Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/2880/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти волі, честі та гідності особи; Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2014. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2014.
Дата набрання законної сили: 26.03.2014
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		__________________________________________________________________
		Провадження апел.суду №11-кп/790/264/14 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Справа суду 1-ї інстанції № 642/2880/13-К 
		Категорія: ч. 3 ст. 149 КК України
		В И Р О К 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		26 березня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі: 
		головуючого судді  ОСОБА_2 ,
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		за участю секретаря  ОСОБА_5 ,
		прокурора  ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 ,
		обвинуваченої  ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12013220510000517 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_8 , 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		Цим вироком,
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Коломак Харківської області, громадянку України, українку, з середньою освітою, заміжню, не працюючу, раніше не судиму в силу ст. 89 КК України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , 
		визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.
		В силу ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.
		На підставі ст. 76 КК України, зобов`язано ОСОБА_8 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої системи; повідомляти органи кримінально - виконавчої системи про зміну місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи.
		Стягнуто з ОСОБА_8 судові витрати, пов`язані з її екстрадицією, у розмірі 12681 грн. 69 коп.
		 
		Згідно вироку, в серпні 2002 року, точна дата в ході досудового слідства не встановлена, ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою в групі з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , умисно, з корисливих спонукань, маючи умисел на торгівлю людьми та іншу незаконну угоду щодо передачі людини, шляхом обману та введення в боргову залежність неповнолітньої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , з подальшим переміщенням у встановленому законом порядку через державний кордон в Російську Федерацію, з метою подальшої оплатної передачі невстановленій в ході слідства особі на ім`я ОСОБА_12 для сексуальної експлуатації, будучи обізнаними про важкий матеріальний стан їх та їхніх сімей, відсутності постійного джерела доходів, використовуючи уразливий стан, що виразилося у збігу тяжких сімейних обставин, запропонували ОСОБА_10 і ОСОБА_11 виїхати до м. Москви РФ для надання платних сексуальних послуг незнайомим чоловікам, пояснивши при цьому, що всі витрати, пов`язані з поїздкою вони візьмуть на себе. Отримавши згоду ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на виїзд до м. Москви, прибули на залізничний вокзал, де придбали для останніх за свої гроші проїзні квитки.
		21 вересня 2002 року приблизно о 07 год. 00 хв. ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на автомобілі ВАЗ 2106, державний номер в ході слідства не встановлено, керований ним за дорученням, прибули до місця проживання ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 , а після і до ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 , яким, не повідомивши про майбутній в цей день виїзд до м. Москва Російської Федерації, відвезли за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , де утримували до вечірнього часу (більш точний час в ході слідства не встановлено). Після чого ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_8 , ОСОБА_13 і ОСОБА_11 на вищевказаному автомобілі виїхали до м. Харкова на Південний вокзал. Проїжджаючи с. Шарівку Валківського району Харківської області ОСОБА_11 під приводом необхідності зайти додому попросила зупинити автомобіль навпроти автобусної зупинки Шарівка. Вийшовши з автомобіля, ОСОБА_11 пішла і до автомобіля не повернулася, тим самим відмовившись виїжджати до м. Москва для надання платних сексуальних послуг. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір ОСОБА_8 і ОСОБА_8 на вищевказаному автомобілі, спільно з ОСОБА_13 прибули на Південний вокзал м. Харкова, де посадили останню на потяг сполученням Адлер-Москва до м. Москви, після чого за допомогою мобільного зв`язку ОСОБА_8 зв`язалася з невстановленим в ході слідства чоловіком на ім`я ОСОБА_12 , якому повідомила номер, час прибуття поїзда і вагон , в якому слідує ОСОБА_10 ,для того, щоб останній зустрів її в м. Москві РФ. По приїзду до м. Москви РФ ОСОБА_10 на Курському вокзалі зустрів невстановлений в ході слідства чоловік на ім`я ОСОБА_12 , який доставив її на орендовану квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , де достовірно знаючи, що ОСОБА_10 не має засобів до існування і проживання в Російській Федерації, знаходиться від нього в матеріальній залежності, в зв`язку з чим буде змушена надавати платні сексуальні послуги, здійснюючи сексуальну експлуатацію. За отримання ОСОБА_10 поїздом, що прямує сполученням Москва-Харків, передав ОСОБА_8 грошову суму в розмірі 100 доларів США, що згідно довідки ТОВ Унікомбанк № 221 від 25.03.2008 року, становить 532,95 грн.
		Згодом ОСОБА_12 , поселивши ОСОБА_13 в орендованій квартирі за вищевказаною адресою і фактично володіючи нею, надавав різним особам чоловічої статі для надання платних сексуальних послуг, а грошові кошти, виручені від сексуальної експлуатації ОСОБА_10 , звертав на свою користь, у тому числі за проживання та харчування, а так само на відшкодування витрат на її придбання у ОСОБА_8 та ОСОБА_8 згідно обумовленої з ними оплати.
		Вищевказаної діяльністю з надання платних сексуальних послуг ОСОБА_10 займалася в період з 22 вересня 2002 року до 25 жовтня 2002 року, після чого була затримана працівниками міліції та доставлена до Центру тимчасового утримання неповнолітніх правопорушників Головного Управління внутрішніх справ по м. Москві і згодом 30 жовтня 2002 в м. Москві Російської Федерації видана її батькам.
		Вироком Київського районного суду м. Харкова від 18.06.2008 року були визнані винними ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 303, ч. 2 ст. 303, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 303 КК України, ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 149 КК України. 
		 
