Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/11819/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення злочину.
Надіслано для оприлюднення: 04.06.2014. Зареєстровано: 04.06.2014. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                     22-ц/775/531/2014(м) 
		                                                                                                     263/11819/13-ц 
		                                                            
		                                                                                     Головуючий у 1 інстанції   Степанова С.В.
		Категорія № 31                                                                                                        Доповідач Мальцева Є.Є.
		 
		                                                                   У Х В АЛ А 
		                                                         І м е н е м    У к р а ї н и
		 
		21 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
		                      головуючого          -  Песоцької Л.І., 
		                      суддів                      -  Мальцевої Є.Є., Ткаченко Т.Б.,
		                      при секретарі          -  Одінцові Е.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року -   
		              
		                                                             В С Т А Н О В И Л А :
		У листопаді 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного  акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"  (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В позовній заяві вказала,  що 05 жовтня 2000 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" в особі директора Маріупольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_2 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 204. Позивачкою  внесено до каси банку грошові кошти в сумі 50 000 доларів США на строк один рік з виплатою 18% річних один раз на квартал. . Грошові кошти в сумі 50 000 доларів США були передані ОСОБА_2 в її робочому кабінеті Маріупольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" у присутності головного бухгалтера ОСОБА_3 в робочий час в момент підписання договору про терміновий спеціальний вклад, який був особисто підписаний ОСОБА_2 та скріплений печаткою, один екземпляр якого був виданий позивачу. Проте, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діючи організованою групою за попередньою змовою, не внесли кошти до каси банку, тим самим спричинили позивачці  шкоду на вказану суму вкладу,   що  встановлено постановами Ленінського районного суду м. Донецька  від 03.03.2005 року та від 07.06.2006 року. Відшкодувати спричинену шкоду має роботодавець винуватих осіб - відповідач по справі, який добровільно не повернув суму вкладу, з якого також підлягає стягненню і спричинена моральна шкода, вмотивована позивачкою відчуттям душевних страждань від неправомірних дій. У зв'язку з цим просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі вкладу в іноземній валюті, конвертованого в національну грошову одиницю в сумі 399650 грн. та моральну шкоду в сумі 50000 грн., судові витрати. 
		Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на її користь  матеріальну шкоду у сумі 472  445,00 (чотириста сімдесят дві тисячі чотириста сорок п'ять)  грн. та  моральну шкоду у сумі 10  000 (десять тисяч) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з  Публічного  акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3441 грн.
		З рішенням суду не погодилося ПАТ КБ "Приватбанк", в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. В скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, не з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шишелової Н.В., яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки, третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за таких підстав. 
		 
		Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. 
		 
		Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, 05.10.2000 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора Маріупольської філії ОСОБА_2 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 204, на строк один рік з можливістю подальшої пролонгації, та з виплатою 18 % річних один раз у квартал. Договір підписаний сторонами та скріплено печаткою банку. Відповідно до п.1 договору позивачкою було внесено 50000дол.США до каси банку. 
		Постановою Ленінського районного суду міста Донецька від 07.06.2006р. про застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечного діяння за ст. 191 ч. 5, ст. 365 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України (в ред.2001р.) та ст. 166 ч. 3 КК України (в ред.1960р.) встановлено, що ОСОБА_2, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_3 за попереднім зговором, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили і склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, що не відповідав типовим бланкам, затвердженим у ЗАТ КБ "Приватбанк" відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719 від 30 листопада 2000 року № 1278 та використали його для укладення спеціальних договорів, у тому числі і з ОСОБА_1, незаконним шляхом отримали грошові кошти, які у касу банку не надходили, чим спричинили позивачці матеріальну шкоду у розмірі 50000дол.США. 
		Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведення спричинення позивачці шкоди неправомірними діями директора філії ОСОБА_2 та головного бухгалтера Маріупольської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 під час виконання своїх службових обов'язків розробленням і складанням бланку договору, викраденням грошей вкладу. Ці обставини суд, керуючись положеннями ст. 441 ЦК України в ред.1963р. і роз'ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р., визначив за підставу для покладення цивільно-матеріальної відповідальності на юридичну особу - ПАТ КБ «ПриватБанк», з якою винуваті особи перебували у трудових правовідносинах на момент заподіяння шкоди, виплатити позивачці, яка визнана потерпілою і цивільним позивачем у кримінальній справі, суми внесеного депозитного вкладу, перерахованого на національну грошову одиницю за курсом НБУ на момент розгляду справи.  
		З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.  
		Відповідно до ст. 440 ЦК України в ред. 1963р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, шкода заподіяна особі або майну громадянина підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі. Аналогічні положення встановлені і ст.1166 ЦК України в редакції 2003 року.
		Згідно зі ст. 440-1 ЦК України моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
		Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
		Відповідно до ст. 441 ЦК України в ред. 1963р. організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Аналогічні положення встановлені ч. 1 ст. 1172 ЦК України в ред. 2003р.
		Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами) при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. 
		Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені, так і особами, які виконують роботу за трудовим договором. 
		Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, наведених в п. 3 постанови № 14 від 29.12.1992р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст. 441 ЦК, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність в порядку регресу за нормами трудового законодавства. 
		У п.6, діючої на час укладення договору строкового вкладу позивачкою у жовтні 2000 року, Постанови Національного банку "Про затвердження Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів і Правил випуску та обігу валютних деривативів" від 07.07.1997р. № 216 (з подальшими змінами від 30.06.1998р., 19.01.1999р., 03.11.1999р.), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 11.09.1997р. за N 393/2197 (далі - Правила): залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом: відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки); видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово. 
		У п. 11 Правил зазначено, що депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування.
		За п. 12. Правил основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути: назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад); назва та адреса власника коштів; дата внесення депозиту; сума депозиту; дата вимоги вкладником своїх коштів; процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного Банку України з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України); зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи ? керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи ? власника коштів або уповноваженої на це особи). 
		Наданий ОСОБА_1 договір про спеціальний строковий вклад від 05 жовтня 2000 року, що складався і підписувався нею в службовому кабінеті директора філії ОСОБА_2 в присутності головного бухгалтера ОСОБА_3, відповідає вказаним реквізитам.  
		Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли як головний бухгалтер і директор філії відповідно у робочий час у приміщенні банку та від імені банку, а саме: ОСОБА_2 підписала від імені банку договір № 204 про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 50 000 дол. США ОСОБА_3 вказані кошти у касу банку не внесла. 
		Постановою від 07.06.2006р. відносно ОСОБА_3 встановлено вчинення нею за попереднім зговором з ОСОБА_2 суспільно-небезпечних діянь, спрямованих на заволодіння грошовими коштами позивачки, результатом чого стало спричинення майнової шкоди фізичним особам, в тому числі ОСОБА_1 на суму 50 000 дол.США., а також юридичній особі ЗАТ КБ "ПриватБанк".
		Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. 
		Перебування у трудових відносинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з банком під час укладання договору про спеціальний строковий вклад з ОСОБА_1 та приймання від останньої грошей у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» не оспорено у встановленому законом порядку із заявленням зустрічних вимог про недійсність цього договору з мотивів відсутності в ньому дійсного підпису позивачки. 
		З огляду на встановлені обставини в постанові суду у кримінальній справі колегія суддів не може погодитись із твердженнями відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності конкретизації дій ОСОБА_3 відносно коштів позивачки.
		До обов'язків ОСОБА_3 віднесено забезпечення повного обліку грошових коштів, що надходять, та своєчасне відображення в бухгалтерському обліку операцій по руху із грішми. Тому доводи скарги про виконання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 дій з перевищенням повноважень, що виходили за межі їх функціональних трудових обов'язків, як підстав для звільнення банку від матеріальної відповідальності за позовом, - є неспроможними, зважаючи на положення ст. 441 ЦК, роз"яснення Пленуму Верховного Суду України у постановах № 6 від 27.03.1992р., № 14 від 29.12.1992р. 
		Та обставина, що відносно директора філії банку ОСОБА_2 не ухвалено вироку або постанови щодо ознак в її діях карно-переслідуваного діяння, з огляду на встановлені обставини укладення позивачкою угоди строкового вкладу, не впливає на рішення суду у даній цивільній справі, а буде мати значення при висуванні банком регресних вимог до винуватих осіб. 
		Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» з приводу не відкриття рахунку депозитного вкладу, не оформлення платіжного документу про внесення позивачкою грошей, чим банк заперечує факт укладення договору, як вважає колегія суддів, не є слушними, оскільки виконання цих дій є обов"язком банку, до якого внесено вклад, згідно положень у постанові Правління Національного банку України від 07.07.1997р. № 216 з подальшими змінами, діючими в редакції на момент оформлення угоди строкового вкладу. 
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно зазначив про доведеність факту укладання між сторонами договору спеціального строкового вкладу №204 від 05.10.2000р. на суму 50000 дол.США. Правильно встановивши, що неправомірними діями ОСОБА_3, що перебувала у трудових правовідносинах із банком і прийняла за договором про спеціальний строковий вклад від позивачки кошти, але не внесла в касу банку на відповідний рахунок позивача та за перебігом строку дії договору не повернула позивачу, було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, відповідальність з відшкодування якої повинен нести перед ОСОБА_1  відповідач.
		Вирішуючи питання з відшкодуванням позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведення негативних немайнових наслідків вчиненого працівниками банку щодо ОСОБА_1 протиправного діяння з заволодіння її грішми, негативний  вплив на стан здоров'я, змушену зміну звичного образу життя внаслідок позбавлення матеріальних благ, що потребувало від неї додаткових зусиль для організації життя і вжиття заходів до відновлення прав через правоохоронні органи, з чим погоджується колегія суддів. Суд, виходячи з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), їх глибини, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, визначив до стягнення компенсацію немайнової шкоди в розмірі 10000грн., що має бути відшкодована ПАТ КБ «ПриватБанк», з яким винуватці у спричиненні цієї шкоди особи перебували у трудових відносинах. 
		Посилання у змісті апеляційної скарги відповідача про необхідність регулювання спірних відносин положеннями ст. 1059 ЦК України, з огляду на вірно і в достатньому обсязі встановлені обставини справи, не є ґрунтовними. 
		Суд відхилив клопотання відповідача про застосування наслідків спливу стоку позовної давності, вважаючи не пропущеним позивачем цей строк, з огляду на правила переривання строку позовної давності із пред"явленням позову у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ще у 2002 році і довготривалого тривання цього кримінального провадження, в межах якого цивільний позов не вирішувався. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду. Нових доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, представником відповідача не надано і в суді апеляційної інстанції. 
		При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
		За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін. 
		 
		       Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		                                                                      У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити. 
		Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року залишити без змін. 
		Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...