Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5015/3683/11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 березня 2014 року Справа № 5015/3683/11 
		      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		      Головуючого судді                                       Прокопанич Г.К. 
		      суддів                                                             Алєєвої І.В.
		                                                                              Євсікова О.О.
		   
		за участю представників:
		Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;
		Позивача: Сіднєнка О.Л., дов. № 513 від 20.12.2013 року;
		Відповідача -1: не з'явився;
		Відповідача -2: не з'явився;
		Відповідача -3: Блажевського П.І., дов. №б/н від 19.09.2011 року;
		Відповідача -4: Счастливенко Ю.Г., дов. № 30-12/09 від 30.12.2013 року;
		Третьої особи -1: не з'явився;
		Третьої особи -2: не з'явився;
		 
		розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року 
		у справі № 5015/3683/11 господарського суду Львівської області
		за позовом прокурора Городоцького району Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
		до відповідача -1 дочірнього підприємства "Санаторій "Любінь Великий" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
		відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я"
		відповідача -3 товариства з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс-санаторій "Великий Любінь № 1" 
		відповідача -4 приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"     
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 1) Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації Управління майном спільної власності Львівської обласної ради
		2) комунального підприємства "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації"
		про визнання недійсними та скасування свідоцтв на право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсною реєстрації права власності на майно, визнання за державою права власності на майновий комплекс та його повернення за актом прийому-передачі
		 
		                                                В С Т А Н О В И В:   
		      