		В апеляційній скарзі прокурор просить вирок районного суду скасувати, внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування кримінального закону, невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченої і тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, ухвалити новий вирок, яким визнати винною ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 149 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією майна. Прокурор посилається на те, що суд невірно розтлумачив висновок судово-медичної експертизи № 222-З від 23.01.2008 року та показання експерта, наданні в судовому засіданні, у зв`язку з чим незаконно перекваліфікував дії ОСОБА_8 та допустив невідповідність своїх висновків, викладених в оскаржуваному вироку, матеріалам кримінального провадження. 
		Крім того, прокурор вказує, що обвинувачена вчинила особливо тяжкий злочин, навіть враховуючи перекваліфікацію її дій районним судом, тривалий час переховувалась від суду та слідства, намагаючись уникнути заслуженого покарання за вчинене. Також сторона обвинувачення посилається на те, що ОСОБА_8 звільнена від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності щодо чотирьох епізодів злочинної діяльності, передбаченою ч. 4 ст. 303 КК України, що характеризує її як особу, схильну до вчинення злочинів, що свідчить про її підвищену суспільну небезпеку, у зв`язку з чим їй необхідно призначити покарання, пов`язане з позбавленням волі, без застосування ст. ст.. 69,75 КК України.
		 
		Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу і просив її задовольнити, а також пояснення обвинуваченої та її захисника, що заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. 
		 
		Суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, з дотриманням вимог ст.349 КПК України, дослідив обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення та обґрунтовано дійшов до висновку про її винність у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України. При цьому колегія суддів не погоджується з доводами прокурора щодо неправильності кваліфікації дій обвинуваченої, оскільки суд першої інстанції на підставі безпосереднього дослідження фактичних обставин правопорушення, оцінки всій сукупності доказів, в тому числі з урахуванням показань обвинуваченої та судово-медичного експерта ОСОБА_15 , що допитувався в судовому засіданні, - дійшов правильного висновку про те, що органами досудового слідства не надано жодних доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між діями і умислом обвинуваченої  ОСОБА_8 та наслідками у виді розвитку у потерпілої  ОСОБА_13 вторинного безпліддя, а висновки органу досудового розслідування мають ймовірний характер, у зв`язку з чим не можуть бути покладені судом в основу обвинувачення (том 8 арк. пров. 186). Внаслідок цього суд обґрунтовано виключив з кваліфікації дій ОСОБА_8 кваліфікуючу ознаку  заподіяння тяжких наслідків. За таких обставин доводи прокурора та пов`язане з ними апеляційне прохання щодо перекваліфікації дій обвинуваченої на ч. 3 ст. 149 КК України  є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. 
		Разом з цим, переглядаючи судове рішення в частині правильності призначення покарання ОСОБА_8 колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів поданої прокурором апеляції щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, щодо вказаних у ньому висновків, не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України. Суд необґрунтовано призначив ОСОБА_8 мінімальне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке хоч і не виходить за межі встановлені санкцією ч.2 ст.149 КК України, але за своїм розміром є явно несправедливим через надмірну м`якість, а також безпідставно застосував норми ст.ст. 75, 76 КК України, звільнивши обвинувачену від відбування цього покарання з випробуванням, тобто, застосував закон, який не підлягав застосуванню. 
		 
