Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 249/5642/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2014.
Дата набрання законної сили: 13.03.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                  Єдиний унікальний номер 249/5642/13-ц          Номер провадження 22-ц/775/1713/2014 
		 
		                                                                 
		 
		Категорія  -  27                        Головуючий у 1-й інстанції - Нестеренко Є.В.
		                                                        Доповідач    -   Зінов'єва А.Г.
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		          13 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
		головуючого судді:                                      Зінов'євої А.Г.
		суддів:                                                           Ларіної Н.О.
		                                                                      Азевича В.Б.
		при секретарі:                                               Стефановій Я.Д.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, на рішення Шахтарського міськрайсуду Донецької області від 13 січня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту та по зустрічному позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі Банк) про захист прав споживачів,-
		В С Т А Н О В И В:
		 
		          У вересні 2013 року Банк звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06.07.2008 р. між сторонами був укладений договір споживчого кредиту №ACS6RX22990090 у розмірі 6114 грн. 61 коп. строком на 12 місяців (по 06.07.2009 р.) зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 980 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 15 грн. 29 коп. (далі Договір). Погашення заборгованості повинно було відбуватися шляхом внесення одноразово щомісячної сплати в період з 06 по 11 число місяця в розмірі 559 грн. 04 коп. на рахунок НОМЕР_1. При укладанні Договору, позичальник був ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту, з якими погодився. Прийняті на себе зобов'язання Банк виконав належним чином і надав відповідачу кредит у сумі та на умовах, передбачених Договором. Відповідач прийняті на себе зобов'язання виконував неналежним чином, в результаті чого за станом на 25.06.2013 р. в нього утворилася заборгованість у розмірі 25066 грн. 82 коп., яка складає із заборгованості по кредиту 5014 грн. 61 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 424 грн. 96 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 183 грн. 48 коп., пені за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання - 17773 грн. 92 коп., а також штрафу у розмірі 500 грн.+5%(1169 грн. 85 коп.) від суми, яку просили стягнути на їх користь. Також просили стягнути з відповідача на їх користь судові витрати.
		          У грудні 2013 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживачів, мотивуючи свої вимоги тим, що даний кредит йому був запропонований робітником Банку. Він підписав Договір, не читаючи, оскільки його взагалі неможливо було прочитати у зв'язку із дрібним шрифтом. Якщо б йому було належним чином роз'яснено умови укладення кредиту, він би його не укладав. В результаті нечесної практики Банку, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», його було введено в оману, ознаками якої є той факт, що у Договорі не фігурує розмір процентів за користування кредитом у вигляді 12%. Крім того, в порушення вимог вказаного закону, Банк не представив йому скорочений опис суттєвих умов кредитування, а зобов'язавши його внести страховий платіж, не видав йому страховий поліс. За вказаних обставини у позивача відсутні підстави для врахування страхової суми у заборгованість і нарахування на неї процентів та штрафних санкцій. Також вважав, що ніяким законом не передбачено нарахування одноразової винагороди за надання кредиту у розмірі 980 грн., що також є нечесною практикою Банку. За станом на 01.09.2008 р. його заборгованість за кредитом складала 1305 грн. 37 коп., з яких на вимогу Банку у квітні-травні 2009 р. він сплатив відповідно 600 грн. та 2500 грн. Після спливу трирічного строку Банк пред'явив до нього вимоги, не врахувавши внесені ним останні платежі. Просив нечесну практику Банку такою, що ввела його в оману щодо укладання кредиту; визнати страхову суму та суми одноразової винагороди несправедливими умовами; визнати кредит, виданий Банком у вигляді скутера погашеним.  
		          Рішенням Шахтарського міськрайсуду від 13 січня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» задоволені: на їх користь з відповідача стягнуто заборгованість за договором кредиту №ACS6RX22990090 від 06 липня 2008 р. в розмірі 25066 грн. 82 коп., яка утворилася за станом на 25.06.2013 р. Крім того, з відповідача на користь Банку стягнуто судові витрати в розмірі 250 грн. 67 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		          Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовити у зв'язку порушенням ними позовної давності.
