Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8003/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2014. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  910/8003/14 22.05.14
		За позовом          Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" 
		до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Боржава резорт"         
		про визнання недійсними договорів,
		Суддя: Домнічева І.О.
		Представники сторін:
		від позивача:          Юморанов Д.І. - за дов. 
		від відповідача:          Кравченко Р.М. - за дов.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		  Державне підприємство "Державна інвестиційна компанія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боржава резорт" про визнання недійсними договорів.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.05.2014 р. 
		22.05.14р. через відділ діловодства суду відповідачем подано додаткові матеріали на виконання вимог ухвали суду та відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує.
		22.05.14р. через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.
		В судовому засіданні 22.05.14 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, заслухавши представників сторін, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		12.11.2012 року між Державним підприємством «Державна інвестиційна компанія» (надалі - Позивач, Позикодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Боржава резорт» (надалі - Відповідач, Позичальник) укладено договір позики № 44/2012-04-НП. 
		Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 і 2.2 цього Договору позики № 44/2012-04-НП Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 135 000 000,00 грн. (сто тридцять п'ять мільйонів гривень 00 коп.) (надалі -Позика), а Позичальник зобов'язується повернути їх та сплатити Позикодавцю проценти у розмірі 3,75 % річних від суми Позики до дня фактичного повернення Позики.
		12.11.2012          року Позивач здійснив перерахування суми Позики за Договором позики № 44/2012-04-НП на рахунок Відповідача.
		09.10.2012          року між Позивачем, як позикодавцем, і Відповідачем, як позичальником, укладено договір позики № 40/2013-04-НП.
		Відповідно до пунктів 1.1, 2:1 і 2.2 цього Договору позики № 40/2013-04-НП Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 30 000 000,00 грн. (тридцять мільйонів гривень 00 коп.) (надалі - Позика), а Позичальник зобов'язується повернути їх та сплатити Позикодавцю проценти у розмірі 3,75 % річних від суми Позики до дня фактичного повернення Позики.
		09.10.2013          року Позивач здійснив перерахування суми Позики за Договором позики № 40/2013-04-НП на рахунок Відповідача.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що ці Договори позики мають бути визнані недійними, оскільки: вони суперечать інтересам держави; їх укладено Позикодавцем за межами його господарської компетенції; внаслідок зловмисної домовленості представника Позикодавця з Позичальником; у них економічно невиважено та невигідно для Позивача встановлено розмір процентів. 
		Посилаючись на норми ст.203, 215, ч. 1 ст.228, ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, позивач просить суд визнати спірні договори недійсними.
		У відзиві на позов відповідач заперечив проти позову та вказав, що спірні договори позики були укладені за результатами конкурсу з відбору суб'єктів господарювання для надання державної підтримки на умовах співфінансування за національними проектами, у тому числі шляхом надання кредитів, позик та інвестицій за рахунок коштів внесених до статутного капіталу Державної інвестиційної компанії за національними проектами, в тому числі «Олімпійська надія-2022». Оскаржувані договори укладались після ретельної оцінки Позивачем всіх можливих ризиків та після врахування саме інтересів держави у реалізації Національного проекту «Олімпійська надія-2022». Позивача створено з метою фінансування національних проектів, інвестиційних проектів та залученню інвестицій, її фінансовим планом, враховуючи принципи проектного фінансування, їм і було встановлено, за умовами оскаржуваних договорів таку відсоткову ставку на рівні 3,75% річних (що на момент укладення оскаржуваних договорів становить 50 % від облікової ставки НБУ). Інтереси Позивача були представлені в повному обсязі належним представником за довіреністю (нотаріально засвідченою), яку ніхто на момент укладення договорів не скасовував (у порядку п.2, ч. 1 ст. 248 ЦКУ) і не визнавав в судовому порядку недійсною.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Державне підприємство «Державна інвестиційна компанія» (Позивач) утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 року № 471 «Про утворення державного підприємства «Державна інвестиційна компанія». Засновником Позивача є держава в особі Кабінету Міністрів України. Компанія належить до сфери управління Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, яке є представником власника компанії і виконує його функції в межах визначених законодавством.
