Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К/9991/17204/11-С : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.03.2014. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"20" березня 2014 р.                               м. Київ                                        К/9991/17204/11 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
		 
		Чалого С. Я.
		Гончар Л.Я.  
		Конюшка К.В.
		 
		        розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання нечинним та скасування рішення, -
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		Постановою Окружного адміністративного суду  м. Києва від 15 грудня 2010 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання нечинним та скасування рішення від 17 вересня 2009 року №6/2075.
		Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 17 вересня 2009 року Київська міська рада IV сесії VI скликання відповідно до пункту частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 «Про державне мито», з метою зменшення фінансових витрат житлово-комунальних підприємств Києва на боротьбу із неплатниками комунальних послуг та для більш широкого використання судово-правових механізмів спонукання боржників до своєчасної оплати житлово-комунальних послуг прийняла рішення №6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита».
		Відповідно до вказаного рішення, у 2009 році звільняються суб'єкти господарської діяльності, що надають або виробляють житлово-комунальні послуги у м. Києві від обов'язку сплати державного мита (судового збору), яке зараховується до районних або місцевого бюджетів міста Києва, під час подання ними позовних заяв (заяв про видачу судового наказу) до місцевих районних судів міста Києва та апеляційного суду з вимогами про стягнення заборгованості з мешканців столиці за надані їм комунальні послуги.
		Додаток №1 до рішення №6/2075 від 17.09.2009р. містить перелік суб'єктів підприємницької діяльності, які звільняються від сплати державного мита.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 зазначив, що рішення Київської міської ради від 17.09.2009р. №6/2075 є нормативно-правовим актом та порушує його права та інтереси, оскільки воно дає безпідставні пільги КП УЖГ «Липкижитлосервіс» при вирішені спору у судовому порядку.
		Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження застосування або можливості застосування до нього оскаржуваного рішення.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на їх правомірність та обґрунтованість та вбачає за доцільне зазначити про таке.
		За статтею 143 Конституції до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься затвердження відповідних місцевих бюджетів та вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
		Пунктами 28 та 29 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування" визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету. А статтею 25 цього Закону передбачено, що місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання. 
		Статтею 171 КАС України встановлено особливості провадження в адміністративних справах щодо законності нормативно-правового акта чи відповідності його правовим актам вищої юридичної сили.
		Так, нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
		Другу групу актів складають індивідуальні акти,які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
		Як вірно встановлено судами, в даному випадку рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита» є актом індивідуальної дії.
		Згідно зі ст. 104 КАС до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин
		Слід зазначити, що індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
		Поряд з цим, рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита» стосується тільки певного кола осіб, серед яких підприємства житлово-комунального господарства міста Києва.
		Таким чином із зазначеним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.
		Крім того, позивачем не зазначено які конкретно його права та охоронювані законом інтереси порушені спірним рішенням.
		 
		Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що  мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь -якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		 
		Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та  апеляційної інстанцій вірно встановлені обставини справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. 
		 
		Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду  м. Києва від 15 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року - без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...