Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 257/11886/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2014.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 257/11886/13-к 
		Номер провадження 11/775/87/2014 
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		Категорія ст..93 п. «а» КК України 1961 року, Головуючий в 1 інст.: ОСОБА_1 
		ст.263 ч.1 КК України 2001 року Доповідач суддя ОСОБА_2 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області в складі:
		головуючого судді  ОСОБА_3 
		суддів  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 
		при секретарі  ОСОБА_6 
		технічних секретарях  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		за участю прокурора  ОСОБА_9 
		засудженого  ОСОБА_10 ,
		захисника  ОСОБА_11 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_10 та державного обвинувача по справі ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м. Донецька від 28.10.2013 року, яким 
		 
		ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Макіївці Донецької області, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, одружений, має неповнолітню дитину, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судимий,
		 
		визнаний винним і засуджений за ст. 93 п. «а» КК України 1961 року до 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна; за ст. 263 ч.1 КК України 2001 року до 3 років позбавлення волі; на підставі ст. 42 КК України 1961 року остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією всього особистого майна; провадження у справі за обвинуваченням за ст. 80 КК України 1961 року закрито у зв`язку з декриміналізацією,
		 
		ВСТАНОВИЛА :
		 
		 Згідно вироку суду  ОСОБА_10 скоїв убивство з користі, а також придбав, зберігав та носив вогнепальну зброю та боєприпаси без передбаченого законом дозволу за наступних обставин.
		В 1995 році особа, справа стосовно якої закрита у зв`язку зі смертю, тобто за нереабілітуючими обставинами, та ОСОБА_12 створили МПП «Ольга», в якому ОСОБА_12 була директором, а вказана особа оформлена водієм. Крім цього, з 1992 року ОСОБА_12 та вказана особа були співзасновниками МСП «Альфа-4». Підприємство МПП «Ольга» мало комерційні ларьки у м. Донецьку, які орендував ОСОБА_13  чоловік ОСОБА_12 . Між подружжям ОСОБА_12 та ОСОБА_13 склалися неприязні стосунки, ОСОБА_13 ображав та бив дружину, вимагав звільнити вказану особу з роботи. Бажаючи помститися чоловіку за його дії щодо неї, ОСОБА_12 у середині жовтня 1995 року звернулася до особи, справа у відношенні якої закрита у зв`язку зі смертю, і просила знайти особу, яка б поговорила з її чоловіком ОСОБА_13 і при необхідності спричинила йому тілесні ушкодження. Вказана особа, з якою ОСОБА_12 про це домовлялася, та яка також відчувала неприязнь до ОСОБА_13 , вийшовши за межі прохання ОСОБА_12 , в один з днів другої половини жовтня 1995 року за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , запропонувала своєму знайомому ОСОБА_10 вбити ОСОБА_13 , обіцяючи за це грошову винагороду у сумі 10000 доларів США. Для придбання вогнепальної зброї та інших витрат, пов`язаних з підготовкою і виконання вбивства, вказана особа передала ОСОБА_10 2000 доларів США і розповіла про маршрут руху ОСОБА_13 від дому до місця роботи.
