Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/6795/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2014. Зареєстровано: 25.04.2014. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2014.
Дата набрання законної сили: 15.04.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		----------------------
		 
		У Х В А Л А
		 
		15 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/6795/13-а
		Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В. 
		Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді -Кравченко К.В.,судді -Градовського Ю.М.,судді -Федусика А.Г.при секретарі -Дубині Т.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби у Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби у Херсонській області, про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В вересні 2013 року ОСОБА_5 (надалі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (з врахуванням уточнень) до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (надалі - відповідач-1, ВДВС), Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області (надалі - відповідач-2, ДАІ), Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області (надалі - відповідач-3, ДКС в Одеській області), Головного управління Державної казначейської служби у Херсонській області (надалі - відповідач-4, ДКС в Херсонській області), в якому просив:
		- визнати дії посадових осіб ВДВС щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний позивачу транспортний засіб неправомірними;
		- визнати дії посадових осіб ДАІ щодо затримання належного позивачу транспортного засобу в порядку, передбаченому ст.265-2 КУпАП неправомірними та відмови у безоплатному поверненню із спецмайданчика належного позивачу транспортного засобу;
		- відшкодувати з Державного казначейства України за рахунок коштів, призначених на утримання ВДВС, понесені позивачем матеріальні збитки в розмірі 3352,76 грн.;
		- стягнути з ДКС в Одеській області за рахунок коштів, призначених на утримання ВДВС, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.;
		- стягнути з ДКС в Херсонській області за рахунок коштів, призначених на утримання ДАІ, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.;
		В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що в результаті помилки, допущеної посадовою особою ВДВС, яка полягає у зазначенні в документах виконавчого провадження прізвища, імені та по батькові: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ід. номер НОМЕР_1), замість даних іншої особи, було оголошено арешт і розшук належного позивачу транспортного засобу. У зв'язку із цим належний позивачу транспортний засіб був внесений до бази даних ДАІ та в результаті спрацювання системи контролю «Рубіж» 26.07.2013 року під час дорожньої подорожі автомобіль позивача був зупинений на посту ДПС «Пассат» з подальшим його вилученням та поміщенням на спецмайданчик. При цьому автомобіль був вилучений працівниками ДАІ в порядку ст.265-2 КУпАП, а не в порядку ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело у подальшому до необхідності оплати позивачем послуг спецмайданчика по зберіганню його транспортного засобу.
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року позовні вимоги задоволено частково. Визнані неправомірними дії ВДВС щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний позивачу транспортний засіб. Зобов'язано ДКС в Одеській області відшкодувати на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 2612,76 грн. та 1500,00 грн. моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання ВДВС. Визнано неправомірними дії ДАІ щодо затримання належного позивачу транспортного засобу в порядку ст.265-2 КУпАП та відмови у безоплатному поверненні із спецмайданчика належного позивачу транспортного засобу. Зобов'язано ДКС у Херсонській області відшкодувати на користь позивача 800,00 грн. моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання ДАІ. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ВДВС,  ДКС у Херсонській області подалі апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.
		21.01.2014 року ДКС в Одеській області звернулося до суду з заявою про приєднання до апеляційної скарги ВДВС, в якій просила апеляційну скаргу ВДВС задовольнити.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.10.2012 року державним виконавцем ВДВС Присяжнюком О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №В-18/124 (ВП 34604759) по примусовому виконання виконавчого листа №2-2852/09 від 24.01.2011 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» в особі ЦРЕМ ВАТ «Одесаобленерго» боргу у розмірі 6432,58 гривень. У заяві стягувача відсутня дата народження боржника, проте вказано індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2.
		В ході провадження дій по встановленню рухомого та нерухомого майна боржника, державним виконавцем були направлені запити до установ: МРЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, КП «ОМБТІ та РОН», Управління Держкомзему у м. Одесі, Одеського міського центру зайнятості, ВАДР ГУМВС України в Одеській області, УПФУ в Приморському районі м. Одеси.
		Відповідно до довідки ВАДР ГУМВС України в Одеській області боржник за адресою, вказаною у виконавчому листі не зареєстрований. Згідно довідки МРЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований автотранспортний засіб ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_3.
		11.03.2013 року державним виконавцем ВДВС Нікольським О.В. було винесено постанову про розшук майна боржника та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		На виконання вищевказаної постанови від 11.03.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 26.07.2013 року о 15.20 під час слідування за маршрутом Одеса-Сімферополь автомобіль ВАЗ 2107, д/н НОМЕР_3, який належить позивачу, був зупинений на посту ДПС «Пассат» у зв'язку із спрацюванням системи відео контролю «Рубіж».
		Судом першої інстанції в судовому засіданні було встановлено, що позивач на місці цих подій неодноразово просив працівників ДАІ зв'язатись із посадовою особою, якою його майно оголошено у розшук, зважаючи на те, що він не є стороною у вказаному виконавчому провадження. Однак, не зважаючи на заперечення позивача, належний йому транспортний засіб о 19:20 год. був евакуйований на спецмайданчик м. Цюрупинськ Херсонської області, згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу в порядку ст.265-2 КУпАП. Також вищевказані обставини були підтверджені допитаним в судовому засіданні свідком ОСОБА_9.
