Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1005/327/2012 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2014. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2014.
Дата набрання законної сили: 24.04.2014
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 1005/327/2012   Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11/780/202/14  Доповідач у 2 інстанції СеменцовКатегорія 34  28.04.2014 
		 
		УХВАЛА
		іменем України
		 
		24 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:
		головуючого судді  ОСОБА_2 ,
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора  ОСОБА_5 , 
		потерпілих  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		 ОСОБА_8 ,
		представника потерпілого  ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 ,
		представника потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2014 року, якою 
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, раніше не судимого, жителя  АДРЕСА_1 ( зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) 
		звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальну справу щодо нього закрито за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Цивільний позов ОСОБА_12 до ТОВ «Лугівське» залишено без розгляду.
		Вирішено питання щодо речових доказів.
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Згідно постанови суду першої інстанції, ОСОБА_11 своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху (п.п. 1.4, 10.1, 10.4 та 10.6 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.1993 № 1094), особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та загибель кількох осіб, тобто злочин, передбачений ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року).
		Так, 25 березня 1999 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, рухався на технічно справному автомобілі КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , з причепом ГКБ-8350, номерний знак НОМЕР_2 , автомобільною дорогою «Золотоноша - Бориспіль» в Бориспільському районі Київської області в напрямку м. Бориспіль.
		У цей час в попутному напрямку вказаною автодорогою рухався технічно справний автомобіль ТОYОТА СОRОLLА, номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_13 , в якому в якості пасажирів перебували ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
		На 5-му кілометрі зазначеної автодороги водій автомобіля КАМАЗ, номерний знак  НОМЕР_1 , з причепом ГКБ-8350, номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_11 почав виконання маневру розвороту.
		Під час руху ОСОБА_11 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, допустив порушення вимог п.п. 1.4, 10.1, 10.4 та 10.6 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.1993 № 1094, чинних на час вказаної пригоди, а саме:
		-п. 1.4, згідно якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
		- п. 10.1, згідно якого перед початком руху, перестроюванням та іншою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху;
		- п. 10.4, згідно якого перед поворотом праворуч, ліворуч або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частин, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в`їзду на перехрестя, де організовано круговий рух; водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу попутним, зустрічним транспортним засобам і тим, які виконують обгін;
		- п. 10.6, згідно якого, якщо транспортний засіб через свої габарити або інші причини не може виконати поворот чи розворот з крайнього положення, дозволяється відпустити від вимог пункт>' 10.4, якщо це не суперечить вимогам дорожніх знаків, дорожньої розмітки та не створить перешкод іншим учасникам руху. У разі потреби, для забезпечення безпеки руху, слід звернутися за допомогою до інших осіб.
		Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_11 полягають в тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , з причепом ГКБ-8350, номерний знак НОМЕР_2 , в темний час доби на проїзній частині, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку, не переконавшись, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, не звернувся за допомогою до інших осіб, зокрема його пасажирів - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , почав маневр розвороту, чим позбавив водія автомобіля ТОYОТА СОRОLLА, номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_13 , який мав перевагу для руху, можливості своєчасно виявити перешкоду та вжити заходів до уникнення зіткнення шляхом зупинки або безпечного об`їзду, внаслідок чого статося зіткнення вказаних транспортних засобів. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_13 і його пасажир ОСОБА_6 загинули, а пасажир автомобіля ТОYОТА СОRОLLА  ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
		Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 30.03.1999 року №33, під час дослідження трупа ОСОБА_6 виявлено наступні ушкодження: обширна скальпована рана волосяної частини голови, численні садна, подряпини та дрібні рани обличчя на фоні синців; перелом кісток склепіння та основи черепа; забій стволового відділу головного мозку; субарахноідальні крововиливи в правій півкулі головного мозку та в мозжечку; перелом верхньої щелепи; численні двосторонні переломи ребер; поперечний перелом грудини; розриви печінки; закритий перелом ліктьової кістки справа; садна нижніх і верхніх кінцівок; синці правої кисті. Причиною смерті останнього стала відкрита черепно-мозкова травма у вигляді відкритого перелому кісток склепіння та основи черепу, що супроводжувалася забиттям стволового відділу головного мозку, крововиливами під м`яку мозкову оболонку правої півкулі головного мозку та мозжечка.
		Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 26.04.1999 року №32, під час дослідження трупа ОСОБА_13 виявлено наступні ушкодження: два садна на фоні синців в лобній області голови з наявністю на їх поверхні дрібних подряпин і поверхневих ранок; дрібні садна в області обох колінних суглобів; відкритий перелом склепіння та основи черепу; забій стволового відділу головного мозку; виражені ознаки аспірації крові в легенях; перелом кісток лицьового черепа. Причиною смерті останнього стала тяжка відкрита черепно-мозкова травма у вигляді відкритого перелому кісток склепіння та основи черепу, що супроводжувалася забиттям стволового відділу головного мозку та ускладнилась аспірацією крові в легенях.
		Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 02.06.1999 року № 60/д, у ОСОБА_8 виявлено наступні ушкодження: струс головного мозку, численні садна лоба, закрита травма з розривом селезінки, гематомою області хвоста підшлункової залози, сальникової сумки, розривом коротких артерій шлунка, забоїв нирок, що супроводжувались шоком, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
		Порушення водієм ОСОБА_11 указаних вище вимог п.п. 1.4, 10.1, 10.4 та 10.6 Правил дорожнього руху України, знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у виді смерті двох осіб та отримання тяжких тілесних ушкоджень іншою особою.
		 
		Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2014 року кримінальну справу відносно ОСОБА_11 за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України ( в редакції 1960 року ) закрито за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та звільнено ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності.
		 
		Не погоджуючись з даною постановою суду, потерпілі ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу. Просять постанову суду скасувати та направити справу прокурору для організації додаткового розслідування. Вважають, що досудове розслідування справи було одностороннім, упередженим та неповним, що виразилося у направленні до суду обвинувального висновку, який не відображав реальних обставин скоєння злочину. На думку апелянтів кримінальна справа повинна кваліфікуватися як умисне вбивство та посягання на життя державного діяча.
		Зазначають в апеляції, що досліджені судом першої інстанції матеріали справи та результати допиту свідків не давали можливості прийти до однозначного висновку, що мав місце злочин, передбачений ч. 3 ст. 215 КК України. Вважають, що судом першої інстанції постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		За результатами судового слідства суд стверджує, що судом встановлено, що  ОСОБА_11 вчинив саме злочин, передбачений ч. 3 ст. 215 КК України, тобто злочин, в якому він обвинувачується органом досудового слідства. Також суд зазначає в постанові наступне:«При цьому судом під час судового слідства не встановлено підстав для вирішення питання про нове обвинувачення підсудному, зміни підсудному обвинувачення, в порядку, визначеному ст. ст. 276, 277 КПК України 1960 року. Крім того, судом, в порядку статті 278 КПК України 1960 року, не встановлено інших осіб, які б вчинили злочин, та не були притягнуті до кримінальної відповідальності».
		Суд відмовився прийняти доводи потерпілої сторони щодо неможливості вирішення питання про закриття кримінальної справи після завершення судового слідства в даній справі. Однак з такою позицією суду погодитися не можна з наступних мотивів. Згідно положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності» суддя під час судового розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні. Також у даній справі звільнення особи від кримінальної відповідальності є правом, а не обов`язком судді.
		Отже для застосування даної норми в судовому процесі суддя зобов`язаний мати неспростовні докази того, що мав місце саме той злочин, у якому обвинувачується підсудний. В ході судового слідства повинні бути зняті будь-які суперечності, виправлені помилки або зловживання досудового слідства, усунуті підозри щодо можливості невірної кваліфікації злочину й уникнення від відповідальності іншими особами. 
		На погляд апелянтів, з мотивів, які наведемо нижче, цього жодним чином досягнуто не було.
		Також у даній кримінальній справі не може служити підставою для прийняття такого рішення визнання вини підсудним, оскільки він зацікавлений у ньому. Термін давності за статтею згідно якої висунуто звинувачення, минув, цивільні позови не заявлені. У випадку встановлення після повторного розслідування причетності (навіть опосередкованої) ОСОБА_11 до умисного вбивства, процедура звільнення від відповідальності не була б застосована.
		Постановою Бориспільського міськрайонного суду суддя ОСОБА_1 позбавив потерпілих можливості озвучити позицію щодо реальних обставин та ширшого кола фігурантів злочину й цим надати учасникам процесу додаткову інформацію та їхні висновки щодо результатів судового слідства.