		Відповідно до п. 3.1 статуту Позивача його метою діяльності є забезпечення реалізації стратегічних проектів держави по пріоритетним напрямкам економічного та соціального розвитку, провадження інвестиційної діяльності, пов'язаних з відтворенням основних засобів виробництва, капіталізацією активів держави, державною підтримкою національних проектів (їх складових), інших інвестиційних та інноваційних проектів державного, міжрегіонального та регіонального значення.
		Предметом діяльності Позивача згідно п. 3.2 його статуту є: надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; факторинг; залучення фінансових активів від юридичних осіб з зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання поручительств, гарантій; надання позик; надання послуг фінансового лізингу.
		Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
		В силу положень ст. 626  ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Як вбачається з матеріалів справи, наказом Позивача № 74/1 від ЗО серпня 2012 року було оголошено Конкурс з відбору суб'єктів господарювання для надання державної підтримки на умовах спів фінансування, у тому числі шляхом надання кредитів, позик та інвестицій за рахунок коштів внесених до статутного капіталу Державної інвестиційної компанії за національними проектами, в тому числі «Олімпійська надія-2022». Перелік документів, необхідних для участі в конкурсному відборі та вимоги до них встановлені Позивачем «Положенням про фінансування» затвердженого наказом № 59 від 20.07.2012 року, що залишається чинним на сьогоднішній день.
		На виконання вимог Позивача, Відповідачем було надано: Меморандум про співпрацю між Державним підприємством «Олімпійська надія - 2022» та TOB «Боржава Резорт» від « 13» серпня 2012 року. Меморандум про співпрацю між TOB «Боржава Резорт» та приватним інвестором компанією «Орекс Луазір» від « 01» серпня 2012 року; Рішення від « 04» листопада 2011 року № 312 сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради про заходи щодо реалізації в області національного проекту «Олімпійська надія - 2022 - створення спортивно-туристичної інфраструктури»; Техніко-екномічне обґрунтування отримання позики; Фінансову модель проекту Згідно «Положення про оцінку фінансового стану», затвердженого наказом Позивача № 59 від 20.07.2012 року, Позивачем проводився аналіз фінансового стану Відповідача в результаті присвоєно клас «Б» та виявлено існування помірної потенційної загрози збитків.
		Висновок юридичного відділу Позивача засвідчив, що відсутність юридичних ризиків та підтвердив, що всі надані документи відповідають вимогам чинного законодавства та внутрішнім положенням Позивача.
		Крім того, наданим Позивачем документам надавались оцінки з точки зору безпеки та можливості прийняття в заставу майнових прав за договорами поставки, що є предметом договорів застави в забезпечення оскаржуваних договорів позики.
		Таким чином, оскаржувані договори укладались лише після оцінки Позивачем всіх можливих ризиків та після врахування саме інтересів держави у реалізації Національного проекту «Олімпійська надія-2022».
		Посилання позивача на те, що укладення спірних договорів не відповідає ні вказаній меті діяльності позивача, ні його господарській компетенції як сукупності закріплених за ним як суб'єктом господарювання прав, обов'язків і конкретної правомочності, необхідних йому для здійснення передбачених статутом функцій, визнані судом необґрунтованими та безпідставними.
		Щодо твердження позивача про відсутність у спірних договорах будь-якого особливого порядку перегляду чи коригування розміру процентів та обґрунтування такого низького, економічно не виваженого та не вигідного для позивача розміру процентів, слід зазначити наступне.
		Згідно з частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
		Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		Таким чином підписавши спірні договори, позивач погодився з усіма його умовами, зобов'язався надати грошові кошти у власність позичальника у розмірі встановленому договорами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. 
		У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 
		Отже, із наведеної норми вбачається, що розмір відсотків законодавцем не встановлюється, а отже, сторони мають право самостійно встановити розмір відсотків за користування позикою.
		Згідно п.2.2 Договорів позик, сторони встановили, що позичальник зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі 3,75 % річних від суми позики до дня фактичного повернення позики.
		Позивач вважає, що Договори позики підлягають визнанню недійсними на підставі частин 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки умови спірних договорів не містять будь-якого особливого порядку перегляду чи корегування розміру процентів, умови спірних договорів передбачають невигідні умови сплати процентів. 
		Проте, відсутність у спірних договорах вказаних положень не може бути підставою для визнання цих договорів недійсними.
		Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що умови спірних договорів щодо розміру процентів річних та порядку їх сплати не суперечать нормам чинного законодавства та в порядку ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведено позивачем що ці умови спірних договорів не відповідають інтересам держави.
