Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-10438/11/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2014. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"27" березня 2014 р.                               м. Київ                                        К/800/21972/13 
		 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		 
		головуючого                                             Донця О.Є.,
		суддів:                                   Логвиненка А.О.,
		                                              Мороза В.Ф.,
		 
		при секретарі                        Антипенка В.В.,
		 
		за участю ОСОБА_2, представника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) Житченко О.В., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії регулювання електроенергетики України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Київенерго», ОСОБА_4, про визнання такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили та нечинними з моменту прийняття постанов від 13.01.2011 року № 8 та від 17.03.2011 року № 343, 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У липні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом  до Національної комісії регулювання електроенергетики України, треті особи - Публічне акціонерне товариство «Київенерго», ОСОБА_4, про визнання такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили та нечинними з моменту прийняття постанов від 13.01.2011 року № 8 та від 17.03.2011 року № 343. 
		Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково. Зобов'язано Національну комісію з регулювання електроенергетики України надати ОСОБА_2 повну і обґрунтовану відповідь на запит від 06.05.2011 року протягом місяця з дня набрання постановою суду першої інстанції законної сили. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011 року - без змін. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій  частині нову постанову про задоволення позовних вимог. 
		Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики подано заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в яких вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. 
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, заперечення на неї, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. 
		Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а тому суд переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання постанови НКРЕУ від 13.01.2011 року № 8 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню та населеним пунктам» та від 17.03.2011року № 343 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню та населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню та населеним пунктам» незаконними та такими, що не відповідають положенням статті 11 Закону України «Проелектроенегетику», статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статтям 20, 30, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; визнання постанов НКРЕУ від 13.01.2011 року № 8 та від 17.03.2011 року № 343 нечинними з моменту прийняття.  
		Судом встановлено, що Постановою НКРЕУ  від 13.01.2011 року № 8 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам» внесено зміни до Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затверджених постановою НКРЕУ від 10.03.1999 року № 309  (у редакції постанови НКРЕУ від 10.11.2009 року № 1280), виклавши їх в новій редакції та затверджено Зміни до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою НКРЕУ від 10.03.1999 року № 309 (у редакції постанови НКРЕ від 10.07.2002 року № 758).
		Зміни до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам: 
		1. Пункт 1.1 глави 1 викласти в такій редакції:
		« 1.1. Відпуск електроенергії населенню проводиться за тарифом: 20,3 коп. за 1 кВт год. - за обсяг, спожитий до 150 кВт·год електроенергії на місяць (включно); 26,4 коп. за 1 кВт·год - за обсяг, спожитий понад 150 кВт год. електроенергії на місяць.
		Відпуск електричної енергії багатодітним сім'ям, прийомним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу проводиться за тарифом 20,3 коп. за 1 кВт·год  незалежно від обсягів її споживання.»
		2. Пункт 1.3 глави 1 викласти в такій редакції:
		« 1.3. Відпуск електроенергії населенню, яке проживає в сільській місцевості, проводиться за тарифом: 18,75 коп. за 1 кВт·год - за обсяг, спожитий до 150 кВт·год електроенергії на місяць (включно); 24,4 коп. за 1 кВт·год - за обсяг, спожитий понад 150 кВт·год електроенергії на місяць.
		Відпуск електричної енергії багатодітним сім'ям, прийомним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу, які проживають в сільській місцевості, проводиться за тарифом 18,75 коп. за кВт·год незалежно від обсягів її споживання.»
		3. Пункт 1.4 глави 1 викласти в такій редакції:
		« 1.4. Відпуск електроенергії населенню, яке проживає в житлових будинках (у тому числі в житлових будинках готельного типу та гуртожитках), обладнаних у встановленому порядку кухонними електроплитами та/або електроопалювальними установками (у тому числі в сільській місцевості), проводиться за тарифом: 15,6 коп. за 1 кВт·год - за обсяг, спожитий до 250 кВт·год електроенергії на місяць (включно); 20,3 коп. за 1 кВт·год - за обсяг, спожитий понад 250 кВт·год електроенергії на місяць.