		Також виявилося неможливим отримати показання від ряду важливих свідків через саботування вимог суду про встановлення їх місця перебування та примусового приводу. До числа таких свідків належать: ОСОБА_16 - колишній керівник ДАІ Кіровоградської області (відмовився прибути, постанова про примусовий привід не виконана); ОСОБА_17 - громадський діяч (не виконання органами внутрішніх справ вимоги суду про встановлення місця проживання); ОСОБА_18 - колишній працівник спецслужб (МВС і прокуратура не виконали постанови про встановлення місця проживання); ОСОБА_19 - народний депутат України (повістка не вручена); ОСОБА_20 - колишній голова СБУ, секретар РНБО (адресу не встановлено, хоча свідок, як відомо з преси, за цей час кілька разів давав свідчення в ГПУ в інших справах); ОСОБА_21  мед. експерт (постанова про привід не виконана); ОСОБА_22 - колишній голова КСП (не виконана вимога встановити місце проживання і вручити повістку). Частині свідків повістки почали надходити лише після того, як потерпіла сторона самостійно встановила місце перебування свідків і запросила їх на засідання. 
		Аргументуючи підстави для прийняття цієї Постанови суду суд здійснив ряд зловживань у формі приховування, перекручування та спотворення матеріалів досудового і судового слідства. Серед численних фактів наступні:
		Наводячи опис обставин ДТП зі слів підсудного ОСОБА_11 , як підтвердження версії звичайної аварії, суддя фактично спотворив їх зміст і навів завідомо неправдиве твердження, що аналогічні показання підсудний давав на досудовому слідстві. Однак, ОСОБА_11 під час досудового слідства регулярно міняв свої показання у залежності від версій, яких на той час притримувалися слідчо-оперативні групи. У постанові не згадуються всі ті показання ОСОБА_11 , які пізніше були спростовані, як неправдиві, а отже мали б свідчити про неможливість довіряти показанням підсудного. Також суд приписує підсудному слова, що наступний автомобіль прибув «через декілька секунд». Однак факт, що до прибуття наступного автомобіля пройшло менше однієї хвилини, вперше було встановлено лише в ході судового слідства при допиті свідка  ОСОБА_23 .
		Суд безпідставно зазначає, що показання ОСОБА_11 підтверджені зібраними в справі доказами. Однак приховується той факт, що матеріалами досудового і судового слідства підтверджено фальсифікацію ряду експертиз, відтворень, огляду місця події. Так, зокрема, в Постанові приховано той факт, що відтворення на місці події, яке, на думку суду, підтверджує показання ОСОБА_11 про неможливість розвороту за один раз, було спростоване пізнішими слідчими діями. У матеріалах справи немає жодних підтверджень того факту, що в момент аварії автомобіль «КАМАЗ» стояв на місці. Матеріали справи (поперечні сліди зсуву коліс автомобіля «Тойота», деформація дишла сцепки автомобіля «КАМАЗ», особливості пошкоджень автомобіля «Тойота») підтверджують, що зупинка автомобіля «КАМАЗ» відбулася вже після зіткнення, а отже всі показання підсудного про його дії безпосередньо перед аварією не відповідають дійсності. На підставі цих недостовірних даних проводилися експертизи в Польщі, які й стали базовими для обвинувального висновку.
		У Постанові суду викладено спотворений зміст показань свідка ОСОБА_23 , а також приховано той факт, що він підтвердив у судовому засіданні факт фальсифікації його показань слідчим ОСОБА_24 , оскільки протокол допиту йому не запропонували прочитати. Цим пояснювався факт неспівпадіння його показань з матеріалами досудового слідства. Однак суд умисно приховав цей факт, зазначивши, що свідок «аналогічні покази надав на досудовому слідстві».
		Свідки ОСОБА_25 і ОСОБА_26 в судовому засідання підтвердили, що біля автомобіля «КАМАЗ», коли вони під`їхали не було водія ОСОБА_11 .. Лише за деякий час він вийшов з-за тильної частини свого вантажного автомобіля. Це також повністю спростовує версію, яка стала, на основі слів підсудного, основою обвинувального висновку та оскаржуваної Постанови. 
		Це дає підстави вимагати повторного розслідування за статтями «умисне вбивство та замах на життя державного діяча», оскільки підсудний у момент здійснення маневру взагалі не міг перебувати за кермом автомобіля «КАМАЗ». 
		Також у Постанові прихований той факт, що свідок ОСОБА_25 опізнав по фотографії свідка ОСОБА_14 (загиблий при нерозслідуваних обставинах пасажир автомобіля «КАМАЗ») чоловіка, який першим проник у автомобіль «Тойота», й через ще живого на ту мить ОСОБА_13 пробрався до ОСОБА_6 та неначе доповів: «Чорновіл мертвий».
		Стосовно показань свідків ОСОБА_15 , то в Постанові фальсифіковане твердження про те, що його показання аналогічні тим, які він давав на досудовому слідстві. ОСОБА_15 постійно давав інші показання, підстосовуючись під версії, які пропонували слідчо-оперативні групи. То він спав і не бачив та не чув жодних обставин, які передували аварії, та не міг нічого пояснити про її обставини; то прокинувся незадовго до аварії і підтверджував усі показання ОСОБА_11 у версії слідчо-оперативної групи на чолі зі слідчим ОСОБА_24 .. Пояснити такі розбіжності в судовому засіданні він не зміг.
		Суд для підтвердження відповідності обвинувачення матеріалам справи посилається на судово-медичні, транспортно-трасологічні, автотехнічні експертизи за період від 30.03.1999 року до 01.07.2011 року. Але не згадує того факту, що висновки цих експертиз кардинально різняться між собою і видаються підігнаними під ті версії, які на той момент публічно оголошувалися керівництвом МВС та ГПУ. 
		Суд не наводить тих висновків експертиз, які були повністю спростовані пізнішим слідством, подаючи лише другорядні деталі, щодо яких немає суттєвих суперечностей. Розбіжності були визначальними навіть для встановлення винних у ДТП. 
		Також судом замовчано той факт, що у висновках комплексної експертизи від 11.12.2008 року зазначено, що встановити конструктивні особливості травмуючих предметів, від дії яких виникли пошкодження на тілі ОСОБА_6 та ОСОБА_13 за даними матеріалами неможливо. Згідно судово-медичної експертизи від 06.07.2009 року: встановити причину, час настання смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , а також механізм утворень тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останніх за матеріалами справи неможливо. Пізнішими слідчими діями ці суперечності усунуті не були 
		Ці факти ставлять під сумнів однозначність і безальтернативність обвинувального висновку. 
		Залишилися нез`ясовані питання та протиріччя в експертизах, зокрема, в автотехнічній сфері.
		 
		В Постанові не відображено того факту, що для експертизи в Польщі було надано непідтверджену й непідкріплену фактичними матеріалами версію, що автомобіль «КАМАЗ» у момент зіткнення не рухався. Недостовірність такої версії була озвучена й жодним чином не спростована в судовому засіданні. Однак, суд спотворивши інформацію, зазначає, що це саме даною експертизою встановлено, що автомобіль «КАМАЗ» не рухався. У дійсності ж в матеріалах справи зазначено, що дане твердження міститься у завданні експертам. Суд не прийняв до уваги, що висновки попередньої експертизи, яка ніби то встановила факт нерухомості автомобіля «КАМАЗ», ґрунтуються на словах підсудного.
		Особливої уваги заслуговує той факт, що суд, згідно оскаржуваної Постанови, «приймає до уваги указані висновки на момент їх виконання та оцінює показання допитаних експертів в іншій частині з урахуванням часу, що минув (більше 12 років). У цьому зв`язку незначні відхилення від їх показань, що надавалися ними на досудовому слідстві, суд розцінює з урахуванням інших доказів, наявних у матеріалах кримінальної справи, і які були досліджені». За даним формулюванням приховується спотворення результатів допиту експертів та факти несамостійності експертів при прийнятті висновків і можливого тиску на них.
		Оскільки потерпіла сторона заявляла клопотання про їх допит саме як свідків, а не як експертів, то питання поставлені їм стосувалися не змісту їхніх висновків, а незалежності й об`єктивності при прийнятті рішення. Окремі експерти, як ОСОБА_27 , відмовлялися відповідати на поставлені питання, демонструючи неповагу до учасників процесу. Інші, як ОСОБА_28 , давали загальні пояснення, але не могли відповісти на жодне питання стосовно власної ролі в дослідженнях. Експерти фактично підтверджували, що не досліджували самих об`єктів і навіть їх фотовідображень, а, отримавши письмові їх описи, робили власні висновки. Цей факт має особливе значення, оскільки в матеріалах справи чітко зафіксовано показання на досудовому слідстві учасників експертизи 1999 року, де вони твердять, що підписали експертний висновок, не читаючи його. Експерт ОСОБА_21 також підтверджував представнику потерпілого ОСОБА_29 , що лише підписав експертний висновок, але допитати його виявилося неможливо через невиконання рішення суду правоохоронними органами про його привід.