		Судом також встановлено і не заперечується сторонами у справі, що позивач по справі - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, не є боржником за виконавчим провадженням №В-18/124 (ВП 34604759) по примусовому виконанню виконавчого листа №2-2852/09 від 24.01.2011 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси. Натомість, боржником за вказаним виконавчим провадженням є ОСОБА_5, індивідуальний податковий номер - НОМЕР_2, тобто зовсім інша людина.
		29.07.2013 року позивач звернувся до ВДВС із заявою про знаття арешту та припинення розшуку його майна, за результатом розгляду якої постановою в.о. начальника відділу Віннічука В.В. від 29.07.2013 року арешт з належного позивачу транспортного засобу знятий, а його розшук - припинено.
		З метою повернення автомобіля позивач 30.07.2013 року прибув до спецмайданчика у м.Цюрупинськ Херсонської області, де знаходився належний йому транспортний засіб. Працівник спецмайданчика повідомив позивачу про необхідність отримання акту огляду затриманого транспортного засобу, звернутися до відділу розшуку транспортних засобів та отримати узгодження повернення транспортного засобу, після чого він надасть реквізити для оплати вартості зберігання і транспортування автомобіля.
		Прибувши до управління Державтоінспекції МВС України в Херсонській області, позивач звернувся до інспектора з розшуку транспортних засобів РДПС ДАІ УМВС України в Херсонській області лейтенанта міліції Фролова А.Д., повідомивши останньому обставини вилучення його автомобіля та надавши копію постанови від 29.07.2013 року про зняття арешту. Однак у відповідь на прохання позивача повернути безоплатно належний йому автомобіль, працівник ДАІ усно відмовив йому, пояснивши про необхідність написання заяви про повернення транспортного засобу на загальних підставах (зі сплатою послуг зберігання і транспортування транспортного засобу) та зазначивши про єдиний оплатний порядок повернення транспортних засобів.
		Таким чином, у зв'язку із необхідністю отримати транспортний засіб, позивач був вимушений написати відповідну заяву, оплатити послуги в розмірі 1405,25 гривень (750 грн. + 5,25 грн. + 650 грн.) за зберігання і транспортування транспортного засобу, в результаті чого о 20:00 годині 30.07.2013 року він отримав належний йому автомобіль.
		Внаслідок вказаних подій позивачем були понесені матеріальні збитки та завдано моральної шкоди, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідачів по оголошенню в розшук та затриманню належного позивачу автомобіля є протизаконними, і такими, що заподіяли позивачу  матеріальних збитків та моральної шкоди.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Факт оголошення ВДВС 11.03.2013 року в розшук належного позивачу автомобіля ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_3 в рамках виконавчого провадження №В-18/124 (ВП 34604759), за яким позивач не є боржником, свідчить про незаконність такого оголошення, оскільки відсутні передбачені Законом України «Про виконавче провадження» підстави для оголошення в розшук майна позивача, що не заперечується ВДВС. 
		Наслідком таких незаконних дій ВДВС стало неправомірне вилучення працівниками Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області 26.07.2013 року о 15.20 під належного позивачу автомобіля  ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_3 згідно Протоколу огляду та затримання транспортного засобу.  
		Порядком тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року №1102 (надалі - Порядок №1102) встановлено процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення визначає.
		Відповідно до абз.1 п.2 Порядку №1102 тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху.
		Згідно з абз.2 п.2 Порядку №1102 у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», уповноважена особа Державтоінспекції негайно тимчасово затримує такий транспортний засіб та доставляє на спеціальний майданчик чи стоянку.
		Таким чином, вказаним Порядком передбачено дві підстави для тимчасового затримання транспортного засобу, які у свою чергу, мають різні підстави та наслідки.
		Як вбачається з протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 26.07.2013 року, працівником Державтоінспекції вилучений належний позивачу автомобіль в порядку ст.265-2 КУпАП.
		Але, підставою для затримання транспортного засобу слугувала постанова органу державної виконавчої служби, що обумовлювало обов'язок працівників Державтоінспекції затримати транспортний засіб в порядку ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», з подальшим повідомленням про це у триденний строк державного виконавця (п.8 Порядку №1102), що працівниками Державтоінспекції зроблено не було.
		Відповідно до Законів України «Про виконавче провадження», «Про міліцію», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» з метою забезпечення залучення державними виконавцями працівників органів внутрішніх справ для охорони громадського порядку при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 25.06.2002 року №607/56/5 затверджена Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) (надалі - Інструкція №607/56/5).
		Згідно з п.3.1   Інструкції №607/56/5 у виконавчому провадженні розшук громадянина-боржника, дитини або транспортних засобів боржника здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, встановленому чинним законодавством України.
