Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-5к14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2014. Забезпечено надання загального доступу: 14.05.2014.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		3 квітня 2014 року                                                                                           м. Київ 
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого  заступника Голови Верховного Суду України  - секретаря                Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду   України ОСОБА_22,суддів:               ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,  ОСОБА_18,                            ОСОБА_19, ОСОБА_20 (доповідача), ОСОБА_21,                            ОСОБА_23, ОСОБА_24,  ОСОБА_25,                             ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29,                            ОСОБА_30,  за участю:        заступника начальника управління участі прокурорів                           у перегляді судових  рішень у кримінальних справах                            у касаційному порядку та  Верховним Судом України                           Генеральної прокуратури України ОСОБА_39, захисника:        ОСОБА_14,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особа 1 за заявою захисника ОСОБА_14 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2013 року, 
		встановила: 
		зазначена кримінальна справа з обвинувачення Особа 1  у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК), надійшла до суду першої інстанції від прокурора з обвинувальним висновком 8 вересня 2011 року.  
		Вироком Обухівського районного суду Київської області  від                1 березня 2013 року Особа 1, Інформація 1, засуджено за частиною першою статті 121 КК на п'ять років позбавлення волі. 
		Особа 1  визнано винуватим у тому, що він у ніч на 5 липня 2010 року, знаходячись Інформація 2, на ґрунті виниклих неприязних відносин під час бійки, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання у потерпілого тілесних ушкоджень,  умисно завдав Особа 2 не менше двох ударів кулаком у голову, один з яких у ліву скроневу ділянку, від чого той впав та вдарився потиличною частиною голови об асфальтне покриття. Внаслідок зазначених дій Особа 1 Особа 2 було спричинено відкриту черепно-мозкову травму. Виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у виді скалкового перелому луски лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа, перелому лобної кістки виникли внаслідок нанесення   Особа 1  у голову  Особа 2  щонайменше двох ударів кулаком правої руки, один з яких - у ліву скроневу ділянку, а ушкодження у виді перелому потиличної кістки зліва  - внаслідок падіння з прискоренням на асфальтне покриття та контакту потиличною ділянкою голови із твердою поверхнею. Ці тілесні ушкодження як у комплексі, так і кожне окремо є тяжкими тілесними ушкодженнями за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння. 
		Апеляційний суд Київської області ухвалою від 13 травня 2013 року залишив без зміни вирок Обухівського районного суду Київської області від 1 березня 2013 року щодо Особа 1.
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 листопада 2013 року касаційну скаргу захисника           ОСОБА_14 залишила без задоволення, а вирок Обухівського районного  суду Київської області від 1 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2013 року щодо Особа 1 - без зміни. 
		У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України захисник ОСОБА_14 посилається на те, що касаційна інстанція, залишаючи без зміни судові рішення щодо Особа 1, тобто підтверджуючи правильність кваліфікації його дій за частиною першою статті 121 КК, дійшла іншого висновку про кваліфікацію дій засудженого, ніж Верховний Суд України щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень. 
		Зокрема, захисник вважає, що оскільки тілесні ушкодження у потерпілого Особа 2  виникли не від ударів, а внаслідок падіння потерпілого на тверду поверхню, то дії Особа 1 належало кваліфікувати не за частиною першою статті 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження), а за статтею 128 КК (необережне тяжке тілесне ушкодження).
		На обґрунтування такого твердження захисник ОСОБА_14 посилається на долучену до заяви копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 листопада 2009 року у справі щодо Особа 3. 
		У цій справі суд касаційної інстанції дії Особа 3, який вдарив потерпілого рукою в ліву частину голови,  від чого той впав і, вдарившись задньою частиною голови об асфальтне покриття, отримав тяжкі тілесні ушкодження, перекваліфікував з частини першої статті 121 КК на статтю 128 КК.
		Захисник ОСОБА_14 вважає, що як в оскаржуваному, так і в порівняному рішеннях йдеться про подібні суспільно небезпечні діяння, до яких суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну й ту саму норму закону про кримінальну відповідальність, а тому просить Верховний Суд України переглянути судові рішення щодо Особа 1 та перекваліфікувати дії засудженого з частини першої статті 121 КК на статтю 128 КК. 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала доповідь судді, пояснення захисника, який просив  задовольнити заяву, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви,   перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали провадження за заявою захисника ОСОБА_14 про перегляд кримінальної справи щодо         Особа 1, проаналізувала висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводи заяви та дійшла висновку про таке.
		Порівняння суспільно небезпечних діянь оспореного та порівнюваного рішень  суду касаційної інстанції від 12 листопада 2013 року та 26 листопада 2009 року  свідчить про їх певну подібність за окремими спільними рисами, зокрема, за об'єктом посягання - здоров'я іншої людини, суб'єктом злочину - фізична осудна особа, за такими ознаками об'єктивної сторони, як спосіб, знаряддя злочину, настання наслідків у виді отримання потерпілими  тяжких тілесних ушкоджень. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспореному рішенні - за частиною першою статті 121 КК, а в порівнюваному - за статтею 128 КК. Така обставина, відповідно до вимог пункту 11 Розділу Х1 «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК 2012 року), пункту 1 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК  1960 року), дає підстави Верховному Суду України розглянути заяву захисника ОСОБА_14, вирішити питання законності прийнятого стосовно Особа 1 оспореного судового рішення і визначити ознаки відмінності між нормами закону про кримінальну відповідальність, передбаченими статтями 121 і 128 КК, що були застосовані у справах щодо Особа 1 і Особа 3.     