		Надалі ОСОБА_10 з метою реалізації спільного з ОСОБА_14 злочинного наміру, в період з другої половини жовтня до 13 листопада 1995 року, готуючись до виконання вбивства, за гроші з суми 2000 доларів США, переданої йому ОСОБА_14 , придбав у невстановленої слідством особи і в невстановленому місці пістолет калібру 7,65 мм імпортного виробництва і боєприпаси до нього, підшукав автомобіль «Москвич-412» державний номер НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_15 , і під керуванням останнього, під приводом вирішення питань, пов`язаних з комерційною діяльністю, використав його в процесі підготовки і виконання вбивства.
		12 листопада 1995 року в денний час на вказаному автомобілі під керуванням ОСОБА_15 .  ОСОБА_10 , орієнтуючись за схемою, переданою йому ОСОБА_14 , прибув з міста Макіївки до лісопосадки між вул. Артемівською та територією ДПО «Точмаш» в Київському районі м. Донецька для визначення конкретного місця скоєння вбивства ОСОБА_13 і ознайомлення з місцевістю.
		У той же день ОСОБА_10 у вечірній час прибув за місцем проживання ОСОБА_16 і повідомив тому, що він готовий до виконання вбивства ОСОБА_13 , при цьому показав ОСОБА_16 придбаний ним пістолет імпортного виробництва для здійснення їх спільного злочинного наміру.
		13 листопада 1995 року ОСОБА_10 з метою вчинення вбивства ОСОБА_13 о 6 годині на автомобілі ОСОБА_13 під керуванням ОСОБА_15 , який не був обізнаний щодо наміру ОСОБА_10 , прибув з м. Макіївки у лісопосадку між проїжджою частиною дороги від вулиці Артемівської і територією ДП «Точмаш» у Київському районі м. Донецька.
		У цьому місці ОСОБА_10 вийшов з автомобіля і зайшов у лісопосадку. Приблизно о 6 годині 35 хвилин, побачивши ОСОБА_13 , який йшов на роботу, і діючи з користі, реалізуючи спільний задум з ОСОБА_14 на вбивство ОСОБА_13 , вистрелив у нього з пістолету декілька разів.
		Внаслідок злочинних дій ОСОБА_13 були заподіяні чотири кульових поранення: проникаюче поранення черепа з ушкодженням головного мозку; проникаюче поранення шиї з пошкодженням лівої лопатки; наскрізне поранення лівої поперекової області, проникаюче в черевну порожнину, з ушкодженням брижі товстого і тонкого кишечника, лівої нирки; поранення правої стопи з пошкодженням кістки гомілковостопного суглоба. Від сукупності поранень черепа з ушкодженням головного мозку та черевної порожнини ОСОБА_13 помер.
		Після скоєного вбивства ОСОБА_10 з місця злочину зник, скориставшись автомобілем «Москвич-412» під керуванням ОСОБА_15 , який чекав його біля місця злочину, та позбавився по дорозі речових доказів  взуття та рукавичок.
		Після вчинення злочину в той же день ОСОБА_10 поїхав до Ростова, де переховувався від слідства.
		15 листопада 1995 року ОСОБА_14 за місцем свого проживання передав ОСОБА_10 10000 доларів США за виконання ним вбивства ОСОБА_13 , використавши при цьому в тому числі і гроші, передані йому на зберігання ОСОБА_12 . 
		Крім того, ОСОБА_10 в один з днів в період з другої половини жовтня по 13 листопада 1995 року у невстановленої особи та в невстановленому місці придбав без відповідного дозволу пістолет імпортного виробництва калібру 7,65 мм, що є вогнепальною зброєю та боєприпаси до нього, придатні для здійснення пострілів, які носив та зберігав при собі, а також за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_3 .
		13 листопада 1995 року ОСОБА_10 , використовуючи даний пістолет та боєприпаси до нього, здійснив умисне вбивство ОСОБА_13 . 
		 