		Відпуск електричної енергії багатодітним сім'ям, прийомним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу, які проживають в житлових будинках (у тому числі в житлових будинках готельного типу та гуртожитках), обладнаних у встановленому порядку кухонними електроплитами та/або електроопалювальними установками (у тому числі в сільській місцевості), проводиться за тарифом 15,6 коп. за 1 кВт·год незалежно від обсягів її споживання.
		Відпуск електроенергії населенню, яке проживає в багатоквартирних будинках населених пунктів (міст, сіл, селищ), не газифікованих природним газом і в яких відсутні або не функціонують системи централізованого теплопостачання, проводиться за тарифом 15,6 коп. за 1 кВт·год незалежно від обсягів її споживання.»
		4. У пункті 1.6 глави 1 слова та цифри «за тарифом 18,75 коп. за 1 кВт·год (крім будинків, обладнаних кухонними електроплитами, електроопалювальними установками) і за тарифом 15,6 коп. за 1 кВт·год - у будинках, обладнаних кухонними електроплитами та/або електроопалювальними установками.» замінити словами та цифрами «за тарифами, визначеними у пунктах 1.3 та 1.4 цього Порядку».
		5. Абзац перший пункту 1.8 глави 1 доповнити словами «за тарифами, визначеними у пунктах 1.1, 1.3 або 1.4 цього Порядку, та відповідними тарифними коефіцієнтами:».
		6. Пункт 1.8 глави 1 доповнити новим абзацом такого змісту:
		«При цьому при визначенні вартості спожитої електроенергії за кожним рівнем тарифу застосовується питома вага обсягу електроенергії, що спожита у відповідну зону доби протягом розрахункового періоду, до загального обсягу спожитої електроенергії в цьому періоді.».
		7. Пункт 2.2 глави 2 викласти в такій редакції:
		« 2.2. Відпуск електроенергії населеним пунктам (крім гуртожитків сімейного типу) проводиться за тарифом 25,65 коп. за 1 кВт·год.
		Відпуск електроенергії гуртожиткам сімейного типу (які підпадають під визначення «населений пункт») проводиться за тарифом 19,7 коп. за 1 кВт год.»
		8. Пункт 2.3 глави 2 викласти в такій редакції:
		« 2.3. Відпуск електроенергії населеним пунктам (крім дачних, дачно-будівельних кооперативів і садових товариств, гаражно-будівельних кооперативів та гуртожитків сімейного типу), розташованим у сільській місцевості, проводиться за тарифом 23,6 коп. за 1 кВт·год.
		Відпуск електроенергії гуртожиткам сімейного типу (які підпадають під визначення «населений пункт»), розташованим у сільській місцевості, проводиться за тарифом 18,15 коп. за 1 кВт·год.»
		9. Пункт 2.4 глави 2 викласти в такій редакції:
		« 2.4. Відпуск електроенергії населеним пунктам (крім дачних, дачно-будівельних кооперативів і садових товариств, гаражно-будівельних кооперативів та гуртожитків сімейного типу), що обладнані в установленому порядку кухонними електроплитами та/або електроопалювальними установками (у тому числі в сільській місцевості), проводиться за тарифом 19,5 коп. за 1 кВт·год.
		Відпуск електроенергії гуртожиткам сімейного типу (які підпадають під визначення «населений пункт»), що розташовані у будинках, обладнаних в установленому порядку кухонними електроплитами та/або електроопалювальними установками (у тому числі в сільській місцевості), проводиться за тарифом 15,0 коп. за 1 кВт·год.»
		10. У пункті 3 слова та цифри «Закону України від 03.12.99 № 1274-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» замінити словами «Податкового кодексу України».
		11. В абзацах першому та другому Примітки слова «та інше» виключити, а цифри « 20,3» та « 18,75» замінити відповідно цифрами « 26,4» та « 24,4».
		Постановою НКРЕУ від 17.03.2011 року № 343 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам» внесено зміни до Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затверджених постановою НКРЕ від 10.03.1999 року № 309  (у редакції постанови НКРЕ від 13.01.2011 року № 8),  викладено їх в новій редакції, що додається; затверджено Зміни до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою НКРЕ N 309 від 10.03.1999 року (у редакції постанови НКРЕ від 10.07.2002 року № 758), що додаються.