		У разі їх виявлення органи внутрішніх справ у триденний термін з моменту виявлення повідомляють ініціатора розшуку про місце знаходження, а транспортні засоби боржника негайно затримують та доставляють на спеціальні майданчики чи стоянки тимчасового зберігання Державтоінспекції (п.3.2 Інструкції №607/56/5).
		Працівниками Державтоінспекції не було повідомлено державного виконавця про тимчасове затримання транспортного засобу позивача у триденний термін, що є порушенням  п.3.2 Інструкції №607/56/5 та пункту 8 Порядку №1102.
		Крім цього, працівники Державтоінспекції діяли в супереч розділу 6 Інструкції по роботі з системою відеоконтролю «Рубіж», затвердженої наказом МВС України від 29.12.2011 року №975, оскільки позивач на місці затримання транспортного засобу пояснював працівникам Державтоінспекції про відсутність підстав для затримання автомобіля, а працівники Державтоінспекції, з урахуванням доводів позивача, мали зв'язатися з вказаним в орієнтуванні телефонним номером органу державної виконавчої служби з метою з'ясування фактичних обставин, уникнувши таким чином порушення прав позивача, однак цього не зробили.
		Крім того, отримавши від позивача копію постанови державного виконавця про зняття арешту з його автомобіля, працівниками Державтоінспекції було витребувано від позивача письмове звернення та оплату ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням транспортного засобу, що також є неправомірним.
		Пунктом 12 Порядку №1102 передбачає дві підстави для повернення тимчасово затриманого транспортного засобу: 1) за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) (за умови оплати ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред'явлення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення); 2) за вимогою державного виконавця.
		У першому випадку в обов'язком порядку пред'являється відповідний протокол про адміністративне правопорушення, оскільки це обумовлено затриманням автомобіля в порядку ст.265-2 КУпАП.
		Таким чином, до позивача неправомірно застосовано порядок повернення транспортного засобу, який є  наслідком затримання автомобіля відповідно до ст.265-2 КУпАП, а не ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
		Також, відповідно до п.4.8 Інструкції №607/56/5 за час зберігання транспортного засобу боржника на спеціальних майданчиках чи стоянках посадова особа Державтоінспекції складає кошторис витрат і подає його до органу державної виконавчої служби, який ініціював затримання транспортного засобу. Орган державної виконавчої служби компенсує Державтоінспекції витрати на зберігання транспортного засобу боржника за рахунок коштів виконавчого провадження з подальшим віднесенням їх до витрат на проведення виконавчих дій.
		Таким чином, за затримання транспортного засобу, який оголошений у розшук державним виконавцем, відповідні витрати мали б бути відображеними у кошторисі, який в подальшому передається до органу державної виконавчої служби, в результаті чого ці витрати відносяться до витрат на проведення виконавчих дій.
		Однак співробітники Державтоінспекції діяли у непередбачений законодавством спосіб, що призвело до необґрунтованих матеріальних витрат позивача.
		Колегія суддів приходить до висновку, що в результаті неправомірних дій працівників Державтоінспекції, які полягають у недотриманні передбаченого законодавством порядку тимчасового затримання транспортного засобу, оголошеного у розшук державним виконавцем, його подальшого повернення власнику, було порушено охоронювані законодавством права та інтереси позивача, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.
		Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів сум матеріальної та моральної шкоди.
		Оскільки із заявлених позивачем матеріальних затрат на суму  3352,76 грн. своє підтвердження належними доказами знайшли лише витрати на суму 2612,76 грн., у тому числі 717,00 грн. - недоотримана заробітна плата,  73,51 грн.  - витрати на автобусний квиток, 1405,25 грн. - вартість зберігання і транспортування автомобіля та послуг банку, 417,00 грн. - витрати на бензин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків на суму 2612,76 грн.. 
		Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		За положеннями ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
		За змістом п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст.86 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
		Отже, враховуючи положення ст.1173 ЦК України, а також ст.86 Закону України «Про виконавче провадження» відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, здійснюється в порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
		Згідно з підпунктом 3 пункту 9 розділу Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
		Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з правильністю обраного судом першої інстанції способу захисту  прав позивача, шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області відшкодувати на користь позивача завдану йому матеріальну шкоду в розмірі 2612,76 грн. із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
		Також є правильними висновки суду першої інстанції стосовно відшкодування позивачу моральної шкоди, яка завдана неправомірними діями відповідачів. 
		Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що  факт заподіяння позивачу моральних страждань неправомірними діями відповідачів має місце, а також вірно врахував характер немайнових втрат позивача, вимушені зміни у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу в розмірі 1500,00 грн. - за рахунок відповідача-1 та в розмірі 800,00 грн. - за рахунок відповідача-2, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
		За таких обставин постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому не підлягає скасуванню.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. 
		За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
		Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Апеляційні скарги Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби у Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року - залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:К.В. Кравченко  Суддя:   Суддя:  Ю.М. Градовський   А.Г. Федусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...