		На вирок суду прокурором, який приймав участь у справі в суді першої інстанції, та засудженим ОСОБА_10 подані апеляції, а засудженим пізніше  також і доповнення до апеляції.
		В апеляції державний обвинувач по справі ОСОБА_9 , не заперечуючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій ОСОБА_10 , просить вирок суду скасувати через надмірно м`яке покарання та постановити новий, яким призначити ОСОБА_10 за ст. 93 п. «а» КК України 1961 року 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, за ст. 263 ч.1 КК України 2001 року 3 роки позбавлення волі; на підставі ст. 42 КК України 1961 року остаточно за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при призначенні покарання ОСОБА_17 , суд не повною мірою врахував тяжкість скоєних злочинів, які відносяться до категорії особливого тяжкого та тяжкого злочинів, те, що злочин  умисне вбивство, скоєний при обтяжуючих обставинах  з корисливих мотивів, відсутність пом`якшуючих обставин, а також факт того, що ОСОБА_17 заздалегідь готувався до скоєння злочину  скоїв замовлене вбивство.
		В апеляції та доповненнях до неї  ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати, справу за його обвинуваченням закрити. Вважає, що при розгляді справи суд порушив вимоги ст..ст.323, 327, 334 КПК України, невірно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, викривив дійсність та неправильно оцінив обставин справи. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що при постановленні вироку суд першої інстанції не врахував висновки, що містяться у рішенні Європейського суду з прав людини щодо того, що ОСОБА_14 давав зізнавальні показання при допиті як свідок, з чого випливає, що на відміну від підозрюваного або обвинуваченого, свідок не мав за законом права консультуватися з адвокатом перед першим допитом, при цьому зізнавальні показання ОСОБА_14 , якого заявник не міг допитати у відкритому суді, дані ним за відсутності процесуальних гарантій проти самовикриття, були використані головним чином для встановлення фактів, що були важливі для кваліфікації дій заявника, що підриває справедливість процесу в цілому. Також апелянт зазначив, що визнаючи показання його матері частково правдивими, суд з невідомих підстав не взяв до уваги твердження, що гроші в сумі 1500 доларів США зібрали йому саме його батьки, а дійшов невірного висновку, що нову версію про те, що зазначені гроші належали не йому, а його батькам, він висунув вже після смерті його батьків. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків  ОСОБА_18 і ОСОБА_19 про те, що під час обшуку його мати пояснила, що вилучені 1500 доларів США - це сімейні гроші, батьки їх зібрали для придбання ним автомобілю і доводи суду що за матеріальним становищем його батьки не могли зібрати таку суму грошей є безпідставними ( апеляційні доводи в цій частині детально викладені також і в доповненнях до апеляції у п.п.16,17,18, 27-30). Крім того зазначив, що суд зробив висновок про те, що після вчинення злочину, в той же день він поїхав до Ростову, де переховувався від слідства в готелі «Турист» з 13 по 15 листопада 1995 року і свідки нібито бачили в нього пачки грошей, однак у вироку суд визнає доведеним факт, що гроші в сумі 10000 доларів США ОСОБА_14 передав йому 15.11.1995 року, що суперечить одне одному. Також наголошує на тому, що показання свідка ОСОБА_20 є суперечливими. Так, останній стверджував, що після того, як о 6 годині 30 хвилин біля залізничного мосту почув постріли, через декілька секунд він бачив лише одного худорлявого хлопця в темній одежі, який побіг по залізничному полотну, був взутий у світле взуття, але йому невідомо чому суд відкинув цю частину показань свідка. Свідок ОСОБА_21 пояснила, що бачила хлопця, одягнутого у темний одяг і у нього була чорна сумка. Однак, незважаючи на те, що свідок ОСОБА_20 про сумку не згадував, суд дійшов хибного висновку про узгодженість цих свідчень. Ця сумка була виявлена у нього вдома під час обшуку, він її не ховав, але і не міг так бігти з місця злочину, щоб свідок не побачив сумку. Також зазначив, що суд послався, що його батьки нібито жодного разу за життя не згадували про належність їм коштів у валюті, але суд сам зазначає, що на той момент операції з валютою були кримінальним злочином і не врахував, що можливо саме цим