		Зміни до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам: 
		1. У пункті 1.1 глави 1 цифри « 20,3» та « 26,4» замінити цифрами « 23,35» та « 30,4» відповідно. 
		2. У пункті 1.3 глави 1 цифри « 18,75» та «24,4» замінити цифрами « 21,6» та « 28,1» відповідно. 
		3. У пункті 1.4 глави 1 цифри « 15,6» та « 20,3» замінити цифрами « 17,95» та « 23,35» відповідно. 
		4. У пункті 2.2 глави 2 цифри « 25,65» та «19,7» замінити цифрами « 30,4» та « 23,35» відповідно, а слова «сімейного типу» виключити. 
		5. У пункті 2.3 глави 2 цифри « 23,6» та « 18,15» замінити цифрами « 28,1» та « 21,6» відповідно, а слова «сімейного типу» виключити. 
		6. У пункті 2.4 глави 2 цифри « 19,5» та « 15,0» замінити цифрами « 23,35» та « 17,95» відповідно, а слова «сімейного типу» виключити. 
		7. У примітці цифри «26,4» та « 24,4» замінити цифрами « 30,4» та « 28,1» відповідно.
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
		Згідно із частиною 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
		Частина 2 статті 55 Господарського кодексу України визначає, що суб'єктами господарювання є: 
		1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 
		2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. 
		Оскаржувані ОСОБА_2  постанови є нормативно-правовими актами, однак вказані постанови або окремі їх положення не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, оскільки регулюють відносини між енергопостачальними компаніями та споживачами, відтак, не є регуляторними актами та не потребують процедур, визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, щодо, оприлюднення проектів.
		Посилання ОСОБА_2 на статтю 2 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки вказана норма визначає коло учасників у сфері господарювання, а не суб'єктів господарювання, що за своєю правовою природою є різними поняттями.
		Частиною 4 статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.
		Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що ОСОБА_2 не доведено, що оскаржувані постанови НКРЕУ можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку електроенергії.
		Посилання ОСОБА_2 про невідповідність оскаржуваних постанов нормам статей 20, 30, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є безпідставним, виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право:
		1) одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг;
		2) одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо; 
		3) на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг; 
		4) на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг; 
		5) на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; 
		6) на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 
		7) отримувати від виконавця компенсацію в розмірі, визначеному договором, рішенням суду або законодавством, за перевищення нормативних термінів на проведення аварійно-відновлювальних робіт; 
		8) на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_2 не доведено, що оскаржувані постанови НКРЕУ порушили його право як споживача, зокрема, одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу.
		Згідно із статтею 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується, зокрема, на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій; відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства.
		Колегія суддів погоджується з судами першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 не доведено факту невідповідності оскаржуваних постанов НКРЕУ вказаним вище принципам регулювання цін/тарифів.
		Відповідно до частини 5 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.
		Частинами 2, 3 статті 11 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства. 
		Оскільки, НКРЕУ є органом, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, а не суб'єктом господарювання, який надає споживачу житлово-комунальної послуги відповідно до умов договору, або який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, відповідно не є виконавцем/виробником, в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що вона сама не повинна повідомляти споживачів про зміни вартості житлово-комунальних послуг.
		Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що доводи ОСОБА_2 в частині невідповідності постанов НКРЕУ   від 13.01.2011 року № 8 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню та населеним пунктам» та від 17.03.2011року № 343 «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню та населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню та населеним пунктам» положенням статті 11 Закону України «Про електроенергетику», статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статтям 20, 30, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не знайшли свого підтвердження.
		На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушень норм матеріального чи процесуального права не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, 
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії регулювання електроенергетики України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Київенерго», ОСОБА_4, про визнання такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили та нечинними з моменту прийняття постанов від 13.01.2011 року № 8 та від 17.03.2011 року № 343 - без змін. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		               Судді:                                                                                                  О.Є. Донець 
		 
		                                                                                                         А.О. Логвиненко    
		 
		                                                                                                    В.Ф. Мороз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...