		Суд не відобразив ці факти фальсифікації експертиз у оскаржуваній Постанові та не прореагував на незаконні дії посадових осіб.
		Вважають, що суд, спекулятивно прийняв рішення розбіжності в показаннях свідків порівняно з протоколами допитів на попередньому слідстві усувати через прийняття даних саме досудового слідства, створивши прецедент признання тотальної амнезії чи забудькуватості окремих свідків. У суді вже було озвучено факт прямої фальсифікації протоколу допиту свідка ОСОБА_30 . Також не виключена можливість тиску на свідків органами слідства. До того ж у судових засіданнях проявилася вибіркова забудькуватість свідків і підсудного. Вони в найменших деталях переповідали перебіг подій, але забували всі обставини, коли їм задавалися уточнюючі питання або учасники процесу просили пояснити розбіжності в їхніх показах. Суддю це не тільки не насторожило, він прийняв на віру всі випадки, які мав трактувати, як відмову надати суду достовірні й повні покази.
		Відверто спекулятивним є твердження суду, що всі допитані в судовому засіданні свідки-працівники міліції та СБ України зазначили, що тиск на них не здійснювався. Зафіксовано у судовому засіданні та матеріалах досудового слідства факт тиску на слідчого ОСОБА_24 , щоб він не розслідував обставини іншого злочину, скоєного ОСОБА_11 та керівником сільськогосподарського підприємства ОСОБА_22 - крадіжки зерна, а також шахрайських дій останнього з акціями підприємства. Цей епізод був важливим з огляду на вразливість даних осіб щодо шантажу та робив неможливим закриття за амністією кримінальної справи проти ОСОБА_11 , яке відбулося в 1999-му році з рядом інших грубих порушень.
		Заяви потерпілої сторони про ознаки несамостійності у прийнятті рішень рядом посадових осіб судом також були проігноровані.
		Некоректним, на погляд апелянтів, є висновок суду про відсутність підстав для розгляду версії щодо умисного вбивства чи терористичного акту, оскільки була здійснена перевірка з боку СБУ, за наслідком якої у відкритті кримінальної справи відмовлено.
		У ході судового слідства було виявлено достатньо підстав, щоб піддати сумніву аргументованість такого рішення. Не зважаючи на те, що загинув при неоднозначних обставинах відомий політичний діяч, лідер партії та парламентської фракції, лише 07.06.1999 року під тиском громадськості слідчий звернувся до СБУ та ВКР МВС України щодо перевірки версії посягання на життя державного діяча. 21.06.1999 року надійшли два рапорти від ОВС ГУ КР МВС України, а 24.06.1999 року надійшов рапорт від СБУ, що даних, які могли б свідчити про факт терористичного акту не виявлено. На підставі цих трьох рапортів, без надання слідству матеріалів, отриманих слідчо-оперативним шляхом, без перевірки слідчими заходами 24.06.1999 року слідчим ОСОБА_24 винесено постанову про відмову у відкритті кримінальної справи за статтями 58 і 93 КК України .
		У ході судового слідства був допитаний як свідок ОСОБА_31 (на час скоєння злочину полковник СБУ), який підтвердив, що оперативним шляхом вивчалося, чи належать ОСОБА_32 , ОСОБА_33 та ОСОБА_34 до терористичних чи екстремістських організацій, чи були в них особисті мотиви для вбивства ОСОБА_35 . Можливості шантажу згаданих осіб, мотиви інших осіб, груп, організацій чи держав не досліджувалися.
		З приводу надзвичайного порушення, здійсненого органами досудового слідства, коли не були досліджені причини неспрацювання подушок безпеки та поспіхом було надано дозвіл на знищення речового доказу - автомобіля «Тойота», суд послався на висновок експертів Селіна та Коцеловського, що особливості аварії технологічно не передбачали їх спрацювання та що вони все одно не вберегли б від летальних наслідків. Дані висновки спростовані подальшим ходом досудового слідства та матеріалами наданими фірмою-виробником. У ході судового засідання цю інформацію підтвердив представник фірми-власника автомобіля. Обставини аварії були штатними для спрацювання подушок безпеки, а їх неспрацювання могло бути пов`язане лише з умисним відключенням чи виведенням з ладу.
		Також суд зазначає, що в автомобілі була лише одна подушка безпеки для водія, хоча в матеріалах кримінальної справи ці дані різняться і є достовірні свідчення про наявність двох подушок.
		У ході судового засідання допитані експерти підтверджували, що вони не отримували взагалі завдання досліджувати подушки безпеки. Однак, суд посилається лише на ті експертизи від 22.06.1999 року та 11.06.1999 року, об`єктивність яких з ряду інших обставин була піддана сумніву, а висновки спростовані на пізніших етапах слідства. Водночас, суд «критично оцінює» висновки пізніших експертиз, зокрема від 11.08.1999 року. Неможна вважати об`єктивною позицію суду, коли він приймає за істинні голослівні висновки, які не ґрунтуються на реальних дослідженнях, в тому числі й технічні дані, надані фірмою-виробником , до того ж в експертному заключенні значна частина висновків якого вже була остаточно спростована в ході досудового слідства. Аргументацію з детальним опрацюванням матеріалів, вивченням аналогічних транспортних засобів, залученням компетентних експертів і спеціалістів суд суб`єктивно відкидає лише через те, що вона може піддати сумніву версію викладену у обвинувачувальному висновку.
		З приводу того, рухався чи стояв автопоїзд у момент зіткнення, суд посилається на результати експертизи 2001-го року, протиставляючи її висновки приватному дослідженню ОСОБА_10 . Це твердження є відвертим спотворенням істини, оскільки стан автомобіля «КАМАЗ» під час аварії в дійсності досліджувався неодноразово й у матеріалах кримінальної справи чітко зафіксовані факти, через які слідство піддавало сумніву версії нерухомого автопоїзда. Дані факти могли бути пояснені лише продовженням руху вантажного автомобіля. Суттєво, що справедливо констатуючи в наступних абзацах той факт, що водій автомобіля «Тойота»  ОСОБА_13 не порушував правил руху й не несе вини за аварію, суд фактично протирічить сам собі, оскільки якраз ті експертизи висновки яких він однобоко підтримує, визначали сукупну вину обох водіїв.
		Суд відкидає окрему думку експерта ОСОБА_36 щодо можливого застосування проти ОСОБА_13 та, за аналогією ушкоджень, до ОСОБА_6 насилля після ДТП, посилаючись на висновки експерта ОСОБА_37 від 18.01.2011 року. Однак, суд приховує той факт, що позиція ОСОБА_36 ОСОБА_37 заперечена, але не спростована. Чітко визначених елементів автомобіля, від яких утворилися характерні тріщини на черепі, науково обгрунтованих механізмів виникнення пошкоджень ОСОБА_37 не наводить. Версія ОСОБА_36 може розглядатися лише як гіпотеза, але доки вона не спростована конкретними доказами або характерні ушкодження не знайшли іншого переконливого пояснення, така однозначна позиція суду може свідчити про однобокість і упередженість.
		Окрім того, суд не врахував того факту, що експерт ОСОБА_36 як у матеріалах досудового слідства, так і в ході судового засідання опрацьовував ряд інших питань слідства, зокрема він науково підтвердив, що офіційна версія безпосередніх причин настання смерті не підтверджується реальними фактами. Жодними іншими висновками його позиції не були обґрунтовано спростовані. Тому зайвий раз відзначається, що досудове слідство не встановило точного моменту й причини смерті.
		Суд хибно посилається на висновок експерта ОСОБА_37 , який то твердить, що характерних ушкоджень на черепі ОСОБА_6 взагалі нема, то що якісь додаткові ушкодження могли виникнути після поховання. Це може свідчити, й було підтверджено, зокрема експертом  ОСОБА_28 , що експерти проводили експертизу ексгумованого тіла ОСОБА_6 без самих його частин. Також у судовому засіданні ОСОБА_28 підтвердив, що експертам не були надані для порівняння матеріали й фотографії експертизи 1999-го року. У іншому випадку експерт ОСОБА_37 міг би переконатися, що характерні ушкодження були зафіксовані на фотографіях у кримінальній справі ще до поховання. Тому виникало у потерпілої сторони питання: чи дійсно експертам були надані рештки тіла ОСОБА_6 .? Дані розбіжності були виявлені в ході судового слідства й відмічені судом, але не враховані при прийнятті рішення.
		Крім того, критично великі розбіжності у висновках численних експертиз та отримані в суді докази недобросовісного виконання рядом експертів своїх обов`язків є достатньою підставою для повернення справи на дорозслідування, оскільки неможливо зробити однозначні висновки навіть щодо причини та часу смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_13 .
