Справа
№2-2405/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2007
року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого
- судді Савченка
А.Г.
при
секретарях Федорченко
Л.В., Бистрий О.М.
за
участю позивача ОСОБА_1., його представника - адвоката ОСОБА_2., представника
відповідача ОСОБА_3., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві
у приміщенні Октябрського районного суду м. Полтави цивільну справу за позовом
ОСОБА_1до начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в
Полтавській області ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації і
відшкодування моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1.
звернувся до суду з позовною заявою до начальника Управління міністерства
внутрішніх справ України в Полтавській області ОСОБА_4 про захист честі,
гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.
В
позовній заяві ОСОБА_1. вказав, що відповідач ОСОБА_4. 14 лютого 2007 року під
час проведення наради по результатах роботи батальону патрульно-постової служби (БПС) при ПМУ УМВС України в
Полтавській області (далі - ПМУ) в присутності керівництва ПМУ та заступників
начальників по громадській безпеці районних підрозділів міліції м. Полтави
протягом години висловлювався брутальною лайкою на його адресу, вживаючи
ненормативну лексику, а потім поширив стосовно нього неправдиві відомості про
те, що нібито він незаконно застосував адміністративне затримання щодо
колишнього полковника міліції, а нині чоловіка його сестри, ОСОБА_5.
В цей же
день, приблизно о 13 год.
00 хв., відповідач на оперативній нараді в присутності начальника ПМУ
ОСОБА_7., начальника
Октябрського РВ ПМУ ОСОБА_11.,
начальників відділення ВКР ПМУ Сосновського A.M. та ОСОБА_9., дільничного
інспектора міліції Герасименка С.В. та інших працівників міліції і сторонніх
громадян звинуватив його в отриманні хабара в сумі 5 тисяч доларів США від громадянина
ОСОБА_6. за прийняття незаконного рішення про відмову в порушенні кримінальної
справи.
15
лютого 2007 року на нараді особового складу ПМУ під час представлення
виконуючих обов»язки начальника і першого заступника начальника ПМУ відповідач
в присутності всього особового складу публічно звинуватив його, позивача, «в
особистому
збагаченні за
рахунок працівників міліції», які нібито, як і всі працівники ПМУ, працювали
виключно для цього; сприянні наркоторгівлі в місті та її розповсюдженні;
підтриманні неділових стосунків з «кримінальними авторитетами міста» та
прикритті їх злочинної діяльності.
Цими
діями, як зазначено в позовній заяві, відповідач ОСОБА_4. умисно поширив
відомості, які не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність і
ділову репутацію та завдав йому моральної шкоди, яку він оцінює в сто тисяч
гривень та просить її стягнути на його користь з відповідача.
У
судовому засіданні позивач ОСОБА_1. свої позовні вимоги підтримав і пояснив, що
ніколи за час проходження служби в органах внутрішніх справ області, в тому
числі і в ПМУ, ні від кого хабарів не брав і до їх давання нікого не схиляв;
ніколи за рахунок підлеглих йому працівників міліції не поліпшував свій матеріальний
стан і нікого із працівників міліції працювати на його користь не примушував і
такої праці не використовував; що ніякого сприяння наркоторгівлі в місті або її
розповсюдженню не робив, а завжди відповідно до своїх посадових обов»язків та в
межах визначених законом повноважень боровся з цим явищем; ніяких неділових
стосунків з «кримінальними авторитетами міста» не підтримував і не покривав їх
злочинної діяльності; не застосовував заходів адміністративного примусу
стосовно колишнього полковника міліції ОСОБА_5., а останній відповідно до
закону за вчинення адміністративного правопорушення був притягнутий до
адміністративної відповідальності і він до цього ніякого відношення не мав, а
тому поширені ОСОБА_4. відомості вважає такими, що не відповідають дійсності,
ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію та являються для нього
образливими.
Він
також зазначив, що діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає
у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, його моральних переживаннях,
у зв»язку з цим, порушенні стосунків з оточуючими людьми. Протягом майже шести
місяців він переживає суттєві душевні страждання та емоційні переживання,
втратив душевний спокій і рівновагу, підірвано його авторитет як чесного і
відданого справі працівника міліції. Внаслідок незаконних дій відповідача
значно погіршилось його здоров»я, в зв»язку з чим він протягом тривалого часу
змушений був лікуватись в обласній лікарні. Моральну шкоду він оцінює в сто
тисяч гривень і просить стягнути цю суму з відповідача.
