Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/4599/13-а : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2014. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		м. Вінниця
		28 квітня 2014 р.                                                                    Справа № 802/4599/13-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді:                              Богоноса М.Б., 
		секретаря судового засідання:            Боровської Т.А. 
		представника позивача:                      Миколюка О.А., Луговського А.С.
		представника відповідача                        Загороднього Ю.С. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромпереробка"   
		до: Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області  
		про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
		 
		ВСТАНОВИВ:
		19.11.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромпереробка" (далі - ТОВ "Агропромпереробка") з адміністративним позовом до відповідача - Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Гайсинська ОДПІ). У позовній заяві позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000162300 від 16.07.2012 року яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем 151119 грн. та 27096 грн. за штрафними санкціями та № 0000152300 від 16.07.2012 року, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем 100446 грн. та 19897 грн. за штрафними санкціями.  
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Гайсинською ОДПІ на підприємстві проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року за наслідками якої складено Акт № 199/2200/31613995 від 30.05.2012 року. Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Агропромпереробка" вимог податкового законодавства, а саме норм п.п.11.3.1, п.11.3,ст.11, п.5.1.ст.5, п.п.5.3.9.п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України від 03.04.1997року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість", п.198.3.ст.198 Податкового кодексу України. При цьому, на думку позивача, висновки податкового органу про допущене підприємством порушення норм податкового законодавства є безпідставними оскільки господарські операції ТОВ "Агропромпереробка" із ТОВ "ФК Соларіс" щодо купівлі нітроамофоску, аміачної селітри, карбоміду носить реальний характер так як підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, які у своїй сукупності є достатніми для спростування висновків відповідача.
		Крім того позивач вказував на те, що податковий орган на суму списаної безнадійної заборгованості у 1кв. 2011 року нарахував та визначив до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість вказавши, що оскільки придбаний товар ТОВ "Агропромпереробка" залишився не оплачений, податковий кредит підлягає коригуванню. Проте, на думку позивача, норми податкового законодавства не містять обов'язку коригування суми податкового кредиту із податку на додану вартість у зв'язку із виникненням суми безнадійної заборгованості. 
		Окрім вказаного, позивач не погодився із висновком контролюючого органу про невиконання податкового обов'язку щодо коригування суми валових витрат попередніх періодів у зв'язку із виникненням суми безповоротної фінансової допомоги, яка включена у передбаченому порядку до валових доходів підприємства.
		Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки № 199/2200/31613995 від 30.05.2012 року, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на думку позивача є недостовірними, необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства.
		У судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали із підстав зазначених у позовній заяві та просили суд задовольнити його у повному обсязі.
		Відповідач проти позову заперечив, подавши письмові заперечення у яких просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. Обґрунтовуючи доводи заперечення на позовну заяву, відповідач зіслався на те, що згідно податкової звітності контрагент позивача - ТОВ "ФК Соларіс" встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських, та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, для здійснення підприємством господарської діяльності. Крім того, не встановлено переміщення товару від ТОВ "ФК Соларіс" до позивача та не проведено оплату його вартості, що у сукупності свідчить про безтоварний характер господарської операції між вказаними підприємствами. Єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій по отриманню продукції від ТОВ "ФК Соларіс", - до його покупців, є отримання податкової вигоди для контрагентів і як наслідок несплата платежів до бюджету. Таким чином на думку відповідача, ТОВ "Агропромпереробка" було порушено вимога п.п.11.3.1,п.11.3,ст.11, п.5.1.ст.5 ,п.п.5.3.9.п.5.3.ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року у редакції Закону від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями та встановлено, що ТОВ "Агропромпереробка" занижено об"єкт оподаткування на суму 619343 грн , а саме: 4-й квартал 2010 року в сумі 433520 грн ,1 кв. 2011 р.в сумі 185823 грн та вказано ,що занижено податок на прибуток в сумі 151119 грн., а саме 4-й квартал 2010 року в сумі 108380 грн ,2 кв.2011 р. в сумі 42739 грн .
		Також відповідач посилається на порушення п.п. 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 79583 грн., а саме: грудень 2010 року в сумі 79583 грн. 
		У судовому засіданні представник відповідача проти вимог адміністративного позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити із підстав наведених у письмових запереченнях на позовну заяву. 
		Заслухавши пояснення представників сторін, надавши оцінку іншим доказам, які знаходяться у матеріалах справи, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.
		На підставі направлень від 28.04.2012 року № 81 та № 82 виданих Гайсинською ОДПІ, головними державним податковими ревізором-інспектором Гайсинської ОДПІ провели планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року.