		 Згідно з положеннями статті 400-11, пункту 1 частини першої статті 400-12, частини першої статті 400-21 КПК 1960 року перегляд Верховним Судом України оспореного  судового рішення провадиться з огляду на ті фактичні обставини справи, які були встановлені та визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій і з якими погодився суд касаційної інстанції. 
		Особа 1 визнано винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень Особа 2, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК. 
		  За нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (стаття 24 КК).
		Необережне тяжке тілесне ушкодження (стаття 128 КК) характеризується аналогічними елементами об'єктивної сторони, а за суб'єктивною стороною проявляється в необережній  формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано в статті 25 КК.  
		Наведене свідчить про те, що розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (частина перша статті 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (стаття 128 КК) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів. 
		Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі  й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини  у зазначених вище злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків. 
		У кримінальній справі, в якій заперечується правильність рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що Особа 1, підійшовши до групи людей, серед яких був Особа 2 з дружиною, спочатку на ґрунті неприязних стосунків без будь-якого попередження вдарив одну людину, а  потім, коли Особа 2 вступився за неї, із значною силою раптово завдав йому кулаком правої руки не менше двох ударів у голову, один з яких у скроневу ділянку, від чого Особа 2 впав, ударившись головою об асфальтне покриття. За висновками комісійної судово-медичної експертизи, у потерпілого Особа 2 виявлено три групи тілесних ушкоджень різної локалізації та механізму заподіяння, які виникли в час і за обставин, встановлених органами досудового слідства і судом, а саме: скалковий перелом луски лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа та перелом лобної кістки, які виникли не менше ніж від двох ударів кулаками в голову; перелом потиличної кістки ліворуч, який виник від падіння з прискоренням і удару головою об тверду поверхню, та ушкодження речовини головного мозку внаслідок зазначених вище травмуючих дій, і всі ці ушкодження в сукупності та кожне з них окремо є тяжкими тілесними ушкодженнями за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.  
		Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин дії Особа 1 відносно Особа 2 носили активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками існував прямий причинний зв'язок, а самі наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень були спричинені потерпілому не тільки в результаті його падіння й удару головою об тверду поверхню, а вже в той момент, коли винний, докладаючи певних зусиль, завдав  Особа 2 кілька (не менше двох) ударів кулаком у голову, в тому числі у ліву скроневу ділянку. Надмірна сила ударів, їх раптовість та спрямування одного з них у скроневу ділянку голови потерпілого свідчили про те, що Особа 1 об'єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров'ю потерпілого,  хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду, у даному випадку - за умисне заподіяння Особа 2 тяжких тілесних ушкоджень. 
		З огляду на зазначені вище обставини дії Особа 1 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за частиною першою статті 121 КК. 
		В ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 листопада 2009 року відносно Особа 3 фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, щодо якого ухвалено це рішення, попри подібність за окремими елементами складу злочину з обставинами діяння, вчиненого Особа 1 слушно отримали іншу кримінально-правову кваліфікацію, а саме за статтею 128 КК.   
		У цій справі суд касаційної інстанції обґрунтовано перекваліфікував дії Особа 3 з частини першої статті 121 КК на статтю 128 КК, оскільки було встановлено, що сам по собі удар, завданий Особа 3 ліктем руки  в ліву частину голови потерпілого, не призвів до спричинення тілесних ушкоджень, а був лише причиною падіння останнього й удару головою об тверду поверхню - асфальтне покриття, внаслідок чого ним отримано тяжкі тілесні ушкодження. У цьому випадку винний, завдаючи удару, не передбачав падіння і настання у потерпілого наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг це передбачити, а тому діяв з необережності у виді злочинної недбалості. 
		Зіставлення обставин суспільно небезпечних діянь, установлених в оспорюваному та порівнюваному судових рішеннях, показує, що при однакових суспільно небезпечних наслідках, виявлених у потерпілих, а саме спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень, наявні різні характеристики злочинних діянь за механізмом заподіяння цих наслідків та суб'єктивним ставленням до  них винних осіб - неконкретизований умисел у діяннях Особа 1 та необережність в діянні Особа 3
		Ураховуючи викладене, немає підстав вважати, що мало місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь , а до дій  Особа 1 належало застосувати норму статті 128 КК, а не частини першої статті 121 КК. 
		З огляду на викладене, заява захисника ОСОБА_14 в інтересах засудженого Особа 1  задоволенню не підлягає.        
		Керуючись пунктами 11, 15 Розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-23 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		постановила: 
		відмовити у задоволенні заяви захисника  ОСОБА_14 
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
		Головуючий                                                                                     ОСОБА_22
		          Судді:     ОСОБА_20 ОСОБА_15
		 ОСОБА_16 ОСОБА_33
		     ОСОБА_17 ОСОБА_34
		     ОСОБА_18 ОСОБА_35
		 ОСОБА_24 ОСОБА_36
		     ОСОБА_19 ОСОБА_37
		 ОСОБА_31 ОСОБА_38 ОСОБА_32

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...