й зумовлена відсутність чітких вказівок на належність коштів. Вважає, що висновок про його винуватість в інкримінованих йому злочинах, суд зробив на підставі суперечливих доказів: показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_15 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , висновків судово-балістичної, медико-криміналістичної, судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, даних відтворення обстановки та обставин події, результатів обшуку за місцем проживання, речових доказів. Однак, при цьому суд не взяв до уваги, що висновки судово-медичних та інших експертиз жодним чином не вказують на його причетність до вчинення злочину, а лише доводять механізм загибелі потерпілого, тобто вони не є прямими доказами його провини. Крім того зауважив, що формулюючи в мотивувальній частині вироку обвинувачення, визнане судом доведеним, суд навів обставини, що могли бути встановлені лише з показань ОСОБА_14 , які той давав на початку досудового слідства. Зокрема, лише ОСОБА_14 давав показання щодо передачі йому 12000 доларів США, наявності у нього пістолета, а також про вчинення ним самостійно вбивства ОСОБА_13 . Інших доказів передачі йому грошей, придбання та носіння ним вогнепальної зброї, органами досудового слідства встановлено не було. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання ОСОБА_14 , у яких, починаючи з 21.11.1995 року, той стверджував, що на початку досудового слідства (18 та 20 листопада 1995 року) він обмовив себе і його. Суд лише зазначив про спробу ОСОБА_14 таким чином уникнути відповідальності, але з невідомих причин суд не припустив, що показання свідка ОСОБА_12 , в тому числі й дані на очній ставці з ОСОБА_14 , також можна розцінити як спробу уникнути відповідальності або за замовлення вбивства, або за розтрату належних їм з чоловіком коштів. Крім того, судом не надано жодної оцінки висновкам судово-медичних експертиз щодо наявності у нього та ОСОБА_14 тілесних ушкоджень, а також тому факту, що кримінальну справу за його заявами закрито з нереабілітуючих підстав, а виключно з мотивів, що це є справа приватного обвинувачення, яке через перебування в умовах ізоляції він не мав можливості підтримувати. Також вважає, що обираючи вид та розмір покарання, судом не враховано, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області його було звільнено умовно-достроково від відбування покарання, а згідно зі ст. 82 КК України такому звільненню підлягають лише особи, які довели своє виправлення, з огляду на що їх подальше тримання в місцях позбавлення волі є недоцільним. Вважає, що суд не дотримався принципу гуманізму, одним із проявів якого є те, що до винної особи повинна застосовуватися мінімально необхідна для виправлення та запобігання вчиненню злочинів міра покарання. Наголосив на тому, що оскільки він вже тривалий час перебував в місцях позбавлення волі, то повторне поміщення його до цих умов являє собою катування через спричинення йому моральних та фізичних страждань, вірогідність яких доведена у процесі вирішення питання про його умовно-дострокове звільнення. Призначаючи йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд оминув ту обставину, що це покарання вже було виконано у повному обсязі, так само як і частково присуджена сума компенсації моральної та матеріальної шкоди (ці доводи детально викладені також у п.п.34,37 доповнень). Також зазначив, що суд належним чином не перевірив тверджень ОСОБА_14 про те, що 18 і 20 листопада 1995 він давав показання внаслідок застосування до нього незаконних методів ведення слідства та не дав жодної оцінки його скаргам та скаргам ОСОБА_14 з цього приводу.
		У доповненнях до апеляції засуджений зазначив, що наявним в справі доказам судом дана неправильна оцінка та зроблені висновки, які не відповідають матеріалам справи, а саме: його адреса у вироку зазначена невірно(п.1 доповнень); ПП «Ольга» ніколи не володіло комерційними ларьками, які фактично були власністю ТОВ «Альфа», а тому суд необґрунтовано встановив корисливий мотив ОСОБА_14 (п.2 доповнень); ОСОБА_14 не відчував ненависті до ОСОБА_13 , а відносився до нього, як до психічно хворої людини і суд необґрунтовано прийшов до висновку про наявність неприязних відносин між загиблим та ОСОБА_14 (п.