Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-6813св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2014. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого         Кузнєцова В.О.,
		суддів:                    Ізмайлової Т.Л.,    Мартинюка В.І.,
		                               Мостової Г.І.,         Наумчука М.І.,   
		розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Самусенка Костянтина Степановича, який діє від імені публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк», на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2014 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У лютому 2012 року ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» звернулось до суду з указаним позовом. Зазначало, що 24 жовтня 2007 року між ЗАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 було укладено два кредитні договори. Оскільки останнім не виконано умови договорів, а кошти надавались на придбання житла, на час укладення цих договорів ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_3, і вони використані в інтересах сім'ї, просило стягнути з неї  заборгованість за вказаними кредитними договорами. 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		Самусенко К.С., який діє від імені публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк», звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з недоведеності позовних вимог та відсутності доказів того, що кошти отримані ОСОБА_4 використані на потреби сім'ї. 
		Проте з такими висновками погодитись не можна. 
		Судами встановлено, що 24 жовтня 2007 року між ЗАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KR/00-04/124 за умовами якого банк надає ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 500 000 доларів США на придбання чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 337,10 кв.м, строком на 180 місяців з 24 жовтня 2007 року по 23 жовтня 2022 року, із сплатою комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 1,5 % від суми кредиту та сплатою 12 % річних. 
		Також, 24 жовтня 2007 року між ЗАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KR/00-04/125, за умовами якого банк надає останньому кредитні кошти в сумі 2 500 000 грн. на придбання чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 337,10 мІ, строком на 180 місяців з 24 жовтня 2007 року по 23 жовтня 2022 року, із сплатою комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 1,5 % від суми кредиту та сплатою 16 % річних. 
		Під час укладення кредитних договорів № KR/00-04/124 та                              № KR/00-04/125 ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_3, яка надавала згоду на отримання кредиту та передачу квартири, на придбання якої надавались кошти, в іпотеку. 
		З матеріалів справи вбачається, що 24  жовтня 2007 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1. 
		24 лютого 2009 року ОСОБА_3 дала згоду на підписання її колишнім чоловіком ОСОБА_4 договору про внесення змін до іпотечного договору. 
		У 2011 році ОСОБА_3 зверталася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру придбану за кредитні кошти, в обґрунтування якого посилалась на те, що вона є спільною сумісною власністю подружжя. 
		Відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. 
		Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. 
		В порушення зазначених норм процесуального права суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що кредитні кошти отримані ОСОБА_4 використані не в інтересах сім'ї, не звернув уваги на те, що всі договори (кредитний, іпотечний, на укладення яких давала згоду відповідач, та договір купівлі-продажу) укладалися в один день, не врахував того, що ОСОБА_3 зверталася в суд із позовом про визнання права власності на квартиру, придбану за кредитні кошти, вважаючи її спільною сумісною власністю подружжя.  
		Крім цього, суд не звернув уваги, що згідно положень ст. 60 СК України  майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Оскільки належність квартири до спільної сумісної власності відповідно до цієї статті презюмується, то до встановлення належності її на праві приватної власності у передбаченому порядку особисто ОСОБА_4 підстави вважати, що квартира не є спільним майном подружжя, а надані для її придбання за кредитними договорами кошти використані не в інтересах сім'ї передчасно. 
		Апеляційний суд перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, уваги на наведене не звернув. 
		З огляду на те, що на порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України обставини, які мають значення для правильного вирішення справи не встановлені, і такі порушення унеможливлюють встановлення цих обставин, оскаржувані рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 
		у х в а л и л а: 
		Касаційну скаргу Самусенка Костянтина Степановича, який діє від імені публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк», задовольнити частково. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Головуючий В.О. Кузнєцов  Судді:Т.Л. Ізмайлова    В.І. Мартинюк   Г.І. Мостова    М.І. Наумчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...