		Стосовно позиції суду щодо версії терористичного акту, то вона викладена поверхово й суб`єктивно. Різні матеріали та обставини перемішані між собою, а суттєві факти приховані. Так у судовому засіданні не був допитаний громадянин ОСОБА_18 , щодо розшуку якого та доставки в суд правоохоронні органи проявили відвертий саботаж вимог суду. Суддя не згадує того факту, що в матеріалах справи є звернення ОСОБА_18 до ОСОБА_26 , в якому він попереджає про підготовку замаху на ОСОБА_6 .. Також ОСОБА_18 особисто приходив до заступника голови СБУ ОСОБА_38 повідомити про підготовку замаху на ОСОБА_39 та ОСОБА_40 . З цього приводу були допитані в судовому засіданні тогочасні працівники СБУ: ОСОБА_38 , ОСОБА_41 ,  ОСОБА_42 , а атакож офіцер УБОЗ МВС України ОСОБА_43 . Іхні показання містять принципові розбіжності та потребують перевірки слідчо-оперативним шляхом. Є неузгодження між їхніми свідченнями та допитаного раніше свідка ОСОБА_31 .
		Стосовно т.зв. відеокасети ОСОБА_44 , то суд демонстративно злегковажив цим епізодом, змішавши в одному реченні оцінку різних за контекстом кримінальних справ, які щодо оголошення фактів про загибель ОСОБА_6 або щодо можливої участі у замаху на нього відкривалися й закривалися в різний час. Однак, ОСОБА_45 - колишній голова СБУ, секретар РНБО, міністр оборони, Г.Омельченко - генерал СБУ у відставці, народний депутат України, ОСОБА_46 - слідчий з особливо важливих справ, колишній народний депутат України, В.Олійник - колишній суддя, народний депутат України - достатньо відповідальні та компетентні люди, які на попередньому слідстві та під присягою на слідчій комісії Верховної Ради України дали показання щодо існування відповідного відеозапису про діяльність спеціальної групи, створеної з офіцерів спецпідрозділів МВС та причетність її до вбивства ОСОБА_6 .. Основне питання, яке не було з`ясоване в ході досудового слідства і яке не досліджене судом - різка зміна ставлення до оприлюдненої інформації  ОСОБА_20 після переходу його з непримиренної опозиції на посаду секретаря РНБО, після чого касета «зникла».
		Позиція суду, що дана касета не була представлена в суді (була викрадена або прихована Є.Марчуком), а отже нема достовірних фактів, які допомогли б встановити інших причетних осіб і змінити кваліфікацію злочину, може свідчити лише про цілковиту незацікавленість у повному й усебічному дослідженні даної справи. Очевидно, що засобами судового слідства цей та інші епізоди розслідувати складно або неможливо, тому потерпіла сторона наполягала на поверненні даної справи на дорозслідування. Позиція суду в даному та інших епізодах, натомість свідчить про бажання завершити тривалий процес без надання належної відповіді на нез`ясовані питання та суперечності.
		Стосовно показань  ОСОБА_47 суд виявив аналогічну позицію: замість здійснити відповідні дії для отримання необхідної інформації, ігнорував сам факт її існування. Річ у тому, що колишній майор служби охорони президента ОСОБА_48 повідомив суду, що в нього є наявні записи в кабінеті президента за період кінця 1998 - початок 1999-го років, і що на них наявні докази того, що ОСОБА_39 було вбито з політичних мотивів. Нам не знайомі дані фрагменти аудіо записів, їх не було досліджено в ході досудового слідства. Однак, ОСОБА_47 відмовився передати дані записи суду та оприлюднювати їх зміст без дозволу слідчого ГПУ, унаслідок покладених на нього зобов`язань. Суд прийняв цей факт як законний, не вимагав оприлюднення та не попереджав про кримінальну відповідальність за відмову надати відповідні покази. Отже, якщо б суд був зацікавлений у всебічному розгляді справи, то міг би звернутися до ГПУ з клопотанням про дозвіл на оприлюднення в судовому засіданні цих записів та підтвердження їх автентичності й не змонтованості. Іншим варіантом могло б бути направлення справи на дорозслідування в т.ч. й дослідження записів ОСОБА_47 . Посилання на виділення в окреме провадження справи ОСОБА_49 у справі ДТП, в якій загинув В.Чорновіл - некоректне, оскільки не стосувалося записів ОСОБА_49 , які з даного питання ніколи раніше не оприлюднювалися та нікому не передавалися. Неприйнятна позиція суду стосовно епізодів, пов`язаних зі смертю ОСОБА_14 . Суд повторює завідомо фальсифіковані матеріали досудового слідства, щодо яких апелянти наполягають на необхідності виділення в окреме провадження. Суд умисно не наводить матеріалів кримінальної справи, в яких містяться висновки й показання спеціалістів про особливо високий рівень сурми і молібдену, який перевищує критичну межу в десятки разів, про абсолютно аномальний, невідомий світовій науці блискавичний перебіг захворювання і про обсяг уражених тканин, неможливий у до того здорової людини. Так само суд проігнорував матеріали досудового слідства стосовно осіб, які напередодні раптового захворювання відвідали ОСОБА_14 , а також дивні обставини щодо номерів їхнього автомобіля, які числилися за іншою машиною, знятою з реєстрації. Твердження, що особи, які не були свідками загибелі ОСОБА_39 , але отримали якусь інформацію від помираючого свідка ОСОБА_14 , не становлять цінності для судового чи досудового слідства суперечать принципам криміналістики.
		Абсолютно не відповідає дійсності твердження суду, що не встановлено фактів фальсифікації цифрових записів та відеозаписів. Цей факт зафіксований у ході досудового слідства, а в судовому слідстві він повністю підтверджений показаннями свідків  ОСОБА_24 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 
		Категорично не можна погодитися з позицією суду, що матеріали порушеної кримінальної справи по факту зловживання владою та службовим становищем, а також службового підроблення не мають впливу на справу за обвинуваченням ОСОБА_52 . Цим рішенням суд підтвердив, що він завідомо готовий виносити рішення на основі недостовірних матеріалів досудового слідства, сфальсифікованих доказів тощо. Дана кримінальна справа не була розслідувана й завершена, жодні слідчі дії по ній не проводилися (свідок ОСОБА_24 підтвердив це у судовому засіданні), а отже усі матеріали кримінальної справи за період 1999 року не можуть вважатися достовірними. Саме на цих матеріалах відбулася кваліфікація справи виключно за ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року). На ці матеріали посилається суд, оголошуючи дану Постанову. Закриття справи в порядку ст. 11-1 КПК України на підставі ст. 49 КК України фактично позбавляє надії на можливість у подальшому провести розслідування порушень, а також заохочує до зловживань і сприяє безкарності.
		Не сприймається позиція слідчого, що між даною справою і справою про розкладання зерна у ТОВ «Лугівське» немає жодного зв`язку. Тільки при однобокому й необ`єктивному розгляді справи, коли сліпо виконується публічно проголошена позиція тогочасного міністра внутрішніх справ ОСОБА_53 : «Це була звичайна аварія. Інші версії навіть не будуть розглядатися», - можна абсолютно відкидати будь-які інші версії, що, власне, продемонстрував у Постанові суд. Адже існує питання, за які заслуги виявлений злочин свідка ОСОБА_22 та підсудного ОСОБА_11 раптом перестав цікавити правоохоронні органи. У короткий період, коли справа реально розслідувалася, з цього приводу були проведені слідчі дії і підтверджений факт злочину, що було озвучено в ході судового слідства. У випадку, коли механізмів, які є в розпорядженні суду, недостатньо, такі взаємозв`язки можуть бути вивчені після повернення справи на дорозслідування.
		 
		Потерпілий ОСОБА_8 , не погоджуючись з постановою суду, подав апеляційну скаргу, якій просить постанову суду скасувати, а справу повернути прокурору на додаткове розслідування. Вважає, що судом першої інстанції допущено однобічність та неповноту досудового слідства. Крім того, висновки суду, викладені в постанові, не відповідають фактичним обставинам справи. Також судом істотно порушено кримінально-процесуальний закон та неправильно застосовано кримінальний закон. Вважає, що по даній кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_11 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України ( в редакції 1960 року ), неправильно кваліфіковано його дії. На думку апелянта, кримінальна справа повинна кваліфікуватися за п. «в» ч. 1 ст. 93 КК України ( в редакції 1960 року ) як «умисне вбивство при обтяжуючих обставинах».
		Зазначає апелянт, що суд з перших своїх висновків, пославшись на показання обвинуваченого ОСОБА_11 , стверджує, що автомобіль, яким керував обвинувачений, при виїзді був завантажений зерном, хоча під зерном були приховані діжки, в яких містилися паливно-мастильні матеріали, які не значилися у супровідних товаротранспортних документах. Ні досудове слідство, ані суд не надали цьому факту відповідного значення і не вжили жодного заходу для з`ясування походження цих паливно-мастильних матеріалів. Не з`ясовано також з якою метою обвинувачений (або можливо інші особи) розмістив паливно-мастильні матеріали під вантажем зерна й чому приховав їх від належного обліку.