п.3,12,26 доповнень); у вироку суд робить суперечливі висновки, зазначаючи, що ОСОБА_14 розповів йому, ОСОБА_10 , про маршрут руху ОСОБА_13 , а пізніше суд зазначив, що схему маршруту ОСОБА_14 йому написав і передав, при цьому, коли він заявив про необхідність дослідження цієї схеми з метою виключити виготовлення її ОСОБА_14 , речові докази зникли, а прокуратурою з цього приводу надані суперечливі відповіді в яких зазначено, що речові докази не відображені у журналі їх обліку, а також, що речові докази зіпсувались(п.п.4,5,11,33 доповнень); судом прийняті до уваги пояснення ОСОБА_14 , які є самообмовою, в супереч висновкам Європейського суду, який визнав, що його показання не можуть бути взяті до уваги при постановленні обвинувального вироку(п.п.6,8,14 доповнень); у вироку зазначено, що він переховувався від слідства, у той час як слідство не розпочалось(п.7 доповнень); «пачок грошей» у нього бути не могло, оскільки зі слів ОСОБА_14 він передав йому гроші після повернення з ОСОБА_30 (п.п.9 доповнень); пояснення працівників готелю «Турист» м.Ростова неможливо брати до уваги, оскільки свої показання стосовно нього вони надали після прибуття до них слідчого, а до цього заперечували факт його заселення у готель(п.9 доповнень); його показання завжди були однаковими і не змінювались починаючи з 1995 року і показань про те, що він певні речі викидав з автомобілю «щоб не залишити слідів», як то зазначено у вироку, він ніколи не давав(п.11 доповнень); свідчення ОСОБА_31 були взяті судом до уваги безпідставно, оскільки саме вона мала заінтересованість в усуненні з її життя чоловіка (п.15 доповнень), суд невірно виклав у вироку показання свідка ОСОБА_23 в тій частині, що питання чи не вбив він когось свідок йому не задавав, невірно тлумачив показання свідка ОСОБА_32 , яка нікого, в тому числі і його, поблизу місця вбивства не бачила, а тому зробив безпідставний висновок, що на місці злочину він, ОСОБА_10 , був один, а також не дав оцінки її свідченням і свідченням Ветренко про те, що в моменту між пострілами чули чоловічий голос з мосту, де фактично перебував він (п.п.19-21, 38 доповнень); не взяв до уваги, що гільзи знаходились по відношенню до тіла з боку лісопосадки і не могли там опинитися, якщо б стріляв він, оскільки він стояв на мосту, звідки і спостерігав подію, а свідку ОСОБА_33 повідомляв, що став очевидцем «розбірок» і тих, хто нападав, було двоє; крім того, суд не дав оцінки показанням цього свідка про те, що він бачив поблизу місця вбивства двох чоловіків на темному авто (п.22, 39), суд не звернув уваги на показання свідка ОСОБА_34 , який бачив, що чоловік, який біг по мосту, був у світлому взутті і без чорної сумки, тобто свідок бачив не його, ОСОБА_10 , тому суд на власний розсуд зазначив, що свідок бачив особу, що бігла по мосту, тільки до поясу (п.п.23-25 доповнень); суд не прийняв заходів щодо виклику свідків, не допитав їх в судовому засіданні, чим порушив його право на захист (п.9,13 доповнень)та безпідставно не задовольнив клопотання про допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_35 і ОСОБА_36 , поясненнями яких, на його думку, підтверджується його доводи про те, що осіб, що напали на постраждалого, було декілька(п.40 доповнень); суд не дав оцінки тим обставинам, що пострілів свідки чули два-три, а поранення зафіксовані від чотирьох пострілів (п.35 доповнень); його доводи не спростовані у вироку доказами; що судом не встановлено мотиву скоєння ним злочину, неправильно розв`язано питання про долю речових доказів, неправильно обчислений строк покарання, оскільки судом не взято до уваги його умовно-дострокове звільнення, а також висловлює незгоду з формулюванням окремих висновків суду, наведених у вироку (п.7,10, 31, 32, 34, 36)
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляцію і заперечував проти задоволення апеляції засудженого, вислухавши засудженого ОСОБА_10 та його захисника, які підтримали доводи апеляції засудженого, а апеляцію прокурора вважали необґрунтованою і просили залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, доводи апеляцій і доповнень засудженого до своєї апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, апеляція засудженого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду  скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з наступних підстав.
		 