Представник
відповідача ОСОБА_3. у судовому засіданні не визнав позовних вимог позивача і
просив відмовити у їх задоволенні, розцінюючи позов останнього як спосіб помсти
керівнику УМВС за принципову позицію в оцінці його діяльності.
Суд,
заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов
ОСОБА_1. підлягає до часткового задоволення. При цьому суд виходить з
наступного.
Судом
встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Допитані
в ході судового розгляду справи свідки ОСОБА_7. і ОСОБА_8. показали, що 14
лютого 2007 року під час проведення оперативної наради в кабінеті начальника
УМВС України в Полтавській області, де вони були присутні, відповідач ОСОБА_4.
лаявся брутальною лайкою на адресу позивача, вживаючи при цьому ненормативну
лексику, та звертаючись до нього на «ти», підкреслюючи цим свою зверхність. Він
також звинуватив останнього в тому, що той нібито незаконно позбавив волі і
застосував адміністративне стягнення до
колишнього полковника міліції
Василенка М.В. та
застосував щодо
нього спеціальні засоби - наручники. Таке твердження відповідача не відповідає
дійсності, оскільки ОСОБА_1. цього не робив, а ОСОБА_5. був притягнутий до
адміністративної відповідальності та підданий адміністративному стягненню судом
у повній відповідності з законом, до чого ОСОБА_1. відношення не мав.
Висловлювання на адресу ОСОБА_1.. які допускав відповідач ОСОБА_4. на
оперативній нараді були образливими і такими, що не відповідають дійсності.
Свідок
ОСОБА_9. в ході судового розгляду справи показав, що 14 лютого 2007 року
відповідач в своєму службовому кабінеті проводив оперативну нараду про хід
перевірки заяви громадянина ОСОБА_10, якому були заподіяні тілесні ушкодження
громадянином Семенягою. Нарада проводилась в присутності постраждалого та його
батька. На ній були присутні також ряд працівників міліції. Відповідач після
того як надав слово батькові постраждалого, який виразив своє незадоволення
ходом проведення перевірки та висловив припущення, чому це так відбувається, почав
брутально лаятись на адресу позивача та деяких інших працівників міліції, а
потім заявив, що ОСОБА_1. отримав за те, щоб законне рішення не було по
результатах перевірки прийняте, хабар в сумі п»ять тисяч доларів США від
громадянина ОСОБА_6.
Наступного
дня під час проведення оперативної наради в ПМУ УМВС України в Полтавській
області, де були представлені в. о. начальника і першого заступника начальника
управління, ОСОБА_4. в присутності всього особового складу заявив про те, що
нібито ОСОБА_1. «покриває наркоторгівлю у м. Полтаві, чим сприяє її
розповсюдженню, що він підтримує неділові стосунки з кримінальними авторитетами
міста і покриває їх злочинну діяльність, що він збагачується за рахунок
працівників міліції ПМУ». Про це відповідач стверджував як про факти
встановлені і йому достеменно відомі.
Допитаний
в ході судового розгляду справи свідок ОСОБА_11. також підтвердив факт брутальної образи відповідачем
ОСОБА_4. ОСОБА_1. на оперативній нараді 14 лютого 2007 року та обвинувачення
його в отриманні хабара в сумі п»ять тисяч гривень за прийняття незаконного
рішення в справі по факту побиття громадянина ОСОБА_10. Висловлюючись на адресу
позивача нецензурною лайкою, ОСОБА_4. називав його «хабарником» та вживав інші
образливі для ОСОБА_1. вислови.
Свідок ОСОБА_6.
під час його допиту в суді показав, що Ковжогу О.І. він не знає, з ним не
знайомий і останній ніколи від нього не вимагав, а він йому не передавав хабара
в будь-якій сумі за сприяння в прийнятті позитивного рішення на користь його
сина.