		          В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача посилався на те, що суд першої інстанції формально дійшов висновку про задоволення позову, оскільки навіть не перевірив надані Банком розрахунки. Так, стягуючи на користь позивача штрафи у вигляді фіксованої частини та процентної складової, суд першої інстанції не звернув уваги на умови договору, згідно яких за порушення зобов'язання передбачене нарахування пені у розмірі 0,5% від суми. При цьому, договір не містить посилань на Умови, якими передбачено оплату штрафів. Таким чином, стягуючи на користь Банку пеню і штрафи, суд фактично застосував подвійну відповідальність, що суперечить вимогам діючого законодавства. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», встановлено граничний розмір пені, який не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. При цьому, суд взагалі не звернув уваги на позовну давність в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки. Відмовляючи у задоволенні вимог відповідача про зменшення пені з підстав ненадання доказів, суд взагалі не звернув уваги на доводи боржника щодо світової фінансової кризи. Суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність з посиланням на переривання її перебігу внесенням платежу 15.02.2010 р., однак при цьому суд не звернув уваги на дату звернення позивача за захистом порушеного права, яким є 14.10.2013 р. 
		          В судовому засіданні представник Банку проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
		          Інші сторони до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
		          Заслухавши доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення пені зміні з наступних підстав.
		          Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову та про наявність у відповідача заборгованості за Договором кредиту, яка підлягає стягненню. 
		          Разом з тим, при визначенні розміру пені, яка підлягає стягненню у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, суд неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставами для зміни судового рішення в цій частині.
		          Так, при розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що 06.07.2008 р. між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір споживчого кредиту №ACS6RX22990090 у розмірі 6114 грн. 61 коп. строком на 12 місяців (по 06.07.2009 р.) зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 980 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 15 грн. 29 коп. (далі Договір). Погашення заборгованості повинно було відбуватися шляхом внесення одноразово щомісячної сплати в період з 06 по 11 число місяця в розмірі 559 грн. 04 коп. на рахунок НОМЕР_1. При укладанні Договору, позичальник був ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту, з якими погодився. Договір кредиту відповідачем виконувався неналежним чином, в результаті чого в нього утворилася заборгованість, розмір якої за станом на 25.06.2013 р. складає 25066 грн. 82 коп. з яких: 5014 грн. 61 коп. - заборгованість за кредитом, 424 грн. 96 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 183 грн. 48 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 17773 грн. 92 коп. - пеня за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання, а також штрафу у розмірі 500 грн. + 1169 грн. 85 коп.
		          Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		          Згідно ч.1 ст. 526 та ст. 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		          Як вбачається з матеріалів справи, Договір сторонами підписаний, що свідчить про досягнення домовленості щодо всіх істотних його умов. Позивач виконав прийняті на себе зобов'язання і надав відповідачу кошти в розмірі і на умовах, визначених Договором. При цьому, погашення заборгованості повинно було відбуватися шляхом внесення одноразово щомісячної сплати в період з 06 по 11 число місяця в розмірі 559 грн. 04 коп. на спеціально відкритий для цього рахунок НОМЕР_1.
		          Також, відповідно до Договору вбачається, що надана позичальнику сума (6114 грн. 61 коп.), крім вартості товару, включає оплату страхового внеску у розмірі 234 грн. 61 коп. і що саме на загальну суму нараховуються відсотки у розмірі 1% на місяць на залишок заборгованості (тобто 12% річних). Крім того, вказаним Договором передбачено виплату Банку одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 980 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 15 грн. 29 коп. При цьому, позичальник зобов'язався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та умов, забезпечивши Договір предметом застави, яким став придбаний товар - скутер.
		          Прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав про що свідчить наявність заборгованості.
		          Згідно Договору, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, останній сплачує Банку пеню у розмірі, визначеному у п. 5.1 за кожен день прострочення.
		          Відповідно до п.5.1 Умов надання споживчого кредиту, з яким відповідач був ознайомлений, про що свідчить його підпис у заяві про надання кредиту, при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань , передбачених заявою та п.п. 3.2.2 (своєчасне погашення кредиту), 3.2.3 (своєчасне погашення процентів за користування кредитом) даних Умов, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менш 1 грн. за кожний день прострочення Договору.
		          Крім того, згідно п.5.3 Умов, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більш ніж на тридцять днів, останній зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми.
		          В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що позивачем порушено умови Договору кредиту, оскільки погашення тіла кредиту і процентів за користування ним проводилося без додержання строків, обумовлених Договором, та прострочення оплати допущено більш ніж 30 днів.