		Результати перевірки знайшли своє відображення в акті № 199/2200/31613995 від 30.05.2012 року. Відповідно до висновків вказаного акта перевіркою встановлено порушення позивачем:
		1 п.п.11.3.1, п.11.3, ст.11, п.5.1. ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) в частині заниження об"єкта оподаткування на суму 619343 грн , а саме : 4-й квартал 2010 року в сумі 433520 грн ,1 кв. 2011 р.в сумі 185823 грн та вказано ,що занижено податок на прибуток в сумі 151119 грн., а саме 4-й квартал 2010 року в сумі 108380 грн ,2 кв.2011 р. в сумі 42739 грн .
		2. за порушення п.п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України від 03.04.1997року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" встановлено заниження податку на додану вартість на суму 79583 грн., а саме: грудень 2010 року в сумі 79583 грн .
		3. за порушення п.198.3.ст.198 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 р. встановлено заниження податку на додану вартість за березень 2011р. на суму 20863 грн.
		На підставі вказаного акта Гайсинська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення  № 0000162300 від 16.07.2012 року яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем 151119 грн. та 27096 грн. за штрафними санкціями та № 0000152300 від 16.07.2012 року, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем 100446 грн. та 19897 грн. за штрафними санкціями.
		При цьому, підставою для визначення суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість в сумі 79583 грн - основного платежу та 19896 грн - штрафних санкцій та податку на прибуток в сумі 108380 грн - основного платежу та  27095 грн - штрафних санкцій за ІV кв. 2010 року відповідно став висновок про безтоварний характер операцій позивача із ТОВ "ФК Соларіс". Водночас зобов'язання із податку на додану вартість в сумі 20863 грн основного платежу та 1 грн - штрафних санкцій за І кв. 2011 року визначена у зв'язку із коригуванням податковим органом суми податкового кредиту на підставі виникнення безнадійної заборгованості. Зобов'язання із податку на прибуток в сумі 42739 грн - основного платежу та 1 грн - штрафних санкцій визначено у зв'язку із незменшенням суми валових витрат попередніх періодів на суму безнадійної заборгованості, яка є безповоротною фінансовою допомогою та відображена у складі валових доходів.
		Надаючи оцінку висновкам податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд бере до уваги наступне.
		Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 № 334/94-ВР, Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV, Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
		Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: 
		- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; 
		- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
		Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 
		- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; 
		- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. 
		У силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
		Відносини, що виникають у сфері справляння податку на прибуток врегульовує Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР та Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.
		Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
		Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
		Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
		Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування показників валових витрат та доходів є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.
		Тому, при обгрунтованості висновку органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції позивача із ТОВ "ФК Соларіс", який став підставою для визначення суми грошового зобов'язання за IV кв. 2010 року, підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.
		Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
		Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності товарів, придбаних у ТОВ "ФК Соларіс", суд звертає увагу на наступне.
		На підтвердження позовних вимог позивач надав суду для долучення до матеріалів  справи копії первинних документів по взаємовідносинам зі своїм контрагентом ТОВ "ФК Соларіс" а саме податкову накладну, видаткову накладну.
		Судом встанолено, що TOB «Агропромпереробка» в листопаді 2010 року документально відобразило  господарську операцію із TOB «ФК «Соларіс», а саме придбало нітроамофоску, амічну селітру, карбомід на підставі наступних документів :
		- податкової накладної № 10111402 від 14.11.2010 року на загальну суму 477500 грн, в т.ч.ПДВ 79583,33 грн ;
		- видаткової накладної №10111402 від 14.11.2010 року нітроамофоску в кількості 20 т , аміачну селітру в кількості 120 т , карбамід в кількості 25 т , на загальну суму 477 500 грн , в т.ч. ПДВ 79583,33 грн.
		Однак, перевіривши докази, на які посилається позивач як на підставу щодо проведення господарських операцій з контрагентом, суд погоджується із позицією відповідача про неможливість встановлення фактичного їх виконання з огляду на наступне.
		Будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. 
		В матеріалах справи відсутні докази виконання господарських зобов'язань, що позбавляє можливості встановити відвантаження, перевезення товарів від TOB «ФК «Соларіс» до позивача, його прийняття та обліку товарно-матеріальних цінностей.
		Таким чином TOB «ФК «Соларіс» не виконало умови договору, а саме не здійснило операцію з поставки товарів, що є визначальною умовою для формування податкового кредиту. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялись, то право на податковий кредит у такого платника податків (позивача у справі) не виникає.