Свідки
ОСОБА_12., ОСОБА_13.,
ОСОБА_14., ОСОБА_15. та ОСОБА_16. допитані в ході судового розгляду справи
засвідчили, що вони були присутні на оперативній нараді в ПМУ 15 лютого 2007
року, коли начальник УМВС ОСОБА_4. представляв в. о. начальника і першого
заступника начальника управління і в присутності всього особового складу заявив
про те, що нібито ОСОБА_1. «покриває наркоторгівлю у м. Полтаві, чим сприяє її
розповсюдженню, що він підтримує неділові стосунки з кримінальними авторитетами
міста і покриває їх злочинну діяльність, що він збагачується за рахунок
працівників міліції ПМУ, які працюють на нього». Про це відповідач стверджував
як про відомі і встановлені ним факти, саме так це ними сприймалось.
З
досліджених в судовому засіданні постанови судді Ленінського районного суду м.
Полтави від 5 червня 2006 року (а. с. 24) та протоколу про вчинення
адміністративного правопорушення (а. с. 25) слідує, що громадянин ОСОБА_5. був підданий на
підставі ст. 185 КУпАП адміністративному стягненню у виді двох діб
адміністративного
арешту за злісну
непокору законному розпорядженню працівників міліції. Із протоколу про вчинення
адміністративного правопорушення та постанови суду не вбачається будь-яка
причетність до затримання громадянина ОСОБА_5. та складання щодо нього адміністративного
протоколу позивача ОСОБА_1., що дає підстави суду вважати правдивими твердження
останнього про це і розцінювати поширену відповідачем інформацію про даний факт
на оперативній нараді як таку, що не відповідає дійсності.
Згідно
листка непрацездатності, наданого суду позивачем в ході судового розгляду
справи (а. с. 26), останній знаходився на стаціонарному лікуванні в Полтавській
обласній клінічній лікарні з 15 лютого по 16 березня 2007 року.
На
підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що відповідачем 14 та 15
лютого 2007 року на оперативних нарадах в УМВС та ПМУ УМВС були поширені
відомості про те, що позивач «зловживаючи своїм службовим становищем, надів
наручники та незаконно закрив на сутки
колишнього полковника міліції, який являється чоловіком сестри позивача та
посварився з нею», що він «отримав хабара в сумі п»ять тисяч доларів США від громадянина
ОСОБА_6. за умисну відмову в порушенні кримінальної справи», що він «покриває
наркоторгівлю в місті і сприяє її розповсюдженню, підтримує неділові стосунки з
«кримінальними авторитетами міста» і покриває їх злочинну діяльність,
збагачується за рахунок працівників міліції, які працюють на нього», тобто
вчинив дії, які переслідуються кримінальним законом.
Оцінюючи,
відповідають чи ні дійсності відомості поширені відповідачем ОСОБА_4.,
являються вони чи ні такими, що ганьблять честь, гідність та ділову репутацію
позивача ОСОБА_1., суд виходить з положень частин 1 та 5 пункту 3 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року №7 «Про застосування
судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації
громадян та організацій», згідно з якими «при розгляді цивільних справ,
порушених у порядку ст. 7 ЦК,
суди повинні з»ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких
пред»явлений позов, чи порочать вони честь, гідність або ділову репутацію
позивача та чи відповідають дійсності.
До
відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті із них, які принижують честь,
гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи
думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил
співжиття та принципів людської моралі».
Тому
твердження відповідача ОСОБА_4, що позивач «зловживаючи своїм службовим
становищем, надів наручники та незаконно закрив на сутки колишнього
полковника міліції, який являється чоловіком сестри позивача та посварився з
нею», що ОСОБА_1. «отримав хабара в сумі п»ять тисяч доларів США від громадянина
ОСОБА_6. за умисну відмову в порушенні кримінальної справи», що позивач
«покриває наркоторгівлю в місті і сприяє її розповсюдженню, підтримує неділові
стосунки з «кримінальними авторитетами міста» і покриває їх злочинну
діяльність, збагачується за рахунок працівників міліції, які працюють на
нього», тобто вчинив дії, які переслідуються кримінальним законом, суд розцінює
як такі, що не відповідають дійсності, оскільки за вчинення таких дій ОСОБА_1.
не притягувався до будь-якого виду встановленої законом юридичної
відповідальності і не піддавався за це покаранню, його вина у цьому не була
доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.
Оцінюючи
твердження і докази надані сторонами з цього приводу, суд виходить з змісту
статті 62 Конституції України, згідно з якою «Особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину
і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в
законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не
зобов»язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не
може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на
припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її
користь».
