  
		               6)  якщо  у  боржника  відсутнє  майно, яке він за виконавчим документом  повинен  передати  стягувачу,  або  майно,  визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення  заборгованості  (крім  коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо  розшуку  такого майна  виявилися  безрезультатними.
		              Про наявність обставин,  зазначених  у  пунктах  2-6  частини першої  цієї  статті,  державний виконавець складає акт. 
		При цьому, згідно ч.4 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»  про повернення  виконавчого документа і авансового  внеску стягувачеві державний   виконавець   виносить   постанову,   яка затверджується    начальником  відповідного   органу   державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути  оскаржена  до  суду  в  10-денний  строк. 
		          Положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок кожної сторони  довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України). 
		           Про повернення  виконавчих листів свідчать лише відмітки державних виконавців на зворотному боці цих листів, без визначення пункту статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Проте, постанов про повернення виконавчих листів позивачем суду не надано.
		          Крім того, ч.5 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»  передбачено, що повернення виконавчого  документа  стягувачеві з  підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання  в межах  строків,  встановлених  статтею  21 цього Закону.
		          Докази повторного пред'явлення до виконання виконавчих листів позивачем також не надано.  
		Заяви про примусове виконання судових рішень, наданих скаржником суду апеляційної інстанції, не є доказом звернення або повторного звернення стягувача (Комбіната) до органів ДВС з виконавчими листами за судовими рішеннями 2008 року, оскільки ці заяви датовані 2013 роком, тобто вони мали місце вже після складання акту ревізії та отримання позивачем вимоги відповідача у серпні 2012 року.   
		Посилання скаржника на те, що ДФІ в Дніпропетровській області за результатами ревізії   складено протокол про адміністративне правопорушення відносно головного юрисконсульта ОСОБА_7 щодо порушення законодавства з фінансових питань: ведення бухгалтерського обліку з порушенням установленого порядку а саме: безпідставного списання у грудні 2011 р. дебіторської заборгованості населення за спожиті послуги з теплопостачання у сумі 20 254,96 грн. (а. с.196) і за вказаним протоколом винесена постанова № 031/12 від 14.09.2012 р., якою провадження по справі закрито (а. с.195), що свідчить про відсутність події і складу адміністративного правопорушення, колегією суддів до уваги не приймаються. 
		По-перше, вказаною постановою № 031/12 від 14.09.2012 р. встановлено, що «у діях ОСОБА_7 відсутній склад правопорушення», що свідчить про відсутність вини юрисконсульта, а не про відсутність вищевказаних обставин щодо неправомірного, передчасного списання безнадійної дебіторської заборгованості, по-друге, за приписами ч.4 статті 72 КАС України підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, які є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.  
		Наведене спростовує позицію скаржника про те, що усі дії щодо списання у грудні 2011 р. дебіторської заборгованості населення за спожиті послуги з теплопостачання у сумі 20254,96 грн. здійснено відповідно до діючого законодавства України.
		Отже, колегія суддів погоджується з відмовою судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог Комбінату про визнання незаконним п.3 вимоги ДФІ у Дніпропетровській області від 29.08.2012 р. № 04-05-05-15/10516.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
		             Керуючись  ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України,  суд ,- 
		У Х В А Л И В :
		Апеляційну скаргу Державної організації "Комбінат "Салют" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 р. у справі №2а/0470/11917/12 залишити без задоволення.
		Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 р. у справі № 2а/0470/11917/12 залишити без змін.
		Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
		 
		 
		 
		Головуючий:                                                            Н.А. Бишевська 
		 
		          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк 
		 
		          Суддя:                                                            Я.В. Семененко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...