		З оскаржуваного вироку суду першої інстанції вбачається, що  ОСОБА_8 визнана винною у вербуванні людини з метою експлуатації з використанням уразливого стану  торгівля людьми, вчинене за попереднім зговором групою осіб відносно неповнолітньої особи, що передбачено ч. 2 ст. 149 КК України. Вчинений нею з корисливих мотивів злочин щодо неповнолітньої особи є умисним та відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як особливо тяжкий злочин. 
		При призначенні покарання з випробовуванням судом першої інстанції недостатньо враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, а також тяжкість негативних наслідків, що стосуються розвитку у потерпілої  ОСОБА_13 вторинного безпліддя внаслідок сексуальної експлуатації, про що обґрунтовано вказано у апеляції прокурора. Зазначені обставини об`єктивно підтверджуються фактичними даними що безпосередньо досліджував суд першої інстанції в судовому засіданні, а також даними кримінального провадження. Вказані обставини свідчать про підвищену ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченою злочину.
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення поданої прокурором апеляційної скарги щодо скасування вироку в частині призначеного обвинуваченій покарання. 
		 
		Поряд з цим колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо визнання обставинами, що пом`якшують покарання, а саме з активним сприянням обвинуваченої у розкритті злочину та з добровільним відшкодуванням шкоди, оскільки такі висновки є не мотивованими та мають формальний характер. Як вбачається з даних кримінального провадження та мотивувальної частини вироку суд першої інстанції в судовому засіданні безпосередньо досліджував низку письмових доказів, зокрема: 
		- довідку з Центру тимчасового утримання неповнолітніх правопорушників ГУВС по м. Москві РФ, про те, що 25.10.2002 року доставлена ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за заняття проституцією, і 30.10.2002 року видана матері ОСОБА_17 (т. 2 арк. пров. 186);
		- довідку представництва МОМ м. Києва, про те, що в період з 18.11.2002 року за 03.12.2002 року ОСОБА_16 перебувала в реабілітаційному центрі потерпілих від злочинів, пов`язаних з торгівлею людьми з метою отримання лікування та психологічної допомоги (т. 2 арк. пров. 161-162);
		- висновок психолога МОМ, про те, що ОСОБА_16 перебувала в м. Москві РФ близько 1 місяця, де її примушували займатися проституцією, в результаті чого випробувана вважає себе постраждалою морально, фізично і матеріально, проте не завжди має підібрати аргументи для доведення своїх тверджень (т. 2 арк. пров. 163).
		 
		Як вбачається з письмової заяви потерпілої (т. 8 арк. пров. 108), вона не має будь-яких претензій до обвинуваченої, але потерпіла не зазначає про фактичне відшкодування ОСОБА_8 моральної та матеріальної шкоди.
		Стосовно активного сприяння ОСОБА_8 у розкритті злочину суд зробив лише формальну вказівку у мотивувальній частині вироку, оскільки не навів будь-яких даних щодо підтвердження зазначених обставин. При цьому належить взяти до уваги те, що органом досудового розслідування у обвинувальному акті щодо ОСОБА_8 не виявлені будь-які обставини, що передбачені ст. 66 КК України та пом`якшують покарання обвинуваченої, в тому числі не вказано про її сприяння у розкритті злочину.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтоване визнання судом обставинами, що пом`якшують покарання, а саме стосовно добровільного відшкодування шкоди потерпілій та активного сприяння ОСОБА_8 у розкритті злочину, що обумовлює зміну вироку в цій частині, шляхом виключення такої вказівки суду з його мотивувальної частини. 
		При цьому належить врахувати те, що суд у вироку, на думку колегії суддів, обґрунтовано визнав щире каятті обвинуваченої, як обставину, що пом`якшує покарання, а також встановив відсутність обтяжуючих обставин.
		Під час апеляційного розгляду дослідженням даних про особу обвинуваченої встановлено, що ОСОБА_8 в силу ст..89 КК України судимостей не має, на обліках у наркологічному чи психіатричному диспансерах не перебуває, офіційно не працевлаштована, характеризується задовільно, не заміжня, згідно паспорту зареєстрована в АДРЕСА_6 . При апеляційному розгляді будь-яких інших даних про особу обвинуваченої не надано.
		 