В ході
судового розгляду справи встановлено, що обвинувального вироку суду, за яким би
позивач ОСОБА_1. піддавався кримінальному покаранню не постановлялось і про це
достеменно відомо відповідачу.
А отже,
з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів
людської моралі, поширені відповідачем відомості не відповідають дійсності,
ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Таким
чином, розглядом справи в суді доведено, що поширюючи інформацію про те, що
ОСОБА_1. «зловживаючи своїм службовим становищем, надів наручники та незаконно
закрив на сутки колишнього полковника міліції, який являється чоловіком сестри
позивача та посварився з нею», що він «отримав хабара в сумі п»ять тисяч
доларів США від громадянина ОСОБА_6. за умисну відмову в порушенні кримінальної
справи» і що «покриває наркоторгівлю в місті і сприяє її розповсюдженню,
підтримує неділові стосунки з «кримінальними авторитетами міста» і покриває їх
злочинну діяльність, збагачується за рахунок працівників міліції, які працюють
на нього», відповідач знав про її невідповідність дійсності і умисно поширив
неправдиві відомості про позивача. Тому суд не приймає до уваги твердження
представника відповідача про те, що висловлювання ОСОБА_4 не були образливими
для позивача, а ним були висловлені лише оціночні судження щодо останнього, які
у нього склались нібито на «підставі вивчення матеріалів перевірок роботи
позивача» і що він мав на це право.
Оцінюючи
це твердження, суд виходить з положень статті 34 Конституції України та статті
10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини
(ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР; далі -
Конвенція).
Відповідно
до статті 34 Конституції України «кожному гарантується право на свободу думки і
слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно
збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або
в інший спосіб - на свій вибір».
Зазначене
положення Основного Закону повністю відповідає пункту 1 статті 10 Конвенції, що
у відповідності до статті 9 Конституції України є частиною національного
законодавства. Зміст цього конвенційного положення полягає у тому, що «кожен
має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися
своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання
органів державної влади і незалежно від кордонів» і розкритий у ряді Рішень
Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду від 8 липня
1986 року у справі «Лінгенса проти Австрії» Суд звернув увагу на необхідність
розрізняти факти та оціночні судження. В рішенні зазначено, що наявність фактів
можна довести, а правдивість оціночних суджень - неможливо.
Під
оціночними судженнями відповідно до статті 47-1 Закону України «Про інформацію»
слід розуміти, за винятком образи чи наклепу, «висловлювання, які не містять
фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не
можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду
на характер
використання
мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження
не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості».
Оцінюючи
зміст висловлювань відповідача суд враховує, що робились вони в
категоричній
стверджувальній формі, а тому розцінює їх не як оціночні, а як ствердження
фактів.
Оцінюючи,
чи є висловлювання, допущені відповідачем ОСОБА_4. посяганням на честь,
гідність і ділову репутацію ОСОБА_1., суд виходить з того, що у доктрині
цивільного права поняття «честь» визначається як суспільна оцінка особистості,
міра її духовних, соціальних цінностей. Гідність є внутрішньою самооцінкою
громадянина -його властивостей, здатностей, світогляду, суспільного значення.
Зі словом «честь» пов»язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних
особливостей людини, зі словом «гідність» - усвідомлення людиною факту, що вона
володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями. Гідність є не
лише самооцінкою, а й сукупністю об»єктивних якостей людини, які визначають її
репутацію в суспільстві. Ділова репутація являє собою приватний випадок
репутації взагалі, яка склалася щодо особливостей конкретної фізичної особи (її
переваг та недоліків). Враховуючи те, що йдеться про абсолютні суб»єктивні
права, суть обов»язку невизначеного кола зобов»язаних осіб полягає в утриманні
від посягання на ділову репутацію фізичної особи.
Таким
чином, суд виходить з того, що гідність - це цінність людини, честь - це оцінка
цієї цінності, а ділова репутація - це оцінка професійних і службових якостей
фізичної особи.
В
кожному із висловлювань, допущених відповідачем на оперативних нарадах 14 та 15
лютого 2007 року суд вбачає посягання на честь, гідність і ділову репутацію
ОСОБА_1., оскільки кожне із них не відповідає дійсності, воно стверджене з
метою принизити його ділову репутацію та людську гідність і вважає доведеною
вину відповідача у посяганні на честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1.