		Не звернув уваги та не дослідив суд належним чином зміну показань обвинуваченого ОСОБА_11 від моменту надання ним своїх перших пояснень й до остаточних пояснень у суді.
		Судом не взято до уваги невідповідність показань обвинуваченого ОСОБА_11 показанням інших учасників судового розгляду, свідків та експертів, як також фактичним обставинам справи. Зокрема, суд не взяв до уваги того факту, що характер пошкоджень, які отримав автомобіль, яким керував обвинувачений, та розташування транспортних засобів в момент зіткнення, засвідчують той факт, що розворот автомобіля «КАМАЗ» був виконаний не після попередньої зупинки цього транспортного заходу, як стверджує суд (зі слів обвинуваченого), а вчинений раптово на певній швидкості з метою несподівано створити перешкоду автомобілю «Тойота», в якій перебували водій ОСОБА_13 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
		Також судом не взято до уваги, що пошкодження, які отримав водій ОСОБА_13 та  ОСОБА_6 не відповідають характеру зіткнення й дають підстави вважати, що тілесні ушкодження вони отримали не внаслідок ДТП, але внаслідок інших обставин.
		Крім того, поза увагою суду залишилися численні докази наявності фальсифікацій матеріалів справи з боку посадових осіб, причетних до досудового слідства та здійснення судових експертиз, які були спрямовані на знищення доказів того, що в діях обвинуваченого ОСОБА_11 та інших осіб, причетних до загибелі ОСОБА_6 , міститься ознаки злочину, який можна кваліфікувати, як навмисне вбивство, вчинене у зв`язку з виконанням загиблим ОСОБА_6 свого службового або громадського обов`язку.
		Суд не вжив достатніх заходів для перевірки показань свідка ОСОБА_26 , який під час судового слідства надав докази існуванні плану замаху на життя ОСОБА_6 , які були підтверджені показаннями інших свідків, зокрема ОСОБА_54 та ОСОБА_20 . 
		Судом належним чином не мотивовано, чому він взяв до уваги одні докази та відкинув інші.
		Так, в обґрунтування неправомірної постанови суд поклав хибні висновки малокваліфікованих державних експертів, та упереджених слідчих, причетних до фальсифікацій матеріалів справи та відкинув висновки експерта ОСОБА_36 тільки на тій підставі, що останній «не є атестованим судовим експертом», не навівши жодного аргументу, які б спроможні були спростувати його висновки, що обґрунтовані об`єктивними законами фізики та фактичними обставинами справи.
		 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілих та їх представників, які підтримали апеляції, думку прокурора, який вважає, що апеляції потерпілих не підлягають задоволенню, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції потерпілих підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції  скасуванню, з поверненням справи прокурору на додаткове розслідування.
		 
		Відповідно до ст. 374 КПК України апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на додаткове розслідування у випадках: коли під час досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови; якщо є підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред`являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника; якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.
		 
		Згідно ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують його відповідальність.
		 
		Даних вимог закону під час проведення досудового слідства дотримано не було.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2012 року під час попереднього розгляду даної кримінальної справи потерпілими ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , їх представниками було надано письмове клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, в задоволенні якого судом першої інстанції було відмовлено, та призначено справу до судового розгляду.
		Як вбачається зі змісту даного клопотання, потерпілі, а також їх представники не погоджуються з кваліфікацією по кримінальній справі відносно ОСОБА_11 по обвинуваченню у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року), вважають, що досудове слідство було проведено однобічно та неповно, зазначивши наступне.
		19 серпня 2011 року, відповідно до вказівки Генеральної прокуратури України, для організації подальшого досудового слідства силами СУ ГУ МВС України в м. Києві кримінальну справу № 42/05-0607, порушену відносно ОСОБА_11 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув народний депутат України ОСОБА_6 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року), направлено начальнику СУ ГУ МВС України в місті Києві.
		25 серпня 2011 року старший слідчий в ОВС відділу розслідування ДТП СУ ГУ МВС України в м. Києві підполковник міліції ОСОБА_55 виніс постанову про прийняття кримінальної справи № 42/05-0607 до свого провадження і приступив до розслідування.
		30 вересня ОСОБА_55 виніс постанову про порушення клопотання про продовження строку досудового слідства, в якій клопоче перед заступником Генерального прокурора України про продовження строку досудового слідства у кримінальній справі № 42/05-0607 до 86 місяців, тобто до 16 січня 2012 року. У вказаній постанові зазначено, що для завершення розслідування по кримінальній справі слідчому необхідно виконати наступні процесуальні дії: ознайомити потерпілих та їх представників з матеріалами кримінальної справи в порядку ст. 217 КПК України; ознайомити обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи в порядку ст. 220 КПК України; у разі подання клопотань прийняти по них рішення; скласти обвинувальний висновок.
		Зазначені процесуальні дії не позволили слідству вжити всіхпередбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, що передбачені чинним законодавством України, у зв`язку з чим рішення слідства про ознайомлення з матеріалами справи, складання обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду, вважають поспішним, необгрунтованим та неправомірним з огляду на наступне.
		25березня 1999 року о 23 год. 30 хв. на 5-му кілометрі автошляху Бориспіль-Золотоноша сталося зіткнення автомобілів «Тойота-Королла» д.н.з. НОМЕР_3 ,
		який рухався у напрямку м. Бориспіль під керуванням ОСОБА_13 , та автомобіля «КАМАЗ-55102» з причепом д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_11 .
		Унаслідок цієї пригоди загинули пасажир автомобіля «Тойота-Королла» народний депутат України ОСОБА_6 та водій ОСОБА_13 , а пасажир того ж автомобіля ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
		26березня 1999 року начальником СВ Бориспільського МРВ ГУ МВС України в Київській області майором міліції ОСОБА_56 порушено кримінальну справу по факту скоєння дорожньо-транспортної пригоди внаслідок порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило загибель кількох осіб, тобто злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України. Зазначену кримінальну справу доручено розслідувати старшому слідчому ОСОБА_57 та слідчому ОСОБА_58 
		26 березня 1999 року о 00-15 год. до чергової частини Бориспільського МРВ МВС України в Київській області надійшло повідомлення щодо вказаної дорожньо-транспортної пригоди.
		На підставі отриманої інформації працівники міліції зі складу слідчо-оперативної групи Бориспільського МРВ ГУ МВС України в Київській області виїхали на місце пригоди з метою огляду місця події - місця дорожньо-транспортної пригоди.
		Працівники міліції у своїй діяльності під час виконання слідчих дій. що проводяться з метою виявлення слідів злочину, речових доказів, установлення обставин пригоди, а в разі порушення кримінальної справи всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, при цьому були зобов`язані керуватися вимогами КПК України, Закону України «Про міліцію» та відомчих нормативних актів.
		Водночас, працівники міліції зі складу слідчо-оперативної групи та інші під час проведення огляду місця події - дорожньо-транспортної пригоди та досудового слідства, будучи наділеними повноваженнями представників влади, використовуючи своє службове становище працівника правоохоронного органу, порушили вимоги КПК України, Закону України «Про міліцію», відомчих нормативних актів.
		Проведення огляду регламентується статтями 190-192, 315 КПК України. Огляд місця події (де є труп), як правило, здійснює слідчий, але згідно зі ст. 227 КПК України, його має право проводити й прокурор. Однак, незважаючи на те, що в дорожньо-транспортній пригоді загинув державний діяч - голова фракції Народного руху України, народний депутат України ОСОБА_6 огляд місця події та огляд місця ДТП здійснювався слідчими Бориспільского МРВ ГУ МВС України в Київській області капітаном міліції Тригубенком та майором міліції Котляренком, унаслідок чого були допущені грубі порушення законодавства, ігнорування фактів, некомпетентність, халатність, зловживання службовим становищем та інше.
		Так, 26 березня 1999 року працівники міліції, які входили до складу слідчо-оперативної групи Бориспільского МРВ, у період з 02 год. 50 хв. до 05 год. 05 хв. провели огляд місця дорожньо-транспортної пригоди, хід якого фіксувався за допомогою технічних засобів - фотоапарата «Київ 24 М» та фотоплівки «Рекордер-250 од.», а також відеокамери «Соні» модель ССД-ТВ 385 Е, яка здійснює запис у форматі «Vidео 8» на відеокасети шириною плівки « 8 мм». У вказаному протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26 березня 1999 року, який проводився в період з 02 год. 50 хв. до 05 год. 05 хв., та схеми до нього працівники міліції внесли завідомо неправдиві відомості щодо гальмівного сліду автомобіля «Тойота-Королла», які могли спричинити тілесні ушкодження, не забезпечили збереження речових доказів.