		Згідно п. 6.1.1. оскаржуваних договорів позики Позикодавець має право проводити перевірку інформації щодо фінансово-господарської діяльності Позичальника, у порядку визначеному цим в Договором.
		В той же час, згідно п. 6.4.6. Договору позики № 44/2012-04-НП та п. 6.4.5. Договору позики № 40/2013-04-НП, Позичальник зобов'язується надавати Позикодавцю протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання відповідного запиту від Позикодавця :
		«... бухгалтерські та інші документи,що підтверджують рух (списання, зарахування) грошових коштів Позичальника за рахунками в інших кредитно-фінансових установах, а також договори, контракти, рахунки-фактури, що стосуються предмету цього Договору, документи які підтверджують використання Позики за її цільовим призначенням, а також повну інформацію, що стосується судових справ, стороною яких є Позичальник, в тому числі справи про банкрутство Позичальника...інші документи, які стосуються фінансово-господарської діяльності Позичальника»
		Таким чином, умовами оскаржуваних договорів, передбачено право Позивача на доступ до всієї фінансової та бухгалтерської звітності Відповідача. Тому посилання Позивача на відсутність будь-яких документів, без надання доказів ухилення Відповідача від надання таких документів, є безпідставними.
		Відповідно до п. 8.1. Договору позики № 44/2012-04-НП забезпеченням виконання зобов'язання за цим Договором є Договір застави майнових прав № 45/2012-04-ЗП від 12 листопада 2012 року (надалі-Договір застави № 45/2012-04-ЗП), укладений між Відповідачем як Заставодавцем і Позивачем як Заставодержателем.
		Відповідно до п. 8.1. Договору позики № 40/2013-04-НП забезпеченням виконання зобов'язання за цим Договором є Договір застави майнових прав № 41/2013-04-ЗП від 09 жовтня 2013 року (надалі - Договір застави № 41/2013-04-317), укладений між Відповідачем як Заставодавцем і Позивачем як Заставодержателем.
		Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1 Закону України "Про заставу").
		Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ст. 3 Закону України "Про заставу").
		Окрім того зі змісту договорів застави вбачається, що заставодержатель має право перевіряти предмет застави за попереднім письмовим повідомленням, при цьому в матеріалах справи відсутні докази звернення з таким повідомленням до відповідача. Тому посилання позивача на відсутність договорів поставки, без надання будь-яких доказів ухилення відповідача від їх надання, є безпідставними.
		Що стосується повноважень представника на укладання договорів позики, суд встановив наступне.
		Спірні Договори позики підписані від ДП "Державна інвестиційна компанія" заступником генерального директора Лутаком Юрієм Михайловичем, який діяв на підставі довіреності від 05.09.2012 серії ВРТ №898268, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованою в реєстрі за №712.
		Відповідно до ч.3 ст. 244 Цивільного кодексу України (далі - «ЦКУ»), довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України (редакція чинна на дату укладення спірних договорів) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. 
		Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. 
		У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. 
		Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. 
		У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. 
		Разом з тим, всупереч вимогам, передбаченим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач не навів жодних фактів, які б свідчили про обмеження повноважень заступника генерального директора Лутка Ю.М., який діяв на підставі довіреності щодо підписання спірних договорів.
		Матеріали справи містять докази здійснення позивачем оплат за спірними договорами (виписка по рахунку №373 з 30.11.2012 по 19.05.2014 в матеріалах справи), що в свою чергу підтверджує факт схвалення правочинів (ст.241 Цивільного кодексу України) з боку позивача.
		Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", де  викладена правова позиція щодо цього, тобто наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). 
		Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про схвалення спірних правочинів позивачем шляхом здійснення платежів на рахунок відповідача.
		Наведені факти позивачем не спростовані належними та допустимими доказами.
		Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положення (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні. 
		Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: 
		- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 
		- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 
		- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 
		- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 
		- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. 
		Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
		Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських) договорів недійсними) від 29.05.2011 №11).
		Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
		Враховуючи те, що позивач не довів наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними відповідно до ст. 33 ГПК України, ст. ст. 203, 207 215, 228, 232 ЦК України, позов задоволенню не підлягає. 
		Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
		Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позову відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повне рішення складено 23.05.2014р.
		 
		Суддя                                                                                                             І.О.Домнічева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...