		У червні 2011 року прокурор Городоцького району Львівської області, виступаючи в інтересах держави в  особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до дочірнього підприємства "Санаторій "Любінь Великий" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я", товариства з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс-санаторій "Великий Любінь № 1" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, комунального підприємства "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації", просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.08.2011 року) визнати недійсними свідоцтва на право власності від 23.11.2001 року серії ААБ № 000460 за реєстровим № 53 на об'єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус № 1, адмінкорпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водогрязелікарні, клубу-їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд та серії ААБ № 000459 за реєстровим № 57 на водонапірну башту, що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівській, 16, видане закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4610116/200149 від 19.07.2001 року, укладений між Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я"; визнати недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2004 року, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій Великий Любінь № 1" про продаж спального корпусу № 2 загальною площею 708,3 кв. м, що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16б та спального корпусу № 4 загальною площею 874,0 кв. м, що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16г; визнати недійсними реєстрацію права власності на спальні корпуси № 2 і № 4; визнати за державою право власності на майновий комплекс "Санаторію "Любінь Великий", який розташований за адресою смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 та повернути за актом прийому-передачі вищевказане майно Фонду державного майна України як розпоряднику майна (т. 1, а.с. 3-10; т. 2, а.с. 14).
		Позовні вимоги мотивовані тим, що відчуження вищезазначеного майна відбулось з порушенням норм чинного законодавства.
		У відзиві на позов товариство з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс-санаторій "Великий Любінь № 1" просило відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності (т. 2, а.с. 84-88).
		Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.08.2011 року залучено до участі у справі в якості відповідача -4 приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (т. 2, а.с. 94-95).
		Рішенням господарського суду Львівської області від 21.09.2011 року (суддя Рим Т.) позов задоволено (т. 3, а.с. 92-99). 
		Судовий акт мотивовано обгрунтованістю позовних вимог.
		Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року у справі призначалась судова будівельно-технічна експертиза (т. 4, а.с. 95-98).
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року (головуючий Краєвська М.В., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Львівської області від 21.09.2011 року скасовано та прийнято нове, яким визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майно санаторію "Любінь Великий", а саме: приміщення котельні площею 352,0 кв. м., позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204,0 кв. м., позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв. м., позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв. м., позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 кв. м., позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 кв. м., позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 5, а.с. 47-53).
		Оскаржений судовий акт мотивовано тим, що приміщення спального корпусу № 2 та № 4 придбано добросовісним набувачем.
		Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим рішенням, заступник прокурора Львівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року скасувати, рішення господарського суду Львівської області від 21.09.2011 року залишити в силі (т. 5, а.с. 100-106).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2013 року касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2013 року (т. 5, а.с. 223-226).
		Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/913 від 13.11.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя  Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 233).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 16.12.2013 року (т. 5, а.с. 235-239).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.12.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено розгляд справи на  23.12.2013 року (т. 5, а.с 253-257).
		Розпорядженням голови Вищого господарського суду України № 02-05/972 від 17.12.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя  Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В. (т. 6, а.с. 1-2).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.12.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 13.01.2014 року (т. 6, а.с. 5-9).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 27.01.2014 року (т. 6, а.с. 20-24).
		Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/30 від 24.01.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя  Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 6, а.с. 28).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 24.02.2014 року (т. 6, а.с. 34-38).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.02.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено розгляд справи на  03.03.2014 року (т. 6, а.с 41-45).
		Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/65 від 03.03.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя  Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Гольцова Л.А., Євсіков О.О. (т. 6, а.с. 46).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 24.03.2014 року (т. 6, а.с. 48-52).
		Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/97 від 21.03.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя  Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.
		У судове засідання 24.03.2014 року представники відповідачів - дочірнього підприємства "Санаторій "Любінь Великий" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я", третіх осіб - Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації Управління майном спільної власності Львівської обласної ради,  комунального підприємства "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
		Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
		Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів - дочірнього підприємства "Санаторій "Любінь Великий" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я", третіх осіб - Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації Управління майном спільної власності Львівської обласної ради,  комунального підприємства "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації".
		Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора,  представників позивача - Фонду державного майна України, відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс-санаторій "Великий Любінь № 1", приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
		Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Ради Міністрів СРСР № 606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" Міністерство охорони здоров'я зобов'язано усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати передати у строк до 01 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого покращення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Всі будинки санаторіїв, в тому числі і будівлю санаторію "Любінь Великий" було передано у відання Української Республіканської ради профспілок. 
		Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва № 9971 від 23 грудня 1991 року зареєстровано закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації, переданого у статутний фонд товариства, становить 92,92% розміру статутного фонду. 
		Рішенням правління закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 28 січня 1992 року № 2 було затверджено перелік оздоровниць та допоміжних господарств, які на правах філії входять до складу Прикарпатського відділення закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", зокрема, до складу цього відділення було включено санаторій "Любінь Великий". 
		Рішенням виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року № 35 оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус № 1, адміністративний корпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водолікарні, клуби/їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисні споруди, що знаходяться в смт. Великий Любінь по вулиці Львівській, 16 за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпровоздоровниця". Право власності на ці об'єкти зареєстровано Самбірським бюро технічної інвентаризації, про що 23 листопада 2001 року видано свідоцтво про право власності серії ААБ № 000460. 
		Рішенням виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 14.09.1999 року № 80 оформлено право власності на водонапірну башту, що знаходиться в смт. Великий Любінь по вулиці Львівській, 16 за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпровоздоровниця". Право власності на цю водонапірну башту зареєстровано Самбірським бюро технічної інвентаризації, про що 23 листопада 2001 року видано свідоцтво про право власності серії ААБ № 000459. 
		Судами також встановлено, що 19.07.2001 року між Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4610116/2001-49, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати корпус № 2 та корпус № 4 санаторію "Любінь Великий", що знаходиться за адресою: смт. Любінь Великий, Городоцький район, Львівська область, а покупець зобов'язався прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, які визначені в цьому договорі (т. 1, а.с. 77-78). 
		На підставі рішення ради закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 19.03.2001 року № Р4-9 та договору купівлі-продажу від 19.07.2001 року № 4610116/2001-49 продавець - Прикарпатське дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" за актом прийому-передачі від 25.07.2001 року передало покупцю -товариству з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" спальний корпус № 2 санаторію "Любінь Великий" площею 708,3 кв. м. та спальний корпус № 4 санаторію "Любінь Великий" площею 874,0 кв. м. (т. 1, а.с. 76).