		За таких обставин, наявність податкової накладної не є достатньою підставою для визнання правомірності віднесення спірних сум до складу податкового кредиту, оскільки наведені в них відомості не підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами. 
		Крім того, згідно наданих документів встановлено, що розрахунки між TOB «Агропромпереробка» та TOB «ФК «Соларіс» не проводились та у позивача рахується кредиторська заборгованість в сумі 477500 грн.
		За таких обставин суд не погоджується з висновками позивача, що сама лише наявність у TOB «Агропромпереробка» податкової накладної та видаткової накладної, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та визначення податку на прибуток.
		Вказаний висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України. Так у постанові від 27.03.2012 року по справі № 21-737во10, Верховний Суд України зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
		неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
		відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
		облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
		здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; 
		відсутність первинних документів обліку.
		Суд погоджується із висновком податкового органу, що TOB «ФК «Соларіс» у перевіряємий період господарської діяльності не здійснював, не звітував про податкові зобов'язання, не володів матеріальними ресурсами. Крім того, у TOB «ФК «Соларіс» відсутні первинні документи, які підтверджують рух та оплату товарів та відсутні докази переміщення товару від TOB «ФК «Соларіс» до позивача.
		Таким чином, досліджені в судовому засіданні докази не свідчать про реальність господарських операцій TOB «Агропромпереробка» з TOB «ФК «Соларіс», оскільки результати, відображені у податковому обліку TOB «Агропромпереробка» по взаємовідносинам з вказаним контрагентом фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій учасників взаємовідносин.
		Крім того, висновок щодо позбавлення позивача права на податковий кредит по взаємовідносинах з TOB «ФК «Соларіс» відповідач зробив на підставі акту про результати невиїзної перевірки TOB «ФК «Соларіс» № 726/2301/3685006 від 03.03.2011 року де вказано, що декларація за 2010 рік підприємством не подавалась, валовий дохід по реалізації товарно-матеріальних цінностей не декларувалися. Зазначені вище обставини вказують на неможливість сторін виконання умов договору та свідчить про укладення його з метою мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від сплати податків.
		До того ж позивачем не надано вичерпних пояснень щодо використання саме поставлених від TOB «ФК «Соларіс» міндобрив у власній господарській діяльності. Суд не бере до уваги твердження позивача, що оборотні відомості, які містяться у матеріалах справи, свідчать про використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, оскільки вказані відомості не є первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" на підставі яких формуються дані бухгалтерського обліку, та із їх змісту неможливо достовірно визначити від яких постачальників здійснювалась поставка товару. Таким чином, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності сировини набутої за спірним правочином.
		Отже, оскільки фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, первинні бухгалтерські документи, оригінали яких надавались позивачем під час проведення перевірки не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Враховуючи викладене, висновки податкової інспекції щодо безтоварності господарських операцій за договором поставки є обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення в цій частині законними.
		Визначаючись щодо правомірності податкових повідомлень-рішень № 0000162300 від 16 липня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 42739 грн основного платежу та 1 грн. штрафна санкція та № 0000152300 від 16 липня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 20863 грн основного платежу та 1 грн. штрафна санкція (податкові зобов'язання за І кв. 2011 року) суд виходить з наступного.
		Перевіркою встановлено, що по бухгалтерському обліку ТОВ "Агропромпереробка" рахувалась заборгованість в сумі 206686 грн, за якими вартість отриманих товарів (послуг) залишилась неоплаченою, термін позовної давності якої минав в березні 2011 року.
		Згідно ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
		Відповідно до пп. 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), безповоротною фінансовою допомогою визнається : - сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи  повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладення таких угод; - сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; - основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); - сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
		Відповідно до п.п.4.1.6 п.4.6 ст.4 вищевказаного Закону, валовий дохід включає "Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, зокрема, у вигляді сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.
		Так, згідно пп. 12.3.1 п.12.3 ст.12 вказаного Закону, сума заборгованості відноситься на валові витрати кредитора у разі, якщо строк позовної давності за відповідним договором з дебітором минув. У цьому ж періоді дебітор збільшує свої валові доходи на таку саму суму.
		Податковим органом встановлено, що по бухгалтерському обліку ТОВ "Агропромпереробка" рахувалась кредиторська заборгованість по контрагентам ТОВ "Маяк" - 8999 грн, ПП "Кордіс" - 5000 грн, ПП "Сомик" - 81508 грн, СФГ Задорожній - 10354 грн, ТОВ "Тридента Агро" - 5064 грн, ТОВ "Авеста" - 1440 грн, ФГ Володимир - 31520 грн, ФГ Ром - 42256 грн, ПП "Енергосервіс" - 17545 грн, на загальну суму 206686 грн по якій минув строк позовної давності. У І кв. 2011 року позивач кредиторську заборгованість в сумі 206686 грн включив до валового доходу, що не заперечується відповідачем.