При
вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд виходить з вимог ст.
1167 ЦК України,
яка визначає підстави покладання обов»язку по відшкодуванню такої шкоди та
обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.
Відповідно
до роз»ясень, даних в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31
березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди» з»ясуванню підлягають: наявність такої шкоди,
протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв»язку між шкодою і
протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Судом
встановлено, що ОСОБА_1. протиправними діями ОСОБА_4 була заподіяна моральна
шкода, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації позивача,
його моральних переживаннях у зв»язку з цим, порушенні стосунків з оточуючими
людьми.
Дії
відповідача ОСОБА_4, якими заподіяна моральна шкода, суд розцінює як
протиправні, оскільки вони вчинені всупереч вимог статей 297 і 299 ЦК України, якими
встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність і
честь фізичної особи є недоторканими, фізична особа має право на недоторканість
своєї ділової репутації. Останній, діючи всупереч цим вимогам закону допустив
посягання на честь, гідність і ділову репутацію за обставин наведених вище.
Між
шкодою завданою ОСОБА_4. та її протиправними діями існує причинний зв»язок,
оскільки саме від його дій позивач протягом майже чотирьох місяців переживає
суттєві душевні страждання та емоційні переживання, втратив душевний спокій і
рівновагу, підірвано його авторитет як відданого справі працівника міліції. Суд
вважає, що ці дії вчинені відповідачем умисно, оскільки він достовірно знаючи
про невідповідність дійсності фактів, які він оприлюднив, поширив ці відомості.
Вирішуючи
питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад
розумності, виваженості і справедливості, а також з положень п. 9 вищеназваної
постанови Пленуму Верховного Суду України, враховуючи характер та обсяг
психічних і душевних страждань, яких зазнав позивач, тривалості характеру
немайнових втрат, понесених ним, вимушених змін у його життєвих і виробничих
стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля,
необхідні для відновлення попереднього стану, і вважає, що заявлений позивачем
сума в сто тисяч гривень, як розмір заподіяної йому моральної шкоди, підлягає
частковому задоволенню в сумі тридцять тисяч гривень.
На
підставі викладеного, керуючись ч. 4 ст. 32 Конституції України, статтями 208,
209, 215 та 218 ЦПК України, статтями 297, 299 та 1167 ЦК України, суд,
вирішив:
Позовну заяву
ОСОБА_1задовольнити частково.
Визнати
дії відповідача ОСОБА_4, які виразилися в поширенні та оприлюдненні 14 та 15
лютого 2007 року на оперативних нарадах в УМВС та ПМУ УМВС України в
Полтавській області обвинувачень стосовно позивача ОСОБА_1в скоєнні тяжких
злочинів, якими є зловживання службовим становищем, отримання хабара в сумі 5
тисяч доларів США, покривання
наркоторгівлі, збагачення за рахунок підлеглих по службі працівників міліції,
підтримання неділових зв»язків з «кримінальними авторитетами» і покривання їх
злочинної діяльності, такими, що не відповідають дійсності та порочать його
честь, гідність і ділову репутацію.
Зобов»язати
відповідача ОСОБА_4 на нараді працівників УМВС та ПМУ УМВС України в
Полтавській області спростувати поширені ним 14 та 15 лютого 2007 року на
оперативних нарадах в УМВС та ПМУ УМВС України в Полтавській області
обвинувачення стосовно позивача ОСОБА_1в скоєнні тяжких злочинів, якими є
зловживання службовим становищем, отримання хабара в сумі 5 тисяч доларів СІЛА,
покривання наркоторгівлі, збагачення за рахунок підлеглих по службі працівників
міліції, підтримання неділових зв»язків з «кримінальними авторитетами» і
покривання їх злочинної діяльності, такими, що не відповідають дійсності та
вибачитись перед ним особисто.
Стягнути
з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1тридцять тисяч гривень
моральної шкоди, 5081 грн. 00 коп. судових витрат та 17 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення.
В іншій
частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення
може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської
області через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подачі в десятиденний
термін з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання
після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги з подачею її копії до
апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.