		Згідно із ст. 192 КПК України зовнішній огляд трупа на місці події, слідчий проводить з участю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих. Коли неможливо викликати судово-медичного експерта, то запрошується найближчий лікар. Зазначена вимога КПК України слідчими не була виконана, чим грубо порушено дотримання вимог законодавства щодо проведення огляду місця події, внаслідок чого під час огляду трупів ОСОБА_6 , ОСОБА_13 не встановлено тілесні ушкодження на трупах у порівнянні з предметами, якими вони могли бути спричинені і не встановлено попереднього висновку про причину їхньої смерті та часу її настання, що негативно відобразилося на подальшому ході розслідування.
		Із самого початку слідства, завдяки заяві на той час міністра МВС України ОСОБА_53 , що це звичайне ДТП, розслідувалася тільки одна версія - дорожньо-транспортна пригода. Це визнав і слідчий ОСОБА_24 на допиті (т.14), що не вивчав інші версії окрім випадкової ДТП по вказівці керівництва ГСУ МВС України. І тільки 7 червня 1999 року, внаслідок публікацій у ЗМІ та звернень народних депутатів України, слідчий звернувся з окремими дорученнями до СБУ та ВКР МВС України щодо перевірки версії посягання на життя державного діяча, що також негативно вплинуло на подальший хід розслідування.
		Наслідки виконання окремих доручень не забарилися. У стислий період, уже 21 червня 1999 року від ОВС ГУ КР МВС України слідчому ОСОБА_24 надійшли 2 (рапорти), де зазначено, що будь-якої інформації про осіб, які вчинили б навмисні дії про народного депутата України ОСОБА_6 не отримано. Також 24 червня 1999 року надійшов рапорт від Служби безпеки України, що даних, які б свідчили про вчинення посягання на життя державного діяча, не здобуто, особи не встановлені, а також не встановлено представників ЗМІ, які б могли надати інформацію, щодо осіб, причетних до зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.
		На підставі цих трьох рапортів, без додаткової перевірки цих обставин слідчим шляхом, без наданих слідству будь-яких матеріалів, здобутих внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів 24 червня 1999 старшим слідчим ОВС СУ ГУ МВС України в Київській області підполковником міліції ОСОБА_24 винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за статтями 58 і 93 п.п. а, в, г, керуючись ст. 6 п. 2 за фактом скоєння ОСОБА_11 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 щодо народного депутата України ОСОБА_6 терористичного акту й умисного вбивства за відсутністю в їхніх діях складу злочину.
		Унаслідок такого протиправного рішення без будь-якої доказової бази слідчим свідомо були відкинуто версії посягання на життя державного діяча, внаслідок чого використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби спричинило тяжкі наслідки. Далі ця постанова буде визнана неправомірною, але час для об`єктивного розслідування було втрачено.
		02 квітня 1999 року співробітниками міліції винесено постанову, якою автомобіль «Тойота-Королла» д.н.з. НОМЕР_4 та автомобіль «КАМАЗ-55102» з причепом д.н.з.  НОМЕР_1 визнано речовими доказами та приєднано до справи як речові докази.
		Однак тільки 14 квітня 1999 року співробітниками міліції було складено протоколи огляду речового доказу автомобіля «Тойота-Королла», а 24 квітня 1999 року автомобіля «КАМАЗ». Під час складання зазначених протоколів огляду працівники міліції не описали пошкодження на автомобілях, не фотографували їх, не забезпечили проведення огляду за участю спеціалістів, судово-медичного експерта або лікаря для визначення механізму та предметів, якими були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , що могли призвести до їх смерті. Вказані дії в подальшому негативно відобразилися на ході досудового слідства та призвели до прийняття незаконних рішень.
		Працівники міліції протиправно не залучали до огляду автомобіля «Тойота-Королла» спеціалістів, експертів, не оглянули систему безпеки зазначеного автомобіля, датчики системи «SRK», подушки безпеки з метою встановлення причини їхнього неспрацювання, не забезпечили збереження їхнього стану для подальшого експертного дослідження.
		Відповідно до матеріалів справи, автомобіль «Тойота-Королла» був обладнаний системою безпеки «SRK» (подушками безпеки), проте слідчим органом не досліджені датчики безпеки та система неспрацювання подушок безпеки, а також дані щодо кількості подушок безпеки у матеріалах справи різняться (у справі фігурують одна подушка безпеки, потім чотири, а було їх, як свідчить механік, який розбирав «Тойоту» і продав подушки - дві і в робочому стані). Умови, при яких відбулося зіткнення автомобілів «Тойота-Королла» та «КАМАЗ» були штатними для спрацювання «SRK», але система не спрацювала. Причина може бути одна  несанкціоноване виведення з ладу. На цей час, у Києві вже існувало підприємство «Тойота-Саміт», яке спеціалізувалося на технічному обслуговуванні автомобілів марки «Тойота» і там працювали спеціалісти по системі «SRK». Проте вони не були залучені для з`ясування обставин, установлення причини, що призвела до відмови системи «SRK». Також по зазначеному факту не допитано водія РУХу ОСОБА_59 , в якого був дублікат ключів від автомобіля «Тойота- Королла», на предмет несанкціонованого виведення з ладу системи «SRK».
		Працівники міліції, вчиняючи протиправні дії, не забезпечили збереження речового доказу, а створили умови, які призвели до знищення речового доказу - автомобіля «Тойота-Королла», що перешкодило об`єктивному подальшому веденню досудового слідства по справі.
		Водночас, речові докази - відеокасета шириною плівки « 8 мм» із записом обставин дорожньо-транспортної пригоди, що здійснювалась відеокамерою «Соні» модель ССД-ТВ 385 Е, яка здійснює запис у форматі «Vidео 8», передня фара автомобіля «Тойота-Королла» зберігалися у порушення вимог ст.ст. 78-81 КПК України, «Інструкції про порядок зберігання речових доказів по кримінальних справах» № 34/15 від 18.10.1999 року, в період з 26 березня 1999 року по 31 червня 2001 року в службових приміщеннях Бориспільського МРВ, а з червня 2001 року по 25 серпня 2005 року в СУ ГСУ МВС України.
		Це сприяло тому, що невстановлені слідством службові особи Бориспільського МРВ ГУ МВС України у Київській області, СУ ГСУ МВС України у період з 26 березня 1999 року по 25 серпня 2005 року здійснили службове підроблення офіційного документа - відеокасети (речового доказу), на якій зафіксовано огляд місця події - дорожньо-транспортної пригоди від 26 березня 1999 року.
		Невстановлені службові особи органів внутрішніх справ зробили копію цієї відеокасети та здійснили знищення окремих фрагментів відеозапису з обставинами дорожньо-транспортної пригоди, яку в подальшому було видано органу досудового слідства.
		Відповідно до висновку технічної експертизи матеріалів відеозапису встановлено, що запис фрагменту огляду місця події на відеокасетах, наданих СУ ГСУ МВС України щодо обставин загибелі ОСОБА_6 досудовому слідству, здійснений не відеокамерою «Соні» модель ССД-ТВ 385 Е № 23800, як зазначено у протоколі огляду від 26.03.1999 року, не є оригіналом, а є копією, складається з окремих фрагментів, що може свідчити про наявність її монтажу. Тобто на наданих слідству відеокасетах - речових доказах є ознаки технічної обробки.
		Таким чином, зміст відеозапису дорожньо-транспортної пригоди було сфальсифіковано з метою приховування фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди, механізму та характеру спричинення тілесних ушкоджень, виявлених на трупах ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , внаслідок яких могла настати їхня смерть.
		Крім того, висновком комплексної комісійної судово-медичної, транспортно-трасологічної, інженерно-технічної експертизи від 11.12.2008 року стверджено, що встановити конструктивні особливості (характер поверхні, форма, розміри, рельєф, матеріал) травмуючих предметів, від дії яких виникли пошкодження на тілі  ОСОБА_6 та ОСОБА_13 за наявними матеріалами неможливо.
		У висновках судово-медичних експертиз від 06.07.2009 року зазначається, що встановити причину, час настання смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , а також механізм утворення тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останніх, за матеріалами справи неможливо.
		Вищевказані дії та помилкові висновки в деяких експертних висновках призвели до прийняття незаконного рішення про відмову в порушенні кримінальної справи начебто за фактом недотримання водієм ОСОБА_13 правил безпеки руху та експлуатації транспорту у зв`язку зі смертю останнього на підставі п. 8 ст. 6 КПК України.
		05 лютого 2009 року Генеральною прокуратурою України на підставі зібраних доказів постанову від 24 червня 1999 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_13 у зв`язку з його смертю скасовано як незаконну, а 12 лютого 2009 року у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_13 відмовлено за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року).