		Рішенням загальних зборів закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", оформленим протоколом № 3 від 22.01.2003 року, вирішено провести реорганізацію шляхом виділення філії Прикарпатського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" -"Санаторій "Любінь Великий" в дочірнє підприємство "Санаторій "Любінь Великий". 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.08.2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій "Великий Любінь №1" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передає покупцю, а покупець приймає і зобов'язується оплатити згідно з умовами цього договору об'єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 2 загальною площею 708,3 кв. м, що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вулиці Львівській, будинок 16б (т. 1, а.с. 17-19). 
		На виконання зазначеного договору за актом приймання-передачі від 21.08.2004 року продавець передав покупцю будівлю спального корпусу № 4 загальною площею 847,00 кв.м. Право власності за покупцем зареєстровано, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 20, 21). 
		Також 11.08.2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій "Великий Любінь №1" було укладено договір купівлі-продажу відповідно до якого продавець передає покупцю, а покупець приймає і зобов'язується оплатити згідно з умовами цього договору об'єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 4 загальною площею 874,0 кв. м, що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вулиці Львівській, будинок 16б (т. 1, а.с. 24-26). 
		Право власності за покупцем зареєстровано, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності. 
		Статтею 1 Закону України віц 10.09.1991 року № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України. 
		Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 року № 1427-XII з моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.
		Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, були передані тимчасово Фонду державного майна України.
		Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
		Враховуючи встановлення факту перебування у державній власності майна санаторію "Любінь Великий", місцевий господарський суд дійшов висновку про протиправність розпорядження вказаним майном закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця". 
		Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. 
		Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Пунктом 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Місцевий господарський суд, встановивши факт пропуску позивачем позовної давності, визнав поважними причини такого пропущення дійшов висновку про  захист порушеного права та задоволення позову.
		Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
		Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
		Апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на майно санаторію "Любінь Великий", а саме: приміщення котельні площею 352,0 кв.м., позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204,0 кв.м., позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м., позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м., позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м., позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м., позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3.
		Враховуючи, що у строк до 1 січня 1994 року ні Федерація професійних спілок України, ні закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані з зміною форм власності і власника державного майна з порушенням мораторію віднесені не були, апеляційна інстанція дійшла висновку про відсутність правових підстав вважати, що спірні спальні корпуси № 2 та № 4 вибули з державної власності поза волею держави. 
		Апеляційною інстанцією встановлено, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10.01.2013 року № 210/211 вартість виконаних робіт з реконструкції спального корпусу № 2 на вул. Львівській, 16б в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження складала 3 487 920,00грн.; вартість виконаних робіт з реконструкції спального корпусу № 4 на вул. Львівській, 16Г в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження становила 2 736 293,00 грн.; внаслідок здійснення робіт товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс-санаторій "Великий Любінь № 1" з реконструкції спальних корпусів №  2 та № 4 за адресою: Львівська обл., Городоцький р-н, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Б, Г були створені нові речі (т. 4, а.с. 114-119).
		Апеляційна інстанція дійшла висновку, що об'єкти нерухомого майна - спірні спальні корпуси № 2 та № 4 у тому вигляді, в якому вони були передані товариству з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2001 року № 4610116/2001-49 на даний час фактично перестали існувати.
		Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до ч. 1, 4 ст. 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.
		Згідно ст. 145 Цивільного кодексу Української РСР якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.
		Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
		Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція дійшла висновку, що, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров'я" та товариство з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс-санаторій "Великий Любінь № 1" є добросовісними набувачами спального корпусу № 2 загальною площею 708,3 кв.м. та спального корпусу № 4 загальною площею 874,0 кв.м., позовні вимоги про витребування вказаних корпусів задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Апеляційна інстанція зазначила, що законодавством не передбачено такий спосіб захисту, як скасування свідоцтва про право власності, яке не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, а є посвідчувальним документом, виданим на підставі та на виконання відповідного рішення виконавчого комітету. 
		Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд дійшов висновку  про відмову у задоволенні вимог про скасування свідоцтв на право власності від 23.11.2001 року серії ААБ № 000459 та від 23.11.2001 року серії ААБ № 000460.
		Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.
		Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
		Разом з тим, у порушення вищенаведеної норми процесуального закону матеріали справи містять копії документів (т. 1, а.с. 17-51, 69-70, 76-109, 111-125; т. 2, а.с. 17-28, 30-80, 90-91, 110-139; т. 3, а.с. 29-52, 7172; т. 4, а.с. 60-64), не засвідчених належним чином, відповідно до п. 5.27 Вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55 та ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
		Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Отже, прийняті у справі судові рішення грунтуються на неналежних доказах.
		Розглядаючи питання щодо відновлення прокурору строку позовної давності місцевий господарський суд допустив наступні порушення норм процесуального права.
		Встановивши, що прокуратурі стало відомо про наявність порушень інтересів держави у червні 2011 році, місцевий господарський суд з посиланням на ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України визнав наведені обставини поважною причиною пропуску строку позовної давності та відновив його.
		Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Разом з тим, п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Відновлюючи прокурору строк позовної давності для звернення за захистом інтересів держави, суд не врахував власні висновки про встановлення моменту, коли прокурору стало відомо про наявність зазначених порушень. 
		Крім того слід зазначити, що відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
		Проте, місцевим господарським судом не встановлено моменту, коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів.
		Тобто, якщо сплив строку позовної давності обчислюється з червня 2011 року, то підстав для його відновлення в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України не вбачається, оскільки строк не пропущено.
		Натомість, якщо ж суд вважає за необхідне відновити пропущений строк, то слід було зазначити, з якого моменту починається, на думку суду, перебіг строку позовної давності.
		На вказані порушення вимог процесуального законодавства апеляційна інстанція уваги не звернула.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.
		Згідно п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення. Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою. 
		Відповідно до п. 4, 11 ч. 1 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.
		Пунктом 2 ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
		Як зазначалось вище, прокурор заявою про уточнення позовних вимог від 03.08.2011 року просив доповнити позовну заяву вимогами про визнання за державою право власності на майновий комплекс "Санаторію "Любінь Великий", який розташований за адресою смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 та повернути за актом прийому-передачі вищевказане майно Фонду державного майна України, як розпоряднику майна (т. 2, а.с. 14).
		Місцевий господарський суд задовольняючи, а апеляційний господарський суд частково задовольняючи вимоги щодо визнання права власності та зобов'язання повернути майно порушили вищевказані норми процесуального законодавства, оскільки при підготовці справи до розгляду не встановили конкретні вимоги прокурора (визначення окремого майна, а не комплексу в цілому) та без відповідного клопотання вийшли за межі позовних вимог.
		Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.
		Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних  правовідносин.
		Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
		 
		                                     П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.
		Рішення господарського суду Львівської області від 21.09.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року у справі № 5015/3683/11 скасувати.
		Справу № 5015/3683/11 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.
		 
		Головуючий суддя                                                               Г.К. Прокопанич
		Судді:                                                                               І.В. Алєєва
		                                                                                                    О.О. Євсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...