		Колегія суддів бере до уваги та погоджується з апеляційним доводом прокурора про те, що особу обвинуваченої негативно характеризують данні, що містяться в ухвалі Ленінського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2013 року, про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 303 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності. Ця постанова набрала законної сили та сторонами кримінального провадження не оскаржується. Прокурор у своїй апеляційній скарзі не безпідставно звертає увагу на те, що ОСОБА_8 обвинувачувалася у вчиненні тяжких злочинів, тобто чотирьох епізодів злочинної діяльності, а саме у створенні і участі в організованій групі, як активний її учасник, який забезпечував діяльність з надання сексуальних послуг особами жіночої статі з метою отримання прибутку. При цьому належить врахувати, що звільнення від кримінальної відповідальності у даному випадку не є реабілітуючою обставиною.
		 
		При призначенні покарання, з урахуванням підвищеної небезпеки вчиненого особливо тяжкого злочину, настанням у подальшому негативних наслідків для здоров`я потерпілої , в сукупності з даними про особу винної, підстав для застосування ст.ст. 69,75 КК України колегія не вбачає. Вважає, що виправлення обвинуваченої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому, дотримуючись вимог ст. 65 КК України, вважає необхідним призначити ОСОБА_8 покарання в виді позбавлення волі, з врахуванням обставини, що пом`якшує покарання, тобто щирого каяття, наявних даних про особу обвинуваченої, в розмірі ближчому до мінімальної межі, встановленої санкцією ч.2 ст. 149 КК України, а додаткове покарання - в виді конфіскації майна. Такий вид і міра основного та додаткового покарання, на думку колегії суддів, буде достатньою для виправлення засудженої та запобігання вчиненню нею нових злочинів.
		 
		Дотримуючись вимог ст. 331 КПК України, запобіжний захід стосовно ОСОБА_8 , до набрання вироком чинності, з врахуванням наявності клопотання прокурора та існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме того, що обвинувачена може переховуватися від суду та правоохоронних органів, колегія суддів вважає можливим та необхідним змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Зарахувати  ОСОБА_8 у строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення, пов`язаний з її затриманням в м. Ровіджо ( Італія), екстрадицією та триманням під вартою в умовах Харківського слідчого ізолятору, тобто з 19 червня 2009 року по 13 червня 2010 року (том 3 арк. 417-419, 423-426; том 4 арк. 6-8, 138-139).
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 3, 409 ч. 2, 414, 418, 420 КПК України колегія суддів,
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково. 
		Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати.
		Призначити  ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.149 КК України в виді позбавлення волі строком на 6 /шість/ років з конфіскацією всього майна, яке є власністю обвинуваченої. 
		Запобіжний захід, до набрання вироком чинності, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , змінити з особистого зобов`язання на тримання під вартою в умовах Харківського слідчого ізолятору. Зарахувати  ОСОБА_8 у строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення, пов`язаний з її затриманням в м. Ровіджо ( Італія), екстрадицією та триманням під вартою в умовах Харківського слідчого ізолятору, тобто з 19 червня 2009 року по 13 червня 2010 року. 
		 
		Цей же вирок суду змінити. Із мотивувальної його частині виключити вказівку суду про визнання обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_8  добровільне відшкодування завданої шкоди та активне сприяння розкриттю злочину.
		В іншій частині вирок суду залишити без змін. 
		 
		Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченою - в той самий строк з дня вручення їй копії вироку.
		 
		СУДДІ:
		 
		 
		________________ _______________ _____________ 
		 ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...