		          За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом та штрафу в розмірі 500 грн. + 5% від суми.
		          Суд першої інстанції також обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_2 пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
		          За вказаних обставин доводи апелянта про неправильність розрахунків заборгованості та фактичне застосування подвійної відповідальності є необґрунтованими.
		Разом з тим, при визначення розміру пені, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Виходячи з позовної заяви Банку, вбачається, що ними відповідачу нараховано пеню (неустойку) в розмірі 17773 грн. 92 коп., при загальній сумі збитків 5623 грн. 05 коп. За вказаних обставин, апеляційний суд вважає за можливе зменшити суму нарахованої пені до 4000 грн. 
		Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про порушення Банком Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання всієї необхідної інформації.
		Відповідно до вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від  12 травня 1991 р. (в редакції за станом на день виникнення правовідносин - 06.07.2008 р.) (далі Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
		У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
		Як вбачається з тексту Договору, він містить всю інформацію, передбачену ч.2 ст. 11 Закону, з якою позивач ознайомився до підписання Договору і погодився з ними підписавши його.
		Крім того, згідно ч.7 ст.15 Закону, у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: 1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; 2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача - споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені статтею 16 цього Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. 
		Таким чином, виходячи з наведеного, у разі наявності з боку відповідача порушень вимог ч.2 ст. 11 Закону, позивач при наявності певних обставин має право на розірвання договору. ОСОБА_2 таких вимог не заявлено.
		Апеляційний суд також не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що Договір містить умови, які є несправедливими, оскільки вони необґрунтовані.
		Відповідно до вимог ст. 18 Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. 
		При цьому, положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору. Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору.
		Згідно вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Виходячи з вказаної норми Закону, захист права відбувається  у встановлений законом або договором спосіб. Обраний ОСОБА_2 спосіб не відповідає ані вимогам ст. 16 ЦК України, ані умовам Договору.
		Таким чином, рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
		Апеляційний суд також не може прийняти до уваги доводи апелянта про безпідставне незастосування судом першої інстанції позовної давності, оскільки вони необґрунтовані.
		Відповідно до вимог ст.  257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		При цьому, відповідно до ст. 259 ЦК України , позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
		Як вбачається з п.5.5 Умов, з якими ОСОБА_2 був ознайомлений при укладенні Договору, про що свідчить його власноручний підпис, сторони Договору досягли згоди про термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, пені, штрафів тощо у п'ять років.
		Відповідно до вимог ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
		Згідно матеріалів справи, на підставі заяви Банку 19.03.2010 р. Шахтарським міськрайсудом видавався наказ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Договором, останні платежі за яким боржником були внесені 15.02.2010 р. (що не оспорюється відповідачем). Таким чином, відбулося переривання перебігу позовної давності. 
		Доводи апелянта про внесення всіх коштів за кредитом не відповідають дійсності, оскільки надані на їх підтвердження квитанції про сплату коштів на спеціально відкритий для цього рахунок, зараховані в загальну заборгованість у відповідності з черговістю погашень. При цьому, з урахуванням простроченої заборгованості, вони не покрили всієї суми боргу. 
		          На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд,-
		В И Р І Ш И В:
		 
		          Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, задовольнити частково.
		          Рішення Шахтарського міськрайсуду Донецької області від 13 січня 2014 року в частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» та стягнення на їх користь судових витрат змінити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за станом на 25 червня 2013 року за договором кредиту №ACS6RX22990090 від 06 липня 2008 року в розмірі 11302 (одинадцять тисяч триста дві) грн. 90 коп., яка складає з тіла кредиту - 5014 грн. 61 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 424 грн. 96 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 183 грн. 48 коп., пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань - 4000 грн. та штрафу у розмірі 500 грн. + 1169 грн. 85 коп.
		В іншій частині вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір в розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 03 коп.
		В іншій частині рішення залишити без зміни.
		Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
		 
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...