		06.10.1999 року, відповідно до п. 4 ст. 6 КПК України і п. 6 ст. 1 Закону України «Про амністію» від 16.07.1999 року слідчим ОСОБА_24 винесено постанову про припинення кримінальної справи 0506-07 по обвинуваченню ОСОБА_11 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960р.) внаслідок акта амністії, проте постанова, згідно матеріалів справи, не була санкціонована прокурором, а справа не була надана потерпілим для ознайомлення.
		16.11.1999 року відповідно до п. 4 ст. 6 КПК України і п. 6 ст. 1 Закону України «Про амністію» від 16.07.1999 року слідчим ОСОБА_24 винесено постанову про припинення кримінальної справи 0506-07 по обвинуваченню ОСОБА_11 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960р.) внаслідок акта амністії. 19.11.1999 року зазначена постанова була санкціонована прокурором, а справа, незважаючи на порушення законодавства слідчим, не була надана потерпілим для ознайомлення.
		У ході розслідування даної справи на виконання рішення тимчасової комісії Верховної Ради України працівниками ГУ ДСБЕЗ МВС України було проведено перевірку обставин розкрадання зернових КСП «ім. Б. Хмельницького», у власності якого знаходився автомобіль «КАМАЗ-55102».
		Установлено, що посадові особи ТОВ «Лугівське» (КСП «ім. Б. Хмельницького») незаконно реалізували 225 тонн та 98 тонн пшениці на суму приблизно 54000 грн. Однак службові особи СУ ГУ МВС України у Київській області, ГСУ МВС України, Солонянського РВУ МВС України у Дніпропетровській області та інші службові особи перевірку вказаних обставин не провели, кримінальну справу не порушили, не забезпечили проведення оперативно-розшукових заходів, направлених на розкриття цього злочину, не вжили заходів для повного, всебічного і об`єктивного ведення досудового слідства у справі, приховали обставини розкрадання, розтрати товарно-матеріальних цінностей.
		Це призвело до затягування у прийнятті рішення про порушення кримінальної справи за фактом розкрадання колективного майна, а також, перешкодили об`єктивному розслідуванню обставин дорожньо-транспортної пригоди, в якій загинув народний депутат України ОСОБА_6 .
		Ці обставини підтверджуються матеріалами службового розслідування МВС України та ГСУ МВС України, показаннями свідків, спеціалістів, експертів, протоколами оглядів, обшуків, відтворенням обстановки та обставин події, висновками судових експертиз.
		Унаслідок зловживань владою, службовим становищем, службового підроблення документів невстановленими особами органів внутрішніх справ України, які діяли всупереч інтересам служби, заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілих, що явилося у прийнятті незаконних рішень, не порушенні кримінальних справ, підробленні офіційних документів - речових доказів, навмисного знищення речових доказів, свідомому приховуванню об`єктивних обставин дорожньо-транспортної пригоди та тілесних ушкоджень, які були спричинені народному депутату України ОСОБА_6 , водію ОСОБА_13 , що призвели до їхньої смерті.
		У результаті цих протиправних дій були дискредитовані правоохоронні органи України як державні органи виконавчої влади, які захищають життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
		Таким чином, у справі зібрано достатньо даних та доказів, які вказують на скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України - зловживання владою або службовим становищем, тобто умисному, в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, вчинені працівниками правоохоронного органу, а також достатньо даних та доказів, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України службове підроблення, тобто внесення службовими особами до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, що спричинило тяжкі наслідки.
		25 серпня 2009 року щодо багатьох вищезазначених фактів прокурором другого наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_60 внаслідок розгляду матеріалів кримінальної справи № 142/05-0607-99 порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем, службовими особами органів внутрішніх справ України та іншими, тобто умисному, в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, вчинені працівниками правоохоронного органу.
		Проте слідчим органом не прийнято жодного рішення щодо порушеної прокурором другого наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_60 кримінальної справи від 25 серпня 2009 року за фактом зловживання службовим становищем, службовими особами органів внутрішніх справ України та іншими, тобто умисному, в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, вчинені працівниками правоохоронного органу.
		Слід зазначити, що вищевказані обставини не досліджені слідчим шляхом - не здійснено жодних слідчих дій, оперативно - розшукових заходів та не прийнято жодного правового рішення, що суперечить ст. 212 КПК України.
		Також в клопотанні наведено ще ряд фактів, по яких необхідно вчинити слідчі дії і які доводять, що слідство не вжило ряд заходів для повного, всебічного об`єктивного ведення досудового слідства у справі, допустило під час порушення справи, досудового слідства порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, а саме: слідчим органом не встановлено, чи була порушена первинна обстановка на місці ДТП до приїзду працівників міліції чи ні, оскільки свідчення в справі за зазначеним фактом відрізняються; не досліджено свідчення  ОСОБА_61 , який в категоричній формі зазначив, що схема до протоколу огляду місця події від 26 березня 1999 року, яка розпочата о 00-30 год., не відповідає реальним обставинам розташуванню автомобілів під час їхнього зіткнення на час її складання. Згідно з його свідченнями, в даній схемі змінено розташування автомобілів, їхнє розташування не відповідає реальним обставинам справи; не встановлено кількості протоколів огляду місця події складених слідчими 26.03.1999 року, оскільки в справі їх фігурує три, а згідно з свідченнями свідків - має бути чотири; не встановлено місцезнаходження оригіналу відеоплівки запису огляду місця події ДТП від 26.03.1999 року та осіб, які причетні до її зникнення та не надано зазначеному факту правової оцінки; не встановлено причини обробляння водою із спеціального автомобіля перед початком проведення замірів дільниці шляху, де відбулося ДТП, на яке вказав свідок ОСОБА_62 , який був понятим під час огляду місця події; не досліджено спідометр автомобіля марки «Тойота», на якому після зіткнення було зазначено швидкість 60 км/год.; слідчим органом не застосовано методики визначення швидкості автомобіля в момент пригоди; не розслідувано та не прийнято жодного процесуального рішення стосовно втрати чи знищення речових доказів працівниками органів внутрішніх справ (відеокасети із записом місця ДТП, історії хвороби ОСОБА_14 , автомобіль «Тойота-Королла» та інше); не досліджено слідством деформацію дишла причепа; не розслідувано наявності на місці дорожньо-транспортної пригоди (з 18.00 год. 25.03.1999 р.) інших КАМАЗів, реєстр автомобілів, які проїхали через КПП ДАІ м. П. Хмельницький; не досліджено телефонні розмови в районі дорожньо-транспортної пригоди; не встановлено причини залишення без виконання слідчим ОСОБА_24 постанов про проведення автотехнічної експертизи від 26.03.1999 року та 02.04.1999 року; не встановлено факту притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11 в 1999 році за «лисі» колеса «КАМАЗА» (свідчення Коломойця - другого водія КАМАЗА) та факту скоєння в 1999 році дорожньо-транспортної пригоди, що стверджують мешканці ОСОБА_63 , яку вчинив ОСОБА_11 до пригоди із загибеллю народного депутата України ОСОБА_6 ; не прийнято правового рішення щодо незаконної реалізації посадовими особами ТОВ «Лугівське» (КСП «їм. Б. Хмельницького») 225 тон та 98 тон пшениці на суму приблизно 54000 грн., співучасником якої був ОСОБА_11 ; не надано правової оцінки щодо наявності в діях ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_64 ознак злочину, передбаченого ст.135 КК України (залишення в небезпеці); не досліджений факт слідкування за ОСОБА_6 зовнішньою розвідкою УВС Кіровоградської області та зникнення матеріалів стеження за ним; не передопитано потерпілих у справі з метою уточнення остаточної суми цивільних позовів; не здійснено заходів, направлених на відшкодування спричинених збитків; не проведено ряд очних ставок між особами, показання яких суперечить зібраним доказам по справі; не прийнято процесуального рішення щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 ,  ОСОБА_23 ,  ОСОБА_65 та ОСОБА_25 за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 112, 115 КК України; не прийнято процесуального рішення щодо порушення кримінальної справи по факту зловживань експертів Київської СМЄ; практично не проведено слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, направлених на відпрацювання показань ОСОБА_18 щодо причетності до організації ДТП, в якій загинув народний депутат України ОСОБА_6 , представників Росії та осіб, які можуть бути причетні до організованих злочинних груп; не прийнято правового рішення та практично не досліджено факт отруєння свідка ОСОБА_14 , адже за висновками судово-медичних експертиз встановлено, що, незважаючи на перебіг гострого інфаркту міокарда, від якого наступила смерть ОСОБА_14 , наявність в організмі та волоссі сурми та молібдену, що суттєво перевищують норму, могли стати сприяючим фактором у настанні смерті та свідчать про факт його отруєння цими речовинами (свідчення ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 та ін.); не проводився пошук авто та осіб, які зустрічались з ОСОБА_14 до його отруєння (є і свідки, які бачили зазначених сторонніх осіб (т. 15, 25); не встановлено чоловіка, який надав інформацію народному депутату України ОСОБА_69 , що до вбивства ОСОБА_6 причетні співробітники спецпідрозділу і керівництво МВС; не допитано додатково ОСОБА_47 з приводу суті розмов щодо обставин загибелі ОСОБА_6 на наявних у нього аудіо записах; не вирішено питання за участю міжнародного правового управління Генеральної прокуратури України про порядок вилучення у ОСОБА_47 аудіо записів розмов ОСОБА_48 щодо справи ОСОБА_6 ; не вживаються заходи для встановлення місцезнаходження свідка ОСОБА_18 ; не витребувано з СБУ інформацію по кримінальній справі за фактом замаху на життя  ОСОБА_40 в частині перевірки по вказаній справі показань ОСОБА_18 ; не допитано додатково як свідка ОСОБА_18 із застосуванням відеозапису, як це планувалося слідчими органами; не проведено очні ставки ОСОБА_18 з рядом свідків, які необхідно провести через суттєві розбіжності в показаннях з питань надання їм інформації ОСОБА_18 щодо можливої підготовки вбивства ОСОБА_6 у 1999 році; не прийнято правового рішення щодо наявності в діях ОСОБА_18 ознак злочину, передбаченого ст. ст. 112, 115 КК України; не допитано в якості свідка екс-міністра внутрішніх справ України ОСОБА_17 щодо оприлюднення ним в ЗМІ інформації про наявність в МВС даних про організаторів та виконавців вбивства ОСОБА_6 у 1999 році; не встановлено місцезнаходження відеоплівки, яка була в ОСОБА_20 , де містилися записи свідчень невідомого працівника міліції про причетність спеціальних підрозділів ОВС до вбивства ОСОБА_6 та інших державних діячів України, а також не встановленого особу зазначеного невідомого працівника міліції; не допитано додатково ОСОБА_20 щодо діяльності спеціального підрозділу та наявності відеокасети та не досліджено розбіжностей у показааннях ОСОБА_70 з народними депутатами України Омельченком, Єрмаком та Олійником; не прийнято правового рішення щодо ОСОБА_20 з питань заяв щодо діяльності спеціального підрозділу, який причетний до вбивства ОСОБА_6 ; не досліджені близькі стосунки ОСОБА_71 з ОСОБА_38 ,  ОСОБА_72 , ОСОБА_20 ; не допитані такі особи, як ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , які фігурують у справі.
