Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2010/2402/12 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2014.
Дата набрання законної сили: 18.03.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		__________________________________________________________________
		Провадження № 22-ц/790/2028/14                                Головуючий 1 інстанції - Остропілець Є.Р.  
		Справа №  2010/2402/2012                                         Доповідач-Пономаренко Ю.А.
		 
		                                                                          Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2014  року колегія  суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Харківської області в складі:
		головуючого :                                судді     Пономаренко Ю.А., 
		суддів          :                                Черкасова В.В.,  Кукліної Н.О.,  
		     при секретарі                                 Соколовій А.В.  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за  апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 вересня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення заборгованості,-  
		 
		                                            в с т а н о в и л а:
		 
		Позивач ТОВ «ФК «Єврокапітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 14.08.2008р.  між ТОВ «ФК «Єврокапітал» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір (із забезпеченням) № 736. Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору ТОВ «ФК «Єврокапітал» зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у сумі 56819грн. для оплати останнім автотранспортного засобу. ТОВ «ФК «Єврокапітал» свої зобов'язання за договором виконав належним чином у повному обсязі. Проте, всупереч умовам договору, починаючи з грудня 2008 року передбачені договором платежі здійснювались не у повному обсязі, а з 14.01.2011 року ОСОБА_2 жодного разу не здійснив передбачені договором платежі. У зв'язку із чим у ОСОБА_2 перед банком утворилась заборгованість, яка на момент звернення до суду складала  87169,55 грн., яку й просило стягнути.
		Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 вересня 2013 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Єврокапітал» задоволено. Розірвано  кредитний договір № 741 (із забезпеченням) від 15.08.2008 року, укладений між ТОВ «ФК «Єврокапітал» та ОСОБА_2 Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість за кредитним договором № 741 (із забезпеченням) від 15.08.2008 року у сумі 87169,55грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Євроканітал» витрати по сплаті судового збору у сумі 871,70грн.
		Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 20 січня 2014 року було виправлено описку у рішення та ухвали суду щодо розірвання саме договору №736.
		Не погодившись з заочним рішенням суду 1 інстанції представника апелянта ОСОБА_5  звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказав, що прийняте рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить заочне рішення суду 1 інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що відповідач своєчасно сплачував платежі за кредитним договором до лютого 2011 року відповідно до графіку.  Через скрутне матеріальне становище  не мав змоги  виплатити усю суму кредиту, але зроблені позивачем розрахунки заборгованості не визнає, крім того вважає, що суд не мав  підстав для солідарного стягнення заборгованості, оскільки позов було пред'явлено тільки до відповідача, а ОСОБА_3 до участі у справі не притягувалась, крім того, звертаючи увагу на те, що строк дії договору сплинув ще до подачі позову, у суду не було підстав для його розірвання. 
		Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення  про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав. 
		Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що  відповідачем ОСОБА_2 добровільно було укладено банківський кредитний договір, але оскільки останній не в повному обсязі сплачував платежі за даною угодою, тому він повинен  сплатити суму основної заборгованості, відсотки за використання кредиту, а також сплатити пеню та штрафні санкції, встановлені кредитним договором, в зазначеному позивачем розмірі. 
		У відповідності зі  ст.60 ЦПК  України  кожна  сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень.  Докази  подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справи.
		Матеріали справи містять дані про те, що 14 серпня 2008 року між ТОВ «ФК «Єврокапітал» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір (із забезпеченням) № 736.
		Відповідно ст.526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
		Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно ст.625 ЦК України регламентує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		Відповідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
		Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору ТОВ «ФК «Єврокапітал» надав ОСОБА_2 кредит у сумі 56819 грн. для оплати останнім автотранспортного засобу.
		Згідно з п.1.1. договору термін повернення кредиту та виконання всіх грошових зобов'язань за договором  вказаний - не пізніше 14.08.2011 року.
		Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставність позовних вимог щодо розірвання даного кредитно договору, оскільки строк дії останнього сплинув ще до подачі позову до суду.
		Відповідачем не заперечується, що ТОВ «ФК «Єврокапітал» свої зобов'язання за договором виконав належним чином у повному обсязі. 
		Відповідно до п.п.5.1.2. договору ОСОБА_2 зобов'язався повернути банку суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, плату за обслуговування кредиту та виконати інші платежі, передбачені договором, в повному обсязі, в строки та в порядку, визначені договором та графіком. 
		Судовим розглядом встановлено, що відповідно наданих до суду апеляційної інстанції  платіжних переводів, з 14.01.2011 року ОСОБА_2 перестав здійснювати передбачені договором платежі. У зв'язку із чим у ОСОБА_2 перед банком утворилась заборгованість, яка у відповідності до ст. 610,ст. 611  ЦК України підлягає стягненню.
		При вирішенні питання щодо розміру  суми, яка підлягає стягненню на корить позивача  судова колегія виходить з наступного.
		Відповідно  наданих  відповідачем до суду апеляційної інстанції  платіжних переводів, ним  виконувалися умови  кредитного договору до 14.02.2011року. На цю дату  у відповідача  залишалась заборгованість відповідно  до графіку платежів у сумі 11247,37грн.
		Виходячи з цієї суми заборгованості, судова колегія, у відповідності  до п.2.1 договору  стягує проценти за користування кредитом  у сумі 2230грн, виходячи з розрахунку 17% річних.
		Відповідно до п.7.3. договору за порушення ОСОБА_2 термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або плати, банк має право вимагати від ОСОБА_2 додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості.  Тому судова колегія стягує суму нарахованої пені в розмірі 4220,8грн.
		Разом з тим, судова колегія не може погодитися з висновком суду 1 інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суму заборгованості за обслуговування кредиту відповідно до п.2.2.3 у розмірі 31049,73грн. виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням  Верховного Суду України. 
		Відповідно постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25.09.2013 року по справі № 6-80цс13 було зазначено, що в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року та від 30 січня 2013 року існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". 
		При цьому в зазначеній постанові Верховний Суд України зазначав, що за правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. 
		За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
		Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема,  щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки в спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким  боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.  
		Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, від  30 січня 2013 року та від 24 квітня 2013 року, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, і вони відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права.
		Таким чином, судова  колегія враховуючи постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25.09.2013 року відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суму заборгованості за обслуговування кредиту відповідно до п.2.2.3 у розмірі 31049,73грн.
		Також судова колегія дійшла висновку про відмову у стягненні штрафу у сумі 3146,89грн. за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором  відповідно до пункту 7.2. договору, оскільки договором  передбачена  подвійна відповідальність одного виду за одне  й те саме порушення. Так, за прострочення виконання зобов'язання  кредитним договором  передбачено як стягнення пені, так і штраф, що є порушенням  ст.61 Конституції України, в якій зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
		З огляду на зазначене, колегія суддів  на підставі ст.309 п.3,4  ЦПК України  частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду та частково задовольняє позовні вимоги.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,304, п.3 ч.1 ст.307, ст.309 п.3,4, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -
		 
		В И Р І Ш И Л А :
		 
		          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		          Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 вересня 2013року скасувати та ухвалити нове.
		          В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» до ОСОБА_2 про розірвання  кредитного договору відмовити.
		          Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» до ОСОБА_2 про  стягнення заборгованості за  кредитним договором задовольнити частково.
		          Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» заборгованість за кредитним договором (із забезпеченням) № 736 від 14.08.2008р.  в розмірі: тіло кредиту-11247грн, проценти за користування кредитом у сумі 2230грн, пеню в сумі 4220грн, а всього 17697грн. 
		Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
		Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
		 
		Головуючий -
		 
		Судді -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...