		Водночас, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містив норм, які б зобов'язували платника окрім включення суми безнадійної заборгованості до валового доходу виключати також суму такої заборгованості із валових витрат попередніх звітних періодів.
		Виходячи з вказаних обставин, та враховуючи приписи вказаних норм, суд вважає, що позивач правомірно включив кредиторську заборгованість до валового доходу та не повинен був відкориговувати валові витрати, оскільки такий податковий обов'язок у нього не виникав.
		Крім того, на думку відповідача, позивач повинен був відкоригувати податковий кредит, в зв'язку з тим, що заборгованість яка рахується за контрагентами стала безповоротною фінансовою допомогою. 
		Суд не погоджується із твердженнями відповідача із наступних мотивів.
		Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. 
		Також, суд вважає за необхідне наголосити на слідуючому. Податковий кодекс України не містить норм, які б визначали, що наявність у платника податків безнадійної заборгованості тягне за собою коригування податкових зобов'язань і податкового кредиту із ПДВ. Такий висновок суду підтверджуються і динамікою змін податкового законодавства.
		Так, ст. 4 п. 4.5. Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції до березня 2005 р., містила норму, яка покладала на платника податків обов'язок відкоригувати податковий кредит у зв'язку із визнанням боргу безнадійним, але Законом України від 25 березня 2005 р. № 2505 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (вступив в дію з 31 березня 2005 р.) до вищезазначеної статті були внесені зміни, які ці норми виключили. У зв'язку із цим Державною податковою адміністрацією України були видані листи від 9 березня 2006 р. № 4343/7/16-1517-1 і від 22 березня 2006 р. № 9580/7/16-1917-20, які роз'яснили наступне: «Таким чином, п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній з 31.03.2005 р., не передбачає коригування податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому після 31.03.2005 р. податковий кредит та податкові зобов'язання з ПДВ у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості не підлягають коригуванню».
		Після набрання чинності ПК України правовий підхід до спірних правовідносин залишився незмінним - безнадійна заборгованість не впливає на податкові зобов'язанні і податковий кредит із ПДВ і не має наслідком їх коригування та внесення змін до податкової звітності.
		Крім того, виключний перелік підстав для коригування податкового кредиту із податку на додану вартість встановлений ст. 192 Податкового кодексу України. Норми вказаної статті не містять обов'язку коригувати податковий кредит у зв'язку із виникненням безнадійної заборгованості. Тому висновок податкового органу у цій частині є помилковим.
		Отже суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0000162300 від 16 липня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 42739 грн основного платежу та 1 грн. штрафна санкція та № 0000152300 від 16 липня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 20863 грн основного платежу та 1 грн. штрафна санкція підлягають скасуванню.
		Висновок про наявність підстав для часткового скасування податкових повідомлень-рішень узгоджується із п.1 ч.2 ст. 162 КАС України, згідно якої у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. 
		Окрім вказаного, судом беруться до уваги розрахунки сум податкового зобов'язання (а.с. 72-73), які в повній мірі дають можливість розмежувати суми зобовязань та встановити у якій частині підлягають скасуванню податкові повідомлення- рішення.
		При вирішенні питання про розподіл сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору суд керуючись ч. 3 ст. 94 КАС України, згідно якої, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.      
		Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000162300 від 16 липня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 42739 грн. (сорок дві тисячі сімсот тридцять дев'ять грн.) основного платежу та 1 грн. штрафна санкція.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000152300 від 16 липня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 20863 грн. (двадцять тисяч вісімсот шістдесят три грн.) основного платежу та 1 грн. штрафна санкція.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромпереробка» (код ЄДРПОУ 31613995)  судовий збір у сумі 487 грн. 20 коп. за призначенням: отримувач коштів - УДКСУ у м. Вінниці, код платежу 22030001 банк отримувач - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015,  р/р 31219206784002;
		Стягнути із Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області судовий збір у сумі 3897 грн. 60 коп. (три тисячі вісімсот дев'яносто сім грн. 60 коп.) за призначенням: отримувач коштів - УДКСУ у м. Вінниці, код платежу 22030001 банк отримувач - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015,  р/р 31219206784002.
		 
		Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
		Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		 
		 
		Суддя          Богоніс Михайло Богданович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...