		 
		Як вбачається з постанови суду першої інстанції, 20.02.2012 року захисником підсудного заявлено усне клопотання про закриття кримінальної справи відносно  ОСОБА_11 за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Для подання відповідного письмового клопотання та ознайомлення з його змістом іншими учасниками процесу оголошено перерву до 22.02.2012 року. Після подання такого клопотання з підстав, визначених ст. 11-1 КПК України 1960 року та ст. 49 КК України судом відмовлено у його задоволенні зважаючи на те, що виникла необхідність в проведенні судового слідства в повному обсязі, з урахуванням позиції потерпілих, які стверджували, що ОСОБА_11 не міг вчинити інкримінований йому злочин, оскільки відносно ОСОБА_6 вчинено інший злочин вбивство або терористичний акт. Крім того, проти задоволення клопотання про закриття кримінальної справи також заперечив і державний обвинувач з метою проведення повноцінного судового слідства та встановлення дійсних обставин справи. 
		Після завершення судового слідства у даній кримінальній справі підсудним та його захисником повторно заявлено клопотання про закриття кримінальної справи.
		Прокурор указане клопотання підтримав та просив закрити кримінальну справу відносно ОСОБА_11 за закінченням строків давності притягнення до кримінально відповідальності, оскільки в суді встановлено, що саме злочин, визначений ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року).
		Судом з цього приводу роз`яснено підсудному наслідки закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав та цивільно-правові наслідки цього. Після чого підсудний повторно підтримав заявлене захисником клопотання, визнав свою вину у інкримінованому йому органами досудового слідства злочині, передбаченого ч. 3 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року).
		Суд першої інстанції, заслухавши клопотання ОСОБА_11 та його захисника, думку потерпілих та прокурора, дослідивши попередньо всі матеріали кримінальної справи, допитавши осіб, які підлягали виклику та зазначені в обвинувальному акті (крім тих, покази яких були оголошені в порядку п. 2 ч. 1 ст. 306 КПК України 1960 року), та допитавши додатково заявлених потерпілими свідків (за виключенням тих, на допиті яких останні не наполягали, зважаючи на неможливість явки таких в суд, невиконання органом досудового слідства вимог суду щодо їх розшуку та приводу до суду), ознайомившись зі змістом заявленого клопотання, провадження в кримінальній справі відносно ОСОБА_11 закрив за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та звільнив його від кримінальної відповідальності, зазначивши, що: розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого їм обвинувачення; при цьому судом під час судового слідства не встановлено підстав для вирішення питання про нове обвинувачення підсудному, зміни підсудному обвинувачення, в порядку, визначеному ст. ст. 276, 277 КПК України 1960 року. Крім того, судом, в порядку ст. 278 КПК України 1960 року, не встановлено інших осіб, які б вчинили злочин, та не були притягнуті до кримінальної відповідальності.
		 
		Але колегія суддів не може повністю погодитися з даними висновками суду першої інстанції.
		 
		Приймаючи рішення по даній справі  постанову про закриття кримінальної справи за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки: показаннями ОСОБА_11 ; протоколом огляду місця ДТП, схемою та фототаблицею до нього; показаннями потерпілого ОСОБА_8 ; показаннями потерпілої ОСОБА_76 ; показаннями свідка ОСОБА_23 ; показаннями свідка ОСОБА_77 ; показами свідка ОСОБА_25 ; показаннями свідка ОСОБА_15 ; показами свідка ОСОБА_14 ; висновком судово-медичної експертизи від 30.03.1999 року № 33; висновком судово-медичної експертизи від 26.04.1999 року № 32; висновком судово-медичної експертизи від 02.06.1999 року № 60д; висновком судової автотехнічної експертизи від 18.04.2006 року № 12; висновком судово-автотехнічної експертизи від 09.06.2006 року № 17; висновком комплексної психолого-психіатричної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 26.04.2006 року №991; висновком комплексної комісійної медико-транспортно-трасологічної та судової автотехнічної експертизи від 20.07.2005 року № 5430/5431/5432/872; висновком комісійної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №7670/7671; висновками додаткової комісійної судової експертизи від 30.11.2008 року № 2458/19; висновком судової автотехнічної експертизи від 22.09.2008 року №4058/2008/W; висновком комісійної судової автотехнічної експертизи від 30.10.2008 року № 3108/23; висновками повторної комплексної судово-медичної експертизи від 04.05.2011 року №728/10 по трупу ОСОБА_13 ; висновками повторної комплексної судово-медичної експертизи від 01.07.2011 року 287/11 по трупу ОСОБА_6 .
		Суд першої інстанції зазначив, що проводилась перевірка позиції потерпілих щодо вчинення відносно ОСОБА_6 інших злочинів, у зв`язку з чим допитувались додатково заявлені ними свідки згідно клопотання від 24.01.2012 року, а саме свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_60 , ОСОБА_31 , ОСОБА_57 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 ,  ОСОБА_61 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 ,  ОСОБА_83 , ОСОБА_38 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_84 ,  ОСОБА_54 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_36 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 ОСОБА_47 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 .
		Як зазначив у постанові суд першої інстанції, перевірялась слідчими СБ України версія вбивства чи терористичного акту, на якій наполягали потерпілі та їх представники, за наслідками якої у порушення кримінально справи з цього приводу було відмовлено.
		Разом з тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, вважає колегія суддів, однобічність та неповнота досудового слідства, про яку зазначали потерпілі  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їхні представники у клопотанні від 07.02.2012 року про поверненні справи на додаткове розслідування, залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
		Дана однобічність та неповнота допущена досудовим слідством та прокурором, який затвердив обвинувальний висновок.
		Зазначені недоліки досудового слідства є істотними, оскільки позбавляють суд можливості прийняти законне та мотивоване рішення і не можуть бути усунуті судом апеляційної інстанції, а також судом першої інстанції, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа  поверненню на додаткове розслідування.
		Під час додаткового розслідування необхідно усунути недоліки, зазначені в клопотанні від 07.02.2012 року потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , їхніх представників про поверненні справи на додаткове розслідування, а також в апеляціях потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та в залежності від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення. 
		 
		Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів, -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляцію ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 задовольнити.
		Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2014 року щодо ОСОБА_11 про закриття кримінальної справи за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_11 скасувати, справу направити прокурору м. Києва для організації додаткового розслідування.
		 
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...