		Згідно п.п. 3.9, 3.9.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 щодо провадження документообігу у судах загальної юрисдикції, та введеного в дію з 1 січня 2011 року(далі  Положення), судові справи, що надійшли з судів апеляційної чи касаційної інстанцій після скасування ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, не підлягають автоматичному розподілу, а передаються тим суддям, ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа. Якщо суддя, в провадженні якого перебувала судова справа, зазначена в пункті 3.9 Положення, на момент повернення її з суду апеляційної чи касаційної інстанцій не працює в даному суді або таку справу неможливо передати відповідному судді з підстав, зазначених у пункті 3.3 Положення(відпустки, відрядження, лікарняний, інші підстави, за яких суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ) судова справа підлягає повторному автоматичному розподілу.
		 
		Відповідно до наведених пунктів Положення, з урахуванням наявності працюючою попереднього складу суду, справа підлягала переданню головуючому судді ОСОБА_1 для розгляду колегією у тому ж складі суддів.
		 
		У той же час, у відповідності з ч.3 ст..16-2 КПК України 1960 року визначення судді чи колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідної кримінально справи, скарги. Подання чи іншого процесуального документу за принципом достовірності, який враховує кількість справ, що перебувають на розгляді у суддів, заборона брати участь у перевірці вироків, ухвал, постанов для судді, який приймав участь в постановленні вироку, ухвали чи постанови, про перевірку яких розв`язується питання, перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні і закінчення строку їхніх повноважень… Після визначення судді чи колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін у реєстраційні дані стосовно цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, передбачених законом.
		З матеріалів кримінальної справи вбачається, що в порушення п. 3.9 Положення справа була передана на повторний розподіл для визначення складу колегії, здійснено автоматичне формування членів колегії суддів з використанням комп`ютерної програми Д-3 колегії у складі суддів ОСОБА_37 та ОСОБА_38 (т.9 а.с.99), після чого за заявою головуючого судді ОСОБА_1 (т.1 а.с.100), склад суддів судової колегії був змінений в ручному режимі, що підтверджується доповідною секретаря суду (т.9 а.с.101) і що свідчить про порушення вимог ч.3 ст.16-2 КПК України 1960 року.
		Таким чином кримінальна справа була розглянута по суті з постановленням вироку незаконним складом суду.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.367 КПК України 1960 року підставами до скасування або зміни вироку при розгляді справи в апеляційній інстанції є: однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи; істотне порушення кримінально - процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
		Згідно зі ст.370 КПК України 1960 року істотними порушеннями вимог норм кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути справу і винести законний, обґрунтований і справедливий вирок або постанову.
		Зазначене вище порушення норм кримінально-процесуального закону є істотними, а тому у відповідності з п.3 ч.1 ст.367 КПК України тягнуть за собою безумовне скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд.
		 
		Оскільки вирок суду підлягає скасуванню в зв`язку з істотними порушеннями вимог КПК України, у судової колегії немає підстав обговорювати доводи апеляцій щодо суті прийнятого рішення та розміру призначеного покарання. 
		 
		При новому розгляді необхідно усунути допущені порушення положень кримінально-процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляцій та доповнень до апеляції засудженого, врахувати положення ст..257 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів у справі в судовому засіданні, дотриматись вимог КПК України щодо інших загальних положень судового розгляду та судового слідства, після чого прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. 
		 
		Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів 
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляцію державного обвинувача по справі ОСОБА_9 - залишити без задоволення, апеляцію засудженого ОСОБА_10 задовольнити частково.
		 
		Вирок Київського районного суду м. Донецька від 28.10.2013 року стосовно ОСОБА_10 , визнаного винним та засудженого за ст. 93 п. «а» КК України 1961 року до 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, за ст. 263 ч.1 КК України 2001 року до 3 років позбавлення волі; на підставі ст. 42 КК України 1961 року остаточно призначено покарання за сукупністю призначених покарань шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - 13 років з конфіскацією всього особистого майна  скасувати.
		 
		Справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду, але в іншому складі суддів. 
		 
		Запобіжний захід залишити без змін  підписку про невиїзд.
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...